Двометровий термометр, втрачені квитки і танці онлайн: як ситуація з коронавірусом зачепила українців у Китаї

У Китаї та сусідніх країнах, де фіксують випадки коронавірусу, перебувають сотні українців. З 4 лютого Україна призупинила авіасполучення з Китаєм, а до того декого встигли евакуювати. Однак, є чимало українців, які роками живуть та працюють в Китаї. А хтось прилетів відпочивати до Азії і теж втрапив у халепу через коронавірус. 

Журналістка hromadske Олена Куренкова поспілкувалося з чотирма українцями, які перебувають або донедавна перебували в Китаї під час спалаху коронавірусу, та розпитала, як ця ситуація вплинула на їхні робочі будні й відпочинок.

Михайло Єфімов 

Я в Китаї уже третій рік. До цього був студентом, а тепер працюю в Ухані тренером зі спортивних танців. Оскільки місто зараз під карантином, усі звичні тренування зупинилися. Але ми працюємо онлайн зі студентами. Це не так звично, як, скажімо, проводити в інтернеті уроки англійської. Зручніше усе ж працювати у тренувальній залі.

23 січня о десятій ранку Ухань закрили на карантин. Того ж дня, приблизно по обіді співробітники посольства України звернулися до нас у WeChat (популярна в Китаї соцмережа — ред.) з проханням надіслати інформацію про себе і стати на консульський облік. Я вважаю, відреагували дуже швидко.

Наразі у провінції Хубей перебуває близько 75 українців, понад 50 з них — в Ухані. Тепер посольство закликає провести евакуацію. Якщо вона таки буде, ми готові виїхати з карантинного міста на деякий час. Але ставати на консульський облік та евакуюватися — це добровільне бажання кожного громадянина.

За особистими відчуттями можу сказати, що багато речей у Китаї здаються нам дикістю. Тут багато людей і до спалаху вірусу ходили в масках через смог. Тому, приїжджаючи до Китаю навіть не за умов карантину і побачивши людину в масці, українець може бути шокований. Але для китайців це звичне явище.

У Китаї дуже багато дрібних аптек, у більшості з них маски є. Постачання йде насамперед на великі мережеві аптеки. Наприклад, у супермаркеті неподалік від мене є велика аптека. Там завжди є і маски, і все, що необхідно. У маленьких аптеках, навіть коли ситуація стабільна, деяких товарів не було.

Звісно, зараз абсолютно всі в Ухані ходять в масках, та загалом китайці зберігають спокій. Більшість з них сидить вдома, замовляє доставку їжі з місцевих супермаркетів. Система інтернет-обслуговування, як наприклад, Taobao (популярний китайський інтернет-магазин, аналог eBay, — ред.) тут на першому плані. Китайці намагаються владнати цю ситуацію таким чином, щоби не поширювати вірус і не піддавати себе ризику. Це як зі звичайним грипом. Усе може минути добре, а може і з ускладненнями.

Місто ізольоване, але сюди постійно постачають продукти та все інше. З початком карантину виїхати з Уханя без особливого документа або особливої потреби неможливо. Райони міста теж ізольовані. Хочеш виїхати за межі свого району — потрібен дозвіл.

В Ухані я жодного разу не був у медичних закладах. Але бував раніше в лікарнях Пекіна. Там навіть у некризовий час дуже багато людей. Зараз лікарні, куди звертаються люди з підозрою на коронавірус, переведені на цілодобовий режим. В Ухані вже побудували додатковий шпиталь на тисячу осіб. У китайських соцмережах ширилося відео, як лікарі у спеціальних захисних костюмах оглядають пацієнтів та співають пісні хворим, які проходять реабілітацію.

Усі оперативні новини та офіційні заяви влади ми дізнаємося з каналу, який серед друзів називають «13-й» або CCTV. А ще є сайт муніципального органу охорони здоров’я міста Ухань, де також дублюються правила поведінки людини, яка перебуває на карантині.

Відео, де китайці падають і б’ються в конвульсіях, — це фейк. Зараз китайці працюють по 20 годин на добу і можуть просто впасти від втоми. Крім того, це може бути схоже на прикол. Такі пранки дуже популярні. У соцмережах також шириться багато мемів на кшталт зображення людини у спецодязі й протигазі з підписом: «Ходімо прогуляємося містом!».

Лідія Жгир

Близько п’яти днів у мене були симптоми застуди або респіраторного захворювання, яке прогресувало. Сподівалась вилікуватися вдома, але зрозуміла, що у мене бракує знань медичних препаратів. Тож довелося звернутися в лікарню

Я обрала один з найкращих шпиталів у Пекіні — лікарню японсько-китайської дружби. Звернулася у відділення іноземних клієнтів. На вході у приміщення стоїть двометровий інфрачервоний термометр, який міряє температуру тіла за одну секунду. Далі — або пускають у приміщення відділення, або ні.

Там стоїть стіл, за ним сидить медсестра у захисному епідеміологічному костюмі, яка вказує, чи можна йти далі у відділення. На вулиці було дуже холодно, тому моя температура була в нормі — мене пропустили. Але коли я назвала свої симптоми, сказала, що у мене біль у горлі, запалений ніс і що найвища температура за ці дні була 37,4 — мене одразу ж відправили в інфекційне відділення.

Китайські лікарі налаштовані дуже серйозно. Будь-яка з ознак зі списку симптомів коронавірусу — одразу відправляють пацієнта на перевірку. Інфекційне відділення було зовсім поруч. На вході даєш свої контактні дані, телефон та адресу, оплачуєш візит до лікаря, десь 20 юанів (близько 70 гривень — ред.) і стаєш в чергу.

У приміщенні було троє пацієнтів, ми трималися осторонь одне від одного. Всі в масках, лікарі у повному оснащенні, в пластикових захисних окулярах. Лікарка хвилини зо дві послухала, на що я скаржуся, і відправила мене здавати кров. Розгорнутий аналіз крові у моєму випадку не показав нічого цікавого. Але коли я почала розповідати далі, і лікарка почула про симптоми, які нагадують коронавірус, відправила мене на тест. Він виглядає як невелика упаковка, де є спеціальний тампон для мазка з носа і пробірка для нього. За десять хвилин цей тест вираховує, чи є у вас коронавірус.

За кілька хвилин лікарю віддали маленький клаптик паперу з позначкою «мінус». З результатом крові та негативним тестом на коронавірус я повернулась до міжнародного відділу лікарні, щоби мені призначили лікування. Це могли б зробити і в інфекційному відділенні, втім виявилося, що там були лише китайські препарати, які мені не підходять.

Ми усі в Китаї перебуваємо на якомусь обліку. Якщо мої дані вже опинилися в реєстрі пацієнтів, я певна, що мене ще будуть перевіряти. Школа, в якій я працюю, проводить опитування серед персоналу за вказівкою міністерства освіти разом з комісією з надзвичайних ситуацій. У цьому опитуванні кожного тижня ми маємо вказувати, чи не помічали у себе якихось симптомів захворювання, яка температура перед заповненням анкети, чи контактували з особами, які ймовірно інфіковані. Я одразу ж вказала, що контактувала з потенційно хворими, бо була в клініці.

Перші робочі дні цього тижня працювала виключно онлайн. Моя робота повністю побудована на розмовах в месенджерах. Я думаю, зараз так роблять усі сервісні індустрії в Китаї, щоби обмежити спілкування людей на робочому місці. А ті, що не можуть без цього обійтися, працюють в обмеженому режимі. До 17 лютого наполегливо рекомендують не випускати людей на роботу.

Я чула, що є люди, які самоізолювалися: закупили продуктів на місяць, не відчиняють вікна. Знайомий розповідав мені, як він сходив на вечерю з подругою. А коли повернувся додому, то власниця квартири, де він орендував кімнату, накричала на нього, що він нібито приніс вірус, замкнулася у своїй кімнаті і не пустила його.

Ми працюємо кожного дня, аби ви першими дізнавалися про новини в Україні та світі. Фондуйте у нашу діяльність на Спільнокошті, hromadske дійсно потребує вашої підтримки.

Олександр Николишин

В Пекіні я мешкаю майже 10 років. Зараз тут закінчилися новорічні вихідні, але для більшості компаній їх продовжили до наступного понеділка. Я працюю в медіа і зараз виконую роботу з дому. Втім, кілька разів мені довелося прийти до редакції. На вході до офісу стоїть людина, яка перевіряє в усіх температуру. У ліфті висить розклад, коли проводиться дезінфекція. Навіть кнопки ліфта заклеєні плівкою, яку змінюють кожні кілька годин.

У житлових мікрорайонах відкриті тільки певні входи-виходи, де перевіряють, хто заходить, а хто виходить. Пускають лише мешканців цих мікрорайонів за тимчасовими перепустками. З самого початку влада звернулася до всіх мешканців Китаю з проханням вдягати маски. У будинку відчувається запах препарату дезінфекції, яку проводять кілька разів на день.

Маски в перші дні всі розкупили, але потім вони поступово почали з‘являтися невеликими партіями. У нас тут аптека навпроти, туди кожного дня завозять певну кількість масок і продають обмежену кількість в одні руки, щоб не було спекуляцій. Нам на роботі теж роздали маски — тож маємо достатній запас.

Мій син зараз не ходить у садочок. Минулого тижня усім батькам надіслали невеличку анкету, де треба було вказати, чи хворіла дитина останнім часом, чи була висока температура, чи ми виїжджали кудись з Пекіна, зокрема, в провінцію Хубей. У нашій групі, на щастя, ніхто нікуди не їздив. Усі здорові, і ми дуже цим тішимось. У школах уже з’явилося гасло: «Припинились уроки, але не припиняється навчання». Багато закладів організовують онлайн-уроки.

У Пекіні захворіло близько 300 людей, і я не думаю, що це дуже багато. Лікарень тут більш, ніж достатньо. Навіть у моєму районі є декілька, які приймають людей з підозрою на коронавірус. Загалом усі з розумінням ставляться до обмежень, ніхто не нарікає, принаймні, з моїх знайомих. Адже ніхто не хоче зайвий раз ризикувати. Люди просто шукають можливості виходити з ситуації. Наприклад, у моєї дружини тут власна фітнес-студія. Заняття проводити не можна, та й ніхто не прийде. Тому вона почала проводити заняття для клієнтів онлайн. І вони дуже задоволені, адже всім сумно сидіти вдома.

Дар’я Горова

Зараз ми з чоловіком та дитиною у В’єтнамі, мандруємо вже другий місяць. У нас були квитки спершу з Києва до Пекіна, і назад ми теж планували повертатися через нього. Усе почало розвиватися вкрай швидко. Спершу закрили Ухань, далі Пекін, а тоді увесь Китай. Тому ми вирішили полетіти в Україну через Гонконг. А потім з’ясувалося, що сполучення з Гонконгом припинено майже повністю. Якісь дві авіакомпанії нібито літають, але квитки зараз коштують по півтори тисячі доларів, і місць майже немає. Наразі ми купили нові квитки тільки з В’єтнаму до Гонконгу. Найдешевший — близько 600 доларів.

У Китаї ми встигли побувати в грудні, поки ще все не «заварилося». А на китайський новий рік ми вже були у В’єтнамі — саме у тому містечку, яке дуже люблять китайці. На той момент ми чули вже щось про коронавірус. Але коли ти турист у В’єтнамі, цей далекий китайський Ухань тобі ні про що не говорить. Вперше я зрозуміла, з чим можна зіткнутися, коли приїхала з дитиною в аквапарк, і довелося стояти в черзі понад годину. Усі довкола були китайці, і всі вони були у масках. Тоді я зрозуміла, що проблема серйозна.

Потім стало відомо, що чоловік з В’єтнаму, етнічний китаєць, поїхав в Ухань. А коли повернувся — захворів. Тоді вже навіть всі російські туристи вдягнули маски. На рецепціях в готелях з’явилися коробочки з марлевими масками. Їх рекомендували одягати, насамперед, щоби не заражати інших.

Донедавна ми були в Ханої, там багато людей ходить у масках. В мавзолей Хо Ші Міна не пускали без маски. Мій чоловік принципово її не носить, але тут наполягли: дістаньте з кишені й одягніть. Правила є правила. Зараз ми у сільській місцевості. І хоча тут теж дуже багато китайських туристів, маски вдягають лише одиниці.

Туристів у В’єтнамі не поменшало, з них багато європейців. Я не помітила істерії, але краще б вона була. Я б тоді, може, знала, що у Гонконгу теж багато людей захворіло, і купувати через нього квитки не варто. Полетіли б через якісь арабські країни. Шкода, що ми переглядали меми з собаками з України замість того, щоб читати англомовну пресу про Гонконг.