Фабрики тролів: як маніпулюють людьми через соцмережі

Організація Freedom House провела дослідження на тему свободи інтернету. Вивчивши ситуацію в різних країнах, аналітики з’ясували, що так звані «фабрики тролів», що займаються лобіюванням в інтернеті певних ідей, діють у 30 країнах.

Найчастіше вони використовуються для вирішення внутрішніх завдань, але, приміром, російські тролі намагалися вплинути на результат виборів в інших державах.

В Україні також виявлені подібні «фабрики». Про те, чим вони займаються і як працюють, Громадському розповіла українська авторка доповіді Дар’я Орлова.

Розкажіть, що мається на увазі під «фабриками тролів»?

У доповіді питання сформульовано не зовсім так. Ідеться про те, що ми бачимо маніпуляції в онлайн сфері, що йдуть від різних агентів, як зовнішніх, так і внутрішніх. Але ми не маємо даних, що ці агенти проурядові або фінансуються урядом. Радше це різноманітні політичні автори, скажімо так, які використовують подібні механізми в мережі.

Тобто розуміння того, скільки це може коштувати уряду, теж немає?

Ми бачимо й знаємо у Facebook коментаторів, чиї коментарі можуть свідчити, що вони організовані, проплачені й підтримують політику уряду, президента чи окремих політиків. Але доказів, що за них платить саме держава, ми не маємо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Facebook виявив докази активності РФ в соцмережі і змінить алгоритми.

Судячи з торішнього звіту, раніше в Україні так званих «фабрик тролів»​ не було. З чим це пов’язано? Їх помітили лише тепер або збільшилася тенденція?

Радше саме збільшення тенденції. Узагалі, цьогоріч Freedom House говорить про це не тільки в контексті України, а й інших країн загалом. На подібні явища звернули увагу п’ять років тому. Піонерами у використанні тролів для маніпуляцій були Росія і Китай. Але нині це спостерігається в багатьох країнах, зокрема й в Україні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Троянський кінь» Кремля: соцмережі визнали, що їх використали для маніпуляцій у США

Чим відрізняються українські реалії від ситуації в інших країнах?

Мені важко оцінювати ситуацію в усіх країнах. Якщо казати про Росію, водночас довіряти репортажам і матеріалам ЗМІ, то складається враження, що там дійсно існує централізована система. Є велика і всім відома організація Ольгіно, є чіткий бюджет і стратегія. Якщо ж казати про Україну, у нас ця екосистема тролів горизонтальніша й розгалужена, у ній є багато різних гравців.

Чи є хоча б приблизне розуміння, що це за гравці?

Це досить складне питання. Як ви розумієте, отримати доступ до цих гравців — дуже непросте завдання. Я брала участь у ще одному дослідженні для Оксфордського інституту вивчення інтернету. У межах того дослідження ми з колегою змогли поспілкуватися з деякими представниками цієї індустрії. Але, зі зрозумілих причин, вони теж недостатньо відкриті, і мало про що розповідають. Дещо можна дізнатися, але далеко не все.

Можна сказати, що вони й самі не завжди розуміють масштаби бізнесу в цілому. Вони знають тільки сферу, де працюють, вони знають замовників, спілкуються з ними, але зрозуміти масштаби досить важко.

Але, виходячи з результатів дослідження, можна приблизно окреслити, як це все виглядає. Є різні рівні компаній, які надають такі послуги. Як нам казали, у штабах політичних сил (принаймні великих) є певні відділи, які займаються такою роботою. Часто вона проходить на аутсорсі й віддається компаніям, які навіть не займаються піаром. Припустимо, є людина, яка координує це, у нього в підпорядкуванні 10 умовних студентів, щодня вони отримують рознарядку, де і що повинні коментувати. Зрозуміло, що замовлення не йде безпосередньо від політиків — найімовірніше, від політтехнологів, консультантів, помічників.

Такі організації зазвичай діють в державах з авторитарними або тоталітарними режимами. Це і Білорусь, і Росія, і Казахстан, і Азербайджан. Україна навпаки декларує демократичний шлях розвитку. Чому ж «фабрики»​ працюють і тут?

Насправді подібні технології використовуються не лише в тоталітарних країнах. Просто там це контролюють, фінансують, санкціонують й курирують державні структури або структури, до них дуже близькі. У демократичних країнах або в тих, де проходить процес трансформації, ми бачимо вже більш витончені способи. В Україні радше йдеться про вплив різноманітних політичних гравців на онлайн дискурс. Те, що вони мають якусь вагу в уряді, — інше питання. Але ми не маємо даних про існування якогось єдиного підрозділу, який усе контролює.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Журналісти чи терористи: у чому СБУ звинувачує працівників медіа

Україну в доповіді називають країною з частково вільним інтернетом. Крім закриття російських соціальних мереж, що ще стало критерієм для такої оцінки?

Оцінка коливається від 0 до 100: нуль — це прекрасно, 100 — це дуже погано (в України на сьогодні 45 — ред.). Україна опустилася на сім пунктів, з яких п’ять — результат заборони російських соціальних мереж. Ще один бал Україна втратила через  тенденцію переслідування користувачів соціальних медіа. Ідеться про те, що СБУ регулярно повідомляє про затримання користувачів соцмереж, які «поширювали погляди, що закликають до сепаратизму». Також падіння зумовлене вбивством Павла Шеремета торік.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Борітеся — поборете»: як українські спільноти відреагували на заборону «ВКонтакте».

Як «Яндекс», «Одноклассники» та «Вконтакте» відреагували на заборону сервісів в Україні.

Читайте цей матеріал також російською мовою.