«Я за все життя стільки по голові не отримував, скільки за 5 хвилин у Таганрозі», — «азовець» Расті про 2,5 року полону

Випалювали свастику електрошокером 

— Мене за те, що ти на Піддубному набив орла, так «кріпили» на Таганці, — розповідає Расті своєму тату-майстру Дмитру, показуючи нам своє татуювання на нозі. Майстер прикладає до іншої ноги Расті малюнок великої стоніжки. Її вони збираються бити близько 6 годин. 

— росіяни думали, що то німецький орел на дядьку російської імперії, — продовжує Расті. 

— А що ти їм відповів? 

— Я навіть його не бачив до того моменту, не звертав увагу. У них татуювання означають «наколки», а значить ти «зек» чи «бандюган». 

— Добре, що не змусили здирати. 

— Один хлопець здирав «Ідею нації». Шрами на татуюванні лишилися. А мені електрошокером випалювали свастику на татуюванні. Добре, що від шокерів не лишаються шрами. 

Спочатку Дмитра разом з іншими «азовцями» повезли в Оленівку, де він пробув чотири місяці до вересня 2022-го. Расті був одним із тих військових, які застали теракт. Тоді працівники колонії обходили бараки та виводили за списком військових, серед них були офіцери, солдати та мобілізовані.  

«Їх перевели в інший барак, ми думали для того, аби розвантажити наші бараки, бо людей було дуже багато», — каже Расті. 

Тієї ж ночі Дмитро почув «виходи» «градів», а втім, спочатку не звернув увагу — бойові дії тоді проходили недалеко і звуки «виходів» доводилося чути часто. 

«Щойно “гради” закінчили працювати, як я почув вибух. Багато людей прокинулися, але нам нічого не було видно. Лише заграву і крики, а потім запах людської плоті.. смаженого м’яса», — згадує ту ніч Дмитро. 

росіяни казали, що це приліт з боку українських військових, але хлопці, які там були, розповідали, що це вибух зсередини, каже Дмитро. 

«Я потім спілкувався з працівниками ФСБ у Таганрозі, вони казали, що це українська контрбатарейка, але так не може бути. Контрбатарейка не спрацьовує за хвилину після “виходів”», — розповідає Дмитро.    

«Якщо ви потрапите у ці заклади, вони вас надресують»

Після Оленівки Расті потрапив у СІЗО Таганрога. 

«Пам’ятаю, до нас в Оленівку перевели хлопця з Донецького СІЗО. Він казав: “Якщо ви потрапите у ці заклади, вони вас надресують”. Коли я потрапив у Таганрог, вони почали дресувати мене та інших. 

Там ти вже себе як людина не можеш проявити, у тебе немає ніяких прав, нічого не можеш сказати. Ти можеш до них лише звернутися: “Так точно, гражданин начальник” або “Никак нет, гражданин начальник”. Якщо ти кажеш їм інакше, вони тебе б'ють». 

У перший день в Таганрозі, розповідає військовий, їм із хлопцями влаштували «прийомку»: «Там так забивали, що я за все життя не отримував на тренуваннях стільки разів по голові, скільки за 5 хвилин на “прийомці”».  

«Я був настільки виснажений, перебитий, у мене темніло в очах. Був один хлопець-«азовець», він приводив мене до тями постійно, бо я свідомість втрачав. Я йому дуже вдячний за це», — каже Расті. 

Працівники СІЗО закинули його у двомісну камеру, у якій було більше як 20 людей. 

«Я попросив хлопців зняти з очей скотч, на руках у мене були стяжки, від яких лишилися шрами. Мені було дуже погано, і цей “азовець” почав викликати лікаря. 

Мене вивели з камери, спецпризначенець каже лікарю: “Подивись на цього, він уже відходить”». 

Расті не міг стояти на ногах. Лікар дав йому серветку з нашатирем, але він не відчував запаху. Та побиття не припинялися. Вибрили все волосся, брови та вії. 

«Це були звичайні працівники, не люди, які займаються допитами. Людина, яка кожного дня ходить на роботу, приходить додому до своїх дітей, обіймає, цілує їх, а потім повертається і б’є нас».

«Були такі кадри, які змушували по 100-1000 присідань робити, коли ти з обмеженим харчуванням, після бойових дій, після поранень, після “прийомки”. У кожного ребра перебиті, носи, десятки черепно-мозкових травм. Ти перебуваєш у постійному стресі, ти чуєш, як катують хлопців у сусідній кімнаті з одного боку, а з іншого — просто на поверсі. Це неофіційні допити», — каже Расті. 

До повномасштабного вторгнення Дмитро важив 90 кілограмів, у Таганрозі його найменша вага була 56-57, хоча він має високий зріст: «До вторгнення я був 193 см, а після виходу з полону — 188. Трошки “втоптався”». 

«Їм треба повісити десятки тисяч злочинів на українців»

«Перші п’ять допитів я їм не казав нічого. Почав потім вигадувати щось, бо не знав, куди діватися. Постійно били. Їх цікавили українські злочини в Маріуполі, я їм почав розповідати про їхні злочини. Вони почали мене за це ще більше бити».

— Ти не розумієш, що нам треба. 

— Вам правда треба? — питав їх Расті. 

— Так.

— Я вам і кажу правду.

— Це не та правда. 

«Я розумів, що їм треба повісити всі ті десятки тисяч злочинів на українців. Я не брав на себе спочатку ніяку справу і вони кажуть: “Так він же розвідник, його на це вчили”. Я думаю: “Хто мене цього вчив?”. Життя мене до цього не готувало, я не був готовий потрапити в полон, я не хотів потрапляти в полон», — розповідає Расті. 

Через жорстокі допити Дмитро взяв на себе першу справу — «вбивство трьох цивільних», яких він не вбивав. Думав, росіяни від нього відчепляться, але його викликали на наступний допит: «Так ти все терпів і не брав на себе, а тут, виявляється, на тебе є справа. Значить, можна ще покрутити тебе, може ще щось згадаєш, нам треба, аби згадав».   

 Знову почалися регулярні допити. Расті взяв на себе другу справу — «замах на ще одну людину». 

«Це справи, які я сам на себе придумав», — пояснює військовий.. «Пам'ятаю, під час 12-годинного допиту, коли був уже лежачий, почув новини, що буде обмін на новий рік і що Херсон звільнили. Мене закинули в камеру: “Дивіться, аби він не здох, якщо помре — це буде ваша відповідальність”. 

У мене були ноги перебиті, свідомість на допиті на кілька годин втрачав. Я хлопцям кажу: “Не чіпайте мене, поки я не забув, давайте розповім новини, що буде обмін і Херсон звільнили”. Такі моменти дозволяли триматися», — каже Дмитро.

29 років ув’язнення та довгоочікуваний обмін 

За рік після Таганрогу Расті відправили на суд. З доказів на ньому — лише гільзи від патронів 5,56 і гільзи від ПКМ.

«У справі написали: “Прицільними пострілами у грудну клітку та ногу були попадання”. Але ні фотографій тіл, ні автомобіля нема», — каже Дмитро. 

Дмитра засудили до 29 років ув’язнення та відправили в Донецьке СІЗО. Це було найгірше місце за умовами, каже він: «Мене заводять до камери — я зігнутий, на обличчі в мене мішок. Відчиняють двері — всі хлопці, які були в камері тієї миті, стрибають на підлогу, руки за голову, обличчя вниз і починають кричати: “Слава росії”». 

«Вікно діаметром два метри було, але без скла. Спати нереально, холодно. У мене судоми в ногах були по 5-6 разів за ніч. Я прокидаюся, встаю, а судоми не минають. Воду в Донецьку раз на день дають на годину. Ти її набираєш, а потім може три-чотири дні не бути води. Засобів гігієни не було», — розповідає Дмитро. 

За 45 днів Расті перевели з Донецького СІЗО в Макіївку, де він пробув ще рік, аж поки не потрапив на обмін. 

«Для мене два половиною роки — це багато. Для тих, хто ніколи не був у полоні чи провів там пів року, — це теж багато, а для хлопців, які досі там, — це небагато, бо в деяких скоро буде три роки, як вони там», — каже Дмитро. 

І додає: «Гуляв вчора на набережній, дивлюся на річку і розумію, що люди не цінують те, що в них є. Не цінують ту ж саму волю. Починають цінувати лише після того, як її у них забирають. І це росіяни роблять щодня». 

Нині він активно тренується та відновлюється, аби незабаром повернутися на фронт. 

Повна історія — у відео hromadske.