Історія сепаратизму: Уральська республіка
Те, що Україна має на сході під назвою «Луганська» та «Донецька народні республіки» — всього лише квазіутворення, з якими протягом ХХ сторіччя довелося зіткнутися США, Росії, Європі і навіть Австралії.
Створення так званих «республік» завжди супроводжувалися збройними конфліктами, терактами, трагедіями і, майже завжди, вони розвалювались через декілька років, а іноді й швидше.
Громадське продовжує серію публікацій про те, як сепаратисти різних країн оголошували війну державі, і як це закінчувалося.
В нашому другому матеріалі мова йде про Уральску республіку, що народилася після краху СРСР.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ ПЕРШУ ЧАСТИНУ: «ІСТОРІЯ СЕПАРАТИЗМУ: «РЕСПУБЛІКА ПІВДЕННО-МОЛУККСЬКИХ ОСТРОВІВ»
Крах СРСР
На рубежі 1980 — 90-х років внаслідок політичної та економічної кризи розпочався процес розпаду останньої імперії в Європі — СРСР.
В період з 1988 по 1991 відбувся «парад суверенітетів»1 під час якого практично всі республіки ухвалили декларації про суверенітет, а згодом і про незалежність.
Також незалежність оголосили й окремі автономні республіки Росії та деякі регіони інших республік СРСР, зокрема, Чечня2 і Татарстан3.
26 грудня 1991 року Рада Республік Верховної Ради СРСР, яка до цього проіснувала трохи більше трьох місяців, ухвалила декларацію про припинення існування СРСР.
Радянський Союз остаточно розпався.
Зліва на право: Леонід Кравчук (УССР), Станіслав Шушкєвіч (БССР) та Боріс Єльцин (РСФСР) підписують угоду про створення СНД у Біловезькій пущі. Фото RIA Novosti archive / Yuriy Ivanov
Беріть суверенітет
Фраза «беріть стільки суверенітету, скільки зможете проковтнути», сказана у серпні 1990 року, тоді ще головою Верховної Ради Російської РФСР Єльциним фактично стала початком боротьби за незалежність суб’єктів вже всередині самої Російської Федерації.
Прагнення етнічних груп, внутрішні процеси в Росії, заклики до автономії, вдалось обмежити Федеративним договором 1992 року. А Татарстан та Чечню, які відмовились підписувати цей договір і проголосили незалежність, довелось повертати за допомогою політичного примусу та військового втручання.
Але сепаратистські настрої існували і в регіонах, де росіяни складали етнічну більшість. Такими були й прихильники створення «Уральської республіки», територіальною основою якої мала стати сучасна Свердловська область із центром у Єкатеринбурзі.
Територія «Уральської республіки»
Але на відміну від, наприклад, Кавказу, де прагнення до незалежності мало, в першу чергу, етнічне підґрунтя, російська регіональна політична еліта намагалась отримати більшу автономію в економічній та законодавчій сферах на фоні послаблення контролю Москви після розпаду СРСР.
І якщо для Кремля така політика подавалась уральськими чиновниками як противага сепаратистським устремлінням сусідніх Татарстану та Башкортостану, то для звичайних громадян вона була сформульована в дуже знайомих фразах: «Досить кормити Москву» або «Урал кормить всю Росію».
«Нам не потрібен суверенітет, але дуже потрібні економічна і законодавча самостійність», – казав тодішній керівник Свердловської області Едуард Россель, який і став фактичним очільником «Уральської республіки» у 1993 році.
Уральська республіка-93
«Уральська республіка» з’явилась завдяки проведеному навесні 1993 року референдуму, на якому постало питання про створення в межах Свердловської області автономної республіки, але у складі РФ.
У ньому взяли участь більше 60% населення регіону. При цьому понад 83% опитаних на питання «Чи згодні ви з тим, що Свердловська область за своїми повноваженнями має бути рівноправною з республіками в складі Російської Федерації?», відповіли «Так».
Фото uralweb.ru
Після цього, вже 1 липня Свердловська облрада ухвалила рішення про проголошення «Уральської республіки» та початок робіт над «республіканською Конституцією».
Ідеї «прихованого» сепаратизму почали поширюватись і на сусідні області. Так, 14 вересня 1993 року у Єкатеринбурзі відбувся семінар «Уральська республіка і цілісність російської держави».
За його підсумками голови Свердловської, Пермської, Челябінської, Оренбурзької та Курганської областей підписали заяви про намір брати участь у розробці «можливого створення на базі областей Уралу «Уральської республіки» в складі РФ як її суб'єкта».
Проект нового територіального утворення отримав назву «Велика Уральська Республіка».
Територія ймовірної «Великої Уральської Республіки»
Вже наприкінці жовтня була написана нова Конституція. З 31 жовтня вона вступила в силу після публікації в «Областной газете», і Указом № 1 Едуард Россель поклав на себе виконання обов'язків губернатора республіки.
Фото dic.academic.ru
У Кремлі спершу не розгледіли в цих регіональних вольностях загрози територіальній цілісності держави.
Так, 2 листопада Єльцин, за словами Росселя, вітав ініціативи «Уральської республіки» на засіданні Ради міністрів у Москві. Тому за пропозицією Росселя, підтриманою облрадою, вже на 12 грудня були заплановані вибори губернатора і двопалатного парламенту республіки.
Але Єльцин різко змінив своє ставлення. І 9 листопада своїм президентським указом розпустив Свердловську облраду, а 10 листопада підписав указ про відсторонення від посади Едуарда Росселя.
Фото dic.academic.ru
Всі рішення щодо оформлення «Уральської республіки» були визнані такими, що не мають сили, не дивлячись на законність і легітимність процесів утворення республіки в рамках тодішньої Конституції РФ, яка дозволяла областям і краям змінювати їх статус, але після виконання двох умов: місцевий референдум і затвердження цього рішення з'їздом народних депутатів Російської Федерації.
Зауважимо, що діяльність цього органу була фактично припинена після подій 3-4 жовтня 1993 року в Москві.
Таким чином, перша умова була виконана, проте в подальшому законодавчо апелювати з утвердженням «Уральської республіки» стало неможливо, і місцева політична еліта не стала діяти в односторонньому порядку, а сподівання на підтримку Єльцина, як виявилось, були марними.
Фото з книги «Дев'яності», яку випустила газета «Комерсант-Урал»
12 грудня 1993 року за результатами «всенародного голосування» — термін був використаний замість поняття «референдум», щоб обійти положення діючого на той момент Закону про референдум РРФСР, була ухвалена Конституція Російської Федерації4 в якій вказувалось на рівноправність суб'єктів Російської Федерації і неможливість їх виходу з державного утворення в односторонньому порядку.
Не останню роль в додаванні даного положення, на думку експертів, зіграла й «Уральська республіка».
Уральский франк: своя валюта
Національна уральська валюта була затверджена ще в 1991 році.
Через неготовність уряду до інфляції, Уральский регіон опинився у найтяжчому становищі.
В Єкатеринбурзі не було, та й зараз немає, заводів, що випускають товари народного споживання, які легко продати.
В цьому місті випускалися і випускаються нині бурові вишки, гідравлічні преси, прокатні стани, парові турбіни, самохідні артилерійські установки та інший не самий «ліквідний» товар, єдиним покупцем якого була держава.
А у держави не було грошей. Не було грошей і в єкатеринбурзьських підприємств, не було грошей й у робітників, які на цих підприємствах працювали.
Тож, у групи підприємців і громадських діячів під керівництвом уральського бізнесмена і політика Антона Бакова виникла ідея введення уральської валюти, яка буде знаходитися в обігу паралельно з рублем.
«Ми подумали, що за такої дикої інфляції у нас тут можуть користуватись попитом доларозамінники», – згадував Баков.
Всі купюри уральських франків
Після дискусій щодо того, що доцільніше випускати – акції чи банкноти, нову валюту отримала найменування «уральський франк» – за аналогією зі швейцарським франком, як своєрідним символом стабільності і надійності.
Перші ескізи уральської валюти. Фото statehistory.ru
Зображення на «уральських франках» були традиційні для більшості будь-яких інших купюр – на лицьовій стороні знаменитості, на зворотному – пам'ятні місці.
Зворотній бік купюр
При цьому до складу знаменитостей і пам'яток потрапили не тільки уральські, а й сибірські.
Втім, ідея отримала схвалення в Кремлі – не заперечувало міністерство фінансів і Держбанк, схвалив ідею прем'єр-міністр Єгор Гайдар. Було отримано лист за його підписом про доцільність уральських грошей як таких, не суперечило існуючому законодавству, і лист-дозвіл державного виробничого об'єднання виробництва державних знаків Міністерства фінансів СРСР
У 1991 році був готовий дизайн купюр, а в лютому 1992 року на пермському відділенні фабрики «Гознак» був видрукуваний тираж в 1 мільйон 930 тисяч купюр номіналами 1, 5, 10, 20, 50, 100, 500 і 1000 «уральських франків» на загальну суму в 56 млн франків.
Проте, ані влада Єкатеринбурга в 92-му, ані «Уральська республіка» на чолі з Росселем так і не зважилися ввести цю валюту в обіг.
Але, «уральські франки» все ж побували в обігу. Правда, в межах одного заводу в Свердловській області. У 1997 році Антон Баков став директором металургійного заводу ім. Сєрова.
У розпорядженні дирекції виявилося більше половини тиражу – 1 мільйон. Ці купюри і стали грошовою одиницею в межах заводу – ними можна було розплачуватися в заводських магазинах та їдальнях.
Але в 2000 році на заводі змінилося керівництво і нова адміністрація вивела франки з обігу. Приблизно 500 тисяч купюр було вилучено і зберігалось в прокуратурі. Доля решти купюр невідома.
Прапор республіки
У 1991 році все той же Баков почав видавати журнал «Уральский областник» з обкладинкою кольорів уральського прапора.
За аналогією з біло-зеленим прапором Сибірського уряду Колчака у 1918 році білий колір символізував сніг, а зелений – ліси, до них було додано чорний колір – Уральські гори.
Саме цей прапор було затверджено офіційним символом в Конституції «Уральської республіки».
Прапор «Уральської республіки»
Під час повернення Росселя в політику у 1993 році було утворене громадське об'єднання «Преображение Урала».
І Баков, який став його політкоординатором, реанімував республіканський триколор, замаскувавши його розміщеною по центру прапора золотою горлицею.
Прапор об'єднання «Преображение Урала»
Сучасна Уральска республіка
Завдяки легітимним діям уральської політичної еліти із законодавством перехідного періоду від СРСР до Російської Федерації «Уральська республіка» юридично існує до цих пір, щоправда відродженню ідеї в первозданному вигляді заважає сучасне законодавство.
Прапор «Уральської республіки» на концерті в Сибіру. Фото vk/inkerinmaa
Тим не менш, виходить, що де-юре й до сьогодні кожен свердловчанин, крім статусу жителя Свердловської області, лишається ще й громадянином «Уральської республіки».
Протягом більш ніж 20 років ця «сепаратистська» тема певною мірою опікується частиною місцевої еліти і протягом багатьох років періодично дає про себе знати.
Опозиціонери на 17-й річниці утворення «Уральської республіки», 2010 рік, Єкатеринбург
Так у вересні 2003 року новопереобраний губернатор Россель після десятирічних відмов від коментарів на цю тему заявив : «Уральська республіка» юридично існує донині, і указом президента її ліквідувати не можна, оскільки вона створена в повній відповідності до колишньої Конституції.
Фото vk/inkerinmaa
В цьому ж році в Єкатеринбурзі було зареєстроване громадське об’єднання «Уральское Республиканское Движение», яке поставило собі за головну мету: «створення Уральської республіки на території нинішньої Свердловської і (в майбутньому) прилеглих областей Уральського регіону».
Тай загалом республіканські ідеї поширюються серед молоді.
Більше того, питання «Уральської республіки» періодично виносяться на обговорення свердловськими парламентарями.
І вже впродовж 2016 року депутати «задумувались» над відродженнями ідей Росселя.
У 2014 році, після збройної агресії Росії проти України та анексії Криму, сепаратистські настрої на Уралі посилились.
На 17 серпня 2014 року в кількох регіонах Росії планувалось проведення так званих маршів за федералізацію Сибіру, Уралу, Кубані і Калінінградської області, під час анонсів яких звучав лозунг «Досить кормити Москву».
Цього разу Кремль відреагував миттєво. Втрутились правоохоронні органи, і організатори були затримані напередодні проведення мітингів під різними приводами, а самі марші так не відбулись.
У нагоді стали так звані «екстремістські закони». Таким чином організаторів маршу за федералізацію Сибіру Міхаіла Пуліна і його дружину Марію Катінську етапули в Республіку Алтай, організаторку маршу за федералізацію Кубані Дарью Полюдовау засудили за тією неоднозначною статтею 280.1 – за переписку в соцмережах вона отримала два роки колонії.
Навесні 2016 року Едуард Россель знову повертається в публічну політику із обережними заявами щодо «Уральської республіки», сказавши, що ця ідея не передбачає відокремлення регіону від Росії, але, між іншим, нагадавши, що республіка де-юре існує й досі.
Отже, один із патріархів уральського сепаратизму лишається в строю, тож лишається чекати, до чого це може призвести у 2017 році.
______________________________________________________________________________
6. Підписання Біловезької угоди
7. Створення СНД, відставка останнього Генсека та першого президента СРСР Міхаіла Горбачова
- Поділитися: