Розумне місто. Розповідаємо, що таке «smart city» та чим воно небезпечне

У світі вже існує понад тисяча «розумних міст», підрахувала світова компанія з надання послуг Deloitte. Половина — в Китаї, серед лідерів «розумного» міського розвитку — також Європа, Північна Америка, Японія та Південна Корея. Дослідження показує, що з кожним роком держави залучають дедалі більше інвестицій для розбудови smart cities.

Що ж таке «розумне місто»? Простими словами — це взаємодія між містом та його жителями на основі найсучасніших технологій.

В основі лежить «інтернет речей» — технологія, що дозволяє деяким речам чи системам «спілкуватися» між собою.

Наприклад, у Барселоні спеціальні сенсори показують вільні місця для паркування, що сприяє розвантаженню трафіку. А в Амстердамі датчики на сміттєвих баках сигналізують про їхнє наповнення.

Є розумні міста, де головне завдання — це безпека. Як от в аргентинському місті Тігре, де встановлені відеокамери мають технологію розпізнавання облич чи навіть підозрілої поведінки. Це, у свою чергу, дозволяє знайти підозрюваних або ж навіть запобігти злочинам, оскільки система, проаналізувавши дані, сигналізує про небезпеку.

Однак, чи у всіх «розумних містах» мешканці — на першому місці? Яка ситуація з захистом персональних даних та приватністю? Для чого й кому може знадобитися наша особиста інформація? Хоч влада формально гарантує захист персональних даних, історія з великими технологічними компаніями демонструє: особиста інформація захищена неналежним чином.

«Розумний» Київ

Концепцію розвитку «розумного міста» у Києві ухвалили ще в 2017 році. Відтоді українська столиця і справді значно просунулася на шляху до інноваційного управління — з’явилися електронні закупівлі, громадський бюджет, електронні петиції, служба мера, в яку можна повідомити про ями на дорозі чи невивезене сміття. Запровадили систему єдиного електронного квитка та додаток, у якому можна придбати поїздки, а згодом буде змога записатися до лікаря чи оплатити комунальні послуги.

У червні цього року частину вулиці Салютної зробили «розумною» — тут вимірюється якість повітря, контролюється освітлення, є дві станції підзарядки електромобілів, лавки з USB-портами, що живляться від сонячних панелей, та кнопка екстреного виклику правоохоронців.

«У нас є п’ять ключових пріоритетів — транспорт, житлово-комунальне господарство, медицина, безпека і трансформація управління містом», — розповідає Громадському директор департаменту інформаційно-комунікаційних технологій КМДА Юрій Назаров. Він додає, що місто також встановлює й екологічні датчики, розробляє додатки та сервіси для туристів.

У столиці також встановлені близько 7 тисяч камер відеоспостереження. За словами керівника столичної поліції Андрія Крищенка, у Києві за допомогою «розумних» камер спостереження за 2018 рік поліція розкрила 2,5 тисячі кримінальних злочинів.

Два найбільших ризики — це кібербезпека та безпека даних, пояснює Назаров. Перебої в роботі можуть призвести до транспортного колапсу, неможливості застосування соціальних пільг тощо. Але чиновник запевнює — системи «розумного міста» надійно захищають інформацію та є стійкими до викликів.

«Ми не даємо доступ до персональних даних нікому, крім осіб, визначених законодавством — державні реєстратори, суди чи адвокати. Ці дані захищені комплексними системами. Попри те, що щодня ми маємо близько десяти хакерських атак, ми активно впроваджуємо засоби кіберзахисту, і до цього моменту в нас не було серйозних пошкоджень даних», — сказав Назаров.

До розвитку Kyiv Smart City залучені не лише українські компанії. За словами чиновника, це й американські, європейські, корейські і китайські також. Серед них, зокрема, й Huawei, що спонсорує проведення щорічного Kyiv Smart City Forum.

Усміхніться, вас знімають

Аби «розумне місто» могло функціонувати, системі необхідні дані. Багато даних. У містах встановлюють сенсори, щоб моніторити вільні паркувальні місця, стан повітря, контролювати використання електроенергії чи води тощо.

Крім цього, забезпечується доступний wi-fi, аби мешканці могли мати доступ до потрібних їм послуг та сервісів. У Нью-Йорку, скажімо, до 2026 планують замінити 7,5 тисяч старих таксофонів на безкоштовні wifi-точки.

Збирають інформацію також камери відеоспостереження. У Лондоні їх приблизно півмільйона, у Києві — понад 7 тисяч. Вони повинні розпізнавати та відстежувати злочинців або підозрюваних. Та крім них, в об’єктиви камер потрапляють і звичайні люди.

Утім, розпізнавання облич — це ще не все. Йдеться також про пересування.

«Щойно технології “розумного міста” запрацюють, бути не відслідкованим стане неможливо. Сенсори моніторитимуть поведінку кого завгодно з увімкненим Bluetoоth чи wi-fi на ґаджеті», — пише автор книги «Достатньо розумне місто» Бен Ґрін. У своїй колонці на The New York Times він розмірковує про те, що технології можуть приносити вигоду не тільки мешканцям — а й приватним компаніям, надаючи інформацію про наше пересування, дії та звички.

Цей аргумент підтверджує й Даніель Латорре, американський консультант з питань «розумних міст». Він підкреслює, що ідея таких систем прийшла не від академіків, урядів чи громадських організацій, а від технологічних компаній, що прагнуть продати свої продукти. Тож Даніель, попри свою спеціальність, критично налаштований до стеження.

«Я настільки позитивний щодо цієї технології, наскільки й критичний, – каже він Громадському. – Інновації, про які нам справді треба говорити — це політика щодо того, які технології ми повинні використовувати, кому вони повинні приносити користь та який захист існує від зловживань владою — чи з боку технологічних гігантів, чи урядів».

У 2017-му Sidewalk Labs — дочірня компанія Google, що займається міськими інноваціями, отримала пропозицію розбудувати «розумну набережну» у Торонто. У плани входило побудувати там житло з екологічним дизайном і впровадити технологічні інновації для жителів.

Та згодом проєкт почали критикувати за те, що він може стати інструментом для збору даних, розробники якого не несуть відповідальності перед громадськістю. Співзасновник BlackBerry Джим Бальсіллі назвав його «колонізуючим експериментом у капіталістичному стеженні».

«Якщо ви запитаєте, чи можна використовувати технології на благо жителів для демократичної й відповідальної розбудови міста, то відповідь — так», — вважає директорка напрямку приватності, технологій і стеження Канадської асоціації громадських свобод Бренда Макфейл. І додає: «Але це залежить багато в чому від того, хто впроваджує технології та які саме, і яка політика щодо захисту приватності». 

Правозахисники та експерти одностайні в одному: що більше технологій ми впроваджуємо у своє життя, то більше регулювання та контролю має за ними здійснюватися.

«Повинні проводитися серйозні громадські консультації щодо того, що [впровадження “розумного міста”] означатиме, чи збиратимуть інформацію про людей, і чи вони готові бути частиною цього процесу. Якщо так — то як має даватися згода та як повинні захищатися дані. Чи буде цей процес прозорим, аби люди бачили, що зібрану інформацію використовують лише для їхнього блага», — вважає Макфейл.

У деяких містах встановлення камер із технологією розпізнавання облич заборонили взагалі.

Першими такі правила ввели у Сан-Франциско. Як сказав Метт Кейґл з Американської спілки захисту громадянських свобод, цим Сан-Франциско «проголосило, що технологія розпізнавання облич несумісна зі здоровою демократією й жителі заслуговують мати голос під час ухвалення рішень про системи стеження». Згодом те саме зробило місто Сомервіль у штаті Массачусетс.

Великі можливості в поганих руках

У 2012-му в Китаї з’явилися технології smart city в місті Карамай у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі, де живуть переважно мусульмани. Частиною проекту стало встановлення екранів на автобусних зупинках, які відображали час прибуття транспорту. У будинках для людей похилого віку інсталювали спеціальні кнопки, що дають сигнал швидкій допомозі та родичам у разі необхідності. Згодом з’явилися й системи стеження.

У Сіньцзяні технологія розпізнавання облич — частина політики з придушення уйгурів, численної мусульманської меншини в Китаї. Як писало Громадське раніше, влада примусово збирає у мешканців регіону зразки ДНК й біодані, обов’язковим є встановлення додатку, який стежить за їхнім контентом: приватними повідомленнями, фотографіями, переглянутими відео тощо. Таким чином, влада відстежує «небажані елементи» і потім «перевиховує» їх у спеціальних таборах.

«В теорії, це означає, що не залишиться жодних сліпих зон у мережі спостереження. На практиці, це значить, що поліція матиме “очі” там, де їх раніше не було», – йдеться у рекламному матеріалі ВВС про технології «розумних міст». Лідером рішень у цій сфері є китайська компанія Huawei, що забезпечила технологіями уже понад 230 міст у світі.

Найактивніше компанія працює з країнами з авторитарним минулим чи теперішнім — Росія, Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан, Вірменія.

Цього року співпрацю розширили й у Сербії. Про встановлення тисячі камер нового покоління, аби сприяти роботі поліції в розкритті злочинів, оголосили на початку 2019. Але сербських правозахисників непросто переконати у винятково добрих намірах влади країни.

«Справа в тому, що ці системи встановлюють у геть непрозорий спосіб та не враховуючи наслідки технології розпізнавання облич, – пояснює Громадському науковий співробітник правозахисної організації SHARE Foundation Боян Перков. – Особисті біометричні дані ні в чому не винних мешканців міста збиратимуть і зберігатимуть в невідомо яких умовах. Якщо ця інформація кудись просочиться, це може мати величезні наслідки для приватності людей».

Сербська влада відмовляється повідомляти, де саме розташовує камери — правозахисникам чиновники відповіли, що така інформація — конфіденційна. Huawei заявив про встановлення понад 100 камер ще минулого літа, за пів року до того, як влада оголосила про старт проєкту. Нещодавно журналісти повідомили про місця розташування 32 камер.

То «розумне місто» — це добре чи погано? 

Перш за все, «розумні міста» повинні приносити користь мешканцям. В Лос-Анджелесі кілька років тому замінили звичайні вуличні ліхтарі на LED-освітлення. Завдяки цьому, освітлення вулиць споживає на 63% менше електроенергії, викиди вуглекислого газу скоротилися на десятки тисяч тонн на рік, при цьому яскравість таких ламп набагато краща.

«Розумна» Джакарта сфокусувалася не на технологіях, а на громадянах. У місті часто трапляються повені, тож таким чином народилася онлайн-платформа PetaJakarta — твіти від мешканців перетворюються в інформацію, яка відображається на карті. Таким чином кожен у режимі реального часу може відстежити місця, де є небезпека.

На острові Пхукет, одному з найпопулярніших туристичних місць Таїланду, встановили камери спостереження з системою розпізнавання номерних знаків та додаткові точки wi-fi для того, аби відстежувати потоки туристів і місцевих — з метою покращення послуг.

У столиці Ісландії Рейк’явіку запустили платформу, на якій мешканці пропонують свої ідеї задля покращення життя на локальному рівні — від годин роботи школи до нових ігрових майданчиків. На спеціальній платформі люди обговорюють проєкти, а п’ятірка найкращих згодом реалізовується за кошти громадського бюджету.

Громадський бюджет у Києві став одним із перших досягнень концепції «розумного міста», завдяки йому вдалося реалізувати численні побажання самих киян — від сортування сміття до осучаснення шкільних кабінетів.

Це демонструє, що «розумне місто» – не лише про технології. Але сьогодні, коли дані — це нове «золото», опинившись у руках авторитарних урядів чи навіть таких, що не вміють розпоряджатися масивами інформації, «розумні міста» можуть стати цілими центрами стеження, як це демонструють авторитарні країни.

«Якщо технологія «розумного міста» розвивається у рамках демократичного міста та всесторонньо залучає його мешканців та місцевий уряд, її контролюють люди, то так, я гадаю — це наше майбутнє», – переконує Даніель Латерро.