Прах українського військового «Поштою росії». Хто і за скільки переправляє останки загиблих на тимчасово окуповану територію

Щоб зрозуміти, як доставляють прах чи тіло на тимчасово окуповану територію і скільки це коштує, я обдзвонила півтора десятка ритуальних служб. На моє: «Чи можете доставити прах бійця ЗСУ на окуповану територію?» — у більшості випадків мені відповідали, що можуть.

А коли я казала, що журналістка й хочу писати статтю, — спілкуватися зі мною відмовлялися.

Поговорити вийшло лише з двома керівниками ритуальних фірм. Данило організовує доставлення на ТОТ праху цивільних і не береться за справи з військовими, розуміючи ризики. Михайло стверджує, що доставленням праху, зокрема військових, на тимчасово окуповані території займається ще із часів АТО, і жодного разу ні з логістикою, ні з оформленням документів не мав проблем, які б неможливо було владнати.

Ризики

Фірма Данила переправляє прах цивільних на тимчасово окуповану територію через Молдову: з Кишинева він летить у московський аеропорт «Шереметьєво», а звідти вже доставляється на Луганщину чи Донеччину.

За словами Данила, теоретично цим маршрутом можна відправити й прах загиблого військовослужбовця. Але…

«Розумієте, коли ви їдете з таким вантажем на окуповану територію, де зараз повністю російська військова влада, це скільки вам мають грошей за це заплатити, щоб ви таке зробили?! 

На свій страх і ризик можна все зробити. Тобто якщо ви, наприклад, дасте мені комплект документів на перевезення праху, ми зможемо спробувати, але я б ніяких гарантій не дав, що воно доїде. Будь-якої миті там можуть нас стопнути, подивитися, щось їм не сподобається, почнуться питання…

Якщо причиною смерті було вказано, наприклад, осколкові поранення, але не внаслідок участі в бойових діях, тоді доставлення теоретично можливе. Можна щось приховати, недоговорити, дати якогось хабаря. Я думаю, що можна. Але який сенс? Шкірка вичинки не варта», — говорить Данило.

Везти урну з прахом на ТОТ треба через кілька міждержавних кордонів. У Митному кодексі України, у Законі «Про поховання та похоронну справу» чітко визначено, які документи необхідні для транспортування праху людини за межі України.

Це свідоцтво про смерть (з апостилем і нотаріальним перекладом на мову країни призначення), довідка про кремацію, видана офіційним крематорієм, а також довідка про відсутність сторонніх вкладень — тобто про те, що в урні немає інших предметів, крім праху. Її оформлює судово-медичний експерт за присутності посадовця митного органу. Крім того, необхідний дозвіл на ввезення праху від консульства відповідної країни й довідка від санітарної служби про відсутність у померлого інфекційних захворювань.

І в жодному із цих документів не зазначається, що йдеться саме про прах загиблого військовослужбовця України.

Причина смерті — наприклад, уламкове поранення, мінно-вибухова травма тощо — вказується тільки в лікарському свідоцтві про смерть. На його основі органи ДРАЦС видають свідоцтво про смерть — а в ньому записується тільки місце смерті. І якщо ним буде якась Іллінівка чи Новомаркове на Краматорському напрямку — то хіба не гинуть там і цивільні? А втім, хто може передбачити реакцію росіянина з автоматом…

Існують й інші ризики транспортування праху військовослужбовця ЗСУ на окуповану територію: наруга над його могилою, переслідування родичів з боку окупаційної влади тощо.

Але Данило каже, що їх можна уникнути. Приміром, без розголосу поховати прах у могилу якогось родича. А органам місцевої влади показати тільки свідоцтво про смерть українського зразка в перекладі на російську з апостилем, яке, мовляв, отримали (поштою — ред.) через третю країну — якщо необхідно буде розв’язати питання спадку чи майна загиблого.

Якщо, звичайно, хтось ризикне цей прах усе ж таки доставити…

«Ми стараємося якось, ну, згладжувати моменти, що йдеться саме про військового», — говорить Михайло.

Маршрут усталений

За словами Михайла, його фірма, що зареєстрована в Україні й у Польщі, прах загиблого військовослужбовця везе давно відпрацьованим маршрутом: Київ — Варшава — Мінськ — росія — тимчасово окуповані території України.

«У Києві ми оформляємо всі необхідні для транспортування документи, у Мін’юсті ставимо апостиль на свідоцтво про смерть, у консульстві Польщі беремо дозвіл на ввезення праху на територію цієї країни, урна опечатується і ми доставляємо її до Варшави. Звідти до Мінська прах транспортують уже наші білоруські партнери. А далі можливі варіанти. З Мінська ми можемо відправити його до Донецька чи Луганська “Поштою росії” — ця установа надає послугу з доставлення праху. Або наші білоруські партнери транспортують прах до пункту на території росії, де його забирають інші наші партнери, що виконують замовлення вже безпосередньо на тимчасово окупованій території. З росіянами ми наразі не співпрацюємо», — розповідає Михайло.

Він уточнює, що «Пошта росії» не працює в малих населених пунктах ТОТ, тому родичі загиблого можуть забрати прах у її відділеннях у Донецьку чи Луганську, у російських містах (Ростові-на-Дону чи, приміром, Курську) або його отримують у цих містах партнери ритуальної фірми Михайла й уже самотужки доставляють родичам до кінцевої точки призначення, хоч у Маріуполь чи Мелітополь.

«Працівники нашої фірми ніколи не супроводжують прах на тимчасово окуповану територію. Наші білоруські партнери — теж, вони хоч і можуть, але не заїжджають на ТОТ. Там діють люди, які працюють саме на цій території», — прояснює Михайло.

За його словами, маршрут транспортування відпрацьований іще з 2014 року, коли перевезення здійснювалося через Станицю Луганську чи Марʼїнку.

«Там жили хлопці, які допомагали нам у цьому питанні. Коли ти працюєш, розв’язання проблем знаходиться саме собою. Попробували раз, другий, третій, розрахували, відпрацювали, зрозуміли, у чому труднощі, як і на що реагує митниця, консульства, інші інстанції, розібралися, що, кому і як треба робити, — і справа пішла», — запевняє Михайло.

Він розповідає, що польська сторона ніколи не розпечатує урни з прахом — тільки відправляє їх на рентген (разом із речами загиблого, якщо такі є). І працівники «Пошти росії» теж ніколи не лізуть в урни, бо ці урни котуються як спецвантаж.

«Чесно кажучи, буває якась дрібна недбалість. Ну, одного разу урну розбили, тріщина пішла, то її замінили — прах не постраждав, бо він же ще в пакеті. Зазвичай на “Пошті росії” усе чітко працює, і гарантовано, що ніяких проблем не буде», — наголошує Михайло.

За його словами, у всьому ланцюжку транспортування праху найбільша проблема — знайти надійних, перевірених людей, які гарантовано зроблять те, що обіцяють.

Що ж стосується юридичного аспекту транспортування, то це регулюється національним законодавством країни відправлення і призначення, митними правилами й вимогами конкретних перевізників:

«Кожний митник і кожний консул у Європі по-своєму трактує, які документи треба видавати й із чим заїжджати. А про окуповану територію зовсім нічого немає».

Ціна питання

Михайло пояснює, що час, протягом якого прах може бути доставлений на тимчасово окуповану територію, залежить від багатьох факторів. Зокрема від того, на якому етапі справи родичі почнуть користуватися послугами ритуальної служби. Приміром, родичі, які мешкають на підконтрольній Україні території, можуть за дорученням родичів із ТОТ принести до фірми урну з прахом і всі необхідні для його перевезення документи. Або родичі загиблого з ТОТ нотаріально доручають фірмі зайнятися кремацією, оформленням відповідних документів і транспортуванням праху.

І тоді фірма має співпрацювати з військовою частиною, щоб отримати документи, повʼязані із загибеллю військовослужбовця, і на їх основі оформити свідоцтво про смерть. І з прокуратурою, яка має видати дозвіл на кремацію тіла бійця.

За словами Михайла, фірмі простіше працювати, якщо вдається отримати від військової частини повний комплект документів — від свідоцтва про смерть до прокурорського дозволу на кремацію тіла. Тоді загалом залишається тільки оформити документи на транспортування праху.

«Якщо доручення родичів із ТОТ оформляється на фірму, то його має зробити нотаріус із росії, а не з окупованих територій. На таке доручення ставиться апостиль і воно поштою іде на Мінськ. А звідти вже до нас. Статус загиблого в цьому дорученні не принциповий, боєць він чи не боєць — немає різниці. Там вказується його прізвище, імʼя, інші загальні дані. російські нотаріуси видають такі доручення без проблем», — уточнює Михайло.

Чому по це доручення треба їхати до нотаріуса в росію, пан Михайло пояснив так: «Нотаріуси на тимчасово окупованій території теж можуть видати таке доручення. Але існує певна колізія юридичних документів ТОТ: їх не можуть визнавати інстанції України. Й у родин можуть виникнути певні проблеми. Щойно український митник бачить документи з окупованої території, він гавкати починає». 

За словами Данила, причина може бути ще й в іншому:

«Для Республіки Польща окупована територія є частиною України. Для того щоб завезти урну (з прахом) на територію Польщі, потрібен дозвіл, транзитний документ, у якому буде чітко вказано, куди буде далі рухатися урна. Наприклад, у Європу, Іспанію, або, наприклад, це буде так звана росія. Але Донецька, Луганська, Херсонська області, Крим — це Україна. І Республіка Польща не буде давати документ (дозвіл) на транспортування урни з України в Україну. Юридично це маячня. Польське консульство не може дати дозвіл на транспортування покійного з території України на територію України. Документи (нотаріальне доручення — ред.) отримуються у так званій росії для того, щоб показати ці папери в консульстві Польщі. І консульство Польщі тоді вже може дати дозвіл на транзит (у росію — ред.) через свою територію. Але далі ця урна буде рухатися в окуповану територію».

Михайло розповідає, що були випадки, коли родичі хотіли перевезти на ТОТ тіло, яке вже поховали на підконтрольній українському урядові території. У такому разі оформляються документи на здійснення ексгумації і кремації.

На все це може піти 5-6 тижнів. Ціна залежить від кінцевої точки доставлення й внеску ритуальної фірми у весь процес — поштою відправляється урна чи везеться автівкою, кремацією переймається фірма чи вона отримує прах уже в урні тощо. Сума, за словами Михайла, коливається від 900 до 3000 євро.

Підпільні перевізники

Хто бачив урну з прахом, знає, що теоретично її без жодного документа можна провезти в сумці чи в пазусі через кілька кордонів — і не морочити голову з консульськими дозволами й оформленням купи документів на транспортування.

Можна і в закутку якогось буса, що курсує між Україною і Польщею, Польщею і Білоруссю тощо. 

Але робити цього Михайло не радить:

«Коли ми перевозимо прах, то відповідаємо за його доставлення. А якийсь водій, що везе урну у своїй маршрутці, цей прах може просто викинути, якщо його зупинять десь на кордоні з перевіркою. Чесно кажучи, перевізники не беруться за такі речі, вони від цього шарахаються.

Зрозуміло, що якщо дати грошей, вони це зроблять, але потім ця урна, без документів, буде як та проклята, розумієте, у тій кінцевій точці. Просто бляшанка, яку треба ховати по-піратськи. Звичайно, що для самого транспортування це не принципово, але йдеться ж про юридичні наслідки, які можуть додати проблем родині».