Поразка Ердогана? Чого чекати Україні від першої за 20 років перемоги опозиції на місцевих виборах у Туреччині

Найбільша поразка партії Ердогана та найбільша перемога турецької опозиції за останні 20 років — такі підсумки місцевих виборів, що відбулися 31 березня цього року. Так, це ще не парламентські вибори й тим паче не президентські — влада Реджепа Таїпа Ердогана все ще міцна, але його авторитарна система неочікувано для багатьох похитнулася вперше за тривалий час. Які ключові міста «втратив» Ердоган, хто й чому переміг у регіонах і на що тепер чекати Україні — у матеріалі hromadske.

Які партії отримали владу на місцях?

Хоча про владу Ердогана говорять як про незмінну, а у 2017-му з його подачі Туреччина перетворилася на До 2017 року за конституцією Туреччина була парламентською республікою, в якій тривалий час керівну роль виконував прем'єр-міністр — цю посаду у 2003-2014 роках обіймав Реджеп Ердоганпрезидентську республіку, останніми роками опозиція все ж ставала міцнішою — у 2023-му на президентських виборах навіть знадобився другий тур. Ердоган тоді переміг, але лідер турецької опозиції Кемаль Киличдароглу зумів набрати аж 44,95% голосів і стверджував, що у процес підрахунку втручалася влада.

Найслабші місця чинної влади — великі міста, серед яких столиця Анкара, Ізмір і Стамбул, найбільше місто Європи. Після попередніх місцевих виборів 2019 року в цих мегаполісах уже були опозиційні до Ердогана мери. Нинішні вибори не лише ствердили ці позиції, а й принесли сюрпризи: зокрема, «Партія справедливості та розвитку» втратила цілу низку традиційно «консервативних» міст, які перейшли під контроль опозиційної «Республіканської народної партії».

РНП — політсила, створена першим президентом країни Мустафою Кемалем Ататюрком, якого вважають «батьком-засновником» сучасної світської Туреччини. На відміну від Ердогана, який дедалі сильніше ісламізує країну й вибудовує жорстку владну вертикаль, РНП підтримує демократію та виступає за розділення церкви і держави. «Республіканці» на цих виборах зберегли крісла мерів у вже згаданих Анкарі, Ізмірі та Стамбулі, а також перемогли у двох інших великих містах — Бурсі й Адані. Саме РНП посіла перше місце на виборах і отримала контроль над 51 з 81 провінції країни.

Оскільки це муніципальні вибори, важлива саме місцева більшість у конкретних муніципалітетах, містах або провінціях. А втім, для загального розуміння наведемо й офіційні результати виборів у відсотковому співвідношенні по всій країні:

• «Республіканська народна партія» — 37,76%;
• «Партія справедливості та розвитку» (політсила Ердогана) — 35,48%;
• «Партія нового благоденства» (релігійного спрямування) — 6,19%;
• «Народна партія рівності та демократії» (прокурдська) — 5,79%;
• «Партія націоналістичної дії» (ультраправа) — 4,98%;
• інші партії — 9, 85%.

Поразка керівної партії

Хоча вибори до місцевих органів влади не змінять центральної влади Ердогана та його політичний курс, для президента ці вибори знаменують кінець 20-річного домінування його партії.

Відомий турецький експерт Левент Гультекін у своєму відеоблозі назвав кілька причин «історичної поразки» керівної політсили.

«У багатьох містах, які традиційно голосують за партію Ердогана, вони значно втратили голоси. Ніхто не очікував на такі підсумки. Виборець просто покарав владу за погіршення соціального становища: підвищення податків, високу інфляцію та зниження купівельної спроможності», — пояснив експерт.

Гультекін вважає, що внаслідок таких результатів Ердоган утратив свою політичну перевагу загалом. З ним не погоджується Шебнем Гюмюшчу — доцентка кафедри політології Університет в американському ВермонтіМіддлберійського коледжу. Вона певна, що рейтинг самого президента не постраждає від провалу його партії.

«Виборці думають, що їхні проблеми більше не чути на місцевому рівні, але вони не звинувачують у цьому президента. Натомість вважають за краще дистанціюватися від його партії», — підсумувала вона в інтерв'ю турецькій службі BBC.

Одними з головних причин поразки керівної політсили Гюмюшчу називає слабкі кадри на місцях та корупцію в лавах партійних організацій.

Успіх опозиції

Незадовго перед місцевими виборами «Республіканська народна партія» змінила керівника. Попередній голова «республіканців», 76-річний Кемаль Киличдароглу, був тим самим суперником Ердогана на президентських перегонах у 2023-му, та після поразки відійшов на другий план. Партію очолив 49-річний Озгюр Озель. Хоч вибори й муніципальні, у соцмережах приголомшливу перемогу в більшості провінцій пов’язують саме зі зміною лідера, який став символом омолодження політсили.

Однак успіх опозиційної партії пов’язаний не тільки з ним. У політсилі Ататюрка усвідомили, що для перемоги на виборах їй доведеться не лише плекати голоси прогресивних демократів, а й зайти на електоральне поле президента країни — боротися за голоси консервативних турків.

Найяскравіше це робить мер Стамбула — Екрем Імамоглу, який демонструє своє толерантне ставлення до релігії. Є кадри, як він молиться в мечеті або читає арабською рядки Корану. А ще Імамоглу розповідав у медіа про свою матір, яка на сімейних фотографіях стоїть з мусульманською хусткою на голові.

Турецький політолог Ібрагім Услу в інтерв'ю DW пояснив, що не всі 37% виборців, які проголосували за «республіканців», підтримують їхні ідеї — секретом успіху парадоксально стали саме праві виборці, які не стануть соціал-демократами за один день.

«Консерватори, ісламісти й націоналісти голосували за РНП. Вона стала силою, яка може отримати голоси від будь-якої політичної течії», — зазначив він, говорячи про перемогу Імамоглу у Стамбулі.

Директор дослідницької організації PanoramaTR Осман Серт погоджується, що «Республіканська народна партія» показала високий результат саме через те, що відійшла від суворого світського акценту.

«Ця перемога є результатом трансформації партії. Якщо вона зуміє продовжити цей процес, то для Туреччини може відкритися нова ера», — оптимістично заявив він в інтерв'ю опозиційному телеканалу KRT TV.

Підтримка Палестини

Якщо переможцем виборів 31 березня стала партія Ататюрка, то її тривожним відкриттям — проісламська «Партія нового благоденства».

Політсилу вважали маргінальною та не очікували від неї великих звершень, бо сам Ердоган донедавна майстерно загравав із мусульманським електоратом. А втім, ПНБ вибудувала свою виборчу кампанію саме на критиці влади, звинувачуючи її у «недостатній релігійності».

Мехмет Алтиноз, ультраконсервативний кандидат від ПНБ у мери Стамбула, нарікаючи на розповсюдженість наркотиків, заявив про вплив на це серіалів і телебачення. І додав, що «сильною країна стане лише з міцною родиною».

Допомогла і критика керівної партії через її слабку, як вважають у ПНБ, підтримку палестинців. Турецький політолог Мурат Каран у коментарі DW зазначив, що крісла мерів двох міст проісламістська політсила здобула саме завдяки чутливості турків до війни в Газі, про яку партійці говорили протягом усієї виборчої кампанії.

ПНБ фактично звинуватила владу в лицемірстві: з одного боку, офіційна Анкара виступає проти дій Ізраїлю в Газі, а з іншого — не припиняє торгівлю. На мітингах проти Ердогана люди навіть приносили плакати з вимогою припинити торгівлю з Ізраїлем.

«Не лише люди з проісламськими поглядами, а й громадяни інших верств суспільства, які були незадоволені ситуацією в Газі, ставили їм питання про це», — зауважив Мурат Каран.

Потенційний союзник України

Хоча проблема Гази не має стосунку до роботи місцевих органів влади, опозиційна проісламська партія успішно використала цю чутливу для багатьох турків тему у своїй кампанії.

Водночас війна росії проти України такого інтересу в пересічного громадянина Туреччини не викликає. Хоча турецька опозиція і не звертала уваги на Україну під час місцевих виборів, у переможців — «Республіканської народної партії» — більш прозахідні погляди, ніж в адміністрації Ердогана. А втім, про вплив на потенційну підтримку у війні проти росії говорити зарано.

У перспективі головним супротивником Ердогана вже на загальнонаціональних виборах може стати Екрем Імамоглу — фігура, здатна об’єднати і поміркованих мусульман, і прогресивних демократів. 24 лютого 2022 року Імамоглу засудив вторгнення росії в Україну, а пізніше, під час візиту до Польщі, зустрівся з українськими біженцями. Тоді він поспілкувався з українкою із міста Коростишів, що на Житомирщині, та побажав якнайшвидшого завершення війни і миру.

Упізнаваність Імамоглу вже давно перетнула межі Стамбула. Навіть лідер «республіканців» — Озгюр Озель — менш популярний і публічно оголошував, що не має президентських амбіцій. В інтерв'ю турецьким медіа він поділився, що Екрем Імамоглу чи Мансур Яваш — опозиційний мер Анкари — вже є «форвардами» політсили, і «настане день, коли один із наших друзів стане кандидатом у президенти».

З великою ймовірністю, на наступних виборах глави держави ми побачимо саме Імамоглу, який уже двічі здобув перемогу у 15-мільйонному мегаполісі. Наостанок хочеться обережно пригадати слова самого Ердогана: «Хто втратить Стамбул, втратить і Туреччину».

Автор: Асіф Алієв

Автор: Асіф Алієв