У пошуках дива на обміні полоненими (ФОТО)

«Це Свєти чоловік!» — лунає в натовпі. Після повідомлення президента України Володимира Зеленського про завершений обмін жінки швидко перевіряють опубліковані в соцмережах фотографії.

Світлана чекала свого Віктора з полону майже 39 місяців. Весь цей час вона писала йому листи до в’язниці у Мордовії, виходила на акції підтримки полонених і встигла потоваришувати з дружинами інших полонених захисників. На обмін вона приїхала втретє. Каже, не знала, що саме Віктора сьогодні обміняють, просто сподівалася.

54-річний Віктор Носаль пішов захищати Україну добровольцем. У 2015 році він уже брав участь в АТО. А під час повномасштабного вторгнення стояв на обороні Маріуполя у складі 36 бригади морської піхоти. Війська рф захопили його в полон у квітні 2022 року.

За весь цей час Світлана лише раз отримала звістку від чоловіка — лист у жовтні 2024 року. Тепер, коли чоловік уже так близько, не знає, із чого почати. Наприклад, на нього чекає знайомство з онуком, що народився за час його полону, — теж Віктором, на його честь.

Жінки навколо радо вітають Світлану. Але, як і кожного обміну, не всі присутні мають щастя зустріти свого рідного. Олена Сидорець також приїжджає не вперше в надії побачити сина Михайла. 38-річний чоловік повернувся із заробітків у Чехії, аби стати на захист Батьківщини. Восени 2022 року зник, і відтоді про нього нічого не відомо.

«За словами побратимів, він може бути у полоні. Шукаємо. Його схопили “вагнерівці”, а вони там нікому нічого не розказують. Їздимо кожен раз сюди на обмін. Буду їздити, доки його не зустріну», — каже Олена.

Її сусідки по лавочці з гіркотою розповідають свої історії. Яна шукає чоловіка, що зник на околиці Торецька. У її руках — великий плакат із зображенням чоловіка, але вона не наважується на публічні фото. Жінка переживає за фізичну безпеку своїх близьких.

Яна та її коханий — родом із нині окупованого Маріуполя. Там залишаються літні батьки й брат чоловіка, що за ними доглядає. Після однієї розмови у Telegram на побутові теми брат українського військового отримав «попередження» від росіян. Ті «сказали, що все про нього знають», розповіла жінка.

Батьки чоловіка досі не в курсі, що він може бути в полоні, і це ще одна з причин, яка стримує Яну говорити про його зникнення публічно.

Поруч із Яною сидить жінка — мама захисника, зниклого біля Хромового. Їй є багато що сказати: вона вважає, що сина покинули біля дороги, коли була можливість його евакуювати. Чому його не забрали — мертвого чи живого — жінка хоче особисто розпитати в представників Коордштабу.

На території, де чекають родичі полонених, можна побачити з десяток людей у яскраво-синіх футболках. Це — працівники Координаційного штабу. Вони готові вислухати всіх, хто до них підходить. Хоч навряд мають відповіді на всі питання. 65-річна Наталя досі не може дізнатися про долю свого єдиного сина Олександра.

«До ТЦК пішла, кажу: дайте, будь ласка, номер командира військової частини. Я хочу йому зателефонувати й спитати, як і за яких обставин зникла моя дитина. Вони сказали, що це військова, таємниця […] Мені казали: шукайте по сайтах. Як? Я пенсіонерка, я вмію в тому телефоні на сайті шукати? Ніхто не чує, печися сам. Дякую добрим людям, що допомагають таким старцям», — розповіла вона.

У пошуках літній жінці допомагає її родина й сусідка, теж Наталя. Цілою групою вони приїхали на обмін із Київської області.

Мати 43-річного Олександра називає його своєю «надією»: «Одна наша радість була, і ту забрали. Тепер ми самі».

«Знайдемо Сашу обов’язково, він додому повернеться, і все буде добре. Будемо згадувати, як страшний сон. Все буде добре, Наталочко», — заспокоює її сусідка.

Протягом останніх обмінів, здається, збільшилася кількість тих, хто приїхав не через підтвердження щодо свого захисника, а почув про нього через «сарафанне радіо». Жінки приїжджають зі стосами фото, іменними й бригадними прапорами, тож організатори періодично нагадують передавати всю доступну інформацію на гарячу лінію штабу.

Альона разом з 4-річною Кірою чекають на свого захисника Владислава, але приїхали на обмін, щоб, зокрема, підтримати інших.

Родина із Запорізької області змушена була вже двічі змінювати місце проживання через російську агресію. Нині Альона та Кіра живуть у Києві й активно виходять на акції.

«Нехай обмін цей, інший може прийти повз нас, але я відчуваю радість, коли бачу, що люди, які по 2-3 роки чекали свого чоловіка, сьогодні зможуть його обійняти. Ми приїхали підтримати наших хлопців. Подякувати їм за захист, що ми зараз є, що ми можемо жити, пити каву, гратися з дітьми», — каже жінка.