Від 70 до 100 тисяч жертв. Як відновлюють імена загиблих у Бабиному Яру і чому це важливо зараз

Олексій Бєлопольський

Олексію Бєлопольському було трохи за тридцять. Він мав люблячу дружину Віру та двох маленьких дітей. Разом вони жили в затишній квартирі на Брест-Литовському проспекті, 31.

Їхнє життя назавжди змінилося восени 1941 року, коли Київ окупували нацисти. Олексій, який служив у радянській армії, потрапив в оточення, але дивом повернувся додому. Здавалося б, це мало принести полегшення, та насправді стало початком щоденного страху. Через своє єврейське походження він не міг з’являтися на вулиці — ховався у невеликому таємному укритті, яке родина облаштувала у квартирі. Там минали його дні, години, хвилини — у тиші й надії, що все ж таки настане безпечний ранок.

Але у вересні 1942 року помер близький родич. Олексій пішов на похорон, і хтось із присутніх доніс на нього. Незабаром до квартири прийшли з обшуком.

Його заарештували й відвезли до німецької комендатури. Це було останнє місце, де його бачили живим. Імовірно, Бєлопольського, як і тисяч киян, розстріляли в Бабиному Яру.

Бер Фаєман

До революції 1917 року Бер Фаєман був купцем 1-ї гільдії — шанованою людиною з упевненістю в майбутньому. Але війна змусила його родину ухвалювати рішення, від яких залежало життя.

Напередодні приходу нацистів до Києва Фаємани вирішили евакуюватися. Вони зібрали речі, завантажили на підводу і залишили рідний дім. Проте дорогою Бер раптово відчув себе зле — і вони повернулися. 

Фаєман не мав жодних ілюзій щодо нацистів. Він не пішов до Бабиного Яру 29 вересня 1941 року, як це зробили тисячі євреїв, сподіваючись урятуватися. Але доля не дала йому шансів уникнути трагедії. У жовтні того ж року, коли він вийшов на вулицю, його схопили й розстріляли разом з іншими на території Ботанічного саду.

Його доньку Фаню та семирічну онуку Лялю знищили в Бабиному Яру.  

Айзік-Янкель Гейнахович Бір  

Айзік-Янкель Гейнахович Бір народився 15 березня 1872 року в Житомирі, в юності переїхав до Києва. У 1894 році він отримав ремісничу книжку і почав працювати підмайстром у чоловічих кравців. Через два роки одружився з Розою (Рейзель) Бойдман, і незабаром у них народився первісток — син Йосип. До 1911 року подружжя виховувало вже сімох дітей.

Айзік-Янкель був не лише талановитим кравцем, а й людиною, яка зуміла досягти особливого статусу — право жити й працювати у Києві було привілеєм, доступним не кожному єврею (їх тоді обмежували у правах на поселення). Його клієнтами були впливові люди, і одного разу це врятувало родину від загибелі: під час єврейських погромів (приблизно в 1917-1920 роках, точної дати нема) поліцмейстер надав віз, на якому сім’ю Біра відвезли у безпечне місце.

Після революції 1917 року родина залишилася у Києві. Айзік-Янкель продовжував шити одяг, діти дорослішали та створювали власні сім'ї. Коли почалася війна, їм вдалося евакуюватися, але подружжя й далі мешкало у своєму місті. У квітні 1941 року Айзік-Янкель зустрічав доньку Басю з пологового будинку, невдало впав і зламав шийку стегна. Роза залишилася поруч, доглядаючи за чоловіком.

Перед евакуацією діти принесли батькам усе найцінніше — тканини, одяг, речі, сподіваючись, що це допоможе їм вижити у скрутні часи. Але подружжя не врятувалося. Двірник видав Айзіка-Янкеля та Розу нацистам. Вони загинули, як і тисячі інших, у Бабиному Яру.

Давід Хаїмович Крупник 

Давід Хаїмович Крупник народився у 1881 році в селі Кухарі, що нині розташоване у Київській області, в родині Бурак-Хаїма та Гісі Крупник. Високий, міцний, із чудовим голосом, він підробляв кантором. Його життя змінила Перша світова війна — Давід пройшов її фронти і повернувся без двох пальців на руці.

За професією Давід був столяром-червонодеревником, проте з 1932 року працював розвізником хліба у системі Наркомторгу УРСР. Разом із родиною він мешкав на вулиці Шота Руставелі, 28.

За свій вік Давід пережив кілька єврейських погромів. Один із них міг стати фатальним, але його врятувала несподівана допомога — німецький офіцер, що жив у тій самій будівлі, заступився за нього. Цей випадок назавжди залишився у пам’яті Давіда й зародив у ньому віру в людяність, навіть серед німців.

Коли у 1941 році Київ захопили нацисти, Давід до кінця не вірив, що вони здатні на масові вбивства євреїв. Він відмовився покинути рідний дім та евакуюватися разом із дружиною й дітьми. Це рішення стало для нього фатальним. Давід Хаїмович Крупник загинув у Бабиному Яру.

Ривка (Ревекка) Бабушкіна 

Ривка Бабушкіна народилась у 1893 році. Її дівоче прізвище залишилося невідомим. Вона стала Бабушкіною після заміжжя з Іссаком Янкелевичем Бабушкіним, уродженцем Білорусі, який разом із сестрами Цилею та Лізою переїхав до Києва.

Подружжя не мало власних дітей, але вони взяли під опіку племінницю Іссака — Хаю (Харисю), яка зосталася сиротою та приїхала до них із Гомеля. Мешкали у квартирі №6 на вулиці Спаській, 17. Ривка займалася домашнім господарством і вихованням Хаї, інші члени родини працювали.

29 вересня 1941 року родина змушена була покинути свою квартиру. За наказом окупантів Ривка, Іссак, Ліза та Харися вирушили до Бабиного Яру, де були вбиті.

Уціліли лише сестра Іссака — Циля Янкелівна — та її 14-річна донька Ілля Анталь (Дашевська).

Проєкт «Імена»

Ці та інші імена жертв можна почути на території Бабиного Яру. Голоси чоловіків, жінок і дітей лунають із динаміків на алеї Скорботи, переплітаючись із молитвами та поминальними піснями. Вони супроводжують відвідувачів від Єврейського кладовища до пам’ятника «Менора», за яким розташована аудіовізуальна інсталяція «Дзеркальне поле» — символ Дерева Життя.

Дзеркальний подіум зі сталевими колонами, простріляними кулями, уночі випромінює світло, яке пробивається крізь отвори, символізуючи пам’ять. Звідси лунають імена загиблих та уривки єврейської музики. Завдяки електроакустичному органу пам’ять про жертв оживає у вібраціях звукових хвиль. 

27 січня світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Цього дня 1945 року бійці Першого Українського фронту розпочали звільнення нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцимі. Загалом під час Другої світової війни внаслідок Голокосту у Східній Європі загинули понад 6 мільйонів людей, з яких 1,5 мільйона — на території окупованої України.

Бабин Яр став жахливим символом «Голокосту від куль». 29 та 30 вересня 1941 року нацисти розстріляли в урочищі 33 771 єврея. За оцінками істориків, за час нацистської окупації Києва в період між 19 вересня 1941 року та 6 листопада 1943-го у Бабиному Яру було вбито від 70 до 100 тисяч людей: євреїв, ромів, українців, пацієнтів психіатричної лікарні. 

Нацисти майже не документували інформацію про своїх жертв. У когось залишилося лише прізвище в протоколі, у когось — лаконічна згадка в чужому щоденнику. Про багатьох загиблих у Бабиному Яру вже 83 роки нічого не відомо. Тисячі імен були забуті через сталу радянську політику замовчування пам’яті. 

У 2019 році Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» запустив проєкт «Імена», щоб відновити пам’ять про загиблих. Дослідники поступово оцифровують та вивчають архівні матеріали, аналізують дані протоколів, метрик, листів та інших документів, опитують очевидців, щоб зібрати історії людей, взаємодіють та обмінюються інформацією зі світовими інституціями, як-от Яд Вашем, Бундесархів.

«Лише за роки повномасштабного вторгнення нам вдалося знайти 768 нових імен жертв розстрілів у Бабиному Яру, які раніше не зазначалися у жодних списках. Ми відновлюємо інформацію про їхні життя до трагедії. Нові дані можуть бути використані у виставковій діяльності та майбутньому музейному просторі для глибинного розуміння контексту жаху, який відбувся у цьому місці в минулому. 

Розкриті історії жертв викликають сильні почуття і нагадують нам, що потрібно не бути байдужими до тих, хто поруч. У війні завжди є ризик смерті. І попри це, необхідно жити. Ми добре усвідомлюємо це в Україні сьогодні. Ми сподіваємося саме на таке враження наших відвідувачів і читачів у Бабиному Яру», — зазначає Анна Фурман, операційна директорка Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр».

За час існування проєкту «Імена» Меморіальний центр разом із партнерами, серед яких International Holocaust Remembrance Alliance (IHRA), створив найповнішу базу даних, що вже налічує понад 29 тисяч імен жертв розстрілів. Люди, які втратили своїх близьких у Бабиному Яру, можуть доповнити наявні у базі дані або дізнатися про нові факти. Мета — назвати ім’я кожного загиблого.

Авторка: Інна Каленська