36 місяців на війні — а далі? Що не так з нормою про демобілізацію у новому законопроєкті
Верховна Рада 7 лютого підтримала оновлений урядовий законопроєкт про мобілізацію — резонансний документ, перипетії довкола якого тривають уже півтора місяця. Початкову версію Кабмін відкликав після шквалу критики й уже невдовзі подав нову — доопрацьовану. Її й узяли за основу. Щоправда, критики не поменшало.
Як сказав голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія, «питання до цього законопроєкту є у всіх». Утім, зазначив, що над цими проблемними питаннями вже працюють. До розгляду документа у другому читанні — ще тиждень. Депутати прогнозують — правок може бути не одна тисяча.
Одна з важливих норм, яка викликала чи не найбільше дискусій, — демобілізація військових після 36 місяців служби.
Чому норму називають декларативною та чи можливо в нинішніх умовах прописати чіткіший механізм, аби у військових було розуміння терміну своєї служби? Думки депутатів, самих військовослужбовців та експертів — у матеріалі hromadske.
Норма про 36 місяців і політичні дискусії довкола
Натепер у згаданому законопроєкті передбачене звільнення мобілізованих у зв’язку із закінченням строку служби — «у разі безперервної служби під час дії воєнного стану протягом 36 місяців».
Те саме стосується й контрактників — вони матимуть змогу демобілізуватися, якщо на момент, коли вони відслужать 3 роки, строк їхнього контракту вже добіжить кінця.
Водночас остаточне рішення щодо демобілізації ухвалюватиме виключно Ставка верховного головнокомандувача.
Власне, саме те, що строки розгляду нею не прописані, обурило частину нардепів. Членкиня Комітету з нацбезпеки й оборони, народна депутатка від партії «Голос» Соломія Бобровська нарікає: без відповіді лишили одне з найбільш принципових питань.
«Це базова річ і вимога військовослужбовців — банальне розуміння терміну служби: 36 місяців, 48 чи якась градація для тих, хто безвилазно виконує завдання в зоні бойових дій. Будемо відверті, вижити, до прикладу, у Село неподалік окупованих Олешок на лівому березі Херсонщини.Кринках безлімітну кількість часу — на грані фантастики», — наголосила Бобровська у Facebook.
Норма, за якою остаточне рішення ухвалює Ставка, фактично може означати службу до закінчення воєнного стану, — переконана депутатка. Такої самої думки й Олексій Гончаренко, нардеп від «Європейської Солідарності» та автор альтернативного законопроєкту.
«Це обман людей. Залишити норму про демобілізацію після 36 місяців служби тільки після рішення Ставки — означає не відпустити людей ніколи. Так неправильно», — обурюється він.
Ця норма потребує розв'язання, адже може породжувати вибірковість чи корупцію, — зі свого боку заявила голова з питань антикорупційної політики, депутатка від «Слуги народу» Анастасія Радіна.
«Маємо визначити чіткий строк та умови, за яких військові фактично демобілізовуються. Наразі законопроєкт передбачає, що після спливу 36 місяців служби під час війни військовий отримує право написати рапорт про демобілізацію — строк же задоволення цього рапорту відсутній. Це може породити вибірковий підхід і загалом нечесно», — зауважила Радіна у Facebook.
Формально чи об’єктивно?
За таких обставин право на демобілізацію у військовослужбовців справді по суті залишається декларативним, — погоджується юрист LCF Law Group, молодший лейтенант запасу Володимир Романчук.
«Очевидно, що невизначеність норми можна було прибрати шляхом чітких обмежень тривалості вказаних строків.
Наприклад: “Звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули права на звільнення зі служби за цією підставою, здійснюється у строки, визначені рішенням Ставки верховного головнокомандувача, проте які не перевищують 3 місяці”», — каже в коментарі hromadske Романчук.
Однак юриствизнає: з визначенням чітких строків усе не так просто. Особливо за умов невизначеного рівня ефективності майбутнього закону, а як наслідок — і подальшого процесу мобілізації. Бо ключове питання — чи буде повноцінна «лава запасних».
Об’єктивну оцінку масштабам потреб і можливостей щодо демобілізації може дати лише військове командування.
«Військове командування не може розрахувати, як швидко у його розпорядження надходитимуть нові резерви, а отже, коли зі служби можна “відпускати” досвідчених бійців, аби така демобілізація не спричинила втрату боєздатності підрозділу.
Тож наразі “право на демобілізацію” описане в законопроєкті лише формально, без визначення важливих процедурних аспектів його реалізації».
«Справа не в процедурних моментах, а в ситуації на фронті»
Ще напередодні того, як була оприлюднена перша редакція великого законопроєкту про мобілізацію, міністр оборони Рустем Умєров заявляв, що слово «демобілізація» повною мірою можна буде використовувати хіба після закінчення війни. А доти обіцяв чинним військовим забезпечити перепочинок або ж часткове звільнення.
Колишній головком Валерій Залужний зі свого боку розповів, що норма про 36 місяців — це компроміс з урядом, на який пішли за двох умов.
«Перша — що не буде загострення на фронті. Друга й найголовніша — що цих людей через 36 місяців буде ким замінити. Уряд, який узявся реалізувати цей закон, думаю, чітко розуміє, які в нашої держави можливості», — казав Залужний під час своєї єдиної пресконференції, коли ще був головнокомандувачем ЗСУ.
«36 місяців — це буде 2025 рік. У нас буде достатньо часу, щоб підготувати людський ресурс для заміни. Уряд має розуміти: якщо ми говоримо про демобілізацію після 36 місяців служби, то, найімовірніше, розпочати цей процес необхідно буде у призові людей та підготовці вже наступного року».
Законодавчо ж прописувати строки, зокрема, щодо ротацій, за словами Залужного,— «обман і нереально в нинішніх умовах».
Натомість у деяких депутатів нині є величезна спокуса сподобатися своїм виборцям, — каже в коментарі hromadske журналіст і публіцист, військовослужбовець ЗСУ Павло Казарін.
«Але війна — це час непопулярних рішень. Де популярність рішення заміняє відповідальність за нього. Тому питання не в процедурних моментах. Питання в ситуації, яка складатиметься на фронті за рік», — певен Казарін.
«На мою думку, з одного боку, термін у 36 місяців певним чином є виправданим. Бо те, що демобілізація не відбудеться після 24 місяців служби, було зрозуміло ще наприкінці минулого року. А щодо обставин демобілізації — краще зрозуміти, чи вони взагалі їй сприятимуть. Ми зможемо це зробити лише наприкінці 2024-го — на початку 2025 року».
Тоді буде зрозуміло, чи країна і Збройні сили взагалі зможуть собі дозволити демобілізацію, — додає Павло.
«Уже після того, як буде зрозуміло, чи є для цього вікно можливостей — будемо обговорювати процедури. Але обговорювати їх зараз, поки ми не розуміємо, чи ситуація на фронті взагалі сприятиме демобілізації — немає жодного сенсу».
«Ніхто не хоче називати речі своїми іменами»
З іншого боку — є вже гостро виражена проблема критичної втоми тих, хто воює безупинно вже 2 роки. Військові сподіваються, що право на демобілізацію в них буде. І не лише у випадку поранення чи загибелі.
«Передусім держава має сьогодні захищати право на демобілізацію хлопців, які понад 2 роки були в окопах без заміни, без ротації, без чітких якихось термінів. 3 роки — звісно, це важкі терміни та дуже не обнадійливі, але добре, що хоч якось законодавці нарешті домовились. Що дійсно 3 роки — достатній термін для демобілізації. Буду сподіватись, що надалі ці всі процеси вдосконаляться», — каже військовослужбовець Сергій Гнезділов.
Утім, як у нинішніх умовах реалізувати процес демобілізації — не мають і гадки самі бойові командири. Роман Ковальов, командир 413 окремого стрілецького батальйону, політичні дискусії називає лиш «красивою боротьбою за рейтинги».
«Ніхто не хоче в цій країні назвати речі своїми іменами. Усі шукають такі слова, якими прагнуть усім сподобатись. Натомість жоден адекватний командир не зможе вам пояснити, як реалізувати це завдання», — нарікає Ковальов.
«Тобто варіант такий: умовно, мій батальйон відслужив 36 місяців. Що далі відбувається? Замість мене на ротацію заходить новий батальйон, сформований з новачків? Ви одразу ж обвалите фронт. Одразу ж, моментально!
Ви тоді скажете: давайте якось ротуватись по-іншому — спочатку одну роту заведемо… А я вам скажу: роту новачків завезти теж неможливо, бо вже навіть одна рота обвалить фронт. Ви скажете: давайте тоді по 10 людей будемо заводити. 10 людей сьогодні, 10 — через тиждень, 10 — ще через тиждень. Ну можете прикинути, якщо в батальйоні 500 людей, скільки така ротація займе часу», — роз’яснює комбат.
Та додає, що нині ні для кого не секрет, що мобілізаційного ресурсу не вистачає.
«Так, я розумію, що нам треба всім відпочити. Ми б хотіли всі піти зараз на “дембель”, але реально я, як командир, не уявляю, як це зробити. Тому, якщо чесно, я про це серйозно і не думаю».
«День на “нулі” — за два»
Військовий аналітик і науковець, колишній командир роти батальйону «Айдар» Євген Дикий вважає, що проблему все ж можна розв’язати через поступову демобілізацію. Термін у 3 роки він загалом вважає об’єктивним.
«Ми не можемо собі зараз дозволити менше. Бо якщо ухвалити якийсь із популістських варіантів про 1,5–2 роки, нам треба прямо зараз одною хвилею звільнити ледь не 700 тисяч людей. Я думаю, всі чудово розуміють, що 700 тисяч на заміну ми не наберемо за місяць чи два», — каже Дикий.
Тому він пропонує прописати норму більш чітко.
«Я б доповнив цю норму тим, що день на Так військові називають зону безпосередніх боїв — першу лінію фронту.“нулі” рахується за 2 або навіть за 3. Тоді все стає на місця. Бо день служби в ремонтному батальйоні чи в логістиці — це теж важко, але абсолютно не те саме, що день в Авдіївці», — наводить аргументи експерт.
На його думку, це може стати ще й відповіддю на проблему масового «дембеля».
«Якщо ж ввести, що на “нулях” день за 2 чи за 3, то тоді “дембель” розтягується. Тоді ті, що найбільше відвоювали, будуть демобілізуватись першими, а потім другі, треті й далі по черзі. Тоді не буде однієї великої хвилі, а буде поступовий процес. Бо на “нулях” усі провели різний час. Технічно тут проблеми немає — зараз чітко йде облік, хто скільки днів провів саме в боях, а хто просто на службі. Хоч і важкій».