Будинок на Лук’янівці, з якого втекли власники. А орендарі міняються від прильоту до прильоту
«Отак і ховайся в підземних переходах», — кажу водієві таксі, який везе мене зі столичної Лук’янівки додому. Сьогодні вночі сюди вкотре прилетіло. І знов у станцію метро, де були люди. А також у підземний перехід поруч. На місці входу — вирва, з якої стирчать голі кістки труб та арматур. На виході — зруйновані сходи, які підняла й жбурнула назад вибухова хвиля, немов частинки конструктора.
«Я працюю в лікарні неподалік, — розповідає таксист. — Оцей перехід та станція метро — єдині сховища, які є поблизу. Ми в них постійно спускаємося».
Ринок з овочами (Лук’янівський ринок згорів у ніч проти 24 травня внаслідок масованої ракетно-дронової атаки росії на Київ) теж вчергове постраждав. Продавці перебирають зім’яті фрукти у ящиках, а ті гарні, що розклали для продажу, накривають плівкою: працює техніка, прибираючи наслідки атаки, і пил осідає навкруги. Люди зосереджені, роздратовані й пригнічені.
«Не буду нічого коментувати, — махає на мене рукою власник крамнички, яка була в павільйоні. Він повертається спиною, але, втім, розповідає. — Двічі все втрачаю. Мав на ринку два магазини по 80 квадратів кожен. Згоріло. Тут відрив крихітну крамничку заново в павільйоні два тижні тому — і знову…»
Два його помічники вантажать у газельку продукти в ящиках. На колишньому підвіконні качаються оливки, валяються цукерки.
Між колишнім кінотеатром «Київська Русь» і прокуратурою Шевченківського району — будівля, у яку влучила ще одна ракета. Будинок звели 1902 року. Він має статус пам’ятки архітектури. За часів незалежності будинок часто перепродавали. Торік будівлю почали реставрувати. І ось зараз, коли роботи завершили, — на дах упала ракета.
Зранку 19 липня місце біля прильоту огородили стрічками, поруч їздить трамвай, на землі лежать обірвані проводи. Падають із гуркотом надломлені дерева.
Комунальники й мешканці багатоповерхівки навпроти (вона має 20 і 24 поверхи в різних під’їздах) виносять відрами скло, замітають асфальт. Працівники ДСНС зачищають балкони, скидають будівельне сміття униз. Прибувають працівники Нацгвардії — вони стежитимуть, щоб із понівечених автівок чи житла, де вибили двері, нічого не винесли мародери.
Роздивляюся цей барвистий будинок. Цікаво, що вціліли шибки на останніх поверхах — туди вибухова хвиля не дістає.
74-річний Петро Хльобас працює консьєржем в одному з під’їздів.
«Під час тривог мешканці спускаються в паркінг, а хто не вміщається — на перший поверх, біля моєї коморки. Сьогодні як прилетіло, всі дуже злякалися», — ділиться Петро.
Чоловік збирається змінити місце роботи: «Не хочу, але доведеться. Це ж не перший раз: Лук’янівка ж поруч, сюди прилітало і прилітатиме. Знищують увесь квартал».
Він бачив, як із четвертого поверху рятувальники евакуювали жінку, віком років зо 30:
«Без свідомості, голова в крові».
Через домофон квартири, де мешкає постраждала, відповів жіночий голос:
«Вона тяжко поранена, зараз викликають нейрохірурга на операцію, пошкоджено головний мозок. Тут же все летіло на неї: скло, пісок — стіни прошиті шрапнеллю».
Вікторія Демидьонок спустилась із 13-го поверху до надзвичайників, просить їх зайти до квартири, розчистити скло, бо вона сама не подужає.
Жінка розповідає, що з матір’ю Надією і донькою Валерією виїхали із Запоріжжя 2022 року, адже будинок здригався від вибухів. Тут винаймають квартиру, бо зручно: метро поруч, магазини, базар.
«Шукаймо щось інше», — просить її 85-річна мати. Вона й досі — після кількох годин відбою — сидить у загальному коридорі на 13-му поверсі. Коли питаю про минулу ніч, труситься. Жінка з інвалідністю, напівнезряча, у внучки теж інвалідність — цукровий діабет. До паркінгу вони не спускаються: треба нести із собою стільці, тому перечікують усі обстріли за двома стінами.
Вночі в них вибило шибки й винесло міжкімнатні двері. Жінки чекають на власників, які живуть за містом і мають вирішити, що робити далі.
«У нас же майже весь будинок — це переселенці, — каже Вікторія. — Господарів на місці як кіт наплакав: виїхали за кордон, або мають будиночки подалі. А квартири здають. Жильці переживуть обстріл-другий і тікають. Заселяються нові».
Її слова підтверджує Володимир — кремезний чоловік, на вигляд років 35. Він живе в багатоповерхівці в оселі сестри: сам втратив житло в Бучі.
«У цьому будинку 1100 квартир, якби в усіх жили власники, то ця черга була б значно більшою», — показує на намет, який установили поліціянти, що записують звернення потерпілих. Для фіксації звернень потрібно мати документи на житло чи довіреність. Половина людей у черзі з будинку поруч — там теж пошкодження.
«90% жильців — постійно міняються. Ось ближче до обіду виходитимуть із валізами. Це звична штука», — розповідає він.
Володимир кожної тривоги спускається у паркінг. Так було й цієї ночі.
«Місця там небагато, на 30 машин — і це не укриття загального користування, він (паркінг — ред.) усього 2 метри завглибшки, але приходять мешканці з навколишніх будинків. Сидять, лежать між автівками.
Сьогодні — в одну секунду приліт, вогняний спалах і задимлення. Хто стояв біля входу й ловив інтернет, відразу побігли в глибину паркінгу. З нього є ще вихід усередину будинку. Є й третій — аварійний, але ОСББ чомусь вирішило заварити його металевою сіткою, арматурною. Я писав звернення, щоб його відкрили, але ні. І ось ніч показала, хто наражає нас на небезпеку».
- Поділитися: