«Люди схильні рейвити, коли вони у біді». Як у Сербії техно рятувало від війни

Ми з Ґорданом Пауновічем зустрічаємося в одному з барів Белграда. Бар розташований на 14-му поверсі, тож звідси можна помітити купол парламенту, старі багатоповерхівки, невеликий фонтан знизу та широку дорогу, по якій шумлять машини. Тут часто грають джаз.

Нині в столиці Сербії чимало таких невеликих затишних закладів. Старі будинки, що нагадують про комуністичний стиль архітектури, подекуди зі слідами від бомбардувань, межують з модерними скляними офісами.

Ґордан, хоч і мешкає в Белграді, про це місце не знав. Він — зі старшого покоління, тож надає перевагу «старим добрим» закладам.

У 90-х, в часи війни на Балканах, Ґордан разом з кількома іншими ентузіастами заснував радіо B92. Тодішній президент Сербії Слободан Мілошевич використовував медіа як засіб пропаганди та розповсюдження ненависті — натомість радіо B92 стало незалежним джерелом інформації та альтернативної музики.

«Це радіо було відоме не лише політично, а й музично, — каже Ґордан. — 90-ті були дуже особливими, це були часи великих політичних зіткнень у Сербії».

Ґордан був музичним редактором В92 упродовж десяти років — за цей час на Балканах сталися війни, бомбардування НАТО, а потім і революція, що скинула диктатора та військового злочинця Мілошевича з посади на той час уже президента Югославії. Паралельно з турбулентним політичним життям у країні розвивалося й нічне — для багатьох воно стало порятунком від небажаної реальності.

На 90-ті припав розпад Югославії — комуністична ідеологія втрачала силу, водночас до влади прийшов Слободан Мілошевич, який був одержимий націоналістичною ідеєю «Великої Сербії». Проте колишні республіки почали проголошувати незалежність, що означало втрату Белградом контролю над ними.

Балкани охопили війни, під час наймасштабнішої з них — у Боснії і Герцеговині — загинуло понад 100 тисяч людей, а майже два мільйони були переміщені. У 1995-му в Сребрениці військо під командуванням сербського генерала Ратко Младича вирізало понад 8 тисяч боснійських мусульман.

За час правління Мілошевича війни тривали у Хорватії, Боснії, Косові. А в 1999-му НАТО бомбардувало Сербію, значно постраждала й столиця — Белград.

Хлопці віком від 18 до 27 років були зобов’язані служити в армії. Молоде покоління з такою реальністю миритися не хотіло.

«Молодь ходила в клуби замість того, щоб іти в армію. Вони не хотіли воювати в Боснії чи Хорватії, а потім — у Косові. Нічне життя та радіо В92 справили дуже сильний антивоєнний вплив», — згадує Ґордан.

Йому на той час було трохи за 20. Він разом із друзями, попри скасування ліцензії, й далі мовив на радіо В92, слухав електронну музику та згодом сам почав її грати. А після того, як поїхав до Великої Британії та побував на легендарних вечірках Lost, вирішив, що потрібно створювати таке й у Белграді.

Так з’явився Klub Industria, що став раєм для втікачів від війни, пропаганди та насильства. Через комендантську годину клуб не працював уночі, тож вечірки починалися по обіді та закінчувалися ввечері.

Деган Мілічевіч, сербський діджей, згадує ті часи як романтичні та буремні. «Щодня приходило по 500-600 людей, одягнених у щось божевільне, і клуб мав великий успіх. Це був момент, щоби бути собою. На вулиці ти зробити цього не зможеш», — каже він.

Він сам уже виступав на той час, і згадує, що у клубі можна було зустріти будь-кого: від наркодилера до професора. Зізнається, що чималу роль у цьому єднанні зіграли наркотики. Вони потрапляли в країну з-за кордону, а згодом нелегальні лабораторії відкрилися і в самому Белграді.

Але справа, звісно, не в наркотиках.

«Між людьми відчувалася любов, – каже Деган. – Люди, які не хотіли обмежувати себе купою правил, приходили до нас, тусували, їм ставало легше. Я досі відчуваю, що ми пов’язані. Зустрівши когось з них на вулиці, мені приємно та легко з ними спілкуватися».

Післявоєнний рейв

Якщо на початку 90-х техно було для сербів спробою втекти, то згодом воно стало можливістю боротися.

«Наприкінці 90-х було кілька організацій та рухів, які використовували масовість рейв-культури. Студентська організація Otpor!, яка боролася проти режиму Мілошевича, почала влаштовувати вечірки по всій Сербії як частину протесту», — розповідає Тіяна Тодоровіч (псевдонім — Tijana T), чи не найвідоміша сербська діджейка. Вона з’явилася на електронній сцені у 2000-х, а доти працювала ведучою різних музичних програм на сербському телебаченні.

За два роки існування рух Otpor! виріс до 60 тисяч і згодом зіграв ключову роль в усуненні Мілошевича від влади у 2000-му. На виборах перемогла демократична опозиція, а експрезидента наступного року затримали та передали Гаазькому трибуналу як військового злочинця.

Здавалося, що все налагодилося, проте Сербії ще треба буде багато часу, аби позбавитися відголосків минулого.

«Війна стала для Сербії величезною трагедією, країну ізолювали, наклали санкції, – згадує Тіяна. – У медіа нас зображували якимись звірями – так, ніби ми єдині винуватці війни».

Новий уряд був молодшим та прогресивнішим, тож не пропустив повз увагу масовість рейв-культури. Так здобув підтримку різноформатний музичний фестиваль Exit, який нині щорічно відбувається у Сербії. У 2019-му він зібрав понад 200 тисяч людей з 90 країн. Проте, на думку Тіяни Тодоровіч, Exit уже не має такого ідеологічного значення, як раніше.

«Весь рух, що починався як реакція на події 90-х, на початку 2000-х став частиною істеблішменту, – вважає Тіяна. – USAID (агентство США, що виділяє допомогу іншим країнам — ред.) почали фінансувати Exit та В92, що спровокувало багато питань. Через деякий час це вбило локальну сцену — бо стали виділяти стільки грошей, що люди просто почали привозити великих зірок та комерційних виконавців».

Водночас артистка не знецінює музику — та вважає, що будь-який похід у клуб в Сербії досі є політичною заявою.

«У країні досі чимало хаосу, особливо важко молодим людям. Інколи єдина раціональна річ, яку можна зробити, — це піти на вечірку. Для людей, які живуть у проблемних суспільствах, вечірки — це єдине безпечне місце, де вони почуваються частиною чогось. Коли решта цінностей у занепаді, а система розвалюється, це стає контркультурою. Це дає тобі відчуття тепла, відчуття сім’ї, яке ти можеш отримати від мами», – так Тіяна описує рейв-культуру Сербії.

З андеґраунду — в мейнстрим

У Белграді нині працює п’ять клубів, де грають, як каже Ґордан Пауновіч, «таке техно, як треба». Окрім того, кожні вихідні у місті відбуваються вечірки на різних локаціях — у павільйонах, в індустріальних районах, зовсім як «Схема» чи Rhythm Buro в Києві. У Сербію вже не раз приїжджали відомі та високооплачувані діджеї, яких в Україні бачать досить рідко — це, наприклад, Richie Hawtin чи Nina Kraviz.

«Я вірю, що музика — це один із позитивних шляхів глобалізації. Ця культура має значення для людей із різних куточків світу. Для мене це основна її цінність», – каже Ґордан. Крім діджеїнгу, він і сам привозить артистів у Сербію.

Він хвилинку думає і згадує, що означав акронім PLUR, який часто звучав у ранні часи техно-вечірок — peace, love, unity, respect (мир, любов, єдність, повага). Ґордан зізнається, що усе змінилося у бік комерції, в клубну культуру прийшли великі спонсори, а з ними — й великі гроші, що вплинуло на ідеологічне значення вечірок.

«Я гадаю, це нечесно, коли деякі люди заробляють від 20 тисяч євро за дві години сету. Для мене це дурня, і мені здається, що ніхто на цій планеті не має стільки отримувати за такий короткий час, – переконує він. – Я не знаю, каталізатором чого виступає електронна музика зараз, проте я вірю, що вона єднає світ». 

Однак комерція проникла ще не всюди — Марко Степановіч та Крсто Рістівоєвіч час від часу влаштовують безкоштовні вечірки Drill, а коли й платні, то вхід на них коштує близько 3 євро — це вчетверо дешевше, ніж середня ціна на техно-вечірки у Києві.

Я зустрілася з ними в одному з арт-центрів Белграда, де от-от мав відбутися показ фільмів Тіма Бертона. Поки ще подія не почалася, хлопці вмикали мені музику, яку вони слухають — це були треки родом із 90-х, золотої ери рейвів. Виявилося, що вони великі прихильники київської «Схеми», а Nastya Muravyova — українська діджейка, яка незмінно там грає, записала для хлопців перший подкаст для Soundcloud.

«Я б порівнював техно з ерою панку, з їх революційністю, – каже Крсто. – У цьому й полягає причина того, чому я у рейв-культурі: я почуваюся бунтівником. Мені подобається боротися за щось краще для наступних поколінь. Може, це й кліше, але я так і почуваюся».

Вони зізнаються, що їхні вечірки геть не схожі на «мейнстрімові», як вони кажуть. У белградські клуби їх не запрошують навіть тоді, коли вони самі пропонують, пояснюючи це тим, що їхня музика — «не формат». Проте поки що вони вдовольняються локальними вечірками, і кажуть, що вже мають свою аудиторію, впізнаваний бренд та стиль.

«У людей якась схильність рейвити тоді, коли вони у біді, коли розпадається система, а уряд не робить того, що треба. Тоді люди йдуть на рейв», – вважає Крсто.

Зараз у Сербії немає війни — проте сказати, що в країні все гаразд, також не можна. Про свого президента серби кажуть — «одним задом на двох стільцях», маючи на увазі намагання Александра Вучіча догодити і Європейському Союзу, і Росії. Чимало медіа в країні підконтрольні уряду, й часто розповсюджують пропаганду, проте все ж існують незалежні ЗМІ. Молоді люди, попри існування великих фестивалів, жаліються на нестачу культурних заходів у країні.

Рейви народилися ще у 80-х у Британії. І хоча несправедливо прив’язувати їх лише до проблемних суспільств, електронна музика з’явилася у правильний час для кожного з них. На Балканах це допомагало людям хоча б на один день забути про війну, кризу та ворожнечу. В Берліні техно зіграло чималу роль в об’єднанні після падіння Берлінської стіни — люди зі східної та західної частини міста разом влаштовували вечірки, управляли клубами та тусувалися. У Грузії це стало політичним актом проти свавілля уряду. Врешті, київські вечірки «Схема» народилися після Майдану та стали прихистком для молоді, яка намагалася втекти від реальності.

«Рейв — це свобода. В цьому лежить основа ідеології рейв-культури», – доводить Марко.

Фотографії: Люда Корнієвич