Румунська революція 30 років потому: «Ніхто не був притягнутий до відповідальності»
Цього року світ відзначає 30—річчя осінніх революцій 1989 року, які сколихнули Центральну й Східну Європу і призвели до падіння комуністичних режимів. Румунія була єдиною країною в східному блоці, де перехід до демократії відбувся за жорстким сценарієм — з кровопролиттям і стратою комуністичного лідера Ніколае Чаушеску і його дружини Олени.
За матеріалом ZDG
Після втечі Чаушеску новим органом влади стала Рада Фронту національного порятунку на чолі з Іоном Ілієску. Нині Ілієску звинувачують у злочинах проти людяності. Його військові заходи сприяли збройним сутичкам уже після повалення режиму Чаушеску. Велика частина загиблих припадає на дні після розстрілу диктатора — за висновком прокуратури, йдеться про понад 860 загиблих. Справа про Революцію 1989 року залишається невирішеною вже 30 років.
«Я бачила, як солдати стріляли, і постріли виблискували в небі»
«Влада румунської держави, відповідно армія, міліція, служба безпеки і патріотичні гвардії (румунське воєнізоване формування комуністичної епохи — ред.), обстрілювали людей з безпосередньої згоди тих, хто був на чолі Комуністичної партії», — розповідає Теодор Мерієш, учасник революції і голова Асоціації «21 грудня 1989 року».
Революція спалахнула 16 грудня в Тімішоарі. Все почалося з мирного протесту, викликаного зміщенням зі свого поста і виселенням з будинку дисидента, угорця за національністю, Ласло Текеша. Незабаром протест переріс в антикомуністичний, революція поширилася й на інші міста Румунії та завершилася в Бухаресті. «Секурітате», міліція й військові намагалися придушити протести силою, стріляли в людей і затримували протестувальників.
Георге Станку затримали ввечері 21 грудня. Як і багатьох інших, його катували і потім відправили в Жілавську в'язницю. Наступного дня, коли був повалений Чаушеску і Георге повернувся додому, батьки не впізнали сина і не відкрили двері. «Ось настільки я був знівечений», — згадує Георге.
Він каже, що саме державні сили перетворили мирну революцію на насильницьку: «Ми були з порожніми руками. Вони перетворили мирну революцію на жорстоку. Вони, зі страху бути поваленими, допустили всі види насильства і, врешті-решт, стріляли в людей».
Ніколетті Джіуркану на момент революції було 14 років. У ніч на 21 грудня 1989 року вона разом з 12-річним братом і батьком вийшла на вулиці Бухареста «переживати історію», як казав їм батько.
«Я бачила, як солдати стріляли зі зброї, і постріли виблискували в небі. Люди були щасливі і кричали «Свобода!», а наші душі немов підносилися до неба з цими словами», — згадує Ніколетта.
Але репресивні сили все ще намагалися придушити протести і витіснити революціонерів з вулиці. Ніколетта згадує, як чотири людини навели на неї зброю зі словами: «Бігом за нами».
Ніколетту заарештували і катували в міліцейському відділку. Дівчинку били до втрати свідомості й приводили до тями, виливаючи на голову відра з водою, і знову продовжували побиття.
«За 30 років ці люди не заплатили за скоєне»
«Ті, хто били нас, були міліціонерами 14-ї дільниці. Багато з них нині обіймають низку важливих посад. Деякі з тих, хто катував нас тими ночами, нині досі перебувають в 14-му відділенні, один з них є там головним комісаром, — зазначає Ніколетта. — Я не можу зрозуміти, як румунська держава приховувала злочинців стільки років? За 30 років ці люди не заплатили за скоєне. Ба більше, вони залишилися на посаді, вийшли на пенсію, спокійно продовжили своє життя, просувалися по службі, вихвалялися, удостоювалися почестей, медалей».
Ніколетта, разом з сотнями інших учасників революції і родичами загиблих, звернулася за справедливістю до Європейського суду з прав людини, який виніс близько 300 рішень, що зобов'язують державу виплатити компенсації позивачам на загальну суму приблизно в 1 мільйон євро.
Тоді, в 1989-му, Чаушеску з дружиною та охороною втекли з Бухареста 22 грудня, коли стало зрозуміло, що придушити повстання неможливо — армія масово перейшла на бік протестувальників, вони захопили телецентр і оголосили про падіння режиму. Поваленого диктатора з дружиною військові затримали в Тирговіште, там же відбувся військовий трибунал, і вже 25 грудня Ніколае і Олена Чаушеску були розстріляні.
Після втечі Чаушеску влада перейшла до нової політичної структури — Ради Фронту національного порятунку, який утворився здебільшого з другого ешелону Комуністичної партії. Фронт очолив Іон Ілієску, який згодом став президентом Румунії.
«Звісно ж, Чаушеску не повинен був померти, він повинен був сказати, хто ці покидьки. Вони вбили його якраз для того, щоб він не зміг цього сказати», — впевнений Георге Станку.
Теодор Мерієш, революціонер і голова Асоціації «21 грудня 1989 року», вважає, що «ідеали революції були викрадені», а Румунія залишалася прорадянською аж до 1996 року.
«Керівництво в Бухаресті було прорадянським до 1996 року. Лише після цього були проведені зміни. Вперше за останні 80 років у нас з'явився ліберальний уряд. Подивимося, він іншого кольору, але — головне — він не прорадянський», — стверджує Мерієш.
«Ця мережа корупції, яка захопила Румунію після 1989 року»
Іону Ілієску висунули офіційні звинувачення в злочинах проти людяності. За висновком прокуратури, підтримані тоді Ілієску військові заходи сприяли насильству вже після повалення диктатора Ніколае Чаушеску.
Кримінальна справа під назвою «Груднева революція 1989 року» стала найбільш затяжним розслідуванням в історії Румунії.
Перша спроба притягти Ілієску до відповіді відбулася в 2004 році, але тоді Конституційний суд визнав це рішення неконституційним. Того ж 2004 року Теодор Мерієш і адвокат Антоніє Попеску подали першу скаргу в Європейський суд з прав людини. Вони вимагали засудження румунської влади за затягування справи і позбавлення потерпілих справедливого суду. ЄСПЛ встав на бік потерпілих і зажадав від влади Румунії відновити розслідування про події 1989 року. У 2016 році справу проти Іона Ілієску відновили. У квітні цього року її передали до суду. Згідно з Кримінальним кодексом Румунії, «злочини проти людяності» караються тюремним ув'язненням на термін від 15 до 25 років, або довічним ув'язненням.
Після грудневої революції політичне обличчя Румунії змінилося — в країні встановилася демократія, в 2004 році вона стала членом НАТО, а в 2007 членом ЄС. Тим не менш, багато внутрішніх проблем досі не вирішені. Виною тому — зокрема, незавершена справа про революцію, вважає адвокат Антоніє Попеску.
«Ця мережа корупції й організованої злочинності, яка захопила Румунію після 1989 року, загальмувала розвиток країни, сплелась в притулок для злочинів, — каже Попеску. — У центрі корупційних скандалів сьогодні перебувають ті ж персонажі, які пов'язані з політикою і злочинами в той кримінальний період».
Ще в 90-х в Румунії люди виходили на десятки протестів. Один з найбільш значущих — Голаніада (рум. Golaniada) — акція громадянської непокори, яку почали студенти й викладачі Бухарестського університету 22 квітня 1990 року. Голаніада почалася перед виборами, призначеними на 20 травня 1990-го. Учасники вимагали заборонити колишнім членам Комуністичної партії Румунії брати участь у виборах. Кількість маніфестантів зросла до 30 000.
Та з часом люди втомилися, хтось емігрував, хтось — постарів. І лише деякі звернулися до суду у справі про «грудневу революцію 1989 року». Асоціація «21 грудня 1989 року» і домагається нині справедливості в суді.
Голова Асоціації Мерієш каже, що сьогоднішні партії «Фронт національного порятунку» і «Соціал-демократична партія» — не що інше, як послідовники винуватців тих подій.
Число жертв подій грудня 1989 року перевищує 5 тисяч осіб, з яких 1118 осіб загиблих, 3800 поранених і понад 800 затриманих. Учасники Грудневої революції вважають, що Румунія не прийде до справжньої свободи й демократії, поки винні в збройних зіткненнях грудня 1989 не будуть покарані.
За підтримки «Медиасети»