«Я теж жартував із психологів». Чи звертаються чоловіки по допомогу та де її шукати

«Я ж не слабак»

«Дивлюся зараз на хлопців, які віджартовуються про психологів, і думаю, що колись і я таким був. Теж не хотів, щоб "у моїх мізках колупалися"», — розповідає hromadske 51-річний киянин, ветеран російсько-української війни Андрій Шершиков.

Чоловік родом з Донецька. Коли почалася війна, став на захист України. Пробув на службі з 2014-го до березня 2017-го. З початку повномасштабної війни, уже маючи групу інвалідності, знову долучився до війська. Нині звільнений зі служби за станом здоровʼя, працює в «Київ мілітарі хабі».

Перший досвід роботи із психологами для Андрія вдалим не був. Пригадує, як у госпіталі у 2015-му йому та іншим військовим роздали анкети, які треба було заповнити. На цьому тоді, каже, психологічна робота й закінчилась. І це викликало відторгнення до психологів як таких, бо думав: «Та знову прийдуть зі своїми анкетками, а далі що?».

Мій шлях до психолога був довгий. Я зрозумів, що руйнуються родинні зв'язки, соціум, у якому я перебував. Усі нормальні люди хочуть жити добре, а те, що відбувалося зі мною, цього не давало. Андрій Шершиков, ветеран російсько-української війни

Після першого звільнення зі служби ветерана «накривало» щоразу, коли згадував певні події, особливо пов’язані з утратами. Щоби впоратися з цим, «просто біг у магазин по чарку». Але в якийсь момент відчув, що «ця чарка стала заважати жити нормально».

«Я сам до цього прийшов, от реально сам. Бачив, що дружина мучиться… Я не пам'ятаю точно, коли почав зустрічатися із психологами. Але ключове те, що це було моє внутрішнє рішення», — розповів Андрій.

Ветеран у психотерапії вже восьмий рік. Спочатку працював із фахівцями тривало, а зараз звертається точково, коли є конкретний запит. За цей час чоловік змінив не одного спеціаліста, щоби зрозуміти, з ким йому комфортно працювати. Зараз йому не соромно про це говорити, але тоді нікому з побратимів не розповідав про сеанси із психологами, бо ж «не слабак».

Чоловічі страхи війни

В Україні працює гаряча лінія психологічної підтримки для чоловіків — 2345. Фахівці зібрали дані про запити, які до них надходять. Виявилося, найпоширенішою причиною звернень (53,15%) є проблеми психоемоційного характеру. Йдеться про тривожні розлади, депресивні стани, неможливість контролювати свій гнів, розлади настрою тощо.

«Людям важко справлятися з відчуттями, які в них усередині», — коментує hromadske дані статистики військова психологиня Вікторія Вінтоняк. Каже, що часом чоловікам потрібна професійна підтримка, щоб допомогти розібратися, що їм робити в певній кризовій ситуації.

Війна не закінчується, вона триває. Дуже важливо прийняти нарешті цю ситуацію й адаптуватися до неї. Вибудувати для себе орієнтири, як у цьому новому світі жити. Тому що так, як було раніше, точно вже не буде. І часто, коли є цей опір, мовляв «Я не хочу» або «Я не впораюся», він якраз і спричиняє певні розлади.Вікторія Вінтоняк, військова психологиня

На другому місці — проблеми у стосунках з партнерами (26,21%). Чоловіки звертаються через почуття самотності, конфлікти, розлучення, зраду, відсутність розуміння, а також перешкоди у спілкуванні з дітьми. 

Вікторія Вінтоняк дивується, що зараз у неї запитів на парні консультації більше, ніж на індивідуальну роботу, як це було раніше. Ініціаторками таких консультацій переважно є жінки, однак їм не доводиться вмовляти чоловіків, адже ті охоче погоджуються.

«Зараз справді багато розлучень, бо цінності змінюються. Людина, яка повертається з фронту, змінюється природно. Зараз на партнерів і партнерок тих людей, які перебувають на фронті, падає вся домашня робота й відповідальність за дітей. Це теж величезне навантаження. Ще й страх за кохану людину. І тут ця людина повертається, і виявляється, що вона змінилась: побутові питання для неї неважливі, головне — боротьба», — пояснює психологиня.

Окремо у статистиці винесені проблеми зайнятості (17,35%). Чоловіки телефонували на гарячу лінію через проблеми самореалізації та втрату роботи.

Наступний блок — залежності (11,85%). Цікаво, що майже ніколи чоловіки не телефонують зі словами «У мене залежність. Допоможіть мені впоратися з нею». Найчастіше звертаються з іншим запитом, а фахівець уже під час розмови розуміє, де корінь проблеми.

Вікторія Вінтоняк пояснює: чоловікам соромно визнати власну алко-, нарко- чи іншу залежність. Також заважає відсутність суспільної культури та розуміння, що залежність — це хвороба, і людина не може сама з нею впоратися.

От якщо в інших країнах суспільство визнає, що таким людям потрібна кваліфікована допомога, то у нас досі є така тенденція: «Якби ти хотів, то кинув би». У деяких аспектах це, може, і працює, якщо справді людина сама цього захоче. Але без мотивації ми не можемо цього досягнути, і терапія не буде ефективною. Та інколи людині треба підсвітити, що, можливо, їй необхідна певна допомога.Вікторія Вінтоняк, військова психологиня

Останній блок звернень — проблеми, повʼязані з воєнними діями. Тут ідеться про втрату життєвих орієнтирів, матеріальних цінностей, місця проживання, страх мобілізації.

Серед чоловіків-військових, як уточнює Вікторія Вінтоняк, відсоток звернень із питаннями, повʼязаними зі службою, значно вищий. Мовляв, коли людина тривалий час перебуває у війську і не бачить свою родину, це однозначно зумовлює проблеми у парах і впливає на всі інші сфери життя.

«А от цивільних чоловіків, які до мене зверталися, цікавило, як себе психологічно підготувати, якщо завтра, наприклад, прийде повістка. Також їх турбує внутрішнє почуття вини, чому вони не воюють. І вони намагаються це компенсувати, наприклад, донатами чи допомогою Збройним силам іншими аспектами. Тому що чоловіки, які цього не відчувають і нормально собі живуть, не звертаються», — зазначає Вінтоняк.

«Що мені робити?»

Підхід до кожної людини психологи підбирають індивідуально, залежно від запиту й налаштування до діалогу. Нещодавно під час одного з форумів психологи лінії підтримки 2345 поділилися власними кейсами, як саме вони працюють із чоловіками та яку допомогу надають. 

Психологиня Світлана Железняк пригадує, як в онлайн-чат лінії підтримки написав чоловік 32-35 років, у якого були прояви тривожного розладу, включно з неконтрольованою агресією. Він звернувся через те, що під час сімейної сварки розбив склянку, і це його налякало, адже боявся, що може спричинити насильство. Написав: «Що мені робити? Коли в мене ця неконтрольована агресія, я через це сильно тривожуся».

Наше завдання — обов'язково стабілізувати. Це глибоке дихання, техніки усвідомлення. Для нього було великим здивуванням, що гнів, лють, злість — це, по суті, реакція, яку можна контролювати. І так тілесно видається реакція. Якщо зрозуміти, ідентифікувати, що це за емоція і як її екологічно вивільнити, то в принципі можна контролювати і себе, і зовнішній світ.Світлана Железняк, психологиня лінії підтримки для чоловіків 2345

Під час спілкування з чоловіком зʼясувалося, що він мав серйозні проблеми на роботі, якими не ділився з дружиною. І на її просте питання «Як справи на роботі?» в нього виникали спалахи гніву. 

Фахівчиня допомогла чоловіку відстежити цю проблему, порадила робити фізичні паузи й більше відпочивати. Також його перенаправили до психотерапевта на регулярну систематичну роботу. За словами Світлани, у підсумку це зменшило кількість його конфліктів на роботі й дозволило порозумітися з дружиною.

А чи на часі?

У липні 2022 року Фонд ООН у галузі народонаселення провів дослідження, яке показало, що 90% чоловіків в Україні на той момент жодного разу не зверталися по професійну психологічну підтримку. І це в умовах, коли 68% чоловіків (за даними того ж опитування) перебували у стані постійних переживань. 80% респондентів заявили, що чоловік самостійно має розв'язувати свої проблеми.

У МОЗ зазначають: ключовий барʼєр, який зупиняє чоловіків від звернення, — стигматизація. Мовляв, у суспільстві досі існує стереотип, що чоловік має бути сильним, а звернутися до психолога — прояв слабкості. Більшість чоловіків виховувалися саме в такій парадигмі, унаслідок чого стали заручниками цієї позиції. 

Ще один міф, який стає барʼєром, — звернення по психологічну допомогу асоціюють з обовʼязковим лікуванням чи важкими розладами. Насправді ж психотерапію варто розглядати і як інструмент для розвитку, щоб стати сильнішим чи відновити власні сили. 

У мене є побратим ще з 2014 року, він так «на стакані й сидить». Коли він виходить із запою, я йому кажу: «Так, Жек, давай я тебе відведу, ми спочатку пролікуємось від твоєї алкогольної залежності, а потім будеш спілкуватися із психологом». А він мені: «Андрюх, ти вважаєш, що я дурачок?».Андрій Шершиков, ветеран російсько-української війни

Крім стигматизації, війна створює додаткові фактори, через які чоловіки не звертаються по психологічну допомогу, зазначили hromadske у Міністерстві охорони здоровʼя.

• «Це не на часі». Вони вважають, що зараз не час думати про своє ментальне здоровʼя, адже є набагато більші проблеми, які треба розвʼязувати.
• «Комусь зараз гірше». Можуть відчувати сором, незручність, якщо звернуться по допомогу, розуміючи, що хтось зараз у значно гіршому стані.

І хоча барʼєри досі існують, сьогодні дедалі більше українців дбають про своє ментальне здоров’я. За даними МОЗ, протягом 2023 року понад 85 тисяч українців отримали підтримку в питаннях ментального здоров'я у сімейних лікарів, терапевтів і педіатрів.

Психологиня Вікторія Вінтоняк каже, що це позитивний сигнал. Нині багато чоловіків перебувають у зоні психотравматизації, і природно, що кількість запитів по допомогу збільшується.

«Це говорить про зрілість цих людей і розуміння якості свого життя та здоров'я. Тому що ментальне здоров'я таке ж важливе, як звернення до лікаря після поранення. Я завжди кажу: "Зі своєю головою ти й далі будеш жити, тому тобі треба про неї постійно дбати"», — зазначила вона.

Побачив себе «іншого»

Ветеран Андрій Шершиков, який уже тривалий час працює із психологами, помічає серйозні зміни у своєму стані. Каже: думав, що знає себе, а насправді ж ні. Побачити «іншого себе» йому допомогли фахівці.

Нам усім не подобається бачити себе в непривабливому стані. Ми ж то думаємо, що завжди класні, красиві, розумні. А те, що буваємо і дуркуваті, просто не бачимо. А ми ж буваємо такими? Буваємо. Я став помічати, що не завжди красивий і не завжди розумний. І це стало вирівнювати баланс у мені — я зрозумів, що життя і таке буває. І потім усе якось пішло, й уже, як то кажуть, вийшов на рівну дорогу.Андрій Шершиков, ветеран російсько-української війни

Коли ветеран відчув полегшення, налагодилися різні сфери його життя: стосунки з дружиною, робота. Чоловік став комфортніше почуватися в соціумі, серед цивільних. Зізнається: іноді пʼє, але «не з горя», а щоб «помʼянути тих, кого втратив».

Зараз Андрій працює у «Київ мілітарі хабі» на посаді начальника інформаційно-консультаційного відділу. Каже, іноді бачить, що військовому потрібна психологічна допомога, але нічого не навʼязує. Коректно намагається пояснити, що є така можливість, і нею можна скористатись, якщо є потреба.

А ще намагається переконати свого сина, чинного військовослужбовця, щоб той звернувся по психологічну допомогу. Бо, мовляв, син «спіймав невеличкий кураж від війни», а це небезпечна річ, з якою Андрій свого часу теж зіштовхувався.

Нині як держава, так і різні організації надають можливості для психологічної допомоги чоловікам. Окрім уже згаданої гарячої лінії 2345 діє Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?» з ініціативи першої леді. У її межах нині триває інформаційна кампанія «Будь другом. Собі теж», спрямована на підтримку ментального здоров’я чоловіків. Мета кампанії — подолати стигму навколо проблем ментального здоров’я та заохотити чоловіків звертатися по допомогу, коли вони цього потребують.

«Кожен із нас має знати, що робити в ситуації, коли виникають складнощі з ментальним станом — своїм чи близької людини. Це так само важливо, як і знати під час війни, як надати першу допомогу чи накласти турнікет», — резюмували в МОЗ.