«Тіло чекало родичів три роки». Чи вистачає лабораторій і експертів, щоб ідентифікувати тіла загиблих, які повернула росія

Запах, який неможливо ні з чим сплутати, вдаряє в ніс одразу, щойно відчиняють двері рефрижератора. Навіть сильний вітер не встигає розвіювати його — він розтікається по всьому подвір’ю.

Слідча Ольга Сидоренко каже, що вже звикла до цього. Вона пояснює, що відбувається після того, як росія повертає тіла. Спочатку проводять загальний огляд, потім перевіряють, чи нема вибухівки: раніше її знаходили серед тіл та в одязі загиблих, тому тут працюють і вибухотехніки.

У кожному білому пакеті, який дістають з холодильної машини, — ще один, чорний. Усередині — рештки тіл та військовий одяг. З деяких мішків стікає коричнева вода.

На пакетах бувають написи з назвами міст, за які точилися бої. Але чи справді загиблий міг полягти саме там — це ще потрібно перевіряти.

Після огляду рештки перекладають у чистий пакет, маркують і на каталці перевозять до моргу.

Незабаром тіла розвезуть по моргах Київщини. Місць, кажуть у поліції, нині вистачає. Якщо на початку великої війни загиблих доставляли переважно до столиці, то з часом, коли їх стало більше, — і до інших регіонів.

Далі призначають судово-медичну експертизу — визначають причину й давність смерті (якщо це можливо). Якщо під час розтину знаходять уламки або інші елементи ураження, то проводять балістичну експертизу. Також беруть зразки, щоб сформувати ДНК-профіль. Його вносять у базу.

Якщо є можливість — знімають відбитки пальців. Також сканують зуби: якщо в родичів є стоматологічна карта, це може допомогти впізнати людину. Додатково враховують прикмети: татуювання, сліди операцій, металеві пластини тощо. Іноді знаходять документи або випадкові речі.

«Ми знаходили, наприклад, чеки з “Нової пошти”, що тебе як слідчого наштовхує на те, чиє це може бути тіло», — пояснює Ольга Сидоренко.

Тривалість експертизи залежить від стану тіла. Якщо воно зазнало термічного впливу, почало гнити або залишилися лише кістки — дослідження ускладнюється.

Буває, впізнають одразу — за документами або зовнішніми прикметами, якщо тіло ще не зруйнувало гниття. Тоді процес займає кілька годин. Але бувають випадки, коли ідентифікація розтягується на роки.

«Наприклад, тіло було в нас з 2022 року, а родичі — з Маріуполя, виїхали звідти лише у 2025-му. Тільки тоді вони здали ДНК — і ми одразу отримали збіг. Виходить, що тіло чекало родичів три роки», — каже слідча Ольга.

Нині в системі МВС працюють 27 лабораторій, які виконують молекулярно-генетичні експертизи. Ще по чотири — у системі МОЗ та Мінʼюсту. Також постійно збільшують і штат експертів.

Якщо вжили всіх можливих заходів для ідентифікації, але впізнати все ще не вдалося, то тіло зберігають у морзі щонайменше рік. Потім його ховають під умовним номером. Усі зібрані дані залишаються в базі.

Якщо згодом з’являться родичі, наприклад, приїдуть з-за кордону або з окупованої території й здадуть зразок своєї ДНК, тоді тіло можуть перепоховати.

«Чому ми так наполягаємо, щоб родичі зниклих безвісти здавали зразки ДНК? Бо більшість тіл у базі залишаються невпізнаними саме через те, що нам нема з чим їх порівняти. Немає ДНК родичів — і ми не можемо встановити особу», — пояснює пресофіцерка головного слідчого управління Нацполіції Олена Шоломей.

Іноді разом із тілами українських військових росіяни передають і тіла своїх. Визначити це можна за формою, шевронами чи документами. Але навіть у такому разі проводять повну ідентифікацію — щоб виключити підміну.

Якщо надходить набір фрагментів, які мають вигляд решток однієї людини, але є сумніви — їх розглядають окремо. ДНК беруть із кожного фрагмента, щоб уникнути помилки.

Для повної ідентифікації тіл загиблих, які повернули до України під час недавніх обмінів, знадобиться щонайменше рік.