Альтернатива тюрмі. Як судити ветеранів, які скоїли злочин через психічні травми війни
В Україні вже офіційно близько мільйона ветеранів — уряд прогнозує, що ця цифра зросте ще у 4–5 разів. Після повернення з фронту військовим не завжди вдається самостійно впоратися з травматичним досвідом. Деколи вони не відчувають себе повноцінними членами суспільства та болісно переживають повернення до мирного життя. Часом це призводить до кримінальних правопорушень.
Чому суду слід зважати на передумови та психічний стан ветерана? Чи не зашкодить суворе тюремне покарання подальшій реабілітації військового?
Українські юристи вже вивчають можливість судити ветеранів із ПТСР в особливий спосіб, замінюючи ув’язнення на комплексну програму реабілітації — hromadske розбиралося, як саме.
Мета покарання — не в самому покаранні
Покарання злочинця має бути спрямоване насамперед на виправлення людини та запобігання нових злочинів — наголошує голова правління ГО «Юридична сотня» Леся Кляровська.
«Якщо на психічну травму ветерана не звертати уваги, він відчуває нерозуміння з боку суспільства. Це породжує агресію, небажання виконувати суспільні норми та норми права. Це впливає на криміногенну ситуацію», — відзначає Кляровська.
Дослідження «Українського ветеранського фонду» показало, що вже сьогодні ветерани мають проблеми з фізичним та психічним здоров'ям, з працевлаштуванням, фінансові труднощі, проблеми зі стосунками, житлом, доступом до медичної допомоги тощо.
«Усі проблеми комплексні та можуть спонукати ветерана вчиняти протиправні діяння й підпасти під кримінальну юстицію. Окрім фізичних травм, є також невидимі рани війни, які проявляються у психічному здоров’ї: ПТСР, депресії, суїцидальна поведінка, вживання алкоголю та наркотиків, тривожні розлади», — додає експертка з міжнародного права Ксенія Ткачук.
За її словами, без належного реагування ветерани з травмами війни більш схильні до деструктивних дій, ніж звичайні цивільні. Невидимі рани можуть призвести й до довгострокових проблем, як-от безпритульності, безробіття, напруженості у сімейних стосунках тощо.
Як Україна зараз судить ветеранів-правопорушників?
За даними «Юридичної сотні», українські судді переважно не враховують психічних травм ветеранів під час розгляду їхніх справ. Це сприяє тому, що вчорашні герої поповнюють список злочинців, а в суспільстві зростають негативні настрої.
Кляровська відзначає, що посттравматичний синдром, як і інші психічні травми, належним чином не діагностують в Україні та не враховують судом як чинник, що впливає на здатність людини усвідомлювати свої дії та керувати ними. Тому підсудні ветерани здебільшого отримують тюремні вироки.
Проте для ветерана з психічними розладами ув'язнення тільки надасть негативного прояву й ускладнить стан людини, а не розв’яже проблему, додає Ксенія Ткачук.
«Якщо дивитися у корінь проблеми, ув’язнення не є коректною відповіддю. Потрібен комплекс психосоціального лікування», — підкреслює експертка.
Іноді ж українські суди зважають на ветеранство як на пом'якшувальну обставину, що, на думку юристів, також не є тим заходом, який допоможе реабілітуватися підсудному військовому, який здійснив правопорушення.
Тюрму деколи можна замінити комплексом реабілітації
Українські юристи вже розробляють проєкт судів у справах ветеранів, який має на меті запобігти проблемам під час судочинства стосовно ветеранів та забезпечити справедливість рішень щодо них.
«Ветерани мають право на справедливий суд, і наша відповідальність — забезпечити їх таким», — наголошує Ткачук.
Такий підхід передбачає, що замість ув’язнення слід шукати першопричину протиправної поведінки ветерана та допомагати йому впоратися з передумовами злочину.
Для цього людина має пройти довгострокову програму, включно з психологічною реабілітацією. Протягом усього комплексу з ветераном працюватиме ментор. Також військовий отримає соціальну й правову підтримку та медичну допомогу.
В американських ветеранів «світяться очі»
Кляровська навела приклад Сполучених Штатів, де подібна програма функціонує з 2008 року. Там процедура індивідуальна для кожного: професійні психологи складають курс, а держустанови встановлюють першопричину (крім психічної може бути й соціальна: безробіття, сімейна ситуація, борги, кредити тощо) — та допомагають розв'язати цю проблему.
«Це не просто суд як суд — це комплекс заходів, спрямованих на реабілітацію, реінтеграцію та соціалізацію ветерана», — підкреслює юристка.
Якщо ветеран страждає через безробіття, то соцслужби шукають йому роботу. Якщо він не має житла — йому надають домівку на пів року, щоб за цей час він став на ноги та зміг забезпечити себе житлом самостійно. Також ветерану безоплатно надають правову допомогу щодо спорів, боргів, кредитів тощо, які посилюють психічну травму.
Важливу роль відіграє система менторів. У США вважають, що допомогти ветерану подолати ПТСР може людина, яка вже впоралася з подібним, має лідерські здібності та покаже позитивний приклад.
«Менторство — це наріжний камінь системи в США. Ніхто краще не зрозуміє ветерана з його проблемами, ніж інший ветеран. Почуття братерства дає поштовх до ефективної системи. Деякі програми запроваджують таке менторство на волонтерській основі: люди, які вже пройшли цю програму, вилікувались і завдячують за свій другий шанс, уже самі з радістю допомагають своїм побратимам, які зіткнулися з таким», — зазначає координатор українського проєкту Владислав Шинкаренко.
Програма може тривати декілька місяців, а може й понад рік — залежить від конкретного випадку. Суд спостерігає за виконанням усіх етапів програми. Якщо ветеран успішно проходить програму, тобто дотримується всього комплексу й виконує рекомендації, йогозвільняють від кримінальної відповідальності або значно зменшують ув'язнення. Якщо ж ні — справа ветерана повертається на розгляд звичайних судів.
«Коли ветеран у США розповідає про цей проєкт, у нього світяться очі», — запевняє Леся Кляровська, яка проходила практику в американських судах у справах ветеранів.
За словами Ткачук, така система сприяла зниженню в США повторних злочинів ветеранами, допомогла їм у реінтеграції до цивільного життя, наданні пільг і допомоги, зрештою загалом зміцнила безпеку громадян.
«Ветерану потрібно відчувати, що він потрібен, і навіть якщо він стає не на той шлях і помиляється, суспільство про нього дбає і дає шанс», — додає Кляровська.
Чи готова Україна до нових підходів?
Кляровська переконана, що цивільним треба готуватися вже сьогодні, щоб уміти належним чином зустрічати військових, які повертаються з фронту. Тому говорити про суди у справах ветеранів треба зараз, а не коли загостряться проблеми зі злочинністю, додає вона.
У США суди у справах ветеранів працюють як окремі інституції. Проте в Україні запровадження окремих судів навряд можливе, бо на це потрібно великі кошти, зазначають юристи.
Натомість можна організувати суди у справах ветеранів на основі вже наявних інституцій: тобто, провести додаткове навчання та консультації для деяких суддів та передбачити їм окремий графік розгляду справ ветеранів. Для таких справ у судді та психолога буде спеціальний чіткий алгоритм дій.
Проте, як наголошує Кляровська, важливо не допустити маргіналізації цієї процедури. Тобто, не дозволяти користуватися статусом ветерана, щоб уникнути покарання. На думку юристки, важливо чітко встановити, чи справді порушник страждає на психічні розлади, спричинені війною, і тільки тоді розглядати заміну тюрми на комплекс реабілітаційних заходів.
Проєкт українських юристів поки лише на першому етапі: експерти наразі досліджують діяльність судів у справах ветеранів у США та порівнюють із судовою практикою в Україні. Далі до обговорень залучатимуть експертів, держпосадовців, громадськість, аби розробити план для реалізації в Україні проєкту судів у справах ветеранів. Розроблену концепцію представлять уряду.
Звідки взяти гроші на таку ініціативу?
Підхід США в цьому питанні Україні не дуже пасує, оскільки американські судові системи діють окремо на рівні штатів і, відповідно, фінансуються по-різному. Бувають навіть випадки, коли такі програми оплачують громадські ветеранські організації. Та найбільше у США суди у справах ветеранів фінансують за допомогою грантових програм американського Міністерства юстиції.
Юристи, з якими ми поспілкувалися, погоджуються, що в Україні левова частка фінансування такого проєкту має лягти на плечі уряду. Якщо не створювати окремі суди у справах ветеранів, а організувати їх на основі вже наявних інституцій, це не коштуватиме великих грошей — переконані в «Юридичній сотні».
«Це необхідні речі, бо кожен ветеран, який вчинив один злочин, не отримав належної реабілітації, вчинив інший, знову потрапив до в'язниці — це коштує державі набагато більше. І це доведено досвідом США. Якщо ми не будемо зважати на ці особливості ветеранів, ми будемо отримувати постійно нові й нові рецидиви», — підкреслює координатор проєкту Владислав Шинкаренко.
Окрім того, завжди залишається відкритою можливість додаткового фінансування за допомогою грантів від донорських організацій.
Як захистити менторів від ретравматизації?
Говорячи про систему менторів, Шинкаренко відзначив проєкт помічників ветеранів, який розробляє українське Мінветеранів. За словами юриста, концепція схожа на американську, а інтеграція такого або подібного проєкту була б непоганим рішенням.
На адресу ініціативи Мінветеранів лунала критика, що робота з ветеранами із ПТСР або іншими психічними розладами може завдати повторної травми менторам-військовим. Шинкаренко у відповідь на це відзначив ключову особливість американського досвіду: там більшість менторів уже пройшли програму реабілітації, вилікувалися від ПТСР і добровільно погодилися допомагати на цьому шляху іншим побратимам.
«Найважливіше — відібрати людей, які відповідально до цього ставляться, а не просто аби хтось допомагав ветерану аби з чимось. Сподіваємось, (у межах програми помічника ветерана — ред.) будуть відібрані групи людей, які горять цим і хочуть допомогти побратиму», — підкреслює він.
Леся Кляровська додає, що менторські програми можуть бути вкрай різними. Наприклад, в одному зі штатів США запозичили практику з культури шаманства: ветерани збираються в колі й передають один одному дерев'яну палицю, по черзі висловлюючи наболіле. Так вони ніби спілкуються з духами, але водночас діляться проблемами один з одним. Такий підхід дозволяє їм відкритися в колі побратимів і розповісти про те, що турбує.