Сучасна клептократія в Таджикистані: як таджицький президент заволодів країною

Ілля Лозовський — головний редактор OCCRP (Проект з розслідування корупції та організованої злочинності) — пояснив Громадському, чому в Таджикистані немає сильної опозиції та як країна поступово перетворюється на другу Північну Корею.

Таджикистан — одна з найбідніших країн Середньої Азії, і перебуває під диктатурою президента Емомалі Рахмона. OCCRP дізналося, що всі корупційні зв'язки ведуть до родини президента. Чи можете пояснити, наскільки все серйозно?

Насправді, все досить погано. Таджикистан перебуває під владою президента та його сім'ї і вони володіють усім. Кожен бізнес, який зростає до певної межі, вони відбирають. Наше розслідування викриває ці механізми.

Місцеві не мають стимулів розвивати власний бізнес, будувати щось масштабне. Це спонукає залишати країну. Деякі, ймовірно, вирушають до Росії, багато хто — до Туреччини або інших країн.

У розслідуванні ми зосередилися на зятеві президента. Чоловік на ім'я Шамсулло Сохібов, одружений з однією із президентських дочок, збудував бізнес-імперію. Ми показуємо, як він крок за кроком розбудовував її за сприяння уряду. А також — долі людей, які або стояли на його шляху, або намагалися визначити інший шлях для Таджикистану. Це історія і про корупцію, і про збагачення через використання влади.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дочка президента Таджикистану може забрати будь-чий бізнес — журналістка-розслідувачка

Президент Таджикистану Емомалі Рахмон (в центрі) чекає початку гала-концерту для учасників саміту в Будапешті, Палац мистецтв, Будапешт, Угорщина, 28 листопада 2016 року Фото: EPA/Szilard Koszticsak

Коли ви розкрили цю інформацію, чи була якась реакція з боку уряду, опозиції чи суспільства?

Розслідування вийшло нещодавно, тож, гадаю, ще зарано казати про це. Водночас ми оприлюднили результати одразу англійською і російською, адже хотіли, щоб люди бачили його.

Багато людей у цій країні підозрюють чи вже знають про ситуацію, або самі стикалися з корупцією. Але ми намагалися систематизувати ці схеми, з доказами і підтвердженнями, як того вимагає розслідування.

Тож я думаю, у перспективі не лише Таждикістан, а й увесь світ побачить, як це — коли в сучасному світі країна живе в клептократії, коли країною керує одна родина. І, звичайно, Таджикистан — не єдина така країна.

Шамсулло Сохібов (праворуч) із Емомалі Рахмоном

Ви зауважили, що в Таджикистані немає опозиції. Наскільки мені відомо, існує партія «Ісламського відродження Таджикистану», яка зазвичай опонувала президенту протягом цих років. Що сталося з ними?

Таджикистан, як ви вже сказали, — найбідніша з колишніх радянських республік, імовірно, найменш розвинена, водночас дуже авторитарна. У такому оточенні марно очікувати на сильну опозицію.

Але все ж доволі довго існувала опозиційна партія. Вона не була найефективнішою партією, адже, звісно, не мала політичного впливу. Та все ж була однією з найбільш легітимних і популярних серед населення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Іслам Карімов: останній диктатор з Узбекистану

Багато інших колишніх радянських республік починаючи з 90-х мали ліберальні, підтримувані елітою опозиційні партії. Вони користувалися підтримкою в містах та серед освічених людей, але не серед усього населення.

Це те, що відрізняє партію «Ісламського відродження Таджикистану», адже вона заснована на повністю інших засадах. Її корені сягають ісламського підпільного руху, який виник іще в радянську епоху. Після громадянської війни у Таджикистані вона стала визнаною опозиційною партією, маючи представників у віддалених селах у кожному регіоні.

Це був радше громадянський рух, релігійна організація, а не традиційна західна політична партія. Вона справді допомагала людям, намагалася показати, що політика може бути різною.

На телебаченні в програмі Умаралі Кувватова заговорили про авторитаризм президента і про те, як неправильно він керує країною. Дослідник пригадує, що прибиральниця завмерла: для неї це було ніби вперше почути, як критикують Бога

Але у 2015 році після кількох років, коли партія опонувала конституційним змінам, які поставили б президента над Конституцією, її діяльність згорнули. За кілька місяців через арешти, залякування, депортації партія розпалася. Її колишні активісти живуть у різних країнах, отримавши політичний притулок. А тих, хто не зміг втекти або з інших причин лишився в країні, ув'язнили.

Я б хотіла обговорити одну з останніх найжорстокіших розправ з опозиційними лідерами — справу Умаралі Кувватова. Його застрелили просто посеред вулиці у Стамбулі. Чому, на вашу думку, він був таким небезпечним для Таджикистану, що його дістали навіть за кордоном, у вигнанні?

Його родина наполягає, що це були представники режиму, та ми не знаємо напевне, хто його вбив, і хто міг замовити це вбивство. Але так, його переслідували по всьому світу. Кувватова кілька разів ув'язнювали на вимогу таджицького уряду. Я гадаю, через те, що вони справді починали боятися гучного голосу опозиції, який говорив людям правду.

Уже за кордоном Кувватов багато говорив і купував час на телебаченні, коли перебував у Росії, викладав відео на Youtube, критикуючи режим у Таджикистані.

Є чудовий короткий анекдот, який ми включили в одну з історій. Західний дослідник був у Таджикистані, в його квартирі саме поралася прибиральниця, коли на телебаченні в програмі Умаралі Кувватова заговорили про авторитаризм президента і про те, як неправильно він керує країною. Дослідник пригадує, що прибиральниця завмерла: для неї це було ніби вперше почути, як критикують Бога. Таке середовище сформувалося в Таджикистані.

Лідер партії «Ісламського відродження» казав мені, що ситуація скидається на Північну Корею: люди тільки й бачили, що в Таджикистані безпечно, президент дбає про безпеку, а всюди у світі панує хаос, релігійні опозиційні партії, ісламські партії приносять лише тероризм та екстремізм. Але тут, у Таджикистані, все інакше.

Отже, мати бодай маленьку шпаринку в тому фасаді, який намагався зруйнувати Кувватов, було загрозливим для режиму.

Підрахунок голосів членами місцевої виборчої комісії після закриття виборчих дільниць на парламентських виборах, Душанбе, Таджикистан, 1 березня 2015 року Фото: EPA/IGOR KOVALENKO

Таджикистан донині є членом ОБСЄ, а також учасником Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС. Якщо країна справді перетворюється на другу Північну Корею, чи вважаєте ви, що західні уряди повинні якось діяти, щоб зупинити цей процес? Як може країна, яка стає настільки близькою до авторитаризму, все ще бути частиною спільноти західних цінностей?

Я не певен, що західні уряди спроможні завадити тому, що відбувається в Таджикистані, але точно одну річ вони можуть — припинити визнавати уряд легітимним членом міжнародної спільноти на тому самому рівні, що й інші, значно більш демократичні країни.

Порушення прав людини та економічні злочини такі нахабні і обурливі, що західні уряди повинні піднімати ці питання, говорячи про Таджикистан.

Західні уряди неохоче критикують «дружнього диктатора». Таджикистан маленький, він далеко, і не так багато людей на Заході знають про нього. Тому без проблем співпрацюють з таджицьким урядом

Але я думаю, західні уряди неохоче критикують «дружнього диктатора». Таджикистан маленький, він далеко, і не так багато людей на Заході справді знають про нього. Тому вони без проблем співпрацюють з таджицьким урядом, ставляться до нього, ймовірно, не як до рівного, але легітимного партнера. І таджикам, які страждають від цього режиму, либонь, складно це зрозуміти.

Чи складно вам було під час цього розслідування працювати в Таджикистані, діставати інформацію? Ви почувалися в небезпеці?

Я не їздив туди особисто, і більшість наших колег не мали такої змоги. Ми покладалися на місцевих репортерів, яких ми не називаємо задля їхньої безпеки. Збирати інформацію було вкрай складно. Багато наших розслідувань базуються на документах, бізнес-реєстрах, файлах і деяких витоках інформації. Але в Таджикистані все в закритому доступі. Навіть самі таджики, намагаючись отримати доступ до бізнес-реєстрів, з часом виявляють, що ними цікавляться силовики.

Отож ми покладалися на велику кількість інтерв'ю з людьми, які взаємодіяли з системою, опитували керівників гірничодобувної промисловості, які сплачували так званий «податок на успіх» компанії, яка належить зятеві президента, щоб отримати ліцензії. Ми маємо доступ до документів компанії, адже вона зареєстрована на Лондонській альтернативній біржі, але це західна компанія, тож вона має певні вимоги щодо оприлюднення інформації.

Президент не житиме вічно, хоча, судячи з його титулів, збирається. Схоже, що на зміну собі він готує свого сина. А отже, намагається зберегти владу в країні за однією родиною

Доводиться зважати на те, що Таджикистан — одна з найбільш закритих країн, де найскладніші умови для журналістики. Ось чому цей проект давався з такими зусиллями і зайняв так багато часу. Але я думаю, що це було того варте, адже треба проливати світло на найтемніші куточки світу, і це одна з місій нашої організації.

Таджицький чоловік кидає свій виборчий бюлетень в переносну урну під час дострокового парламентського голосування в селі Арзоб, неподалік Душанбе, Таджикистан, 1 березня 2015 року Фото: EPA/IGOR KOVALENKO

Маємо ідентичну картину з президентською сім'єю в Азербайджані. Така ж клептократія була і в Україні, однак українці вирішили боротися проти корупції і зосередження влади в руках однієї родини. Отже, що має статися в Таджикистані, щоб зникли всі ці процеси, які живлять корупцію?

Кілька років тому я б сказав, що, ймовірно, партія «Ісламського відродження» повинна започаткувати рух проти корупції. Але, на жаль, їх дуже жорстоко репресували, тож просто зараз складно собі уявити, що могло б змінити країну.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Іще 7 років Алієва: головне про вибори президента Азербайджану

Президент не житиме вічно, хоча, судячи з його титулів, збирається. Схоже, що на зміну собі він готує свого сина. А отже, намагається зберегти владу в країні за однією родиною.

Нині через недбале керівництво країна переживає економічні складнощі. Влада не вмотивована розбудовувати економіку так, як це роблять в інших країнах. Можливо, якби сталася якась серйозна економічна криза, якісь заворушення, це могло б на щось вплинути. Але країна дуже бідна і має низький рівень демократичного розвитку, а в таких умовах складно уявити якісь кардинальні зміни.

Я опитав деяких людей, які залишили країну, а тепер працюють в Європі, створюючи мережу активістів. Через соцмережі вони намагаються розповісти світу про ситуацію в Таджикистані.

Можливо, в довгостроковій перспективі соціальні медіа і технології могли б змінити громадянську свідомість. Але пропаганда там надто потужна, уряд — могутній, а організовану опозицію практично ліквідували. Боюся, позитивних зрушень у найближчому майбутньому не станеться. Утім, саме тому ми хочемо продовжувати писати про Таджикистан.