Тільки Господь знає їхні імена. Чому в Україні досі є могили невідомих захисників

Куди везуть тіло — і що з ним відбувається далі

За словами начальника Державної спеціалізованої установи «Київське міське бюро судово-медичної експертизи» Олександра Михайленка, логістика евакуації тіл проста: куди ближче. Загиблих із Донецького напрямку везуть зазвичай у бюро Дніпропетровщини, із Харківського — у бюро Харківщини тощо. У 2022 році загиблих на Київщині доставляли в морги столиці. А от тіла українських військових, передані росією, Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України розподіляє по регіональних моргах. Фрагменти одного тіла можуть перебувати в різних мішках, і це дуже утруднює роботу з його ідентифікації.

А ведеться така робота в межах кримінальної справи, яку відкривають слідчі Нацполіції.

«Спочатку за участі судмедексперта ми проводимо огляд тіла — щоб, зокрема, визначити його стан, виявити якісь дані, що допоможуть в ідентифікації. Це можуть бути татуювання, ознаки проведених операцій, характерні переломи тощо. Оглядаємо одяг і особисті речі, якщо вони є. 

Потім із тілом працюють криміналісти з поліції й бюро судово-медичної експертизи, обов'язково відбираємо біологічний матеріал на проведення аналізу ДНК, надсилаємо його у спеціалізовану лабораторію. Паралельно ми шукаємо інформацію в базах, де зареєстровані особи, що зникли безвісти, шукаємо можливих родичів. Як бачите, щоб ідентифікувати тіло, ми залучаємо великі ресурси», — говорить старша слідча відділу слідчого управління ГУНП у Вінницькій області Ольга Мазур.

Ресурси й зусилля справді дуже великі. І якби всі вони гарантували успіх, то безіменних поховань не було б. Отже, на певному етапі щось іде не за планом. 

ДНК є. Чому це не допомагає?

Відбір біоматеріалу на аналіз ДНК нині є обов'язковою процедурою для всіх військовослужбовців. 

У Законі України «Про державну реєстрацію геномної інформації людини» зазначено, що в електронний реєстр така інформація (тобто результати аналізу ДНК) вноситься саме для ідентифікації невпізнаних трупів людей, їхніх решток або частин їхнього тіла — за умови, що відомості про виявлення такого тіла внесено до ЄРДР.

Тобто поки військовослужбовець живий, його геномну інформацію не вносять у відповідний електронний реєстр. А отже, для живого військовослужбовця аналіз ДНК не проводять.

Натомість діє інший механізм ідентифікації за допомогою аналізу ДНК. Як повідомило Міноборони, у військовослужбовців відбирають біоматеріал (клітини епітелію внутрішньої поверхні щоки) для проведення аналізу ДНК або в навчальних центрах, або у військових частинах. Водночас спеціально уповноважена особа відповідає, зокрема, за документування цієї процедури — відповідні дані записують у журнал, заповнюють спеціальні реєстраційні картки. 

Дата відбору матеріалу, номер військової частини, у якій це було зроблено, зазначається у військово-облікових документах бійця і в його особовій справі. Відібраний біоматеріал військова частина передає на зберігання у спеціалізований підрозділ Міноборони — Центр обліку геномної інформації.  

За словами заступника директора ДНДЕКЦ МВС Руслана Аббасова, коли йдеться про ідентифікацію тіла військовослужбовця, слідчий робить запит у ту військову частину, яка брала біоматеріал у цього бійця, і призначає експертизу ДНК з відібраного в частині матеріалу та того, який відібрали судмедексперти в морзі. Якщо результати цих двох експертиз збігаються, тіло вдається ідентифікувати.

Але такий сценарій можливий лише тоді, коли слідчий зміг встановити, з якої військової частини може бути загиблий, проаналізував списки її бійців, що зникли безвісти, і визначив, чиї саме біоматеріали з цього списку варто відправляти на аналіз ДНК. 

Добре, коли є форма, якісь татуювання, обривки документів, які дають змогу хоча б зрозуміти — із ЗСУ, наприклад, боєць чи з Нацгвардії. Тобто коли є хоч якісь ознаки для ідентифікації, про які говорила слідча Ольга Мазур.

А якщо нема нічого?

У Міноборони покладають певні надії на ідентифікацію тіл за біометричними даними. У вересні 2025 року Кабмін затвердив Порядок відповідного експериментального проєкту, координатором якого є МВС.

Проєкт передбачає, що судмедексперти або інші працівники Нацполіції знімають відбитки пальців рук загиблого і фотографують його обличчя. За словами Олександра Михайленка, за потреби судмедексперти можуть відновити шкіру на пучках пальців загиблого, аби зняти відбитки.

Відбитки пальців вносять у спеціальну електронну базу МВС і шукають відповідні збіги. Так само і цифрове зображення обличчя завантажують в базу біометричних даних.

Але для живих військовослужбовців зняття відбитків пальців не є обов'язковою процедурою, на відміну від здачі біоматеріалу на аналіз ДНК. Тільки за бажанням.

А якщо прижиттєвих відбитків загиблий боєць не залишив? І нема жодної ниточки, яка б дала змогу розплутати клубок?

12 місяців — і в землю. Або ні

Поки з тілом працюють експерти, воно перебуває у спеціальних приміщеннях бюро судово-медичної експертизи (моргах) або в авто- чи залізничних рефрижераторах під спеціальною охороною. Це передбачено постановою Кабміну № 698. Згідно з нею, неідентифіковане тіло можна зберігати не більш як 12 місяців.

«За збігом цього терміну, якщо особа не встановлена, але її генетичний профіль виділений, бюро судмедекспертизи повідомляє про це місцеву адміністрацію, яка за дозволом МВС організовує тимчасове поховання неідентифікованого тіла», — розʼяснює судмедексперт Олександр Михайленко.

Чи означає факт поховання тіла, що робота з його ідентифікації завершена й відповідну кримінальну справу закривають? 

Як пояснила старша слідча відділу слідчого управління ГУНП у Вінницькій області Ольга Мазур, кримінальна справа не може бути закрита, поки тіло не ідентифіковане. Навіть якщо його й тимчасово поховали, робота з ідентифікації не припиняється. 

У відповіді на наш запит Міністерство оборони зазначило, що тимчасове поховання «є не виявом байдужості, а навпаки — виявом поваги до загиблого й відповідальності перед його родиною, оскільки держава не має права допустити помилкового повідомлення про встановлення особи».

Але повернімося до постанови Кабміну № 698. За словами Олександра Михайленка, її вимоги про поховання тіла через 12 місяців — це теорія, а практика може відрізнятися.  

«Якщо щодо цього тіла ще проводять порівняльні експертизи, то його недоцільно ховати. За погодженням зі слідством і місцевою адміністрацією ми в Києві не віддаємо тіла на тимчасове поховання. Бо в нас і досі відбувається ідентифікація загиблих, які надходили на експертизу і у 2022-му, і у 2023-му. 

Ми маємо можливість тримати їх у рефрижераторах — їх у нас п'ять, місткість кожного — 100 тіл. А от Дніпро, наприклад, такої можливості не має, у них наразі 12 рефрижераторів, але кількість тіл така велика, що тамтешня влада ухвалила рішення про виділення земельної ділянки для тимчасового поховання загиблих військовослужбовців», — говорить начальник Державної спеціалізованої установи «Київське міське бюро судово-медичної експертизи» Олександр Михайленко.

За його словами, для спрощення роботи слідчого й експертів краще тримати неідентифіковані тіла саме в рефрижераторах, аніж в інтересах слідства проводити ексгумацію трупів із тимчасових поховань.

«Наприклад, не виходить аналіз ДНК. Треба знову вилучити фрагмент кістки, щоб провести повторний аналіз. Для ексгумації потрібна постанова прокурора, слідчий і судмедексперт мусять приїхати на кладовище, труну з тілом із цвинтаря треба транспортувати в морг — дуже багато роботи й залучених осіб. Тому рефрижератор — це простіше й швидше», — пояснює Олександр Михайленко.

Він додає, що наразі МОЗ відпрацьовує варіанти створення локацій, де неідентифіковані тіла військовослужбовців можна буде зберігати довше, ніж 12 місяців.

«Прикро говорити, але наш ворог, країна-агресор, до речі, має таку локацію. Після чеченських кампаній дослідження тіл загиблих у Чечні проводять у Ростові-на-Дону, у спеціальному центрі судової медицини російського Міноборони. Усіх загиблих звозили туди — відомих і невідомих. Експертизи й ідентифікація проводяться і досі, без тимчасових поховань. Усі тіла, уся інформація, фахівці сконцентровані в одному місці. 

А наш підхід, як бачимо, трохи не такий. У нас, коли у 2014 році почалася російська агресія, роботу з військовослужбовцями поклали на бюро судово-медичної експертизи на місцях. Але зараз масштаби цієї роботи просто непорівнянні із ситуацією 2014 року. Родичі запитують, чому експертизи так довго робляться. А чи знають родичі, який дефіцит судмедекспертів у бюро? Який дефіцит працівників лабораторій? А яке навантаження на кожного працівника? 

От у нашому Київському міському бюро, з огляду на наше навантаження, має працювати 40–45 судмедекспертів. А працює лише 19. На кожного експерта має бути лаборант, а ми маємо лише чотирьох. Загалом така ситуація в кожному бюро», — зауважує Олександр Михайленко.

Що має змінитися — і чому досі не змінилося?

Під час нашої розмови Михайленко постійно наголошував, що робота з ідентифікації тіл була б оперативнішою, якби в розпорядженні експертів було більше «мирної» інформації про загиблого військовослужбовця.

«Уже очевидно, що просто брати у військового біоматеріал на аналіз ДНК — замало. Треба робити кожному ортопантомограму, тобто рентген щелеп, гайморових пазух, усіх зубів. І знімати відбитки пальців. Це все треба робити у військовій частині, а інформацію зберігати в якійсь єдиній базі для військових, як це роблять у США. 

Ось в “Азові” наразі створюють стоматологічний кабінет, у якому робитимуть ортопантомограми для своїх бійців. Така інформація дуже полегшить роботу судмедекспертів, — зазначає Олександр Михайленко.  

Міністерство оборони визнає: щоб кожен загиблий воїн був ідентифікований, необхідна цілісна державна система безперервного обліку, збереження, звірення та повторна перевірка ідентифікаційних даних. І на тринадцятому році російської агресії в нас такої системи все ще не створено.

Міноборони також говорить про необхідність збору дактилоскопічних даних, стоматологічної інформації, відомостей про перенесені операції, імпланти, індивідуальні анатомічні ознаки тощо. Мовляв, міжнародні стандарти ідентифікації свідчать, що найбільш надійний результат досягається завдяки поєднанню інформації про прижиттєвий стан тіла з патологоанатомічними дослідженнями. 

Відомство визнає, що є потреба розвивати й масштабувати відповідну інфраструктуру, залучену в ідентифікації — лабораторії, системи автоматизованого обліку даних, державні реєстри, — вдосконалити механізм обміну інформацією між усіма структурами, що повʼязані з ідентифікацією тіл. Тобто «мирні» потужності не витримують навантажень пʼятого року повномасштабної війни. 

«Критично важливим напрямом є належне вилучення, маркування, документування та збереження тіл, останків і біологічних зразків. Якщо кожен фрагмент, кожне місце виявлення, кожен супровідний предмет та кожен відібраний зразок будуть зафіксовані за єдиним стандартом, це дає змогу повертатися до матеріалів повторно навіть через значний час після поховання. Саме безперервний “ланцюг збереження доказів” є однією з базових умов майбутньої ідентифікації», — йдеться у відповіді Міноборони на наш запит.

А ще, наголошують у відомстві, треба вдосконалювати роботу з родинами зниклими безвісти — адже це вони мають вчасно написати заяву в поліцію про те, що їхній родич зник, здати біоматеріал на аналіз ДНК, надати експертам медичні документи військовослужбовця, аж до рентгенівських знімків зокрема. На жаль, навіть зараз родичі часто не знають необхідного алгоритму дій і не користуються Єдиною державною інформаційною платформою з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. 

Номер замість імені: як держава відстежує неідентифікованих

У серпні минулого року в село Малі Крушлинці, що на Вінниччині, привезли для тимчасового поховання сім неідентифікованих тіл українських військовослужбовців.

«Ці тіла 12 місяців перебували в обласному бюро судово-медичної експертизи, збігів за їхніми ДНК не було виявлено. Поховання організовували спільно Вінницька ОВА, органи місцевого самоврядування, ТЦК. Поховання відбувалося урочисто — з державними прапорами України на домовинах, виконанням Державного Гімну України, військовим салютом», — розповіла нам речниця ГУ НП у Вінницькій області Заріна Маєвська.

Логістика була проста: тіла з Вінницького бюро поховали в селі Вінницької міської громади. Тобто можна говорити про те, що з початку великої війни невпізнані тіла різних регіональних бюро ховали відповідні місцеві громади — на Дніпропетровщині, Миколаївщині, Харківщині, Запоріжжі тощо.

Однак після того, як 29 серпня 2025 року в Мархалівці на Київщині офіційно відкрили Національне військове меморіальне кладовище, неідентифіковані тіла військовослужбовців з усіх бюро судово-медичної експертизи України везуть саме сюди. Це передбачено постановою КМУ № 1466, ухваленою у грудні 2024 року.

За словами директора НВМК Ярослава Пронюткіна, наразі на меморіальному кладовищі поховано вже близько 200 неідентифікованих військовослужбовців періоду повномасштабної війни.

«Відповідно до постанови уряду, на кожне таке тіло є окремий договір про організацію та проведення безоплатного поховання, який Меморіал як державна установа укладає з обласними держадміністраціями», — пояснює Ярослав Пронюткін.

Отже, десь хтось колись привіз тіло загиблого в певний морг. Звідти хтось колись його транспортує в Мархалівку. А до серпня минулого року — на кладовища місцевих населених пунктів. Десь у реєстрах шукають збіги ДНК, відбитки пальців і фото неідентифікованого загиблого.

Виходить, що невпізнаним тілом опікується дуже багато служб. Як же з часом відстежити маршрут перевезення конкретного тіла? Де і як фіксують інформацію про те, звідки це тіло привезли на кладовище, де й коли в нього брали біоматеріал на аналіз ДНК, у якій області слідчий і експерти займаються його ідентифікацією?

Закон України «Про поховання та похоронну справу» передбачає, що в книзі реєстрації поховань окремо за кожним роком зазначають номер ділянки, сектора й могили, де поховано неідентифіковане тіло, дату поховання, дані про документ, який посвідчує смерть. А замість прізвища й імені похованого має значитися спеціальний номер.

У постанові КМУ № 1466 вказано, що цей номер надається тілам або останкам відповідно до наказу МОЗ від 8 березня 2022 року. Йдеться про унікальний код, котрий складається з букв і цифр, який включає літерний код області, де було знайдено тіло, номер пошукової групи та порядковий номер тіла загиблого, знайденого нею. Бирки з цим номером кріпляться до самого тіла, до мішка, у якому його перевозять, також ними позначається мішок з речами, які належали загиблому. З цим кодом неідентифіковане тіло потрапляє в морг.

Однак, за словами Олександра Михайленка, на могилі неідентифікованого військовослужбовця зазначають не код від пошуковців, як це написано в урядовій постанові. До 2025 року писали а/з і чотири цифри – номер із актового запису РАЦСу про реєстрацію смерті. Тепер на могилах пишуть код із 17 цифр, який тілу надають у бюро судово-медичної експертизи. Він містить інформацію про дату, коли тіло було доставлено в бюро, номер самого бюро й номер тіла у відповідному морзі (відділі судово-медичної експертизи трупів).

«За цим номером можна встановити, зокрема, у якому бюро з тіла брали біоматеріал на аналіз ДНК, цей номер значиться в матеріалах слідства тощо, тобто він допомагає в ідентифікації тіла. Номер пишуть працівники бюро, і зрозуміло, що можуть бути суто механічні помилки, наприклад, замість п'яти нулів хтось напише шість, але на можливість ідентифікації тіла це вплинути не може», — говорить Олександр Михайленко.

Як довго триватиме тимчасовість?

Як повідомили нам в Міноборони, рішення про тимчасове поховання тіла ухвалюють у Нацполіції. 

«Поховання неідентифікованих тіл військовослужбовців називаються тимчасовими тому, що, коли відбувається ідентифікація тіла, родичі можуть або перепоховати його на власний розсуд, або залишити в цій самій могилі, вказавши на ній ПІБ загиблого, дати його життя й смерті. Тобто поховання тимчасове лише на час, поки проводиться ідентифікація тіла», — пояснила нам речниця вінницької поліції Зоряна Маєвська.

Скільки часу може зайняти ідентифікація тіла — ні слідчі, ні судмедексперти сказати не можуть.

У червні 2024 року директор ДНДЕКЦ Сергій Кримчук повідомляв, що за час повномасштабної війни (і до червня 2024 року — ред.) до електронного реєстру ДНК було додано 12 041 референтний зразок невпізнаних тіл. І 48 964 родини безвісти зниклих здали ДНК-профілі. 

Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Артур Добросердов нещодавно розповів, що в Україні розслідують 92 тисячі справ про безвісти зниклих людей. Посадовець не уточнив, скільки серед них може бути неідентифікованих загиблих військовослужбовців.

Ми запитали в Міноборони, скільки військовослужбовців за період з 2014 року по 2022 рік і з початку повномасштабної війни по сьогодні були поховані як неідентифіковані. Військове відомство відповіло, що такі дані не оприлюднюються.

«За моїми спостереженнями стосовно загиблих захисників Києва у 2022 році, на кожних 100 ідентифікованих тіл припадало приблизно до 25 неідентифікованих», — говорить судмедексперт Михайленко. 

Біоматеріали для аналізу ДНК у військовослужбовців почали брати тільки з літа 2022 року. Тобто бійці, які загинули з 2014-го до цього часу, свій біоматеріал не здавали. Скільки з них залишаються неідентифікованими? Багато тимчасових поховань загиблих залишилося на нині окупованих територіях. Коли дійде черга до ідентифікації цих тіл?  

«Зараз тільки все починається. Треба готувати спеціальні групи, які будуть займатися ідентифікацією загиблих у цій війні через роки. Ясно, що тіла з окупованих територій будуть у поганому стані, гнильнозмінені, особливо якщо рештки доведеться підіймати з шахт і кар'єрів Донбасу. Доведеться, найімовірніше, працювати з кістковими обʼєктами, брати з них матеріал на аналіз ДНК і зіставляти з ДНК родичів. Треба налаштуватися на те, що це буде дуже тривалий процес», — говорить Олександр Михайленко.

Інформація стосовно невпізнаних трупів, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію геномної інформації людини», зберігається впродовж 50 років. Тобто ті загиблі військовослужбовці, яких не встигнуть ідентифікувати за цей час, так і лежатимуть в могилах під номером. І навряд чи їхній ідентифікації допоможе книга обліку поховань, яка після ліквідації кладовища має зберігатися в архівах протягом 75 років і більше.

Наостанок озвучую питання, яке особисто мене дуже бентежить: чи не ховають у тимчасових могилах — із салютом і гімном України — тіла росіян?

Якщо вірити постанові КМУ № 1466, це виключається. Адже серед документів, які місцеві держадміністрації передають директорові Меморіалу в Мархалівці, має бути лист уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. А в ньому — відомості з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, щодо відсутності відмітки про ймовірність належності цього тіла до росіян.