«Я пропонував “чистилище” для Лободи». Коля Сєрга про військову службу для музикантів, сім’ю та росіян
«Нам пропонували витягнути туди Лободу й Потапа. Я був проти цієї пропозиції. І запропонував зустрічну — зробімо таке “чистилище”», — пригадує Коля Сєрга, керівник та ініціатор створення «Культурного десанту».
Він розповів Альбертові Цукренку, чим закінчилася історія із «чистилищем» для Лободи, хто з артистів щирий у своїй підтримці ЗСУ, чи підтримує він контакти зі знайомими з росії, чи підтримує його родина, про що він спілкується із Залужним та чи повернеться на сцену.
Про розрив із росією і реакцію родини
Для мене розуміння того, що росія — ворог, далося дуже швидко (після початку повномасштабки — ред). Це як рожеві окуляри, які були розбиті склом усередину. Я почав одразу через призму цих подій озиратися й переоцінювати багато речей у моєму житті, починаючи з 2013-2014 років, з Майдану, і мого ставлення до них. Це було дуже боляче, тому що старий світогляд, цінності, переконання руйнувалися на очах. Мені був потрібен час, щоб побудувати нове.
У мене пів родини перебуває в росії, і тому в нас завжди були відносини з росією досить нормальні Ми комунікували до 2022-го. Мій батько навчався в Можайській академії, мене після народження одразу забрали із сонячної України в дуже суворий Южноуральск, Челябінськ, і я перші роки життя прожив там. Мій вибір працювати з росією вже після початку війни у 2014 році був практично несвідомий.
У нас усю родину розвернуло на 180 градусів. І багато що стало зрозумілим саме через призму цінностей. Мій тато — кадровий військовий і вчений, доктор наук. Зараз він служить. 23 березня 2022 року, коли створилася 126 бригада ТрО, він став у стрій 126 бригади. Брат пішов плюс-мінус у цей самий час, він зараз бойовий медик. Мама — вчителька й викладачка в технікумі і школі — весь вільний час викладає для дітей із деокупованих і прифронтових територій. І сестра рідна, вона художниця, вона їздить мурали малює в Херсоні, Херсонській області, у звільнених містах і селищах, і громадах.
Хто з українських артистів щиро відмовився від російського
Насамперед на думку спадають імена учасників «Культурного десанту», тому що зазвичай ті люди, яких це торкнуло глибоко, доєдналися до війська. А якщо це артисти, які доєдналися до війська, то в більшості випадків ми намагаємося забрати їх у «Культурний десант» і перекваліфікувати.
Євген Воронецький, він у нас керівник Херсонського напрямку, дуже крутий ведучий, комік. На початку повномасштабної війни він вступив до лав тероборони. Йому було дуже складно перейти з російської мови на українську. І він зараз дуже круто розмовляє українською. Це для мене один із найяскравіших прикладів.
Інший приклад — також із «Камеді Клабу» українського, Рома Раменев. Він завжди писав дуже прикольні перероблювання пісень. Коли я йому написав, він уже нормально так відвоював, майже рік, був поранений. Він тоді не спілкувався українською. Після поранення його перевели кудись у штаб, у стройову. Я кажу: Ром, є така можливість, я хочу, щоб ти доєднався, щоб ти співав свої пісні. Він каже: у мене ж немає репертуару. Я кажу: Ром, у тебе є два тижні, спробуй щось зробити, пришли мені. І він мені прислав три композиції. А потім іще почали з’являтися стратегічні інфоприводи. Про Безуглу він дуже круту пісню написав, «Відзвітуй Мар'яні, відзвітуй» називається. Про Тищенка.
Як вирішуємо, що про це треба написати? Зазвичай Рома сам вирішує. Він дуже відповідальний та ініціативний, він у нас керівник Донецького напрямку. Як ми вирішуємо, що це той інфопривід, за який варто зачепитися? Якщо цей інфопривід негативно впливає на бійців. Якщо ми бачимо, що воно демотивує, як той самий приклад із Тищенко і його безкарністю, то тоді Рома пише пісню. Він її і бійцям співає, бо вони в цей момент радіють, що можуть шльопнути по ньому. І, з іншого боку, коли це виходить у TikTok, в інфопростір, розповсюджується, вони лайкають, коментують, і це на якийсь момент знімає оцей біль несправедливості. Все, що ми робимо, ми постійно співвідносимо з тим, як це вплине на військо.
Про «чистилище» для Лободи
Ми отримали пропозицію спробувати витягнути туди Лободу й Потапа. Я був проти цієї пропозиції. І запропонував зустрічну — зробімо таке «чистилище». Я по собі розумію просто — сила наміру завжди з'ясовується в результаті твоїх дій. Якщо ти щиро розкаявся, не мімікруєш, а в тебе є щирі наміри, то ти пройдеш через будь-що. І воно допоможе тобі здерти із себе залишки старої персони.
Я був у шоу «20:23» і зайшла тема про Лободу. І я кажу: можна її привезти й нічого не готувати. Хай вона зустрінеться з реакцією на себе, і тоді все з’ясується. Просто на фронті взагалі інший градус правди, там немає часу, щоб підлеститися. Там немає завтра і післязавтра. Є сьогодні. І тому, якщо щось на душі лежить, то ти дуже швидко це почуєш. І насправді це був би прикольний експеримент — подивитися, як вони відреагують, на що підуть, якщо полетить серйозна провокація.
Але так вийшло, що далі був дуже показовий випадок у Харкові, біля зоопарку. Якби Світлана просто дівчинці сказала це тихенько на вушко — а вона сказала це в мікрофон, але симулюючи, що каже на вушко, перед цією аудиторією. Вона дуже жорстоко й неекологічно утилізувала в аудиторію маленьку дівчинку. І стало зрозуміло, що там усе зовсім далеко від щирості. І круто, що це сталося. Лобода утилізувала сама себе.
Про участь Жені Галича і Даніеля Салема
У нас був такий зірковий заїзд. Коли Женю Галича брали, це було з 30 бригадою, ми працювали під Києвом. Він під Києвом служить і його було легко смикнути, він поїхав. Ми, наприклад, їхали на чотири концерти, він два відпрацював і поїхав далі свої справи вирішувати.
Коли це відбувається у Київському гарнізоні, наприклад, завтра потрібно буде поїхати в госпіталь і Женя тут — він поїде. Але стало зрозуміло, що це системна робота й цьому потрібно присвячувати багато часу. Тому що, окрім безпосередньо практичної роботи, дуже багато відбувається теоретичної роботи, навчання, для того, щоб покращити свої інструменти, тому що це стає твоїм стайлом життя, це стає твоєю професією, саме культурний діяч у війську. І тому це вже зовсім інший підхід.
А, наприклад, Даніель — він просто дуже хотів тоді в одну структуру, яку згодом йому підтвердили, і він пішов.
У нас таких насправді багато було і хлопців, і дівчат, які готові приєднатися ненадовго, але надовго — нє. Ми час від часу все одно запрошуємо — то там Христина Соловій приїде, то Сергій Асафатов, то якісь артисти, які можуть бути не дуже популярними в медійному просторі, але при цьому талановиті, класні. Але нам потрібно, щоб ми чітко знали й могли спрогнозувати роботу через тиждень, через два, через три, щоб ми могли розпланувати роботу з бригадами.
І ще. Щоразу, коли ти приїжджаєш працювати з підрозділами — ти маєш підлаштуватися. Стан дедалі важчий і важчий. І багато з тих, хто заходив, наприклад, на кілька тижнів до нас, поверталися, розбиті в хлам. Кажуть: я не знаю, як хлопці вигрібають там. Це ціла система, в яку потрібно запрягатися.
Про Залужного
Це дуже цікаво, бо Валерій Федорович така людина, з якою складно підтримувати тільки службові стосунки. Він дуже людяний. Я приглядався, і в найдрібніших реакціях і деталях видно, що це людина з дуже великим серцем. Я його дуже поважаю, я захоплююсь ним, я захоплююсь його любов’ю до знань, до людей, він дуже багато про них думає. Відкритістю до адекватних експериментів. Коли вдалося зустрітися з ним, поспілкуватися — у нас перша зустріч тривала кілька годин. Хоча я думав, що людині такого масштабу за 10 хвилин буде потрібно все розказати. А ми розговорилися, я йому розказав, показав багато фотографій, відео, як працює «Культурний десант». Він сказав, що він дуже вірить у нього й буде максимально підтримувати.
Зараз ми підтримуємо стосунки. Ну як підтримуємо — я час від часу йому щось скидаю, якісь мемчики, а він присилає сердечка. Він так завжди спілкується. Я коли вперше побачив, подумав — що це таке? А в нього постійно смайлики так яскраві. Якщо смішно — то це найсмішніший смайлик, якщо щось душевне — сердечка присилає. Ще було в березні телефонував, вітав мене з днем народження, що для мене було дуже приємно.
Що робити музикантам, які б хотіли долучитися до «Культурного десанту»
Можна звертатися до мене. До мене багато хто звертається. І ми намагаємося допомогти. Це стосується не тільки музикантів. Це стосується також людей кіноіндустрії, сценаристів, операторів, режисерів, ведучих. Також ми розуміємо, як застосувати у війську викладачів історії, наприклад. Зараз ми, розуміючи велику проблему з недостатньою кількістю кваліфікованих психологів, допомагаємо в цьому питанні, психологічній підтримці ЗСУ.
Про те, як його змінила війна
Я ще на початку повномасштабної війни казав, що моя муза мобілізована. Я пишу тоді, коли є задача для цього. В мене немає вільного польоту фантазії, як до початку війни. Саша Чемеров співав пісню, яку написав Саша Філоненко, — «Більше мене нема, замість мене війна». Напевне, зараз я яскравіше відчуваю цю пісню. Тут немає якогось жалю до себе, немає співчуття. Я просто розумію, що зараз так потрібно. І це мене включає.
В якихось моментах я став більш товстошкірим, в якихось моментах чутливість спадає, тому що при іншому градусі воно могло б убити. А в якихось — ти навпаки стаєш дуже сентиментальним. Якийсь інший баланс, я ще до кінця його не вивчив, але воно інше. Інші речі затримують твій подих, а те, на що ти раніше дивився великими очима, вже не торкає.
Дуже багато чого змінилося. І воно продовжує змінюватися. Категорія питань, які хвилюють, які починаєш розглядати. Професійна глибина змінюється і з нею ти починаєш по-іншому відчувати той самий свій поклик.
Я взагалі не збираюся на сцену. Я щиро розумію це. Артист — це була частина мого життя, і я вже не зможу повернутися до життя артистом. Це мій інструмент, який залишається зі мною. Коли мені потрібно взяти гітару чи написати якусь пісню, виступити — я це роблю. Але це більше не є вирішальною точкою. Я ще не розумію, з ким насамперед буду себе асоціювати в майбутньому, але артистична діяльність точно залишилася в багажі за спиною.
- Поділитися: