До України не повернуться 70% біженців із Євросоюзу. Чому це так

На сьогодні за кордоном перебувають 5,6 мільйона українських біженців. За минулий рік приріст становить приблизно 400 тисяч громадян України. Це оцінки Центру економічної стратегії.

«У короткостроковій перспективі — перші рік-два — витрати держави дійсно значні: це житло, соціальні виплати, мовні курси, адаптаційні програми. Але вже в середньостроковій перспективі картина змінюється суттєво, — каже Дарія Михайлишина, дослідниця Київської школи економіки. — Дослідження також показують, що масовий приплив біженців не спричинив зростання безробіття чи зниження реальних зарплат серед [наприклад] поляків, а навпаки — сприяв зростанню зайнятості й підвищенню продуктивності польських фірм».

Внесок біженців з України в економіку Євросоюзу

Саме для економіки Польщі українські біженці зробили найбільше — їх тут 19,5% загальної кількості, тобто майже 1,1 мільйона (більше лише в Німеччині). Це логічно, адже саме Польща має одну з найслабших соціальних «подушок» підтримки для громадян України. Жити за самі лише соціальні виплати в цій країні навряд чи вдасться. Тому доводиться активно працювати.

«За оцінками Bank Gospodarstwa Krajowego ([державного] польського банку розвитку), українські біженці сплатили в 5,4 раза більше податків і соціальних внесків, ніж отримали фінансової допомоги. Навіть до повномасштабного вторгнення, після окупації росією Криму й частини сходу України, за різними оцінками, українські мігранти внесли від 0,5 до 2,4 процентного пункту у зростання ВВП Польщі, що становить від 13% до 55% загального зростання ВВП за цей період», — наводить переконливі числа Єлеазар Левченко, економіст ЦЕС.

Згідно з його даними, українці становлять приблизно 5% усіх працівників у Польщі. А в дослідженні Deloitte та УВКБ ООН (2024) оцінили, що завдяки міграції з України рівень потенційного ВВП в довгостроковій перспективі має бути вищим на 0,9–1,3%.

«Польща привабливіша для біженців віком 35-49 років: тут живуть 24% цієї вікової групи. Для порівняння, лише 15% біженців віком до 35 років та 18% біженців старших за 49 років живуть у цій країні», — йдеться в дослідженні ЦЕС.

Польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський повідомив нещодавно у своєму виступі в польському Сеймі, що з 2022 року українці заснували в Польщі понад 120 тисяч компаній — це 4,3% загальної кількості фірм у Польщі, за даними місцевої статистичної служби.

«Тому очевидно, що уряди будуть і надалі переконувати своїх політиків у необхідності позитивного ставлення й подальшого розширення імміграційної політики для залучення широких верств іммігрантів», — зазначає експерт із міграції та економіст Андрій Гайдуцький.

У Німеччині ситуація інакша. Тут значно ширший пакет соціальної підтримки для українських біженців, а тому й громадян України тут більше — 23% загальної кількості біженців, тобто майже 1,3 мільйона. Щоправда, це число могло б бути ще більшим — ледь не 2 мільйони. Але, за даними Deutsche Welle, понад 471 тисячу біженців з України покинули Німеччину з початку великої війни.

Чому вони виїхали? Експерт із міграції Андрій Гайдуцький називає чотири причини: «Перша: Німеччина не підходить українцю за певним об’єктивними чи суб’єктивними чинниками, і він добровільно залишив країну. Друга: українець не зміг інтегруватись у систему життєдіяльності в Німеччині, й органи влади анулювали дозвіл на перебування в країні. Третя: українець вирішив достроково повернутися на батьківщину у зв’язку з покращенням безпекової ситуації в його регіоні та/або покращення можливостей для роботи. Четверта: українець досяг своїх міграційних цілей у Німеччини (здобув необхідну освіту, накопичив необхідну суму заощаджень, отримав необхідний досвід) і вирішив повернутись на батьківщину для реалізації наступного етапу у своєму житті».

Серед труднощів, з якими стикаються українські біженці за кордоном, і які можуть стимулювати їхнє повернення додому, найчастіше відзначають емоційні чинники, як-от ностальгія за батьківщиною та розлука з близькими людьми, з чим і стикаються 46% і 36% українських біженців. «Єдиної причини немає — люди різні, і в кожного свої обставини. Багато хто сумує за родиною та домом. Вони повертаються з патріотичних міркувань — хочуть бути в Україні, хочуть бути вдома. Частина з них, коли виїжджали, залишили і родину, і роботу, і майно — їм є куди повертатися. Особливо це стосується людей із нефронтових регіонів — заходу й центру України, де можна жити без безпосередньої загрози», — каже дослідниця з Київської школи економіки Дарія Михайлишина.

Багато українських біженців також відзначають невизначеність щодо майбутнього (зокрема, юридичного перебування в країні) — 30%, а також труднощі у вивченні нової мови (28%), пояснює Ірина Іпполітова, старша дослідниця ЦЕС.

Багатьом українським біженцям доводиться вивчати німецьку вже в самій Німеччині — в українській системі освіти як іноземна домінує англійська, а не німецька. Для прикладу, навіть у Києві є лише одна повністю німецькомовна школа з 50 учнями. 

Економістка Дарія Михайлишина має досвід навчання й життя в Італії, де вона захистила докторську дисертацію, і Великій Британії — і так вона говорить про важкість опанування іноземної мови на високому професійному рівні: «Все дуже залежить від конкретної ситуації. По-перше, багато що визначається тим, у яку саме країну людина їде. Деякі мови ближчі до української, наприклад слов’янські, і засвоюються легше, інші потребують значно більше часу й зусиль. По-друге, важливу роль відіграє те, наскільки людина мотивована вчити мову й скільки часу вона цьому приділяє. І, звісно, має значення спеціальність. Якщо людина, наприклад, хоче викладати іноземною мовою, їй потрібен значно вищий рівень володіння, ніж тому, хто працює на позиції, що не передбачає постійного спілкування з клієнтами чи місцевими жителями».

Стосовно внеску українців до економіки Німеччини, то все не так позитивно, як у Польщі. Надто щедра соціальна «подушка» для українських біженців зіграла «злий жарт» із німецькою економікою: багато з них замість вивчення мови й оформлення необхідних документів для працевлаштування чи здобуття нового фаху — просто жили весь час із 2022 року на виплати й майже не вели економічної активності.

«До Німеччини більше тих людей поїхало, які розраховували саме на соціальну допомогу та які взагалі навіть не думали про працевлаштування. Але діти, українці, які навчаються, які вивчають мову, рано чи пізно вийдуть на ринок праці Німеччини й принесуть, скажімо так, свою користь безпосередньо в бюджет країни. Не будемо забувати, що майже кожен п’ятий німець зараз у віці понад 65 років», — каже Василь Воскобойник, голова Офісу міграційної політики.

Отже, на українцях Німеччина поки що більше втрачає, аніж здобуває. Зараз німецький уряд виплачує кожному біженцю, що має відповідний легальний статус, 441 євро на місяць. Відповідно, утримання 1,3 мільйона українських громадян, якщо вони не працюють, коштує 5,73 мільярда євро на місяць, а на рік це число становить майже 69 мільярдів євро. Це зіставно з видатковою частиною річного державного бюджету України.

У Німеччині лише приблизно 25% біженців з України працевлаштовані, пояснює Єлеазар Левченко із ЦЕС: «Не бачив оцінок для Німеччини щодо чистого внеску українських біженців в економіку, але, найімовірніше, він більш негативний короткостроково через більшу фінансову й соціальну підтримку від держави. Однак середньостроково й довгостроково вплив є чи буде позитивним через посилення сукупного споживчого попиту, підвищення працевлаштованості, інтеграції та через “омоложувальний” вплив на демографію ФРН».

Візьмімо Чехію. За даними Василя Воскобойника, у Чехії працюють орієнтовно 390 тисяч українців. Вони генерують приблизно 2,2-2,3% усього ВВП країни. Соціальні виплати в Чехії менші, аніж ті гроші, які сплачують українці у вигляді податків. Йдеться про те, що на українців за 2024 рік було витрачено близько 12 мільярдів крон, а загалом українці сплатили приблизно 17,5 мільярда крон до бюджету.

«У Словаччині схожа ситуація», — зазначає економіст Єлеазар Левченко. Українці в цій країні сплатили більше податків, ніж отримали підтримки, згідно зі словацьким урядовим Інститутом фінансової політики. За їхніми оцінками, українці щороку збільшують податкові надходження до бюджету Словаччини на 0,1-0,2% ВВП.

Чи є перспективи повернення бодай когось із біженців до України

Тимчасовий захист для українських біженців закінчиться 4 березня 2027 року. Це легальний статус, який був спеціально передбачений із початком великої війни, щоб можна було легко працевлаштуватися в новій країні, отримувати медичну допомогу, навчатися, бути учасником пенсійної системи.

Вже є політичний консенсус щодо закінчення терміну дії цього статусу, а також рекомендації Ради ЄС від вересня 2025 року — щоб країни ЄС розробляли політики сприяння поверненню, процедур переходу на інші дозволи на проживання у країнах блоку, пояснює Левченко. Так, можна отримати візу чи інший дозвіл на різних підставах: навчання в місцевому закладі освіти, легальне працевлаштування, оформлені сімейні стосунки з громадянами європейських країн.

Наберуть чинності національні стандарти імміграційної політики й зросте конкуренція за українців у ЄС, прогнозує експерт із міграції Андрій Гайдуцький. Залежно від набору інструментів — як-от «карта поляка» в Польщі, «резидентство в обмін на інвестиції» в Греції чи на Мальті, — країни будуть пропонувати різні програми інтеграції, якщо роботодавець чи «спонсор» (сторона, що приймає, наприклад місцева сім’я — ред.) не готові брати відповідальність за працевлаштування чи утримання українців.

«Звичайно, ті українці, хто не зможе оформити нового типу статусу, будуть змушені покинути ЄС. Єдиного статусу тимчасового захисту для українських біженців у Євросоюзі більше не буде, оскільки європейські політики починають на цьому спекулювати, що негативно впливає на імідж самого ЄС в очах виборця. А оскільки в ЄС досі немає єдиної міграційної політики (за прикладом Спільної аграрної політики), то тепер це питання буде повернуто на рівень країн-членів», — каже Гайдуцький.

Через це вже зараз українські біженці мають працювати над тим, щоб або підготуватися до повернення до України, або оформити собі місцевий легальний статус — у Польщі, Німеччині, Чехії або деінде в ЄС; або ж переїхати поза межі Євросоюзу. До нинішньої президентської каденції американського президента Дональда Трампа, одним із таких варіантів були США.

Та тепер це важче. Рейди Імміграційної служби США для затримання людей без офіційного дозволу на проживання в цій країні вже відомі на цілий світ. Висилають з Америки й українців. «Раніше ми бачили, що частина біженців переїжджала до Великої Британії чи США, хоча зараз потрапити до США стало значно складніше через зміни в міграційній політиці», — розповідає Дарія Михайлишина, дослідниця з КШЕ.

Тож яка ймовірність, що українські біженці таки вирішать повертатися назад до України? У ЦЕС пояснюють, що опитування біженців стабільно показують досить високу частку тих, хто планує повернутися додому. У кінці 2025 року про це говорили 43% українців (за винятком тих, хто зараз перебуває в росії чи Білорусі — щодо їхньої кількості й намірів немає надійних даних). 19% точно планують повернення, 24% — радше планують. 36% не планують чи радше не планують, а 20% — не визначилися. Це співвідношення майже не змінилося з 2024 року, зауважує старша дослідниця ЦЕС Ірина Іпполітова.

За її словами, є групи, які досить песимістично ставляться до перспектив життя в Україні, а також високо цінують переваги життя в європейських країнах: вищі стандарти життя, доходи, матеріальне й соціальне забезпечення, якість освіти. Ці групи більше орієнтовані на повноцінну інтеграцію за кордоном. Але є групи, які зберігають зв’язок з Україною та орієнтовані на повернення. Переважна більшість тих, хто планує повернення, готові це зробити лише після остаточного завершення війни, адже основна причина виїзду — це безпекова ситуація.

В Офісу міграційної політики прогноз песимістичніший. Не повернуться до України приблизно 70% біженців.

«Вони вже знайшли собі роботу, їхні діти навчаються. Знову ж таки, потрібно розуміти, що повернення в Україну буде базуватися на факторах, котрі люди можуть відчути власною кишенею, полегшенням чи зміною в кращий бік власного життя. І тому розраховувати, що закінчиться війна в Україні, біженцям скажуть “повертайтеся” й усі почнуть повертатися, — ні, це не буде відповідати дійсності», — прогнозує Василь Воскобойник.

Центр економічної стратегії виділяє чотири групи українських біженців. Дві з них більш схильні до повернення: група «із сильним зв’язком» — це ті, на кого вдома в Україні чекає родина, і «класичні воєнні біженці». 

«Найбільш схильними до повернення є “класичні воєнні біженці”. Ця група частіше виїжджала через бойові дії у своєму населеному пункті (26%) або поруч із ним (27%), і рідше через економічні причини, втрату роботи, страх мобілізації чи зневіру в Україні», — зазначають аналітики ЦЕС.

63% цієї групи кажуть, що точно або радше планують повернутися. Середній показник для всіх біженців є 43%.

При цьому більшість біженців до виїзду за кордон жили в Києві й Київській області (24%), а також у східних та південних областях України (52%).

Водночас більш схильні лишитися за кордоном групи «нова життєва траєкторія» (це ті біженці, які знайшли своє місце в європейських суспільствах і на місцевих ринках праці) й «економічно вразливі» (ті, хто втратив в Україні всі чи майже всі матеріальні активи, включно з помешканням).

Дві третини українських біженців — це працездатне населення віком 18-65 років. Люди до 35 років — становлять 56%. Дорослі жінки наразі є більшістю українських біженців за кордоном — їх 40%. Дорослих чоловіків — 29% (минулого року було 27%, а зростання, ймовірно, пов’язано з виїздом молоді у віці 18-22 роки). Водночас діти віком до 18 років — це 31% біженців. Менше стало біженців у віці понад 45 років.

Це означає, що молодь виїжджає з України, а деякі літні люди — повертаються.