Найкраще українське кіно року. Хто змагатиметься за «Золоту Дзиґу»

21 квітня Українська кіноакадемія оголосила номінантів на національну кінопремію «Золота Дзиґа». За головний приз конкурсу змагалось 86 робіт.

Цьогоріч премію вручатимуть у 23 номінаціях. Розповідаємо про українські стрічки, які претендують на звання «Найкращий фільм».

«Погані дороги», реж. Наталія Ворожбит

Наталія Ворожбит, відома насамперед як драматургиня та сценаристка, 2020 року екранізувала власну однойменну п’єсу. До речі, це єдиний фільм з усіх номінантів, який ще не вийшов у широкий український прокат — звісно, через пандемію.

«Погані дороги» — це п’ять новел, п’ять коротких історій про долю людей, які живуть серед окопів та блокпостів. Військові, цивільні та журналісти постають у фільмі Ворожбит далекими від прилизаних пропагандистичних образів людьми.. Під палючим степовим сонцем вони вчаться жити за новими правилами прифронтової зони. Можливо, це один з перших кроків до українського кіно про війну, яке неодмінно має прийти на зміну так званим «патріотичним» блокбастерам про сучасність чи «славетне минуле».

«Атлантида», реж. Валентин Васянович

Один із найголовніших українських фільмів минулого року: лауреат Венеційського кінофестивалю, здобув велику кількість інших нагород. Україна навіть висувала його на отримання Оскара в категорії «Найкращий міжнародний фільм», але з цим не склалося.

Дія фільму відбувається у 2025 році. Війну закінчено, Росію переможено, але звільнені території зневоднені у всіх значеннях. Виснажився й ветеран Сергій — головний герой фільму, який повертається до рідного міста.

Його місце роботи — меткомбінат — закриває іноземний власник, тож Сергій лишається сам на сам зі своїм болем. У пошуках розради й грошей він стає водовозом — рятівником тих, хто ще змушений жити та працювати серед випаленої землі.

У фільмі знялися непрофесійні актори: учасники бойових дій та волонтери.

«Черкаси», реж. Тимур Ященко

Фільм за мотивами реальної історії про оборону тральщика «Черкаси», який під час російської агресії в Криму був заблокований в бухті Донузлав, але продовжував чинити опір російським силам. Проте це ігрова картина, тому не варто очікувати від неї документальності.

У центрі оповіді двоє хлопців, вихідців з одного села, які разом служать на тральщику. Поки вони перебувають у морі, на материку відбувається зміна влади, а згодом — і анексія Росією Кримського півострову.

Безумовна заслуга творців фільму — критичне зображення самих моряків, відмова від топорної героїзації. Стрічок про події 2014 року знято чимало, але «Черкаси» — чи не перша спроба пояснити мотиви тих, хто перейшов на російську сторону.

«Земля блакитна, ніби апельсин», реж. Ірина Цілик

Це єдина документальна стрічка серед номінантів. Місце подій — Красногорівка, Донецька область. Ганна сама виховує чотирьох дітей. Їм довелося рости не в найкращі часи, але це не означає, що дитинство скасоване, — мати робить все можливе задля їхнього щастя. Старша донька Ганни хоче пов’язати своє життя з кіно. У майбутньому вона планує вступати до профільного вишу — а поки що бере до рук камеру та знімає фільм про життя своєї родини й рідного міста.

Ірині Цілик вдалося створити щемке й людяне кіно про мешканців Сходу України майже без війни у кадрі — лише на початку фільму є сцена обстрілу. Це радше фільм про дитинство, мрії, родинний затишок, а ще — трішки кіно про кіно, де помітна любов режисерки до своїх героїв.

«Толока», реж. Михайло Іллєнко

Фільму-«довгобуду», задум якого з’явився в режисера ще наприкінці 60-х, не пощастило з часом релізу. 12 березня 2020 року — саме того дня, коли стрічка мала вийти на великі екрани — по всій Україні розпочався масштабний локдаун. Через це прем’єру фільму довелося перенести на кінець літа, коли кінозали ще не оговталися від тривалої паузи.

Іллєнко не зрадив собі: він зняв фантазію у всіх традиціях українського поетичного кінематографа (а цей термін має як позитивну, так і негативну конотацію). Надихнувшись Шевченком, режисер у сюрреалістичній манері розповідає історію України від козацьких часів до сьогодення через історію однієї хати. Її господиня живе впродовж цілих епох, і після катастроф раз по разу відновлює будинок завдяки толоці — спільній важкій роботі родичів та сусідів. На долю Катерининої хати випадають усі можливі негаразди: війни, повстання, голодомор, репресії тощо.

Лиш одне досі невідомо: чи отримає фільм статуетки від сучасної толоки з українських кінематографістів-членів кіноакадемії?

Автор : Роман Губа