«Якщо зникає світло — це смертельна небезпека для пацієнтів». Репортаж з Інституту серця

«Для кардіохірургічної клініки це велика проблема. Ми хоч і максимально автономізувались, та поки запускаються генератори — минає декілька хвилин. За цей час вимикаються комп’ютери, зупиняється диспетчерська, всі лабораторії, холодильники, що запрограмовані на зберігання крові й плазми, та все інше», — каже Тодуров.

Чи є загрози для пацієнтів у реанімаціях; як палати стають прихистком для тих, у кого вдома немає тепла; скільки генераторів і тонн дизелю потребує одна лікарня для роботи; а також що буде з лікарнями, які не мають енергетичної автономності, — у матеріалі hromadske. 

«Інколи доводиться обирати, якому пацієнту потрібніше»

«Оце в нас найбільша палата. Тут він [Борис Тодуров] і знімав це все. Тут найважчі пацієнти», — проводжає в одну з палат реанімації завідувач відділення інтенсивної терапії для дорослих Ігор Кузьмич.

На реанімаційних ліжках восьмеро пацієнтів. Хтось — щойно після операції на серці, під дихальним апаратом, ще не вийшовши з наркозу. На моніторах виведені показники життєво необхідних функцій, бігають криві лінії кардіограми. Поруч видає сигнал апарат, що автоматизовано, з високою точністю вводить ліки. 

Питання, що виникає одразу: чи не перестає працювати обладнання, від якого залежить життя пацієнтів, під час екстрених відімкнень світла?

«Якийсь час на перемикання [коли запускаються генератори], звісно, потрібен. І це такий нервовий момент. Але загалом у нас вся життєво необхідна апаратура — всі монітори, дихальні апарати, ЕКМО, контрпульсатори — ще має свої внутрішні акумулятори. Апаратура може на них протриматись 3-4 години», — каже Ігор Кузьмич. 

В Інституті енергопостачання відключають рідко, але якщо відключають уже й тут — значить, справи кепські. Загалом усе резервне живлення сконцентроване на роботі операційних і реанімації, додає лікар.

«Ось цей основний зал відділення інтенсивної терапії, наприклад, заживлений від сонячних батарей», — продовжує Кузьмич.

Каже: палати тут зазвичай завжди заповнені. За минулий рік — виконали приблизно 6 тисяч операцій на серці. І загалом це число стабільне. Найпоширенішими діагнозами є ішемічна хвороба, вади клапанів і розшарування аорти. Також на місяць проводять від двох до п’яти трансплантацій серця. Та найскладніше — не кількість операцій, а рівень забезпечення, додає завідувач.

«Критичних проблем немає, але завжди хотілося б, щоб антибіотики не закінчувались, обладнання не ламалось. Нам от потрібен зараз бронхоскоп. Наш у реанімації зламався. Нам недостатньо також внутрішньоаортальних балонних контрпульсаторів», — лікар показує на прилад, який працює на пацієнтові задля механічної підтримки роботи його серця.

«У нас є чотири штуки, і хотілося б, щоб було ще декілька. Тому що інколи доводиться обирати, якому пацієнту потрібніше. А бажано було б на цих двох пацієнтів мати їх два».

«Ми живемо, як на підводному човні»

— Вас важко спіймати. Багато операцій на день? — дочекавшись, запитую заклопотаного Бориса Тодурова, який спустився до свого кабінету з операційної.

— Сьогодні було дві тільки. Короткий день, — лаконічно відповідає директор Інституту серця, розриваючись між чергою охочих до нього зайти, дзвінками й інтерв’ю.

Він запевняє — хоча відключення в них відносно нечасті, лікарня до блекаутів готова.

«Ми маємо свою котельню, яка працює на дерев’яній щепі, свою свердловину й дев’ять електрогенераторів, які забезпечують роботу основних відділень: реанімації, операційного відділення, інтенсивної терапії, лабораторії, ангіографії», — зазначає Тодуров.

Не так важливо, як часто відключають. Бо на сьогодні в Інституті перебувають 170 хворих і понад 1000 — медперсонал. Тому навіть якщо це трапляється раз на тиждень — це велика загроза для тих хворих, які перебувають у реанімації в критичному стані, під моніторами, на штучній вентиляції легень, деякі — на ЕКМО. І якщо світло зникає — це смертельна небезпека для таких пацієнтів.Борис Тодуров, директор Інституту серця

Борис Тодуров додає: обладнання перестає працювати не лише тоді, коли зникає світло, а й коли знижується чи скаче напруга. Деяка техніка вже погоріла.

«Іноді це ще гірше. Деякі прилади просто не вмикаються. Бо напруга 170 [вольтів] замість 220. Треба стабілізатори, яких ми, на жаль, не маємо. І це теж проблема. А інколи напруга зникає на декілька секунд, і теж комп’ютери перестають працювати. І потім треба все перепрограмовувати.

Так само, коли ми запускаємо електрогенератор. Для того щоб запустити й перекалібрувати всі прилади, які в екстреному режимі були виключені, — треба до години», — каже кардіохірург.

Щоб не було цієї перерви, потрібні так звані безперебійники. Зараз їх на весь Інститут — сім. А треба щонайменше 30. Аби забезпечити потреби в лабораторії, реанімації, службі крові, диспетчеризації та серверній.

Та паніки, запевняє Тодуров, немає. Автономність лікарні навіть за найгіршого сценарію дозволить протриматися без світла від декількох днів до тижнів — залежно від кількості дизелю. Нині в них 5 тонн запасу. Цього вистачить щонайменше на три доби.

«Ми готові до цієї ситуації щохвилини. І в кожного є протокол, всі знають, що робити в цьому разі: кому телефонувати, куди бігти, що вмикати: які UPS, які генератори. Бо ця ситуація може виникнути навіть без обстрілів. Ми розуміємо, у якому стані наша мережа», — додає Тодуров. 

У нас є ліхтарики, налобні освітлювачі, є навіть свічки про всяк випадок — якщо вже геть буде погано. Тобто ми зараз живемо, як на підводному човні. У повній автономії. Є своє опалення, електрогенератори, запас води, запас їжі й запас простерилізованих інструментів і матеріалів, які ми можемо використовувати декілька днів.Борис Тодуров, директор Інституту серця

«Що-що, а робота виручає»

Вдома ж, додає кардіохірург, відключення регулярні, як і в усіх. Та на його роботу це не впливає.

«Я не маю права деморалізуватись, бо на мене дивляться люди: більш як тисяча співробітників. Якщо в мене буде депресія, то буде і в них. А я маю їх мотивувати», — твердить директор.

Зараз для тих [працівників Інституту], у кого вдома +5°C і є діти, — ми звільнили декілька палат, й інколи вони приходять, щоб щось попрати й помитися. Деякі навіть ночують тут із дітьми.Борис Тодуров, директор Інституту серця

«Директор нам запропонував одразу, і я залишалась тут часто. Бо в нас немає опалення, і світла майже не дають», — каже Анастасія, медсестра у відділенні трансплантації серця. І показує палату, що слугує тимчасовим прихистком.

«Поки що залишили одну [палату], необхідності в декількох немає. У дівчат ось у кожної своя постіль, і ми розстилаємося, тут спимо. Два ліжка вільні. Якщо є потреба і хтось приїжджає ще — то завозимо сюди ще одне ліжко. Хтось речі якісь свої завозить. Хто з Троєщини — приходять сюди митись, прати. Є дівчата, у яких взагалі нема ні опалення, ні світла, ні води, щитові погоріли», — веде Настя.

Сама вона з Дарницького району столиці. Каже: зараз у її квартирі +12°C. Дітей — віком 11 і 7 років — вивезла до родичів у Чернігів.

«Моя менша дитина має астму. Тому в мене вибору за такої температури не було. Я розуміла, що це може закінчитись погано. А на роботу я приїжджаю часто, тому що холодно. І кожен може приїхати. Бо ніхто ж не знає, яка ситуація буде вночі… І як буде надалі», — каже жінка, наостанок тихо додаючи:

«Що-що, а робота виручає». 

***

Оскільки статус критичної інфраструктури для лікарень уже не гарантує того, що світло там не зникатиме, — ми поцікавились у департаменту охорони здоров’я КМДА, чи всі медзаклади забезпечені генераторами. Та чи не закриватимуть лікарень, які не мають енергетичної автономності.

«Опорні лікарні обладнані автономними котельнями. 15 лікарень мають власні артезіанські свердловини. 13 медзакладів додатково підключені до мобільних котелень. 64 комунальні заклади охорони здоров’я Києва забезпечено генераторами різної потужності в кількості понад 340 одиниць», — йдеться у відповіді на запит hromadske.

У КМДА зазначають: пріоритетність у забезпеченні потужними генераторами мають стаціонарні відділення лікарень. Тобто там, де перебувають важкі хворі й проводять операції.

У разі ж критичної ситуації, додають у КМДА, прийом пацієнтів перерозподілять. А медичний персонал працюватиме на базі тих закладів, які мають повну автономність і відповідні технічні умови.

«Інформація про адреси чергових закладів буде завчасно оприлюднена через офіційні канали комунікації. Навіть за найгіршого сценарію, мешканці будуть забезпечені необхідною первинною медичною допомогою у безпечних і підготовлених локаціях», — запевняють у департаменті.