Іран повертається до переговорів щодо ядерної угоди: чому це важливо й коли чекати на реальні результати
29 листопада делегації Ірану, США, Британії, Китаю, Франції, Німеччини та Росії зустрінуться у Відні на перемовинах. Усі сподіваються повернути Іран до угоди 2015-го року, яка обмежувала ядерний потенціал країни. Сам Іран насамперед хоче, щоби було «скасовано незаконні та нелюдські санкції», накладені на нього у 2018-му, після виходу з угоди Сполучених штатів.
Той факт, що Тегеран наприкінці жовтня виступив зі згодою долучитися до обговорення питань, пов’язаних зі своєю ядерною програмою, уже вражає. Попередні етапи переговорів у Відні не були особливо успішними, однак тепер, коли є нова влада — і у Вашингтоні, і у Тегерані (попри те, що постать обраного влітку президента Ірану доволі неоднозначна) з’явилася надія на відновлення угоди, дуже важливої для глобальної безпеки. Але чи вийде?
Про яку угоду взагалі йдеться?
У 2015-му році на тлі підозр, що ядерна програма Ірану насправді не цілком мирна, як він це декларував, Тегеран погоджується укласти довгострокову угоду з низкою світових держав. Разом зі США, Китаєм, Францією, Німеччиною, Росією і Великою Британією влада Ірану підписує Спільний всеосяжний план дій (СВПД). У ньому викладено гарантії, що Іран обмежує свою ядерну діяльність і допускає на свою територію міжнародних інспекторів Міжнародне агентство з атомної енергіїМАГАТЕ, а США, ЄС та ООН натомість скасовують економічні санкції проти нього.
Насамперед угода передбачала обмеження запасів урану та можливостей його збагачення Іраном на найближчі 15 років і збереження лише приблизно чверті з наявних центрифуг для цього. Із двох об’єктів, де відбувалося збагачення урану, у «Фордо» заборонялися будь-які процеси впродовж 15 років — його перетворювали на дослідний центр у мирних цілях. У «Натанзі» дозволили використовувати лише найстаріші та найменш ефективні центрифуги. Дослідження та розробки на центрифугах мали проводитися лише за попередньо затвердженим планом.
Усе це мало сприяти тому, щоби запаси урану застосовувалися для енергетичної галузі країни, але їх було недостатньо для ймовірної побудови ядерної бомби. Завод із виробництва «важкої води» в Араку теж мали модернізувати й перетворити на науково-дослідну інституцію, щоб уникнути виробництва побічних продуктів плутонію, призначеного для зброї.
Адміністрація Барака Обами покладала великі надії на угоду СВПД і прогнозувала, що її умови унеможливлять або принаймні дуже ускладнять можливості Ірану розробити ядерну зброю. Застереження полягали в тому, що її наявність та потенційний шанс бути використаною могли б додати нову хвилю напруження в регіоні. У США розрахували, що до липня 2015-го, коли запрацювала угода, в Ірані було достатньо збагаченого урану та центрифуг, аби створити 8-10 бомб. І пішло б на це лише 2-3 місяці. З умовами нової угоди цей часовий проміжок збільшувався щонайменше до року.
Чому угода нині фактично не працює?
Наскільки успішно Іран впорався із ключовими завданнями підписаної угоди, мала перевірити МАГАТЕ, а ЄС та США після її схвального відгуку — скасувати усі антиіранські санкції. Експерти організації визначили, що після 2009 року в Ірані «не було жодних достовірних ознак» розробки ядерної зброї — і санкції, дуже болісні для іранської економіки, скасували. Ядерна угода дозволила Ірану знову продавати нафту на міжнародному ринку та використовувати глобальну фінансову систему для торгівлі.
Тривало це, однак, недовго. З настанням у США влади Дональда Трампа відносини з Іраном перейшли до серйозної конфронтації. У травні 2018-го Трамп оголосив, що США виходять з угоди СВПД, яка «є дефектною у своїй основі», а вже в листопаді поновив усі американські санкції проти Ірану в межах своєї кампанії «максимального тиску» — щоби примусити Іран обмежити програму балістичних ракет (яку не зачіпала угода) та її участь у регіональних конфліктах.
Іншим підписантам угоди поведінка США не сподобалася. Ірану тим паче — і з 2019-го він систематично й неприховано почав порушувати умови СВПД, зокрема перевищував обмеження на свої запаси низькозбагаченого урану. Власне, до осені 2021 року Іран встиг накопичити запаси збагаченого урану, які в кілька разів перевищують дозволені угодою. Йдеться зокрема про щонайменше 17,7 кг матеріалу, збагаченого до 60%.
Крім того, Іран поновив діяльність зі збагачення на «Фордо» та обмежував доступ для міжнародних інспекторів МАГАТЕ. Власне, Іран не безпідставно погрожував, що вдасться до таких дій після минулорічного вбивства ізраїльськими спецслужбами Мохсена Фахрізаде — відомого фізика-ядерника і «батька» іранської ядерної програми.
На яких умовах хочуть повернення до угоди США та Іран?
На початку своєї каденції Джо Байден заявляв, що хотів би відродити угоду СВПД. І статися це може на більш-менш таких самих умовах, які були у 2015-му: скасування санкцій в обмін на дотримання визначених обмежень Іраном. Станом на квітень у Відні вже навіть почалися перемовини щодо цього, але надто успішними вони не були й нині перебувають на паузі з червня, коли Іран занурився у виборчий процес.
У серпні на президентській посаді в Ірані Хассана Рухані замінив ультраконсервативний політик Ібрагім Раїсі, який є прихильником радше силових методів, аніж дипломатичних домовленостей; він не раз критикував свого попередника за спроби знайти компроміс із Заходом. Коли Джо Байден заявив, що США готові обговорити повернення до ядерної угоди після відповідних кроків назустріч від Ірану, Раїсі одразу ж дав зрозуміти, що погодиться на переговори лише на іранських умовах.
Себто спершу — скасування американських санкцій, далі — усе інше. До того ж Тегеран чекає від США гарантій, що Штати в разі чого не полишать угоду знов.
«Ми кажемо Сполученим Штатам: ви повинні скасувати всі санкції й повернутися до ядерної угоди та виконати свої зобов’язання. На європейців не повинен впливати тиск США, і вони повинні діяти відповідно до своїх зобов’язань. Ось чого народ Ірану хоче від вас», — наголосив чинний президент країни.
Власне, обмін заявами стосовно того, хто зрештою має зробити перший крок, триває уже не перший місяць. Наприкінці жовтня Держсекретар США Ентоні Блінкен, посилаючись на позицію союзників, вкотре запевнив: першого слова очікують саме від Ірану. Хоча, в принципі, Байден та європейські лідери налаштовані оптимістично й запевняють: угоду можна швидко поновити — якщо Іран піде на контакт та буде готовий повернутися до виконання умов ядерної угоди, аби «уникнути небезпечної ескалації».
Які настрої напередодні переговорів?
Про яку саме ескалацію тут ідеться, крім ризику, що невдовзі Іран нарешті усе ж створить власну ядерну зброю? Сергій Галака, професор Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка та експерт у питанні ядерного роззброєння у розмові з hromadske зауважує: Іран задля шантажу може перекрити Ормузьку протоку. Це ключовий водний шлях, яким проходять великі обсяги нафти з Перської затоки. Тоді проблема може справді стати глобальною.
«Іран поки натякає, але він кілька разів уже продемонстрував, що реально може перекрити Ормузьку протоку. Затопить один-два танкери, якісь невідомі хусити їх обстріляють ракетами — і все, припиниться рух. А там 1,7 млрд тонн обігу нафти — це буде не просто криза, це економічний крах. І якщо Штати мають якісь свої запаси (вони нафтовидобувна країна), то для Китаю це катастрофа. Чи розв’язуватиме цю проблему Китай збройним шляхом? Якщо Іран дійде до перекриття, то, очевидно, Китай буде змушений», — пояснює експерт.
Наприкінці жовтня в іранському МЗС повідомили про готовність поновити переговори та погодили дату із координатором від Європейського союзу Енріке Морою. Здавалося, все йде на добре, але...
Уже за два дні стало відомо, що США запровадили санкції проти програми Ірану щодо розробки безпілотних літальних апаратів. У Штатах звинуватили Тегеран у розпалюванні конфліктів на Близькому Сході через постачання зброї, зокрема безпілотників, ліванському радикальному угрупованню «Хезболла», палестинському ХАМАСу, повстанцям у Ємені. В Ірані відповіли, що це — «змішані сигнали» від США напередодні переговорів.
Водночас не злити Іран та водночас не бентежити Штати не може й поведінка Ізраїлю на тлі перемовин. Адміністрація Байдена наполегливо просила владу свого союзника, Ізраїлю, утриматися від диверсій на іранських ядерних об’єктах, принаймні поки триватиме обговорення угоди. Та ізраїльський прем’єр Нафталі Беннет відмовився давати такі гарантії й уже заявив, що не зважатиме на угоду, якщо про неї домовляться. Ізраїльтяни впевнені, що домовленість не завадить Ірану підпільно продовжувати нарощувати ядерний потенціал — і тим паче й надалі озброювати палестинський ХАМАС.
Чи варто чекати на реальний прогрес щодо угоди?
Іран підвищує ставки, але, очевидно, зацікавлений в угоді: економіка країни надто сильно відчуває санкції США. Сполучені Штати та інші підписанти угоди 2015-го хочуть безпекових гарантій та справді успішних перемовин. Імовірно, вони зіграють на користь іміджу Байдена — особливо після не надто вдалого виведення військ з Афганістану.
Та чи варто чекати наразі значного поступу? Експерти радше схиляються до того, що навіть якщо в цьому раунді переговорів сторони «домовляться домовлятися» після тривалої конфронтації — уже буде непогано.
Та якщо в перспективі вдасться повернутися до угоди СВПД, може постати низка нових проблем. По-перше, скасування санкцій спростить для Ірану отримання фінансових ресурсів, які дозволять йому ще активніше, ніж зараз, діяти для підриву стабільності в Ємені, Сирії, Іраку, Лівані, Газі та інших частинах регіону. Про це у своїй колонці для Project Syndicate наголошує Річард Хаас, президент Ради міжнародних відносин США.
«По-друге, немає жодних підстав вважати, що Іран будь-коли підпише “тривалішу і сильнішу” ядерну угоду, яка накладає більш серйозні обмеження на його ядерну програму на довший період. Немає також причин думати, що через десять років Іран принципово змінить свої політичні засади або те, чого він прагне на політичній арені», — зауважує Хаас. На додаток, повернення до угоди аж ніяк не гарантує, що Іран не вироблятиме й не випробовуватиме нові балістичні ракети, адже вони не підпадають під дію угоди СВПД.