Дівчинка, яка плаче на кордоні: журі World Press Photo оголосило переможців 2019 року

Крім того, цього року вперше судді обирали переможця у номінації Фотоісторія року.

Другий рік поспіль фундація оголошує переможців та проводить урочисту масштабну церемонію нагородження в Амстердамі у квітні, порушивши багаторічну традицію оприлюднення прізвищ авторів одразу після суддівства. Новим підходом і широким висвітленням вручення премії керівництво фундації розширює аудиторію та привертає більшу увагу до фотожурналістики у світі.

Цього року конкурсантів оцінювало незалежне журі, у складі якого були представники з шести континентів із рівною кількістю чоловіків і жінок. Слід зазначити також, що серед номінантів жінки складали 32% кандидатів у цьому році, що значно більше порівняно з конкурсом 2018-го, коли лише 12% кандидаток були фотожурналістками.

***

Премію Фотографія року присудили американському фотографу Джону Муру за світлину «Дівчинка, яка плаче на кордоні».

Сім'ї мігрантів, які намагались перетнути річку Ріо-Гранде в Північній Америці (по ній проходить кордон між США і Мексикою), затримали американські прикордонники. Сандра Санчес з Гондурасу сказала, що вона з донькою протягом місяця подолала велику відстань, перш ніж дістатися до США, щоб отримати притулок. Адміністрація президента Трампа оголосила про кримінальне переслідування тих, хто нелегально перетнув кордон. Як наслідок, багатьох затриманих батьків розлучили з їхніми дітьми. Після того, як фотографію з маленькою дівчинкою Янелою опублікували усі найбільші світові медіа, прикордонна служба США заявила, що дівчинку не забирали у її матері, і вони не були серед розділених сімей. Пізніше це підтвердив і батько дівчинки. Та все ж, громадський резонанс щодо суперечливої практики покарань призвів до того, що 20 червня президент Дональд Трамп змінив політику «нульової толерантності».

На фото — гондураська дівчинка Янела Санчес плаче, поки її маму, Сандру Санчес, обшукує американський прикордонник, МакАллен, штат Техас, США, 12 червня 2018 року.

«Я думаю, що цей образ торкнувся сердець багатьох людей, як торкнувся і мого серця, тому що він робить людянішою цю історію. Коли ви дивитесь в очі маленькій Янелі, ви насправді бачите людство і його страх перед необхідністю подолати такий довгий шлях та перетнути кордон у глуху ніч» — так прокоментував свою фотографію Джон Мур.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кінець «нульової толерантності»: як США повертає дітей мігрантам

Джон Мур — старший фотограф та спеціальний кореспондент американської агенції Getty Images. За свою кар'єру він працював у 65 країнах на шести континентах. Протягом 17 років був фотокореспондентом у Нікарагуа, Індії, Південній Африці, Мексиці, Єгипті та Пакистані. Після повернення до США у 2008 році зосередився на питаннях міграції та кордонів.

***

Премію Фотоісторія року журі віддало Пітеру тен Хупену за історію «Караван мігрантів».

Протягом жовтня і листопада 2018 року тисячі біженців із Центральної Америки приєдналися до каравану, який прямував до кордону США. Караван, зібраний за допомогою кампанії у соціальних медіа вийшов із гондураського міста Сан-Педро-Сула 12 жовтня. До нього приєднались мігранти з Нікарагуа, Сальвадору та Гватемали. Цих людей єднало незадоволення політичними репресіями в їхніх країнах, насильство, жорсткі економічні умови. Подорож караваном обіцяла їм певний рівень безпеки на маршруті, де часто мігранти зникали, були викрадені, або ставали жертвами обману контрабандистів. Це не перший такий караван мігрантів, який подорожує до кордону США, але, за даними ООН, цей став найбільшим за останній час, в якому взяли участь понад 7000 людей, в тому числі не менше 2300 дітей. Умови на цьому шляху були виснажливими, люди проходили близько 30 км на день, часто при температурі вище 30 градусів за Цельсієм. Караван засудив президента США Дональда Трампа за його жорстку політику у питаннях мігрантів та будівництво прикордонної стіни.

На світлинах Хупена — біженці на вантажівках на мексиканських дорогах, табір для перепочинку, подорожній обід і сон, купання у річках та суперечки про кращі місця в машинах.

«Я хотів показати, що означає бути на шляху до нового життя, або до того, що люди сподіваються стане їхнім новим життям. Я хотів зосередитись на людських аспектах, на відносинах між людьми» — каже автор історії Пітер тен Хупен.

Пітер тен Хупен — фотограф французької агенції Agence Vu та засновник компанії Civilian Act (Стокгольм, Швеція). Тривалий час висвітлював війни в Афганістані та Іраку, базувався в Кабулі і Найробі. З 2007 року викладає фотожурналістику в школі журналістики в Орхусі в Данії.

***

Перша премія у категорії «Проблеми сучасності» (одиночне фото).

Фотографка Діана Маркосян за світлину «Кубанітас».

Святкування п'ятнадцятиріччя «quinceanera» кубинської дівчини — це давня латиноамериканська традиція, яка символізує перехід до «жіночності». Це гендерно-специфічний обряд, який демонструє «чистоту і готовність дівчини до шлюбу». Батьки вкладають у це святкування великі гроші, намагаючись отримати потім «гарну партію» у чоловіки для їхньої доньки. Дівчина одягається як казкова принцеса. Саме дійство за роки перетворилось на виставу з фото- та відеозйомками, які потім навіть документують у фотокнигах. «Quinceanera» Пури особлива. Кілька років тому лікарі діагностували у неї пухлину головного мозку та були впевнені, що вона не проживе більше ніж 13 років.

На фото — Пура проїжджає у кабриолеті 50-х років повз друзів і сусідів у свій п'ятнадцятий день народження, Гавана, Куба, 6 серпня 2018 року.

Діана Маркосян — фотографка агентства Magnum, народилася в Росії, виросла в Каліфорнії, США. Діана документувала життя молодих дівчат у Чечні, які досягли повноліття і вступають у доросле життя на фоні радикалізації режиму у країні. Її робити публікувались у National Geographic Magazine, The New Yorker та The New York Times.

Другий приз у категорії «Проблеми сучасності» (одиночне фото) — Мері Ф. Калверт за світлину «Сексуальне насилля над чоловіками».

Під час військових навчань Ітану та кільком іншим новобранцям наказали ходити голими в душі, притулившись один до одного. Ітан повідомив про цей інцидент, але отримав тільки закиди і погрози. Постійні нічні кошмари та панічні напади змусили його подати у відставку. Останні звіти Міністерства оборони США показують, що в армії почастішали випадки сексуального насильства. Військовослужбовці-чоловіки набагато рідше повідомляють про сексуальні травми через страх помсти чи стигматизації.

На фото — колишній американський морський піхотинець Ітан Хансон сидить у ванній вдома в Остіні, штат Міннесота, США, 25 квітня 2018. Ставши жертвою сексуального насильства під час військової служби, він більше психологічно не здатен приймати душ.

Мері Ф. Калверт — фотографка із США. Марія зосереджує свою журналістську увагу на проблемах дискримінації та сексуальних домаганнях у Збройних Силах США.

Третій приз — Енаят Асаді за світлину «Афганські біженці очікують на перетин іранського кордону».

За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR) в Ірані зареєструвались майже мільйон біженців, переважна більшість з Афганістану. Крім того, за їхніми оцінками, в країні перебувають більше 1,5 мільйонів афганців, які не мають документів. Втікаючи від насильства, незахищеності та бідності в Афганістані, вони врешті довіряють свою долю незаконним перевізникам. Їхня мета — пройти через Іран, Туреччину або Грецію далі в Європу для пошуку кращого життя. На маршруті біженців часто грабують, вбивають, викрадають для примусової праці, примусових шлюбів та секс-рабства.

На фото — афганський біженець втішає свого товариша, очікуючи нелегальний транспорт, щоб пройти через східний кордон до Ірану, 27 липня 2018 року.

Енаят Асаді — іранський фотограф, який з 2011 року документує життя людей в Афганістані. Його робота зосереджена на соціальних проблемах, порушеннях прав людини, бідності, несправедливості та соціальної дискримінації. У 2017 році Асаді почав знімати афганських біженців і висвітлювати проблеми нелегальних мігрантів.

***

Перша премія у категорії «Проблеми сучасності» (серія фото).

Фотографка Олівія Харріс за історію «Благословенний плід: боротьба ірландок за скасування заборони проведення абортів».

Більшість мешканців Ірландії 25 травня проголосували на референдумі за лібералізацію абортів. На референдумі в ірландців запитували, прагнуть вони змінити чи залишити у силі частину Конституції, відому як Восьму поправку, яка прирівнює право на життя ненародженої дитини до права на життя вагітної жінки. В Ірландії з 1983 року було фактично заборонено проведення абортів. Відтоді понад 170 тисяч ірландських жінок зробили аборти у закордонних клініках. З 2014 року аборти були дозволені тільки у тому випадку, коли є ризик для життя вагітної жінки, але не у випадку зґвалтування, інцесту або смертельної аномалії плода.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ірландське право на аборт: свобода вибору чи злочин

Олівія Харріс — британська фотографка-документалістка і режисерка, базується у Лондоні. Співпрацювала із агенцією Reuters, окрім Великої Британії висвітлювала також події та життя людей у Південно-Східній Азії. Її робота зосереджена на довгостроковій документалістиці та увазі до гендерних питань.

Другий приз у категорії «Проблеми сучасності» (серія фото) — Каталіна Мартін-Чіко за історію «Вагітність після заборони на народження дитини в FARC».

Після підписання мирної угоди між колумбійським урядом і повстанським рухом FARC (Революційні збройні сили Колумбії) у 2016 році серед колишніх жінок-партизанок стався бебі-бум. Вагітність вважалася несумісною з партизанським життям. Жінки були змушені ставити війну вище материнство. Вони залишали дітей з родичами або робили примусові аборти.

На фото — Йорладіс (жінка на фотографії) вагітна вшосте. Попередні п'ять вагітностей вона переривала, будучи членкинею повстанського угруповання FARC. Під час п'ятої вагітності вона шість місяців приховували це від свого командира, прикриваючись просторим одягом.

Каталіна Мартін-Чіко — франко-іспанська фотографка, живе у Парижі. Навчалася в Міжнародному центрі фотографії (ICP) у Нью-Йорку. Висвітлює соціальні теми, з 2007 року регулярно працює у Ємені.

Третій приз у категорії «Проблеми сучасності» (серія фото) — Філіп Монтгомері за історію «Обличчя епідемії».

За даними Американського національного інституту наркології (NIDA), понад 130 людей кожного дня в США помирають від передозування опоїдами (синтетичний наркотичний препарат). Проблема з опоїдами виникла ще у 90-х роках минулого століття, коли фармацевтичні компанії запевнили лікарів, що опіоїдні засоби для знеболення не викликають залежності. Компанію Purdue Pharma, зокрема, звинуватили в агресивному маркетингу, який вони продовжували навіть тоді, кол негативні наслідки від використання опіоїдів вже були виявлені. Синтетичні опоїди потужніші за героїн та з великою ймовірністю призводять до смертельного передозування.

Філіп Монтгомері — американський фотожурналіст, який останні десять років працює у Нью-Йорку. Він досліджує соціальні проблеми сучасності, використовуючи стратегію документального спостереження за героями та естетичного підходу до художньої фотографії. Постійно співпраціює із журналами The New Yorker, Bloomberg Businessweek і The New York Times Magazine.

***

Перша премія у категорії «Довкілля» (окреме фото).

Фотограф Брент Стертон за світлину «Акашінга — сміливці».

Акашінга («Сміливці») — це бойовий загін рейнджерок (жінок-єгерів), які захищають природу від браконьєрів. Цей африканський жіночий рух був створений в якості альтернативної моделі збереження дикої природи. В лавах Акашінга жінки з малозабезпечених сімей та неблагополучних верств населення. Таким чином вони мають можливість працювати, отримувати зарплатню та допомагати місцевим жителям.

На фото — 30-річна Петронелла Чігумбура, яка входить до складу бойового загону жінок-рейнджерок Акашінга, проходить єгерську підготовку з маскування у парку дикої природи Фундунду, Зімбабве, 20 червня 2018 року.

Брент Стертон — спеціальний кореспондент Getty Images у Південній Африці, постійно співпрацює із журналом National Geographic та іншими міжнародними виданнями. Спеціалізується на темах прав людини та захисту навколишнього середовища.

Друга премія у категорії «Довкілля» (окреме фото) — Воллі Скаій за світлину «Евакуйовані», третій приз — Маріо Круз за світлину «Життя серед того, що залишилося».

***

Перша премія у категорії «Довкілля» (серія фото).

Фотограф Марко Гуалаззіні за історію «Криза на озері Чад».

У басейні річки Чад продовжується гуманітарна криза, викликана складним поєднанням політичних конфліктів і екологічних факторів. Озеро Чад - колись одне з найбільших озер Африки і джерело виживання для 40 мільйонів людей - швидко сохне. Внаслідок незапланованого зрошення, тривалої посухи, вирубки лісів та зловживання ресурсами, розмір озера за останні 60 років зменшився на 90%. Традиційні засоби до існування, такі як рибальство, вичерпалися, а дефіцит води викликає конфлікт між фермерами і скотарями. Джихадистське угруповання «Боко Харам», яке активно діє в цій місцевості, наживається на нестатках і голоді, а також використовує села як полігони і вербує бійців. Тривалий конфлікт змусив місцевих чоловіків втікати через болотисті зарості очерету вздовж берега.

На світлинах Гуалаззіні — жінки, яких викрадали бойовики «Боко Харам», гвалтували, змушували одружитись та народжувати їм дітей. Хлопчики-сироти, які навчаються у мусульманських релігійних школах, а поза тим кожного для жебракують. Галіму Адам викрали та підсадили на наркотики, коли їй виповнилось 15 років. Жінку разом з іще двома «смертницями» змусили підірвати себе у місті Бол. Під час вибуху Галіма вижила, але втратила обидві ноги. Зараз вона займається допомогою жінкам і дівчатам, які опинились в подібних ситуаціях.

Марко Гуалаззіні — італійський фотограф із міста Парма, який розпочинав свою кар'єру у 2004 році у місцевій газеті La Gazzetta di Parma. Висвітлював соціальні проблеми в Індії, проблему дискримінації християн в Пакистані, кризи в африканських країнах. Співпрацює з італійським виданням L'Espresso та The New York Times.

Друга премія у категорії «Довкілля» (серія фото) — Надя Шира Коен за історію «Божий мед», третій приз — Томас П. Песчак за історію «Привиди островів Гуано».

***

Перша премія у категорії «Загальні новини» (окреме фото).

Фотограф Кріс Макграт за світлину «Зникнення Джамаля Хашогджі».

Критикуючи саудівський режим, Хашогджі зник після візиту до консульства Саудівської Аравії в Стамбулі 2 жовтня 2018 року. Після декількох тижнів чуток і неправдивих відомостей 19 жовтня Саудівська Аравія вперше визнала, що журналіста Хашогджі випадково вбили в консульстві у Стамбулі. Турецька влада і ЦРУ наполягали, що він був убитий саудівськими спецслужбами.

На фото — чоловік намагається стримати пресу біля консульства Саудівської Аравії в Стамбулі після зникнення журналіста Джамаля Хашогджі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трилер у консульстві: що означає ймовірне вбивство саудівського журналіста

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вбивство журналіста Хашогджі у консульстві Саудівської Аравії в Стамбулі: версія Туреччини

Кріс Макграт — австралійський фотограф агенції Getty Images.

Друга премія у категорії «Загальні новини» (окреме фото) — Данієль Волп за світлину «Натюрморт Вулкан», третя премія — Брендан Смяловскі за світлину «Односторонній».

***

Перша премія у категорії «Загальні новини» (серія фото).

Фотограф Лоренцо Тагнолі за історію «Єменська криза».

За даними ООН, після майже чотирьох років конфлікту в Ємені, щонайменше 8,4 мільйона людей опинилися під загрозою голоду, а 22 мільйони людей — 75% населення — потребують гуманітарної допомоги. У 2014 році воєнізовані угрупування хуситів захопили північні райони країни, а президент Абд-Раббу Мансур Гаді, який не впорався з низкою проблем в Ємені — корупцією, сепаратистським рухом, тероризмом — утік із країни. З 2015 року там триває громадянська війна. Конфлікт особливо посилився, коли Саудівська Аравія, у коаліції з вісьмома іншими сунітськими арабськими державами, розпочала повітряні удари по хуситам. ООН охарактеризувала ситуацію в Ємені, як найбільшу гуманітарну кризу в світі, яку спричинили люди. Конфлікт призвів до гуманітарної катастрофи: мільйони людей голодують, не маючи доступу до питної води, медикаментів та електрики.

На світлинах Тагнолі — єменські діти у відділенні інтенсивної терапії лікарні Аль-Садака, багато з яких потребують особливого догляду і лікування, яке вони не отримують через загострення конфлікту. Жінки у клініці із дітьми з недоїданням в Асламі на північному заході Ємену. 25-річна Вафа Ахмед Хафім, яка втратила ліву ногу, коли мінометний снаряд потрапив в її будинок в той самий день, коли у Швеції проходили тривалі мирні переговори. Розтрощені після обстрілів житлові райони та мешканці табору для внутрішньо переміщених осіб у Мешхафі, недалеко від міста Аден.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Холера, голод і війна: що відбувається в Ємені

Лоренцо Тагнолі — італійський фотограф, який базується в Бейруті. Його роботи були опубліковані в таких виданнях як The New York Times, The Wall Street Journal, Le Monde, Newsweek, Time Magazine, Wired, The New Republic, The Atlantic, Der Spiegel, LFI - Leica Fotografie International. Найчастіше співпрацює із The Washington Post.

Друга премія у категорії «Загальні новини» (серія фото) — Джон Весселс за історію «Боротьба за демократію», третій приз — також Джон Весселс за іншу серію «Боротьба з Еболою і конфліктами».

***

Перша премія у категорії «Довгострокові проекти» — фотографка Сара Блезенер за історію «Виманюють нас з дому».

Патріотичне виховання, часто з військовим підтекстом, є основою багатьох молодіжних програм як в Росії, так і в США. В Америці меседжі «Спочатку Америка» і «Американізм» використовують не тільки як рушійну силу дорослих політичних рухів, але й по всій країні в таборах і клубах, де молодих людей навчають, що означає бути американцем. У Росії патріотичні клуби та табори заохочуються урядом. У 2015 році президент Володимир Путін підтримав створення російського студентського руху, метою якого було виростити молоде покоління людей, просочених ідеологією, релігією та готовністю до війни. Програма «Патріотичне виховання громадян Росії 2016–2020 рр.» передбачала 8-відсоткове зростання патріотизму серед молоді і 10-відсоткове збільшення кількості новобранців до збройних сил Росії.

Фотографка відвідала десять молодіжних програм у США, а також школи та військові літні табори в Росії. Метою документального дослідження Сари було увійти у відкритий діалог із молодим поколінням та зрозуміти, як молоді люди реагують на сучасне суспільство.

Сара Блезенер — американстка фотографка-документалістка, базується у Нью-Йорку.

Друга премія у категорії «Довгострокові проекти» — Яел Мартінез за історію «Будинок, що кровоточить».

Понад 37 400 осіб у Мексиці за офіційними підрахунками занесені у категорію «зниклі безвісти». Переважу більшість з них вважають мертвими. Сім'ї, які когось втратили таким чином, переживають тривалу психологічну травму. Війна наркокартелів у Мексиці з 2006 року забрала більше ніж 250 000 життів. Влада обіцяє боротись із насильством у країні, але корупція і безкарність сприяють тільки постійному збільшенню жертв. У 2013 році одного із братів фотографа Яела Мартінеза вбили, а ще два брати «зникли безвісти». Це стало поштовхом для того, щоб він почав документувати психологічний та емоційний перелом спочатку у власній сім'ї, а потім і в інших сім'ях «зниклих людей». Світлини Мартінеза розповідають про відчай і відчуття порожнечі, яка з роками тільки росте і ще більше болить.

Третій приз — Алехандро Сегарра за історію «Стан розпаду».

***

Перша премія у категорії «Природа» (окреме фото).

Фотограф Бенц Мейт за світлину «Збирання врожаю жаб'ячих лап».

Жаб'ячі лапки збирають навесні, коли самці і самки групуються для спарювання і нересту. Деяким жабам відривають лапи і викидають живими. Щорічний обіг торгівлі лапами у світі сягає близько 40 мільйонів доларів США. Частина населення Карпат також заробляє на життя, збираючи жаб'ячі лапи в дикій природі.

На фото — жаби з відірваними лапами скинуті у воду в річці у Східних Карпатах, Румунія, у квітні 218 року.

Бенц Мейт — угорський фотограф, який документує дику природу. З 2008 року він знімає тварин в різних частинах світу — Угорщина, Коста-Ріка, Бразилія, Норвегія, Південна Африка,Трансільванія та Румунія. У 2010 році у Лондоні був нагороджений престижною премією BBC Wildlife Photography of the Year.

Друга премія у категорії «Природа» (окреме фото) — Джаспер Дойст за світлину «Шкарпетки фламінго», третій приз — Енджел Фітор за світлину «Скляний метелик».

***

Перша премія у категорії «Природа» (серія фото).

Фотограф Брент Стертон за історію «Соколи і арабський вплив».

Тисячолітня практика полювання на соколів переживає міжнародне відродження, особливо в результаті зусиль в арабському світі. ЮНЕСКО визнала соколине полювання як нематеріальну культурну спадщину людства (ICH), таким статусом не користується жоден інший мисливський спорт. Соколине полювання вважається глибоко емпатічним видом діяльності і сокільники розуміють, що хижаки, на яких вони полюють, повинні бути збережені для подальших поколінь. Але деякі соколи в дикій природі продовжують перебувати під загрозою інших антропогенних факторів, таких як удар електричним струмом на погано розроблених лініях електропередач або агрохімікатів.

Брент Стертон — спеціальний кореспондент Getty Images у Південній Африці, постійно співпрацює із журналом National Geographic та іншими міжнародними виданнями. Спеціалізується на темах прав людини та захисту навколишнього середовища.

Друга премія у категорії «Природа» (серія фото) — Джаспер Дойст за серію «Зустрічайте Боба», третя премія — Інго Арндт за серію «Дикі пуми Патагонії».

***

Перша премія у категорії «Портрети» (окреме фото).

Фотограф Фінбарр Орейі за світлину «Дакарська мода».

Дакар — зростаючий центр франко-африканської моди і дім для Fashion Africa TV, першої станції, повністю присвяченої моді на континенті. Щорічний Дакарський тиждень моди (Dakar Fashion Week) перетворюється на екстравагантне вуличне шоу, відкрите для всіх і в якому беруть участь тисячі людей з усіх куточків столиці. Дизайнер Adama Paris є рушійною силою тижня моди.

На фото — моделі Діара Ндайє, Ндіу Фату Мбайє та Маріса Сахо демонструють перехожим місцевим жителям столиці Сенегалу одяг дизайнера Adama Paris під час Дакарського тижня моди, 31 грудня 2018 року.

Фінбарр Орейі — незалежний канадський фотограф. Протягом останніх 12 років працював у Західній та Центральній Африці, висвітлював конфлікти у Демократичній Республіці Конга, Чаді, Судані, Афганістані, Лівії та у Секторі Гази.

Друга премія у категорії «Портрети» (окреме фото) — Хеба Хаміс за світлину «Чорні птахи», третя премія — Альона Кочеткова за світлину «Коли я була хвора».

***

Перша премія у категорії «Портрети» (серія фото).

Фотографки Бенедікте Курцен та Санн де Уайльд за історію «Земля Ibeji».

Про нігерійський регіон Йоруба на південному заході країни заговорили в усьому світі відтоді, як стало відомо, що у місті Ігбо-Ора майже у кожній сім'ї народжуються близнюки. Місто отримало назву «Національний дім близнюків», а у 2018 році там пройшов фестиваль, в якому взяли участь понад 2000 пар близнюків. Близнюка-первістка зазвичай називають Taiwo, що означає «той, що першим смакував світом», тоді як народженого другим називають Kehinde — «той, що прибув після іншого». Багато років тому близнюки у деяких регіонах і релігіях Африки вважались поганим знаком, деяких вбивали при народженні. Сьогодні ж появу близнюків зустрічають святом, вважається, що вони приносять удачу і багатство.

Бенедікте Курцен — французька фотографка, базується в Лагосі, Нігерія. Санн де Уайльд — фотографка з Бельгії, живе в Амстердамі, Нідерланди.

Друга премія у категорії «Портрети» (серія фото) — Джессіка Діммок за історію «Північно-західні коридори», третя премія — Луїза Дйорр за історію «Falleras».

***

Перша премія у категорії «Спорт» (окреме фото).

Фотограф Джон Т. Педерсен за світлину «Бокс у Катанзі».

У Катанзі, провінції Демократичної Республіки Конго, проживає більше ніж 20 тисяч людей. Переважна більшість — багатодітні сім'ї, які виживають у постійному стані крайньої бідності. Спортивні клуби з боксу майже ніяк зовні не фінансуються. Аджамбо, мати сімох дітей, учасниця національної жіночої команди Уганди з боксу. Чоловічий бокс має перевагу у країні і витісняє жінок-боксерок, часто не залишаючи їм можливості розвиватись та конкурувати на міжнародному рівні.

На фото — 30-ти річна боксерка Морін Аджамбо тренується в боксерському клубі Rhino в нетрях Катанги, Уганда, 24 березня 2018 року.

Джон Т. Педерсен — норвезький фотограф. З 1988 року працював у низці норвезьких газет та журналів. Знімає власні фотопроекти, зокрема «Молодь в Освенцімі» (2009) та «Поселення біженців Біді-Біді в Уганді» (2018).

Друга премія у категорії «Спорт» (окреме фото) — Девід Грей за світлину «Сонячне світло подане», третя премія — Террел Гоггінс за світлину «Шилдз завдає удару».

***

Перша премія у категорії «Спорт» (серія фото).

Фотографка Фороу Алерей за історію «Ті, що плачуть за свободою».

Історія Фороу про заборону іранським жінкам відвідувати футбольні матчі, яка частково була знята після низки активістських закликів, зокрема у соціальних медіа. У 2017 році після матчу між Сирією та Іраном група хакерів зламала веб-сайт стадіону «Азаді» — найбільшої спортивної арени в Ірані — та розмістила на головній сторінці вимогу допустити жінок до перегляду футбольних матчів. Банер із написом: «Дозвольте іранським жінкам відвідувати стадіони» висів на сторінці кілька годин. У листопаді 2018 року президент ФІФА особисто попросив дозволу пустити іранських жінок на стадіон.

Фороу Алерей — іранська фотографка і художниця. Почала займатись фотографію у 2015 році, працювала фотожурналісткою для газети Donya-e-Eghtesad, найвідомішої економічної газети в Ірані.

Друга премія у категорії «Спорт» (серія фото) — Майкл Ханке за історію «Ніколи не бачив його плач», третя премія — Еліф Озтюрк Озгонсу за історію «Kirkpinar Oil Wrestling Festival».

***

Першу премію у категорії «Головні новини» за окреме фото присудили Джону Муру за світлину «Дівчинка, яка плаче на кордоні», друга премія — Езра Акаян за світлину «Смерть Майкла Надайо», третя премія — Педро Пардо за світлину «Сходження на прикордонний паркан».

Перша премія за серію фото у категорії «Головні новини» дісталась Пітеру тен Хупену за історію «Караван мігрантів», друга премія — Мохаммед Бадра за історію «Сирія, виходу немає», третя премія — Ендрю Куілті за історію «Бомба швидкої допомоги».