Самотні та злі: як «пережити» свята під час війни

«Війна надворі. Чи треба зараз святкувати?»

Якщо вам хоч трохи цього хочеться — треба. Заборони та обмеження з почуття провини лише пригнічуватимуть вас та можуть призвести до фрустраційного, потім депресивного стану, а згодом і до втрати сенсів. 

Психологи наголошують: наша психіка сприймає відзначення дат як безперервність життя. Життя триває, а це означає, що можна щось робити та генерувати енергію для боротьби, розвитку й для досягнень.

«Святковий настрій» можна цілком створити власноруч із маленьких кроків — поставити собі ялинку чи гілочки, прийти до людей, яких любиш. 

«Рік усе одно змінюється, дата все одно наступає. Для когось це привід зібратися великою родиною, для когось — привід написати рефлексивний щоденник, для податкової — це звіти за рік. Повернутися до довоєнного життя неможливо. Ми не зможемо забути всі три роки. І відчуття ми того не отримаємо. Можемо тільки зібратися родиною за столом, прикрасити ялинку, вигадати Святого Миколая і зробити дітям казку», — каже психологиня Віра Романова.

Якщо ж зупиняти себе через відчуття провини перед військовими, сусідами чи ще кимось — це дає сигнал про те, що рухатися немає куди. 

«Зараз люди багато про що кажуть: немає сенсу це робити. Але якщо зупинити все, то ми фактично допоможемо нашим ворогам добити нас морально. Ми з колегами обговорювали, що росія робить саме ставки на моральний дух українців. Навіть не на обстріли, а на те, щоб зламати волю, зламати бажання жити й розвиватися», — пояснює психологиня Ольга Голубицька.

Психологи нагадують, що відзначати можна по-різному — у гучній компанії або тихо посидіти із сім’єю біля ялинки й потім піти спати. Це дасть відчуттям належності, що є однією з базових потреб людини.

Однак варто бути уважними до можливих погіршень емоційного стану. Особливо якщо ви вживаєте алкоголь — він може «піднести до небес, а потім дуже сильно боляче опустити на землю». Це може призвести до апатії, яка може стати передвісником депресивного стану. 

«Знову ця політика за столом, зараз буде сварка»

Більшість українців не можуть дозволити собі самоусунутися від політики, тож шанси, що ця тема омине вас за застіллям, невеликі. Психологи вважають свята хорошим часом для примирення та пошуку компромісів у гострих питаннях. Але як це зробити?

По-перше, коли ви відчуваєте, що починається розмова про політику, запитайте себе, чи маєте сили на це. І чи справді маєте поділитися чимось цінним та важливим, перш ніж втрапити в риторичну пастку.

Дискусії на теми, які викликають у вас суперечки, варто заохочувати, коли учасники підходять до розмови з інтелектуальною чесністю та щирою зацікавленістю в думках інших і коли ці бесіди відбуваються в ненасильницький спосіб та з повагою до інших.

Окрім того, варто відділити розмову на певну тему від стосунків із її учасниками. 

«Ми дуже часто потрапляємо в ситуацію, коли в дискусії перестаємо тримати фокус на тому, що є предметом розмови. Умовно кажучи: “Ти вважаєш не так, як я? Значить, ти мені поганий друг”. Або: “Ти минулого року думав, що Різдво має бути 25-го, а я вважав, що 7-го. Ти мене не підтримав, я тобі не потрібен. Всі стали думати інакше, це означає, що мене розлюбили”», — каже психологиня Романова.

Ваші емоції можуть бути неусвідомленою інтерпретацією. У такому разі варто зупинитися, подивитися на суть ситуації. Але для цього треба усвідомлювати, що ви вже перебуваєте в достатньо сильних емоціях.

«Зараз зайти в дуже сильні емоції дуже легко. Всі просто як сірники. Усвідомлювати ніколи — ми звикли або емоціювати, або діяти — сваритися, посилати кудись, відчувати все від початку до кінця», — каже психологиня. 

Зрештою, якщо у вас не виходить в моменті поглянути на ситуацію згори, варто змінити простір фізично — взутися та піти послухати, як рипить сніг під ногами. 

Психологи наголошують, що під час війни важливо пам’ятати, що ворог, найімовірніше, сидить не за вашим столом.

«Немає з ким святкувати, я завжди самотній»

У передноворічний період нас звідусіль оточують історії щасливих і реалізованих людей — у фільмах, рекламі, новорічних шоу. Іноді через це ми можемо гостріше відчувати сум і самотність. Особливо якщо ви зіткнулись із ситуацією, коли у вас немає близьких або ж вам начебто не знайшлося місця в розпорошених групках серед вашого оточення. 

«Майже всі фільми про те, що хтось у парі, хтось когось знаходить. І вони підсилюють у людей відчуття невдахи — а от ти не знайшов. Або це не те і ти ніколи не знайдеш [свого]. Загострюється те, що ти не досяг якоїсь мети або мрії», — пояснює Ольга Голубицька.

Проте природний здоровий екзистенційний сум не варто бороти — на це можна витратити більше сил, ніж на те, щоб прожити його, вважає Віра Романова. 

Якщо ж ви не розумієте причини вашого пригніченого стану, можливо, варто звернутися по психологічну допомогу, аби не пропустити можливу хворобу. 

Психологи наголошують: ми почуваємося самотніми не тоді, коли біля нас немає людей, а коли ми із цими людьми не можемо знайти справжній зв’язок людини з людиною. Коли якось втрачаються соціальні контакти, це відбувається не так через зовнішні обставини, як, імовірніше, через внутрішні. Наприклад, люди в депресії мають схильність до самоізоляції.

«Це частина того, як депресія підтримує себе. Я почуваюся погано, тому я відмовляюся від зустрічі. Я не хочу псувати іншим людям настрій, вони не зрозуміють, у мене просто банально немає на це сил. Так я не йду на зустріч другий раз, третій — і запрошення перестають приходити. Я їх не надсилаю і коло замикається. 

Так само може бути дуже непросто для людей із соціальною тривогою. Якщо ви відчуваєте, що ваша самотність — із внутрішніх причин, про це можна поговорити із чуйним психологом», — каже психологиня в методі когнітивно-поведінкової терапії, психотерапевтка в навчанні Діана Нагірна.

Якщо ви почуваєтеся самотніми, але не в депресії — рішенням може стати пошук нових хороших друзів, наприклад за інтересами. Можливо, вам варто подумати над тим, як відкоригувати свій спосіб життя. Наприклад, організувати для себе нову традицію або ходити в місця, де ви будете серед людей — на новорічні різдвяні заходи, театральні вистави тощо.

Психологиня Ольга Голубицька також радить обирати відчуття маленького досягнення всередині себе. 

«Можна вирішити для себе: “Окей, я сьогодні офіційно святкую Новий Рік / Різдво на самоті, ні з ким не зв’язуюсь і дивлюся якісь фільми. Обіймаю собаку / кота / папугу / взагалі нікого”. Але це зробити офіційно. Не так, ніби сам у себе вкрав. А дати собі офіційний дозвіл на таке святкування», — пояснює психологиня.

«Сумую за рідними, яких не можу побачити»

Через війну сотні тисяч сімей залишаються на свята не поруч. Головна порада психологів — спробувати встановити контакт із тими, за ким сумуємо.

«Якась святкова передачка турботи коханому на фронт — супер. Накрив собі гарний стіл, зробив фотографію і відправив дружині в Канаду — теж супер. Варто в будь-який спосіб знайти оцей момент зв’язку, дотику до тих, хто зараз не може бути фізично з нами поруч», — радить Діана Нагірна.

Можна організувати спільний час дистанційно — наприклад, разом дивитися фільми онлайн та обговорити їх. Або ж повідомити людині, що присвятите їй якусь частину свого часу.

«Сказати: “Ти знаєш, о 10-й годині я запалю наші улюблені свічки й буду думати про тебе”. Це ніби створення якоїсь магії присутності. А також це про те, що я можу на щось впливати в цьому житті. Бо зазвичай, коли хтось дуже далеко, то гнітить ця неможливість вплинути, доторкнутися. Якщо в тебе є можливість хоч якось надіслати повідомлення — варто надсилати якийсь план і казати: “Цілий день буду проводити так, як ніби з тобою. Хочу, щоб ти знав / знала”», — радить Ольга Голубовська.

«Під час свят переживаю втрату»

Складно і тим, у кого неможливість бути разом із близькими у святковий період пов’язана зі смертю. 

Коли ми говоримо про втрату, є два підходи — «дорога життя» і «дорога пам’яті», пояснює Діана Нагірна. Під «дорогою життя» мається на увазі, що ми намагаємося навіть у часі жалоби жити своє життя. Адже наші близькі не хотіли б, щоб наше життя стало на паузу. «Дорога пам’яті» підсвічує зв’язок із тими, кого уже немає. Бо хоч люди можуть нас залишати й помирати, це не означає, що наша любов до них закінчується.

Під час свят можна присвятити щось вашій пам’яті — спільному родинному перегляду фото чи пригадуванню історій або ж стати продовженням того, що робили ваші близькі. 

«Хочу навести приклад. У 2023 році під Бахмутом загинув наш товариш — Женя Осієвський. Його друзі досі волонтерять із UAnaimals у пам’ять про нього, бо він був активістом і веганом, і права тварин були його цінністю. Жені вже немає з нами, але це не значить, що ми не можемо на свята долучитися підтримкою організації, яку він би підтримував, якби був тут», — ділиться Діана Нагірна.

Окрім того, ми переживаємо втрату не лише коли хтось помирає, а й коли помирає наш образ майбутнього або наші можливості. Психологиня Ольга Голубицька наголошує на важливості ритуалізації у процесі горювання.

«Це максимально проста дія, яку ми робимо, наприклад, на День пам’яті жертв голодомору. Ставиться свічка — осмислено, а не просто запалюєш і пішов. Ти ставиш свічку як контакт, стоїш біля неї, можеш щось проговорювати. Розрив проживається маленькими кроками, такими ритуальними діями. Коли люди знаходять усередині себе місце», — пояснює психологиня.

Якщо ж втрату переживає ваша близька людина — про неї можна подбати, не акцентуючи на святах.

«Можна їй зробити теплу каву й запропонувати щось смачне… Просто наголошуючи на тому, що поруч із тобою жива людина. Я це зроблю для тебе, бо я поруч із тобою», — радить психологиня Леся Ковальчук.

***

Головна порада психологів — свята не треба ідеалізувати, але й знецінювати не варто. 

«Завжди так було, є і буде — у нашому світі одночасно відбуваються жахливі і прекрасні речі. Якщо ваше світло помножиться через запалену свічку або ялиночку — робіть це, не шкодуйте й робіть», — радить Леся Ковальчук.