«Ваш виклик — сформувати образ нової України» — мексиканський архітектор

Фернандо Ромеро — мексиканський архітектор, глобальний інвестор і зять найбагатшої сім’ї на планеті магната Карлоса Сліма. Він відвідав Україну, щоб побачити потенціал українських міст, портів та аеропортів. Ромеро береться за масштабні інфраструктурні проекти — наразі працює над створенням нового аеропорту в Мехіко.

Громадське поспілкувалося з ним про те, чи можливо створити глобальний хаб в досі малопопулярному місті, як збудувати не просто новий, а успішний аеропорт і від чого це залежить, як працювати з радянським архітектурним спадком, що робити, якщо у держави бракує коштів на грандіозні проекти.

Ви досліджуєте потенціал міст, приїхали до України на кілька днів. Що встигли відзначити?

Я встиг зрозуміти, що Україна — це країна з величезною історією, надзвичайною архітектурою, чудовими громадськими просторами, гарними людьми, великим потенціалом, та неабиякими досягненнями за останні три роки.

Я в курсі реформ, які відбуваються. Знаю, що країна розвивається. Певен, що це позначиться на іноземних інвестиціях в Україну протягом найближчих років. Мені цікаво, який внесок можуть мати архітектура та інфраструктура, щоб створити ідентичність України в 21 столітті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Як урбаністи з Лондона допоможуть оживити приміщення заводу в центрі Франківська

Як приклад можу навести проект, який ми реалізували в Мехіко — найбільший аеропорт з пропускною спроможністю 68 мільйонів осіб. 4 мільярди пішло на один термінал, а загальний бюджет становив 10 мільярдів.

Це гарний приклад, як держава може не тільки здійснювати реформи, які часом абстрактні, непомітні, але також реалізує проекти, пов’язані з історичним минулим країни та матимуть вплив на майбутні покоління. Україна має неабиякий потенціал, аби стати самобутньою завдяки архітектурі та інфраструктурі.

Мексиканський архітектор Фернандо Ромеро (біля презентаційної дошки) Фото: сторінка Fernando Romero у facebook 

Коли мова заходить про створення хабів, чи достатньою лише бажання, звісно підкріпленого наявністю інвестицій і тяжкою роботою? Чи можливо створити таке нове «місце-магніт» на досі непопулярній території?

Світ змінюється так швидко, беручи до уваги появу штучного інтелекту, досягнення в сфері технологій. Те що було неможливо у ХХ-му столітті, відбувається в ХХІ-му. З точки зору традиційного урбанізму, розвиток ключових міст країни помітний, але я бачу потенціал в створенні, наприклад, міста виключно для сфери ІТ, розробці нової міжнародної моделі стійкого розвитку міст. Така можливість є.

З іншого боку, можна переглянути систему аеропортів, не ігнорувати порти, одразу думати, що якась знакова будівля може опинитись на поштівці та сформувати імідж нової України. Якщо вбити в пошукову систему Google слово «Україна», побачимо мапу і давні будинки.

Також є певні позитивні аспекти, що стосуються історії культури. Але це в минулому. Вони не асоціюються з чимось новим. Найбільший виклик для країни — сформувати імідж нової України на міжнародній арені.

Нам дісталась у спадок радянська архітектура. Сірі подібні будинки однакові від заходу України аж до найсхіднішого куточка Росії. Так, сьогодні з’являються нові проекти, але якщо придивитися, то просто ці споруди вищі та в них більше скла. Сучасніші на перший погляд, але не видно зміни в мисленні. Скажіть, як архітектор, в якому напрямку можна рухатися.

Майже вся архітектура має прив’язку до контексту. Наприклад, релігійні пам’ятки XV-го століття самобутні і знову ж таки мають прив’язку до контексту. Якщо повернутись в наш час, помітний вплив Росії. Будинки, які ми називаємо «модерними» насправді, дуже далекі від модернізму. Модернізм — це післявоєнна історія, 40-ві, 50-ті роки. Це було 60 років тому.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Навчити сексу в СРСР могли тільки в КДБ» — американський режисер

Зараз у забудовників на першому місці бізнес, а не культура чи якість. Все більше новобудов — репліки комерційних будівель. Це перетворилось на ринок нерухомості та продажі квадратних метрів і не передбачає ніякого вкладу в культуру міста. Отже, я вірю, що є бачення, і, якщо є політична воля, то буде й можливість використовувати цю волю та бачення для становлення самобутньої держави ХХІ-го століття.

Мексиканський архітектор Фернандо Ромеро Фото: сторінка Fernando Romero у facebook 

Ми бачили ваші надзвичайні проекти, але варто зазначити, що вони не з дешевих, в них вкладено чимало грошей. Україна — не Катар, вона не може дозволити собі вкладати такі кошти в архітектуру. У Мексиці, насправді теж величезна прірва між бідними і багатими. Як працювати в цих умовах? Як реалізовувати недорогі проекти?

На мою думку, архітектурні проекти — гарний спосіб пришвидшити розвиток країни. Отже, важливо вкладати і розбудовувати інфраструктуру. Витрати залежать від масштабу проекту. Так, це недешеві проекти, але вони важливі, бо можуть вирішити серйозні проблеми, які існують в країні. З’являється безліч нових робочих місць. Це, у свою чергу, може принести мільярди доларів доходу, створити новий ринок, позитивно вплинути на економіку та зменшити рівень бідності.

Отже, я дійсно думаю, що архітектурні та інфраструктурні проекти можуть відкрити нові можливості, вирішити серйозні проблеми. І Україна працює над ними. Важливо брати до уваги не лише кількісний аспект, але і якісний. Адже ви можете реалізувати дорогі проекти, які залишаться непомітними, реплікою, не зроблять вас самобутніми.

Це найбільший виклик, який постав перед вами. Головне завдання — «спроектувати» країну, привернути іноземні інвестиції. Через те, що країна молода, слід працювати над цим. Це один з викликів, який постав перед Україною сьогодні.

Ви звертаєте увагу на успіх реформ, ми знаємо, що в Україні ви зустрічаєтеся з представниками влади. Як інвестор, що ви скажете?

Скажімо, знову наведу приклад аеропорту. Коли Мексика провадила свої реформи, було важливо також створити проекти, які б демонстрували візію цих змін. Реформи — не те, що люди можуть побачити, вони абстракті, це стос документів, який має довгострокові наслідки для всієї країни. Тоді як проект може матеріалізувати це бачення. І от ми зводимо один з найбільших аеропортів у світі, це інфраструктурний проект, але який пов’язаний з історією країни.

Новий аеропорт у Мехіко, який має відкритися у 2020-му році, натхненний мексиканською архітектурою. Збудований у формі літери X, що має нагадувати про назву країни латинкою MeXico, вхід в термінал має нагадати про елементи герба країни — сидячий на кактусі мексиканський беркут, який пожирає змію Фото: Lizette de la Garza

Але треба розуміти, що не треба будувати грандіозний аеропорт, якщо у вас немає такого пасажиропотоку. Спочатку треба 10-20 років, щоб збільшити кількість пасажирів, скажімо, з 10 до 30 мільйонів на рік. Тоді як для того, щоб приймати 50 мільйонів пасажирів, можливо, ваша країна має бути іншою. І варто розвивати геть іншу ідею, наприклад, регіонального хаба.

Чи є така спроможність? Не можуть мери різних міст будувати свої аеропорти кожен сам по собі, має бути організована і продумана мережа, яка сприймається, як щось ціле.

Макет нового мехіканського аеропорту Іллюстрація з сайту Фернандо Ромеро

Український уряд саме зараз зацікавлений в залученні інвестицій у цю сферу. Ми, знаємо, що ви їдете дивитися на аеропорт в Гостомелі, який міг би стати таким транспортним вузлом для вантажних перевезень, а також для бюджетних авіаліній.

Це все пов’язане з тим, що я казав досі. Замість того, щоб думати про один глобальний проект, краще думати про мережу аеропортів, яка одразу передбачає потенційних інвесторів та пов’язана з національною стратегією розбудови. Це не питання, двох міст, які захотіли власні аеропорти. І ця мережа має бути пов’язана з планами країни.

Той експерт, що візьметься за створення аеропорту має провести загальний аналіз. У випадку аеропорту Мехіко, ми 15 років працювали над планом, досліджуючи усі аспекти, розглядаючи варіанти різних розмірів об’єкту перед тим, як визначилися з там би мовити «генпланом».

Ви говорите про інфраструктурні проекти, в який беруть участь великий бізнес та держава. В Україні це дуже ризикована річ, країна лише пробує позбутися впливу бізнесу на політику, а такі проекти навпаки їх знову зближують?

У кожної країни власний шлях. Я можу говорити про мексиканську демократію з 2000-го року, коли в Конгрес обрали три партії. (У 2000-му вперше від часів Мексиканської революції 1910-1920-го року опозиція виграла вибори — ред.) Це було 17 років тому.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Я пишу книжку про Мазепу і Бандеру» — італійський журналіст

Наша демократія спершу не була ефективною, але ми досягли багато чого після зміни конституції у 2012-му році. Здійснилися реформи в сфері фінансів, телекомунікацій, нафти й газу. Я думаю, що всі це визнають, хоча й дійсно лишається чимало викликів і це не тільки стосується відносин чи то пак залежності політиків від приватного сектору та навпаки, або ж олігархія в політиці.

Проте видно, що зміни трапляються, і право голосу кожної людини є вкрай важливими, і люди вірять, що вони є відповідальними за чимало рішень уряду. Гадаю, у вас є також багато подібного до Мексики: велика прірва між класами, політики вкрай близькі до еліти країни, величезний соціальний тиск. Я справді думаю, що Мексика — чудовий приклад для вивчення українцями.

Чи ваш тесть, Карлос Слім, висловив якийсь інтерес до інвестицій в Україну? Чи є потенціал?

Я не маю змоги говорити з вами про це, бо це геть інша розмова і окрема справа. Я можу сказати, що особисто я хочу знати якомога більше про вашу країну.

/оператор Дмитро Русанов, переклад Кучмагра Ольга

Підписуйтесь на наш канал в Telegram