Майже знищена хвороба. Чи справді у XXI столітті в Україні варто боятися поліомієліту і що робити, щоб не було страшно

В Україні високий ризик поширення поліомієліту — про це нещодавно нагадав Центр громадського здоров’я. hromadske пояснює, чи справді варто боятися в Україні небезпечної хвороби, яку майже повністю викорінили в усьому світі (за винятком кількох країн). 

Чому Україна в зоні ризику?

У жовтні 2021 року в Україні зафіксували та офіційно підтвердили випадок паралічу у 1,5 річної дитини з Рівненської області через поліомієліт. Батьки свідомо відмовились від щеплень, передбачених медичними стандартами, через релігійні переконання.

Раніше чотири випадки гострого млявого паралічу, викликаного одним із типів поліовірус, підтвердили в дітей у Таджикистані зафіксували. До цього ЦГЗ повідомляв про поширення іншого типу поліовірусу між Пакистаном та Афганістаном.

ЦГЗ наголошує, що ризик поширення поліомієліту в Україні високий через недостатній рівень вакцинації серед населення.

Чим страшний поліомієліт?

Це захворювання, збудником якого є поліовірус. Він поширюється від людини до людини через фекалії та слину. Заразитися можна через брудні руки, забруднену воду або їжу.

Захворювання може супроводжуватися лихоманкою, головним болем, блюванням, болем у кінцівках та іншими симптомами. Але для більшості людей серйозної небезпеки воно не становить — частина хворих узагалі може не звернути на нього уваги.

Проблема в тому, що в одному випадку з 200 у хворого розвивається незворотний параліч (часто ніг). Із цих людей 5-10% можуть померти через параліч дихальних м’язів.

Комусь це може здатися не надто великим ризиком, але є щонайменше два аргументи проти цього. По-перше, поліовірус дуже легко поширюється, а тому раніше на поліомієліт хворіли багато людей. Тому й маленькі відсотки легко перетворюються на великі цифри. Наприклад, за даними ВООЗ, у 1988 році лише так званим диким поліовірусом у світі інфікувалися 350 тисяч людей (чому він дикий та які бувають ще, ми поговоримо трішки згодом).

А по-друге — і це чи не найголовніше, — найбільше поліовірус вражає дітей до 5 років, тоді як для дорослих він порівняно не такий небезпечний.

Майже викорінена хвороба

Попри те, що вилікувати поліомієліт неможливо, захворювання можна легко попередити — уже протягом багатьох років існують дуже доступні та ефективні вакцини. Саме вони зіграли ключову роль у тому, що захворюваність на поліомієліт упродовж останніх десятиліть вдалося зменшити на 99%.

Відомі три типи цього вірусу. Вірус другого типу не траплявся з 1999-го року, а вірус третього типу — з 2012-го року. ВООЗ офіційно оголосила про викорінення цих двох типів вірусу.

Це дає надію, що поліомієліт можна цілком усунути й ніхто ніколи не буде хворіти на нього, так само як уже впродовж 40 років ніхто у світі не хворіє на натуральну віспу. Але радіти поки зарано. Адже вірус першого типу продовжує заражати людей у Пакистані та Афганістані.

Оскільки хвороба може протікати в легкій формі, то випадки паралічу й смерті — це лише верхівка айсберга. Збудник може непомітно поширитися в інші країни й викликати хворобу в людей, які не були щеплені.

За даними ВООЗ, нездатність ліквідувати ці осередки захворювання може призвести до того, що за 10 років у світі реєструватимуть по 200 тисяч випадків поліомієліту на рік. Як саме це стосується України, ми побачимо далі.

Дикий і той, що «втік із вакцини»

Три вищезгадані типи є прикладом так званого дикого поліовірусу. Він має цілком природне походження. Але бувають віруси, походження яких пов’язане з вакцинами. Цей факт противники вакцин часом використовують як аргумент, тому на ньому варто зупинитися окремо.

Існують два види вакцин проти поліомієліту. Одні — виготовлені на основі інактивованих (фактично мертвих) вірусних частинок, а інші — на основі ослабленого, або, як кажуть фахівці, атенуйованого поліовірусу.

За використання першої технології вірус уже ніяк не може «воскреснути» і призвести до захворювання. Але в другому випадку це можливо. З кишкового тракту щепленої людини він потрапляє в навколишнє середовище, а звідти — до організму інших людей. Він ще не може нікому нашкодити, але що довше він циркулюватиме між людьми, то більше в ньому відбувається мутацій, і він може повернутися до форми, небезпечної для людини. У таких випадках говорять про поліовірус вакцинного походження. І саме він став причиною нещодавніх випадків паралічу в Таджикистані.

Чому ж такі вакцини досі використовують? 

Проста відповідь полягає в тому, що користь від таких вакцин все одно дуже переважає потенційну шкоду. За даними ВООЗ (на 2017 рік), із 2000-го року діти в усьому світі отримали 10 мільярдів доз вакцини на основі ослабленого поліовірусу. Це дозволило уникнути 13 мільйонів випадків хвороби й радикально зменшити рівень захворюваності. Водночас справді було зафіксовано 24 спалахи, викликані вірусом вакцинного походження, що призвело до 760 випадків захворювання. Як бачимо, цифри майже непорівнянні.

Але й це не все. Циркуляція вірусу вакцинного походження можлива не будь-де, а лише там, де через ті чи інші причини є значна частка невакцинованого населення. Як правило, здатність викликати хворобу у вірусу виникає приблизно через рік такої циркуляції.

Виходить так, що коли достатня кількість населення має щеплення проти поліовірусу, вакцини з ослаблених вірусів не можуть нікому нашкодити.

Потрібен колективний імунітет 

Вважається, що вірус не може поширюватися, якщо щеплення отримають 95% населення. В такому разі утворюється колективний імунітет. Але в Україні немає такої частки щепленого населення.

Якщо взяти до уваги статистику щодо дітей віком до одного року, то лише 83% з них мають щеплення проти поліовірусу. А у старших дітей цей показник трішки спадає.

Крім того, рівень вакцинації від поліомієліту значно відрізняється залежно від регіону. Якщо у Сумській області станом на 2020 рік він перевищує 95%, то в Закарпатській ледве сягає понад 70%.

Усі, хто не має щеплення від поліомієліту, можуть захворіти на нього, якщо збудник потрапить на територію країни.

Шість повторювань для повного захисту

В Україні щеплення від поліомієліту входить до календаря профілактичних щеплень (тобто є обов’язковим) і робиться коштом держави. Всього необхідно повторити його 6 разів — від двох місяців і до 14 років. Для цього використовують як інактивовані, так і «живі» вакцини у певному порядку.

Дітям із хронічними захворюваннями особливо важливо вакцинуватися, а справжні протипоказання трапляються дуже рідко — їх визначає лікар.