«Класна машина, завтра вона згорить»: білоруські журналісти про погрози та звільнення

«Політика каналу змінилася в провладний бік, тому я написав заяву на звільнення»

Володимир Бурко, колишній ведучий військової програми «Арсенал» на ВоенТВ 

Я звільнився приблизно три тижні тому. Опублікував відео в Instagram із закликом до військових. Ми всі запитуємо себе, звідки така жорстокість, коли наші люди так себе поводять зі своїми ж співгромадянами. Невиправдане насилля ОМОНу, співробітників ДАІ — вони просто починають лупцювати кийками.

Щодо мого рішення — змінилася новинна політика. Я приходив і читав новини просто з суфлера. Уже тоді почав розуміти, до чого все йде. У нас не зареєстрували кандидатів у президенти Віктора Бабарика та Валерія Цепкала. Політика каналу змінилася в провладний бік, тому я написав заяву на звільнення.

За програмою «Арсенал» стояло кілька десятків людей. Я прийшов до них після курсів у Белтелерадіокомпанії, працював один день на тиждень — дві години. Мені простіше було звільнитися, ніж іти щось доводити цим 30-40 людям, які отримували вказівки, що і як треба говорити. У будь-якому випадку програма виходила в записі. Навіть якби я прочитав щось своє, це нічого не змінило б. Тому я вирішив, що краще зробити такий крок. Думаю, у мене вийшло. Усі решта, хто працював над програмою, залишилися. Хоча вчора був шалений день — сім-десять людей з інших каналів, які є не останніми на білоруському телебаченні, вирішили піти.

Коли призначили вибори на 9 серпня, з кожним днем зростала кількість дзвіночків і тригерів — арешт майже всіх опозиційних кандидатів, фальсифікації. Хоча на страйках, де збираються тисячі людей, у відповідь на питання, хто голосував за чинного президента — дві руки. Усі інші — за Тіхановську. А Лукашенкові приписують 80%.

«Не можу дивитися глядачам у вічі й говорити, що жити смачно. У нашій країні несмачно»

Тетяна Бородкіна, ексведуча кулінарного шоу на Столичному телебаченні

Я одна з перших після виборів президента вирішила піти. Мій допис у Facebook викликав надмірну увагу, потім почали звільнятися інші колеги. Я родом із провінції, мені почали писати мешканці містечка, у якому раніше жила. Вони дякували за те, що надихнула їх приїхати до Мінська на протести.

Я вела ранкову кулінарну програму зі своїми дітьми. Кожен ранок починався з фрази: «Жити смачно — просто», а мій чоловік у цей час був на барикадах. Зрозуміла, що більше не можу дивитися глядачам у вічі й говорити, що жити смачно. У нашій країні несмачно.

Я щиро написала на своїй сторінці те, що думаю. Не визнаю цей вибір, не вірю, що мій народ міг його зробити. Допис викликав ажіотаж у ЗМІ, потім мій чоловік дав коментар міжнародним журналістам щодо протестів. Після цього приїхали до нашого дому, коли я була одна з дітьми. Знайома людина приперла мене до стіни й сказала, що влада не зміниться, я маю одуматися. Цей чоловік вивів мене у двір і показав на автівку: «Lexus — класна машина, а завтра вона згорить, тому що до тебе прийдуть інші люди й говоритимуть по-іншому. Згорить твій будинок, заберуть твоїх дітей». Уночі мій чоловік все одно пішов відстоювати права людей, а мені в той час почали писати: «А Мішка твій живий? А він прийшов?» Нам почали погрожувати, тому ввечері 13 серпня ми виїхали з країни. Усе-таки я мама й не хочу, аби забрали моїх дітей.

Люди виходять на мирні протести, а їх б'ють, катують. Учора побили друга мого чоловіка. Вони змушують нас боятися, а це викликає злість. Ті, хто раніше мовчав, починають говорити. Білорусів уже не зупинити. Ми вже ніколи не будемо дивитися парад 9 травня, не святкуватимемо День незалежності — білоруси нізащо не пробачать те, що зараз відбувається.

У нас багато хороших журналістів. Відсоток тих, хто підтримує владу, насправді дуже малий. Можливо, не всім вистачає сміливості звільнитися, бо не можуть дозволити собі втратити роботу. Чоловік моєї колеги — телевізійник. Він звільнився, а вона не може, тому що їм потрібно щось їсти. Мені розповідали, що ведучі виходять з ефіру й плачуть у гримерці. Я не розумію цього, бо тоді краще не вести програму взагалі. З роботи я пішла спокійно, але найцікавіше те, що мене й досі ставлять в ефір. Тобто показують старі записи програм. Напевно, не мають чим перекривати. Я вже не працюю, але начебто є там.

Зараз ми в Україні. Швидко зібрали валізи — за дві години. Залишили вдома кішку, равлика та черепаху. Лише сьогодні ми повідомили нашим знайомим про від'їзд. Я повернусь до Білорусі, та лише до моєї справжньої Білорусі.

«Я зрозумів, що не можу сказати цим людям навіть “добрий день”»

Макс Островський, колишній ведучий телеканалу «НТВ-Білорусь»

Кардинальна точка неповернення трапилася цієї неділі та в ніч із неділі на понеділок — це вибори та їх результати, які змусили прокинутися всю Білорусь. Я не можу сказати, що раніше був прибічником інших поглядів, та це стало останньою краплею. Консолідація білоруського суспільства зараз потужна, ми просто не можемо дотримуватися інших поглядів.

Особисто зі мною трапився такий випадок. Позавчора я виїхав покататися на велосипеді. Повертаючись назад, побачив, що вже стоїть міліція в шоломах. Навіть було боязко їхати додому — попри те, що ні я, ні інші люди в місті не порушують законів, усе мирно. Я під'їхав до правоохоронців запитати, чи можна рухатись далі. Але зрозумів, що не можу сказати цим людям навіть «добрий день», просто привітатися. Усвідомив: якщо на інтерв'ю до мене прийде представник Міністерства внутрішніх справ, то за нинішніх обставин я не зможу з ним спілкуватися. Вирішив уникнути цього.

Важко засинати не через те, що на вулиці галас і крики — усі думки лише про ці події. Якби не результати виборів і те, що зараз відбувається на вулицях, я працював би далі. Моя програма неполітична — новини криміналу. У проєкті було загалом троє ведучих. Мій колега покинув програму навіть трохи раніше, ніж я. Мені було б не комфортно відчувати себе в такій ситуації, якби ми не висвітлювали ці теми. А про них треба говорити. На державному телебаченні новини про те, що відбувається, подаються під іншим кутом.