«Вони по 100 тисяч бойових отримують, а я маю їм на дрони скидатися? Нехай за свої купують»

За його словами, ситуація в Україні парадоксальна: військові мусять платити власні гроші за те, щоб мати змогу захищати Батьківщину. Зокрема, і людей, які вважають, що так і повинно бути й що оголошення грошових зборів — то ледь не нахабство військових.

У цьому питанні й серед бійців нема одностайності. Наприклад, Юрій, колишній боєць 105 бригади тероборони, вважає, що грошові збори оголошують військові-заробітчани. 

«Вони навіть “стріляють” у побратимів цигарки, а на потреби підрозділу нічого не дають, усе зароблене пересилають додому. Хочуть, щоб їх волонтери забезпечували. У моєму підрозділі на початку війни один хлопчина за свої гроші купив два пікапи, інший — два тепловізори по дві тисячі доларів. А зараз в армію інші люди прийшли, вони покладаються на збори», — каже Юрій.

Офіцер 59 бригади Сергій Цехоцький вважає інакше: «Якби ми не оголошували грошових зборів, нам було б дуже важко. росія витрачає на цю війну величезні ресурси, постійно вдосконалює своє озброєння. Нам треба на це все швидко реагувати. Бо якщо ми щось пропустимо, то це життя і здоров'я наших бійців».

Хто ближчий до правди в цій ситуації? Які спроможності в солдатського «общака»? На які потреби військові збирають кошти? Чому ці потреби не закриває держава? Разом з військовослужбовцями та волонтерами hromadske шукало відповіді на ці питання.

Такі бентежні 100 тисяч

Українцям 100 тисяч муляють ще з часів Карпенка-Карого. Для більшості це абсолютно космічна сума, на яку їм потрібно працювати ледь не рік, а хлопці отримують її за місяць! Хіба не збожеволієш від таких порівнянь?

«Чому люди не хочуть задуматися, де вони заробляють свої гроші та де ми їх заробляємо? Ну, хай приїжджають сюди й зароблять наші бойові. Нема бойових — сидиш на зарплаті у 20-30 тисяч. Щоб отримати повні бойові, ти повинен постійно бути на “нулі”. А ти не можеш бути там постійно, бо ти — людина, а не залізяка, яка все витримає. У нас є хлопці, які місяцями на “нулі”, бо ніким їх замінити, але вони в такому стані вже, що не раді тим грошам», — говорить боєць 5 бригади Олексій.

Максим, військовослужбовець 4 бригади, зауважує, що військові ж не допитуються в цивільних, як вони витрачають свої гроші. То чому цивільні чинять інакше? Аж занадто цікавим Максим розповів, як «сіє» грошима: «Щонайменше 10 тисяч я віддаю на потреби підрозділу, 15 тисяч — за приватний дитсадок для дитини, бо в державний величезна черга. Ще 15 тисяч — за оренду квартири для сімʼї. Моїй сімʼї треба їсти, одягатися, лікуватися, відпочивати. А ще я кожні 10 днів на 3-4 тисячі закуповую продукти. Є і незаплановані видатки. У мене після цього всього добре, якщо 8 тисяч до наступної зарплати залишається. Є хлопці, які свої 100 тисяч пускають на ігрові автомати. Але це їхні гроші, і вони мають право витратити їх, як хочуть».

За логікою моєї одногрупниці, якщо Максим і його товариші скидаються в «общак» підрозділу по 10 тисяч на місяць, то чому б їм не скидатися по 30, аби закрити свої потреби й не турбувати мирних обивателів?

«А ви думаєте, хлопці так не роблять? По фінансову допомогу вони звертаються до волонтерів, до родичів і друзів, коли в них уже власні картки порожні. І ще питання: а цивільні, коли донатять на ЗСУ, невже всю свою зарплату віддають? Чи може таки залишають на потреби своєї сім'ї? Чому ж вони хочуть, щоб хлопці всю свою зарплату на військові потреби витрачали?» — говорить дружина фронтовика, волонтерка Юлія Смірнова.

А чому вони взагалі мають витрачати на озброєння й обладнання власні кошти? Мені на це відповів пресофіцер 28 бригади Євген Алхімов.

Тут життя на кону стоїть. Тому військові будуть віддавати максимум зі своєї зарплати, щоб себе захистити й мати змогу воювати далі. Бо навіщо йому та зарплата потрібна буде, якщо без РЕБу він загине? Матеріальне тут не таке важливе, повірте. Якщо треба скинутися, то чому б ні? Якщо це ще й життя врятує.Євген Алхімов, пресофіцер 28 бригади

Розмір «общака» в кожному підрозділі свій — бійці скидаються і по тисячі, і по 20 тисяч, і по більше, усе залежить від потреб і домовленості серед побратимів.

«Справа це добровільна, і ніхто нікого не примушує, ніхто “згори” не визначає, кому і скільки скидатися», — зауважує Сергій Цехоцький.

Але, за словами бійця Олексія, хай скільки ти віддав у «общак», все одно мало. Жоден «общак» не може перекрити витрати на щоденні бойові потреби військових.

«У нас, наприклад, зараз дуже важка ситуація. Ми в напівоточенні. російські дрони не дають голови підняти, нам проти них окопний РЕБ потрібен. Постійно горять бліндажі разом з технікою. Зарядні станції EcoFlow погоріли, антени Avenger, два коптери важкі, якими їжу і воду нашій піхоті доставляли. Вартість цієї техніки — мільйони. І ми мусимо оголошувати збір коштів, щоб банально вижити на цих позиціях», — говорить Максим.

А де держава?

Чоловік Наталки Позняк воює з лютого 2022-го. Ледь не щотижня на своїй сторінці у фейсбуці жінка оголошує збір коштів.

«Я й інші дівчата вже не збираємо, як колись, на каски, броніки, якісне взуття чи одяг — це хлопці отримують від держави або купують за свої. Зараз у них інші потреби. Шалені кошти йдуть на ремонт машин. От я недавно для підрозділу чоловіка зібрала 500 тисяч на ремонт, то це була лише третина того, що хлопці витратили на ремонт автівок», — говорить Наталка.

А ще ж потрібно ті автівки купити, потрібні приціли, планшети, антитепловізійні плащі, станції зв'язку, старлінки, РЕБи, павербанки, генератори. І такі дрібниці, як, наприклад, 100-метрові подовжувачі до генераторів, рулони пухиркової плівки. Навіщо така плівка? Загортати планшети й інші гостинці, які для бійців скидають з дрона, бо їхні позиції так прострілюються, що іншої логістики вже просто не існує.

Хтось буде наполягати, щоб військові купували це зі своїх бойових?

«До початку повномасштабної війни ми навіть не думали, скільки грошей треба буде збирати на дрони. Дрони стали одноразовою зброєю, розхідником, запаси якого треба поповнювати ледь не щодня, бо без них тепер не може обійтися жоден бойовий підрозділ. Це мільйони гривень», — додає Юля.

Наразі військові і їхні друзі-родичі дедалі частіше оголошують збори на будівельні матеріали для облаштування позицій. Наталці доводилося купувати і відбійні молотки, і цемент, і скоби, і цвяхи. Серед останніх покупок — навіть екскаватор. А що ж держава?  

«Я поясню стосовно держави, — каже Наталка Позняк. — Фронт дуже динамічний, а держава — дуже інерційний механізм. От тобі спалили машину. Тобі її треба спочатку списати, потім подати заявку на нову, потім заявка пройде всі бюрократичні кола. І може через пів року ти отримаєш на підрозділ нову машину. А на чому воювати ці пів року?»

Інша проблема — підрозділ не може закупити для себе щось, що йому до біса потрібне, але воно не передбачене в бухгалтерських документах Міноборони.

«Я знайшла металобазу, яка готова була безкоштовно відпустити арматуру для нарізання скоб. Частина мала просто звернутися на базу з відповідним листом. Але листа не написали, бо у звітних документах частини не передбачено закупівлю арматури! І так на кожному кроці. Держава просто ніяк не може пристосуватися до реалій війни», — зауважує Наталка.

Євген Алхімов додає, що є категорія обладнання, зокрема подвійного призначення, яке держава не може закупити через особливості законодавства європейських країн, а от волонтери у приватному порядку можуть. І в цьому теж виявляється обмеженість державних можливостей.

Бійці, у яких я брала коментарі для цього матеріалу, говорили, що держава наразі забезпечує той мінімум, який потрібен для виконання бойових завдань — в амуніції, боєприпасах, приладах захисту тощо.

«Але забезпечення від держави неспівмірне з реальними потребами бойових підрозділів», — говорить Сергій, боєць 101 бригади.

За словами Євгена Алхімова, цивільні й не здогадуються, у яку суму обходиться державі навіть цей мінімум.

Ви порахуйте, скільки коштує озброїти бійця. Один набій коштує 30 гривень, наприклад. Їх за день мільйони використовуються. Один дрон — це тисячі гривень. А їх бригада сотню за день може використати. Війна — це дуже дорого. Жодна держава не спроможна цього вивезти.Євген Алхімов, пресофіцер 28 бригади

Людям, які радять державі взяти всі воєнні витрати на себе, волонтерка Юлія Смірнова пропонує подумати про таке. Чи готові цивільні українці, наприклад, отримувати їжу нормовано, за продуктовими картками? Чи погодяться вони на урізання зарплат усім до рівня мінімальної? Чи відмовляться багатодітні родини від державної допомоги, а сім'ї загиблих — від державних виплат?

Держава може кинути на потреби фронту всі свої ресурси, але ми залишимося без пенсій, зарплат і соціальної допомоги, із зачиненими лікарнями та дитсадками. Інша справа, якби ми готувалися до повномасштабної війни як належить, то фронт не обтяжував би зараз так сильно наш бюджет.Юлія Смірнова, волонтерка

Мистецтво просити гроші

Збір коштів на потреби фронту військові оголошують і на рівні відділення, і взводу, і бригади. За словами Олексія, бійця 5 бригади, він це робить один-два рази на місяць.

Сергій зі 101 бригади оголошує черговий збір, щойно бачить потребу побратимів у якомусь вартісному приладі. Але старається дозувати збори так, щоб не втомлювати потенційних добродіїв. За його словами, збір коштів — це ціле мистецтво.

«Якщо ти з відомої бригади, підрозділу, то на людей справляє враження авторитет твоєї частини й вони дають гроші. Якщо ж бригада чи підрозділ не відомі, то треба знайти авторитетну в соцмережах чи в певних колах людину, яка оголосить збір. І дуже корисно мати багато знайомих у соцмережах, як-от я маю», — посвячує мене в таємниці військового маркетингу Сергій.

Максим із 4 бригади наголошує, що звичайний допис у соцмережах про потреби підрозділу вже не діє на аудиторію, необхідно цікаво «впакувати» своє оголошення. Наприклад, зараз Максим придумав розігрувати нагороди за донат у понад 200 гривень — це будуть російські дрони, намальована волонтерами картина, ще якісь призи.

На рівні бригад усе значно складніше. Адже їхні потреби обраховуються десятками мільйонів гривень.

59 ОМБ, як говорить Сергій Цехоцький, оголошує збори постійно: «У нас працюють майстерні, у яких ми складаємо і начиняємо різними “сюрпризами” наші дрони. Для цього потрібно дуже багато комплектовання. Відповідно багато коштів: ми оголошуємо збори на 3-5 мільйонів, зараз збір на 10 мільйонів відкритий».

Щоб зібрати гроші, 59 бригада також звертається до територіальних громад, громадських організацій, комерційних структур.

25 бригаді закривати збори допомагає благодійний фонд.

«Бригада на своїх сторінках в інтернеті, на телеканалах оголошує збір і вказує реквізити нашого фонду. Ми самостійно не можемо вийти на телебачення, бо з нас там правлять величезні гроші за рекламу, тоді як бригада нічого за розміщення своїх роликів не платить. Дуже результативною є співпраця з YouTube-каналами», — розповідає голова БФ Віктор Кучинський.

Чи активно українці відгукуються на збори? По-різному.

«Люди дуже реагують на фронтову ситуацію. Побільшало обстрілів — і зібраних коштів побільшало», — каже Сергій Цехоцький.

Військові говорять, що на рівні невеликих підрозділів гроші в основному надходять від родичів, побратимів, знайомих і їхніх родичів і знайомих — люди хочуть твердо знати, що віддають гроші в надійні руки.

За словами Наталки Позняк, найбільше донатять мами та дружини загиблих бійців, побратими.

Мені вдова загиблого двічі по 150 тисяч скидала. А один побратим двома траншами 70 тисяч скинув. Що далі людина від війни, то менше вона донатить. А коли ти розумієш, що от волосинка між життям і смертю, то ти будеш жили дерти, щоб хоч якось убезпечити хлопців від загибелі. Наталка Позняк, волонтерка

А от боєць Максим помітив, що наразі збори закриваються важче, ніж рік тому. Олексій із 5 бригади зауважив, що минулого року 20 тисяч можна було зібрати за добу, нині на це треба 3-4 дні.