Громадський «наглядач»: що треба знати про скандал з Міністерством з питань окупованих територій

Як обирали Громадську Раду

Громадську раду при МінТОТ намагалися обрати двічі. Уперше, у січні 2017-го, представники громадських організацій зчинили бійку під час засідання — не дійшли згоди щодо кількості членів органу, який мали обрати. Тож спроба провалилася.

Вдруге вибори до Громадської ради ініціювали 1 серпня 2018 року. Цього разу її таки обрали: за результатами голосування до Ради увійшли 26 представників громадських організацій. Але й тепер усе було непросто.

Демарш

Засідання установчих зборів покинули 10 делегатів. Преставниця «Благодійного фонду допомоги батальйону «Донбас» Олена Стефурак, присутня під час голосування, повідомила Громадському, що на вибори прийшли представники 41 організації, 27-30 з яких одноголосно підтримували всі питання.

«Очевидно, що всі місця розподілили ще до голосування», — сказала Стефурак.

Одноголосно обрали й трьох членів лічильної комісії, секретаря — адвокатку, засновницю «Луганської правозахисної групи» Наталію Целовальніченко, та голову установчих зборів — юриста Геннадія Борисичева. Саме їх звинувачували у зриві першого засідання у 2017 році.

 За словами Стефурак, у 2017 Целовальніченко не ввійшла до складу громадської ради МінТОТ через те, що надала документи з неправдивими відомостями.

Відтак вже серпневих зборах цього року 29 громадських організацій не визнали ці вибори і закликали бойкотувати роботу Ради.

Громадська рада при МінТОТ (постанова Уряду №996) — це тимчасовий консультативно-дорадчий орган, який повинен сприяти участі громадськості у формуванні й реалізації державної політики. Її функції: антикорупційна експертиза, контроль за врахуванням пропозицій і зауважень від громадськості, організація публічних заходів та консультацій для обговорення актуальних питань, пропозицій щодо вдосконалення роботи міністерства.

Звинувачення

Борисичеву та Целовальніченко закидають, що, окрім них самих, до Громадської ради ввійшли ще по одному представнику від заснованих ними ж організацій, а більшість інших — пов’язані з ними.

Поза тим, левова частка організацій-членів нової ради маловідомі. Були й такі, що утворилися за кілька тижнів до обрання громадської ради. Це Геннадій Борисичев пояснює відсутністю в них досвіду спілкування з пресою. Сам він очолює організацію «Громадський рух "Земляки"». Серед проведених заходів і реалізованих проектів: участь у конференціях, мітингах, ефірах на радіо.

Крім того, секретарку зборів Целовальніченко звинувачували у вимаганні грошей у переселенців, які зверталися за юридичною допомогою до «Луганської правозахисної групи». Сама Целовальніченко не вбачає в цьому «вимагання», а називає «платою за послуги адвокатів».

Голова громадської організації «Міжнародна агенція змін» Світлана Олейнікова, яка має 15-річний досвід роботи в громадському секторі, теж воліла б долучитися до Громадської ради, але її не обрали. Вона певна, що збори зрежисували, їхні результати були наперед відомими, а Геннадій Борисичев фактично «диригував» голосуванням заздалегідь відібраних делегатів. На її думку, Борисичев і Целовальніченко змовилися з представниками міністерства.

«Наразі це прикра й страшна ситуація — міністерство створило підконтрольну Громадську раду, через яку транслюватиме якісь свої послання», — погоджується із нею Олена Стефурак.

Голова громадської організації «Міжнародна агенція змін» Світлана Олейнікова у студії Громадського, Київ, 17 серпня 2018 року Фото: Громадське

Позиція Геннадія Борисичева

Геннадій Борисичев відкидає всі звинувачення, мовляв, не зробив нічого протизаконного й пропонує опонентам спростувати звинувачення в суді. Організацію виборів до Громадської ради, яку Борисичев особисто координував, він вважає бездоганною, дорікаючи учасникам торішньої ініціативної групи через їхню неспроможність провести установчі збори.

Мотивація Борисичева бути членом громадської ради, за його словами, очевидна і схожа з мотивацією опонентів — він хоче контролювати роботу міністерства, впливати на формування його політики, лобіювати інтереси звичайних громадян.

Як міністерство, на яке сподівалися, стало проблемним

Міністерство з питань ТОТ і внутрішньо переміщених осіб створили у квітні 2016 року. Очолив його тодішній керівник Держагентства з питань відновлення Донбасу Вадим Черниш.

Новостворений орган мав опікуватися реінтеграцією тимчасово окупованих територій та їхнього населення, захистом населення під час збройного конфлікту, подоланням наслідків конфлікту, гуманітарним співробітництвом і розбудовою миру.

Член громадської ради при МінТОТ Геннадія Борисичев у студії Громадського, Київ, 17 серпня 2018 року Фото: Громадське

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Якщо ви поважаєте права людини, то не перекриєте воду через помсту і образу» — міністр з питань окупованих територій

У 2017 році з держбюджету на діяльність міністерства виділили 28 мільйонів гривень. Але вже цьогоріч бюджет суттєво зріс — до 193 мільйонів. (З них, щоправда, 96 мільйонів має бути витрачено на допомогу політв'я знів та їхніх сімей). У штаті міністерства трохи більше 100 працівників, представництва відкриті на Донеччині, Луганщині та Херсонщині. Але більшість персоналу працює в центральному апараті в Києві.

На початку роботи міністерство мало репутацію найбільш відкритого й прогресивного органу влади. Більшість профільних громадських організацій, що займаються допомогою переселенцям та мешканцям сірої зони, такі як «Восток SOS», «Донбас SOS», «Право на захист», сподівалися, що МінТОТ відіграватиме провідну роль у подоланні наслідків конфлікту.

Тепер міністерству закидають законодавчу пасивність. Експертна група, створена при МінТОТі за підтримки Ради Європи (на цю роботу витратили 2 мільйони євро), розробила пакет нормативно-правових актів для покращення ситуації постраждалих під час конфлікту. Але за 2 роки свого існування міністерство подало на розгляд Верховної Ради лише 1 законопроект.

На думку організацій, які висловили недовіру Громадській раді, стратегії, розроблені МінТОТом, не фінансуються, а отже й фактично не реалізуються. Досі не працює й мультитрастовий фонд при міністерстві, який планували наповнювати внесками міжнародних гуманітарних організацій і витрачати на відновлення регіону.

Екс-керівник управління міжнародного співробітництва МінТОТ Юрій Волошин вважає, що команді міністерства бракує досвіду. Основні вади МінТОТу, на його думку, стосуються процедурних питань і комунікацій у команді. Саме через це міністерство начебто досі не може отримати кошти, запропоновані німецьким урядом та банком KFW — 80 мільйонів євро безповоротної допомоги на відновлення інфраструктури Донбасу та на кредитування житла для вимушених переселенців.

Дотепер, за словами Юрія Волошина, міністерство не спромоглося ініціювати жоден міжнародний проект. МінТОТ заявляє про залучення 3,2 мільярдів гривень міжнародної допомоги, але це фінансування надали з ініціативи самих донорів, а роль міністерства зводилася до підписання листів підтримки.

Натомість Георгій Тука вважає співпрацю з KFW дуже успішною та стверджує, що німці були настільки приємно здивовані підходами міністерства, що збільшили обсяг допомоги на 5 мільйонів євро. Договір про співпрацю ще не підписали, та в. о. міністра сподівається, що це станеться у вересні цього року.

Благодійний фонд «Право на захист» був однією з тих громадських організацій, які лобіювали створення МінТОТу, а відтак допомагали підготувати стратегічні документи й проекти нормативних актів — розповідає Громадському Дарина Толкач, представниця благодійного фонду. Але більшість сподівань, які покладали на міністерство, на її думку, не виправдалися — законодавчі напрацювання просто не потрапили до Кабміну та Верховної Ради.

​У міністерстві це пояснюють браком власного авторитету в Уряді. Проте нещодавно МінТОТ погодив ухвалення доволі неоднозначної постанови про необхідність генетичної експертизи при встановленні факту народження для мешканців окупованих територій. Це свідчить, що законодавча пасивність міністерства пояснюється радше браком бажання.

Позиція Міністерства

«Не буває такого, щоб усі були задоволені, — відповідає на заяву громадських організацій виконувач обов’язків міністра Георгій Тука. — Хтось мене поважає, хтось мене ненавидить. Я навчився до цього ставитися спокійно. На жаль, не всім вдається ставитися спокійно до поразок».

Георгій Тука каже, що завжди був проти створення Громадської ради, але, як посадовець, змушений виконувати вимоги закону. За його словами, це «недієвий атавізм азарівської доби» та гра в псевдодемократію:

«Це схоже на інститут радників, який свого часу при Януковичі трансформувався в «смотрящих». Я сам вирішую, що мені, як посадовцю, треба робити. Законно чи незаконно — це вже вирішать компетентні органи».

Заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Георгій Тука у студії Громадського, Київ, 17 серпня 2018 року Фото: Громадське

Він не вважає громадськи ради інструментом контролю за діяльністю міністерств. За його словами, єдиний механізм контролю — це Закон «Про доступ до публічної інформації», згідно з яким будь-хто, і не обов’язково журналіст, може звернутися до міністерства й отримати необхідну інформацію. Закиди про ризики «розпилу» бюджетів міністерства за допомогою Громадської ради Тука відкидає. Мовляв, у МінТОТу майже немає власних грошей, а в Громадської ради — повноважень втручатися в питання розподілу коштів.

Законотворчою статистикою МінТОТу виконувач обов’язків міністра не володіє, але заперечує, що за 2 роки відомство подало на розгляд Верховної Ради лише один законопроект. За його словами, міністерство через депутатів передало чимало законопроектів, але про співавторство з МінТОТом ті воліють не згадувати.

Екс-радниця міністра з питань тимчасово окупованих територій Тетяна Селезньова впевнена, що громадськість не розуміє власної ролі в державі, адже вона є не головною, а допоміжною. Селезньова закликає громадських активістів не набирати рейтинги на критиці державних інституцій, а допомагати їм ставати сильнішими. На її думку, відкритішого міністерства не існує в Україні.

«Вважаю створення МінТОТ унікальним успішним досвідом для країни. За 2 роки зробили величезний обсяг роботи — команду побудували з нуля, і ті, хто стикався з державною службою, зрозуміють, яке це пекло. У міністерства немає грошей, але в країні йде війна, частина територій окупована, і держава зобов’язана вирішувати проблеми тих, хто постраждав від збройного конфлікту. Але навіть у Кабміні немає єдності в питаннях допомоги переселенцям — політики не бачать їх своїм електоратом».

Представники громадських організацій переконані, при всіх своїх вадах, Міністерство з питань тимчасово окупованих територій вкрай необхідне країні, де триває війна. Вони готові продовжувати співпрацю, але вважають, що міністерству потрібні зміни. Якість співпраці помітно знизилася в порівнянні з попередними роками, і більше не може задовольнити ні самих постраждалих, ні громадські організації, які працюють в їхніх інтересах.