«У мене викрали сина». Чому матері можуть вивозити дітей за кордон без згоди батька

У певному сенсі він має рацію: нині вкрай важко добитися примусового повернення дитини, яку рідна мама вивезла за кордон. На цьому шляху держава замість підтримки лише спостерігає збоку. Тоді як насправді має механізми впливу. 

Саме уряд дозволив тимчасово забути про нотаріальну згоду іншого з батьків на вивезення дитини за кордон. Хоча це рішення було вкрай важливим на початку повномасштабного вторгнення, зараз у ньому вбачають пережиток і обхідний механізм, який не зважає на Цивільний кодекс.

«Привіт. Ми з Максимом виїхали до Польщі»

«У мене викрали сина», — так почав свою історію 29-річний Василь Максимів.

Він спортивний журналіст із Калуша, що на Івано-Франківщині. За словами чоловіка, його колишня дружина Анастасія переїхала жити до нового обранця за кордон. І вивезла туди трирічного Максима — спільного з Василем сина.

Подружжя розлучилося півтора року тому. Максим був прописаний у будинку своєї бабусі — після розлучення батьків залишився жити там разом із матірʼю.

Між собою усно батьки домовилися, що син половину часу житиме з мамою, іншу половину — з батьком. Анастасія і Василь навіть чітко розподілили дні, хто й коли доглядає хлопчика. За потреби підміняли одне одного.

«Він (новий обранець Анастасії — ред.) з'явився, ще коли ми були одружені. Я її просив, щоб ми розлучилися, щоб вона вже планувала далі своє життя… Анастасія часто їздила до нього в Польщу. Коли вона їхала, то днів 10-12 я був з дитиною, і мені було класно», — пригадує Василь у розмові з hromadske.

2 серпня 2024 року, коли була черга Василя проводити час із хлопчиком, Анастасія попросила віддати їй сина раніше — нібито наступного дня зранку вони йдуть у парк розваг.

Чоловік послухав колишню дружину, та вже наступного дня отримав повідомлення: «Вася, привіт. Ми з Максимом виїхали жити до Польщі».

Для мене це стало шоком. Це сталося без мого відома, мене по факту обдурили… Вона мені одразу написала, що я можу говорити з сином по телеграму. Я набрав і запитав дитину, чи вона любить тата — він відповів, що ні… Я не думаю, що Анастасія накручує Максима проти мене, не хочу в це вірити… Я сподіваюсь, що він просто був у стресі, плюс такий вік.Василь Максимів, батько трирічного Максима

Богдан — новий обранець Анастасії — зміг безперешкодно виїхати за кордон, оскільки сам є батьком трьох неповнолітніх дітей. Тих, як каже Василь, відібрала в Богдана вже його колишня дружина. Чоловік пригадує їхню розмову:

— Ти розумієш, що в тебе дружина трьох дітей забрала, а ти зараз мою дитину забираєш?

— Ну що я зроблю? Ми ж тобі не забороняємо з ним спілкуватися.

Василь права на виїзд за кордон не має, тож фактично може спілкуватися з Максимом лише через месенджери. Такий формат його не влаштовує: «Це не виховання дитини. Я не можу чекати, доки йому виповниться 18 років, і він сам зможе вирішити поїхати до тата».

Поспілкуватися з Анастасією детально hromadske не вдалося, як і зрозуміти причини її вчинку та подальші плани. На наше повідомлення жінка відповіла: «Я і дитина в безпеці. За рішенням суду син проживає зі мною. Повернуся, щойно це буде безпечно для мене й дитини».

Цивільний кодекс проти рішення уряду

Ситуація з вивезенням матерями дітей за кордон без згоди їхніх батьків та подальше позбавлення права на спілкування має масовий характер, — зауважує в коментарі hromadske адвокат Станіслав Ліфлянчик, власник адвокатської фірми «ПАКС».

На запит hromadske у Секретаріаті уповноваженого Верховної Ради з прав людини повідомили, що вже шукають розв’язання цієї проблеми. За 2022–2023 роки до них надійшло 157 звернень, які стосувалися зміни одним із батьків місця проживання дитини попри рішення органу опіки та піклування або суду. 

Іван Вервейко — керівник Секретаріату — визнає: проблема «батьківського кіднепінгу» набула системного характеру саме після повномасштабного вторгнення. Йдеться не лише про вивезення дитини за кордон, а також і на тимчасово окуповані росіянами регіони України та на територію росії.

У випадках вивезення матерями дітей за кордон батьки-чоловіки нічого не можуть вдіяти, адже їм за кордон виїжджати заборонено.

Так сталось і з Олексієм з Павлограда Дніпропетровської області. Він розповів hromadske, що на початку повномасштабної війни відправив дружину з малюком до Німеччини евакуаційним потягом. Через чотири місяці вона повідомила, що має за кордоном нові стосунки. Жінка попросила розлучення та запевнила Олексія, що сина він більше не побачить. У вересні чоловік планує подавати на розлучення — сподіваючись, що суд надасть йому право спілкуватися з дитиною.

Станіслав Ліфлянчик пояснює: виїжджати за кордон на період дії воєнного стану з дитиною справді може один із батьків без згоди іншого. Але тут є нюанс: основою такого дозволу стали зміни до постанови уряду, законність яких — сумнівна.

«Потрібно розуміти різницю між постановою Кабінету Міністрів, законами України чи кодексами. Останні є законними нормативними актами, а постанови уряду — підзаконними нормативними актами, які є регуляторними й ухвалюються на виконання законів. Вони не можуть суперечити закону або змінювати його», — наголошує юрист.

Так от, Цивільний кодекс — законний нормативний акт — у своїй статті 313 прописує, що діти віком до 16 років мають право виїжджати за межі України лише за згодою батьків, усиновлювачів чи піклувальників. На практиці це означало, що інший з батьків мав нотаріально оформити згоду на такий виїзд.

Після повномасштабного вторгнення вимогу про нотаріальну згоду уряд прибрав — змінами до своєї постанови, тобто підзаконним нормативним актом. Йдеться про постанову №57 від 27 січня 1995 року, якою затверджені правила перетину держкордону. Зміни до неї тоді допомогли жінкам із дітьми швидше рятуватися від війни.

Рішення уряду прямо порушує Цивільний кодекс і Конституцію. Це порушує права і батька, і дитини на спілкування. Батько має право і зобовʼязаний виховувати дитину на рівні з матірʼю цієї дитини.Станіслав Ліфлянчик, адвокат

У випадку із сином Василя, трирічним Максимом, батько був проти вивезення його за кордон. Юрист зауважує, що в цьому рішенні матері не було доцільної необхідності з безпекових міркувань, оскільки родина не мешкала в регіоні, наближеному до лінії фронту.

«Вона (Анастасія — ред.) просто зманіпулювала. Жінка використала норму: взяла дитину і просто виїхала за кордон, порушивши права дитини та батька. Це через те, що Кабмін узяв на себе повноваження Верховної Ради та вніс зміни у постанову», — переконаний адвокат Станіслав Ліфлянчик.

Зібрати купу паперів і завітати до нарколога

«Я розумію теперішні закони. А втім, якщо дитина проживе у Польщі до року, піде там у садочок, то жоден суд уже не допоможе. Навіть польський суд скаже, що дитина акліматизувалася, її вже не повернеш. Тут варіант один: домовлятися. Дитина маленька, її ж не можна посадити на поїзд і просто катати вперед-назад», — бідкається Василь, батько трирічного Максима.

Ця думка слушна, бо суди у питаннях повернення дітей в Україну беруть до уваги, як довго ті пробули за кордоном — відповідно, чи не буде травматичним повернення. На період, доки для дитини організують перевезення, її тимчасово можуть забрати у матері та поселити в патронажній сімʼї чи іншому місці за кордоном.

Розв’язувати такі складні ситуації, як у випадку Василя чи Олексія, дуже важко, — пояснює адвокат Станіслав Ліфлянчик. Найперше, що варто зробити, — звернутися до Міністерства юстиції України з заявою про те, що дитину вивезли проти волі батька. Це розпочне процедуру повернення дитини.

Треба знайти адвоката за кордоном, де, як ви знаєте чи припускаєте, перебуває дитина. Він має передати інформацію органу, який опікується справами дітей, аби далі наш Мін’юст міг звернутися до нього. Адвокат також зможе подати звернення до органу опіки та піклування. У ньому він має зазначити, що порушено права дитини, що вона перебуває у їхній країні без дозволу батька.Станіслав Ліфлянчик, адвокат

У деяких країнах — зокрема у Фінляндії, Німеччині та Польщі — такі звернення є підставою, щоб дитину вилучили у матері примусово.

Паралельно з цим процесом можна подавати заяву до суду в Україні, щоб клопотати про усунення перешкод спілкування з дитиною. Приміром, можна вказати про бажання визначити графік спілкування з дитиною або повернути її в Україну.

Перед таким зверненням до суду батьку доведеться зібрати чимало документів. Серед них: довідки про несудимість і доходи, висновок нарколога, документи на житло. Можуть також знадобитися характеристики з місця роботи, від знайомих, друзів та родичів, а також висновок психолога про ставлення до дитини.

«Багато залежатиме від суб'єктивної оцінки органу опіки та піклування. Вони долучаються до участі в цій справі як сторона, що буде рекомендувати суду встановлювати певний графік. Треба буде їх переконувати, які саме графіки необхідні. Якщо не переконати, вони встановлять свій», — пояснює адвокат Станіслав Ліфлянчик.

Чому б не повернутися до старих правил?

Наразі публічно ніхто з урядовців не висловлювався про повернення норми щодо виїзду за кордон з дітьми, яка діяла до початку великої війни.

Торік хіба обговорювали пропозицію, щоб замість нотаріальної згоди інший з батьків міг давати дозвіл на виїзд дитини за кордон через «Дію». Але поки що така функція не з’явилася. Та навіть якщо й з’явиться, такий дозвіл зараз не буде обов’язковим — лише в майбутньому запропонує зручніший функціонал на заміну відвідування нотаріуса.

Урядову постанову слід терміново переглянути, — переконана заступниця керівника аналітичного департаменту «Української Гельсінської Спілки з прав людини» Аксана Філіпішина. Вона нагадує, що до 2022 року на території України проживало понад 7 мільйонів дітей. Від початку повномасштабної війни майже половина з них покинули дім — серед них більш як 2,5 мільйона зі своїми батьками чи іншими родичами виїхали за межі України заради безпеки. Причому діти продовжують виїжджати, хоч не завжди обоє батьків це підтримують.

Пропозиція правозахисниці: або повністю повернутися до норм, які діяли до повномасштабної війни, або ж залишити дозвіл виїзду без нотаріальної згоди у разі надзвичайних ситуацій, які треба чітко прописати.

Такі зміни мало б ініціювати Міністерство соціальної політики — саме воно є головною установою в системі захисту прав дітей. Власне кажучи, саме Мінсоцполітики у 2022 році запропонувало те рішення, яке сьогодні вже становить небезпеку роз'єднання дітей з одним із батьків.Аксана Філіпішина, правозахисниця

За словами правозахисниці Аксани Філіпішиної, це питання періодично виникає під час засідань урядового Координаційного штабу з питань захисту прав дітей в умовах воєнного стану. Його очолює віцепрем'єрка Ірина Верещук, а її заступниця — міністерка соціальної політики Оксана Жолнович.

Цю тему після звернень від громадян час від часу обговорюють на парламентському комітеті з питань гуманітарної та інформаційної політики, — каже народна депутатка Тетяна Скрипка. Щоправда, членкиня профільного комітету визнає: у неї та колег немає бачення, які саме зміни можна запропонувати.

«Можливо, через ті конфлікти, які були в родинах ще у мирний час, мами цим правом у певному сенсі скористалися [для вивезення дітей за кордон]. На початку повномасштабного вторгнення, коли це рішення ухвалили, таке траплялося частіше. Зараз регулярних звернень щодо цього немає», — каже парламентарка.

В уповноваженого Верховної Ради з прав людини hromadske завірили, що намагаються вплинути на цю проблему. Зокрема, у Секретаріаті омбудсмена провели зустріч з представниками адвокатських об’єднань, громадських організацій, органів державної влади та правоохоронних органів. Також проблему «батьківського кіднепінгу» обговорювали на засіданні Експертної ради при Представнику уповноваженого з прав дитини.

«За результатами обговорень було запропоновано напрацювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства. Наразі учасниками вищезгаданих обговорень надані пропозиції щодо змін до законодавства та формується проєкт акта, який сприятиме вирішенню питання "батьківського кіднепінгу"», — відповіли в Секретаріаті на запит hromadske.

Аби почути думку залучених у процес відомств, hromadske також звернулося по коментарі до посадовиць Координаційного штабу та Кабінету Міністрів. Щойно відповіді надійдуть, ми їх додамо.

Цей матеріал створено за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.