Литовська — мова-винахідниця

Багато хто називає її найдавнішою на планеті: литовська мова максимально близька до праіндоєвропейської. Утім у дечому вона найсучасніша.

У Литві є Держкомісія з мови, зі згоди якої з’являються нові слова — аналоги англійських. У рамках російскомовного партнерства Громадське продовжує спецпроект «Мови. Незалежність». Це серія репортажів про те, як розвивалися національні мови після розпаду СРСР.

Коли гуляєш вулицями Вільнюса та читаєш назви вулиць, видається, що трохи знаєш литовську. Ось, наприклад, вулиця Стіклі (Stiklių) у Старому місті, тобто Скляна. Ми п’ємо тут каву з журналісткою Наталією Фроловою, яка нещодавно переїхала до Вільнюса з Москви.

Вона вже говорить литовською, але зізнається: для неї ця мова — дуже цікавий квест, який вона проходить скрізь — у кафе, на вулицях, у крамницях. У литовському delnas Наталя впізнає долоню (длань), в pirštinės (рукавички) — зустрічає знайоме «перст, палець».

Вказівник із назвою вулиці у Вільнюсі Фото: Громадське

Одразу після переїзду Наталя пішла на безкоштовні курси вивчати литовську. Їх організовує комісія з питань литовської мови для громадян третіх країн, які приїжджають до Литви. Учишся кілька семестрів, складаєш іспит і отримуєш атестат, який дозволяє влаштуватися на роботу. Наталя завважила: ходять на такі курси переважно жінки.

«З дванадцяти людей — десять жінок і, можливо, двоє чоловіків. Зазвичай, ці двоє вкрай рідко приходять. Просто найчастіше чоловік працює, а жінка сидить з дитиною. Потім чоловік приходить додому і сидить з дитиною, а жінка біжить на курси. Ось такий виходить парадокс: учать мову переважно жінки».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Молдова: одна мова — два імені

Середовище, за словами Наталі, допомагає та водночас заважає вивчати мову. З одного боку, до іноземців, які вивчають литовську, місцеві ставляться шанобливо. Вона розповідає, що часом, після двох-трьох фраз у крамниці, доводиться вибачатися: «Я говорю з помилками, я тільки вчу литовську, нещодавно приїхала». Але у відповідь чує: «Ні-ні, що ви. Ви дуже добре говорили литовською. Будь ласка, продовжуйте. Але якщо потрібно, ми перейдемо на російську».

З другого боку, часто на російську переходять не питаючи, просто тому, що так легше:

«Ти приходиш у крамницю, говориш продавчині: «Дайте мені ось цей шматок м’яса» або щось інше, ти говориш не дуже хорошою литовською вимовою, продавчиня це чує, звісно, й відповідає: «А, давайте російською!» — і одразу ж переходить на російську мову, тому що їй нецікаво вчити тебе литовської».

Діти Наталі ходять у російськомовну школу — Пушкінську. Але навіть там навчання влаштовано так, що не вивчити державну мову неможливо. Директорка Олена Журавська розповідає: у школі закінчує десятий клас учениця з Казахстану, яка приїхала в Литву лише два роки тому, не маючи жодного уявлення про мову, а нині говорить абсолютно вільно.

Зберегти мову родини та водночас відмінно знати державну — це завдання Литва вирішувала всі 26 років незалежності. Увесь цей час у школах національних меншин (російських, польських, білоруських) поступово збільшувалася частка литовської: спочатку дві години на тиждень, потім три, чотири, п’ять. Окрім того, деякі теми, пов’язані з історією чи географією, викладають лише литовською.

Пушкінська гімназія Вільнюса Фото: Громадське

«Зошити для вправ з усіх предметів переважно литовською мовою, що теж непогано. Це дає змогу чути предмет рідною мовою, а практикуватися вже литовською. Як на мене, створюються всі умови для функціонального прийняття мови, — каже Олена Журавська і додає: — Про мову тут справді піклуються, це робить честь державі».

За часи незалежності Литви зміни відбулися не лише в освіті, а й у медіа-просторі. У 1995 році ухвалили «Закон про державну мову». Одна з його статей стосується саме медіа: «Аудіовізуальні програми, кінофільми, що демонструються публічно в Литві, повинні перекладатися державною мовою або мати литовські субтитри».

Нині так і відбувається: навіть якщо на телебачення чи радіо приходить гість, чия мова (як можна припустити) зрозуміла аудиторії, його все одно перекладають або дублюють субтитрами.

Однак, проблему залежності частини литовської аудиторії від російського телепродукту це не вирішує, каже головний редактор російської служби новинного порталу DELFI Олег Єрофєєв:

«Ринок у нас малий, а конкуренція велика, виживати потрібно, і завжди є спокуса взяти якусь дешеву програму російського виробництва або якийсь серіал, запустити його на своєму каналі (з титрами або озвученням) і таким чином заробляти на цьому гроші».

Редакція порталу DELFI Фото: Громадське

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Кримські назви: депортація імен

Після подій в Україні про вплив російського телебачення, пропаганди та інформаційні війни тут говорять багато, але програми все одно транслюють, зазначає Єрофеєв. За його словами, нещодавно експерти проаналізували сітку мовлення литовських каналів та здивувалися: російських серіалів і програм стало більше, ніж до 2014 року та анексії Криму.

Виходить, що мовне питання в медіапросторі вирішити можна, але з проблемою інформаційного впливу це не завжди допомагає впоратися.

«Закон про державну мову» регламентує не тільки сама присутність литовської у різних сферах життя, але і її правильність. У цьому документі є цілий розділ, присвячений грамотності. «Засоби суспільної інформації, — зазначається там, — зобов’язані дотримуватися норм правильної литовської мови. Усі публічні написи мають бути правильними».

Отже, помилка, приміром, у зовнішній рекламі на вулиці Вільнюса — це порушення закону. Жителі можуть навіть поскаржитися в мовну інспекцію, яка стежить за дотриманням закону. Орфографічна поліція тут не мрія грамарнаці, а реальність.

А ще Литва має «мовний парламент». Саме так називає Комісію з державної мови Литви її голова Дайва Вайшнене. Комісія — це експертний орган. Вона розробляє рекомендації з питань мовної політики та кодифікації і фактично відіграє роль радника кабінету міністрів. Усього в комісії 17 експертів. Переважно це люди науки: філологи, лінгвісти, фахівці з дослідницьких інститутів. За словами Дайви Вайшнене, щодня її колеги отримують близько двох тисяч звернень щодо мовних питань.

«Завідує» комісія і Банком термінів — це спеціальний перелік слів, які можна використовувати в усіх законодавчих актах і документах.

«Ми співпрацюємо з інститутами ЄС, з перекладачами в Європейській комісії, Європейській раді, Європейському парламенті. Ми працюємо за принципом «єдиного вікна». До нас можуть звертатися, запитувати про використання того чи іншого терміну, і взагалі ставити будь-які питання про мову, а ми завжди даємо відповідь», — пояснює Дайва Вайшнене.

Нові слова для нових явищ — теж єпархія Держкомісії з питань мови. Своєрідне імпортозаміщення: комісія радиться з фахівцями в різних сферах, які допомагають винаходити литовські аналоги англомовних слів, і рекомендує ці слова до вжитку. Щось приживається, а щось не дуже. У Литві є навіть свій аналог міжнародного слова «Селфі» — литовською це слово звучить приблизно як «асманукі». Значення те ж саме — знімок самого себе.

Глава мовної комісії Дайва Вайшнене впевнена, що слово піде в народ: «Власне, це слово, вперше вигадане і використане кимось із медійників, набуло поширення — і тільки тоді його підхопили лінгвісти. Ми сказали, що це слово справді підходить. Я думаю, воно приживеться, буде використовуватися і вкорениться в литовській мові, адже в нас, наприклад, є свій литовський термін і для слова «новини», який теж придумали медійники і який активно використовується».

Часом литовці критикують рекомендації комісії. Політолог Вітіс Юрконіс, з яким ми гуляємо вулицями Старого міста, розповідає, як одного разу комісія запропонувала литовський аналог звичного всім слова «тролейбус». Але неологізм не прижився.

«Знаєте, як кажуть: «додавайте -ас і вийде литовська мова — baras, restoranas, troleibusas і так далі. І ось була спроба troleibusas поміняти на velabroukis. Тобто люди завжди, десятиліттями говорили troleibusas, і чомусь зараз потрібно говорити інакше. Про комісію кажуть: що там вони ще придумають — як називати attachment? І вже в середовищі IT звикають до одного чи іншого слова, як приходить комісія і каже: «Ось так має бути!». Чому? Як?» — запитує Юрконіс.

За словами Юрконіса, мовне питання в інформаційному просторі Литви виникає часто. Переважно через відносини Литви та Польщі. Якщо попросити жителя Вільнюса назвати головну мовну проблему зараз, напевно, почуєш про «питання дубль-ве (W)». Представники польської меншини, зокрема і через суди, вимагають написання своїх прізвищ через літеру W, якої немає в литовській абетці. Питання вже давно стало політичним. Варшава наполягає, Вільнюс пручається, вирішити проблему остаточно ніяк не вдається.

«Це, з одного боку, «домашнє завдання», яке Литва має виконати, з іншого — питанням маніпулюють партії польських меншин. Найчастіше — литовські консерватори та партія місцевих поляків», — каже Юрконіс.

Доки в парламенті дискутують, жителі Литви приватно вирішують проблему. У лютому 2016 року громадянка Литви Міглє Вантенс виграла суд у справі про написання прізвища. Вільнюський РАЦС вписав у свідоцтво про шлюб прізвище Wantens.

Закон про написання прізвищ в Литві — справжній мовний «довгобуд». Домовитися не можуть уже понад 10 років.

«Живемо чортзна як без цих правил!» — зітхає доцент кафедри литовської мови Вільнюського університету Антанас Смєтона, відкриваючи нам двері кафедри.

Вільнюській університет Фото: Громадське

Антанас каже, що мовні теми тут, у Литві, — чи не найбільш обговорювані. Причому носії мови, зазвичай, виявляються консервативними лінгвістами й завжди знаходять від кого (або від чого) захищати мову.

«Є три типи людей за ставленням до мови: один тип — я б їх назвав не те що пуристи... «чистоплотники», ось так можна сказати! — розмірковує доцент. — Вони думають, що мова — це спадщина на кшталт постолів. Але вони не розуміють, що постоли, ізба — це все минуло, та й ми сьогодні ними все одно не користуємося. З мовою так не можна».

Представників другої групи Смєтона називає космополітами. Вони кажуть: «Ну до біса все це! Давайте всі перейдемо на англійську і будемо раді». Це було і за часів Радянського Союзу, згадує філолог: «О, російська, велика й могутня» — і вперед!»

Смєтона вважає: зіткнення двох груп народжує не тільки іскри дискусій, а й нездорове ставлення до мови. А ось третя група — це ті, хто розуміє, що мова — це інструмент і він має відповідати суспільству. «Або він буде відповідати, або його просто замінять. Іншого не дано», — каже вчений.

Слабке місце сучасної литовської, уважає він, — це мова науки. Литовські вчені пишуть у міжнародні видання англійською, а литовській залишається мало місця.

Сам Антанас Смєтона зізнається, ще 30 років тому говорив російською абсолютно чисто, а нині з’явився акцент. Російська відходить, її місце в сучасній Литві поступово займає англійська.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Двомовність для України – це поцілунок смерті» — інтерв'ю з професором Колумбійського універсітету Юрієм Шевчуком

Тож литовській знову не можна «розпружуватися» — треба прагнути зберегти мовну незалежність. Головне, кажуть учені, фахівці з мовної комісії та прості литовці — діяти спокійно, нічого не нав’язуючи.

«Думаю, що у принципі все, що сталося за ці 25 — 28 років, — це правильно, усе так і мало статися. Не можна нічого робити диктаторськими методами. Наш закон про державну мову та його сфера дії — це офіційне спілкування, офіційна мова. У жодному законі не йдеться, що люди між собою мають розмовляти так чи інакше. У будь-якій державі так і має бути», — підсумовує Антанас Смєтона і після інтерв’ю проводить для нас екскурсію університетом, у коридорах і переходах якого можна заплутатися, наче в Гоґвортсі.

«Знаєте, що blogas литовською «поганий?» — запитує він. — Це від слов’янського слова «благой», такий перевертень».  Литовська — це справді цікавий квест.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram