«Ми не боремося із системою — ми захищаємо її». Чому за 30 років після Оксамитової революції чехи знову протестують?

Тридцять років тому, 17 листопада 1989 року, впав комуністичний режим у Чехословаччині. Тоді шляхом мирних протестів від влади усунули правлячу комуністичну партію: до уряду вперше увійшли представники опозиції, а президентом Чехословаччини став дисидент Вацлав Гавел. 1993 року відбулося мирне розлучення Чехії та Словаччини — утворилися дві незалежні країни.

Після десятиліть затишшя цього року чехи вийшли на наймасовіші з 1989-го протести. Цього разу — щоби зберегти ті права і свободи, які здобули в результаті Оксамитової революції. У переддень річниці біля парку Летна у Празі відбувся мітинг із вимогою відставки прем’єр-міністра Андрея Бабіша та міністерки юстиції Марії Бенешевої. На нього вийшли понад двісті тисяч чехів.

hromadske побувало в ці дні у Празі, аби зустрітися з організаторами протестів із руху «Мільйон миттєвостей за демократію», а також із учасниками та лідерами Оксамитової революції. Та поговорити про те, як змінилась країна за 30 років — і чому чехам знову доводиться протестувати.

Оксамитовий перехід

Ми зустрічаємо одного зі студентських лідерів революції Шимона Панека в офісі його організації «Людина в біді» в суботу вранці, у переддень річниці революції. Сьогодні у Панека щільний графік: після нас інтерв’ю в нього хочуть взяти ще чотири телеканали.

Гуманітарною діяльністю Панек став займатися майже одразу після революції — сьогодні «Людина у біді» є найбільшою неприбутковою організацією у Чехії. З 2014 року вони активно працюють і на сході України, доставляючи гуманітарні вантажі для постраждалих від конфлікту.

«Коли розпочалась революція, комуністичний режим у Чехословаччині був навіть більш консервативним, ніж у Москві», — каже нам Панек. Однак, на здивування всіх, комуністи не змогли довго втримувати владу: через менш ніж місяць від початку протестів президентом Чехословаччини став Вацлав Гавел, лідер революційного руху «Громадянський форум» і відомий драматург.

Режим розхитався так швидко, бо вже тоді слабко тримався на ногах. Історіограф Мартін Путна згадує, що невдоволення зростало впродовж кількох років до подій 1989 року.

«Люди в університетах об’єднувались у спільноти, робили самвидав. Спочатку це була меншість, але вона зростала. Щось уже тоді було в повітрі. Щось було інакше», — каже Путна.

«На відміну від Радянського Союзу, в нас майже не залишилося відданих комуністів після 68-го року (події Празької весни, коли народне повстання придушила радянська інтервенція — ред.). Більшість членів партії були абсолютними опортуністами. Це була влада, яка трималась на радянських багнетах. І в той момент, коли Радянський Союз сказав: “Це ваші справи, ми вам не можемо нічим допомогти”, все просто посипалося», — пояснює учасник революції Ондржей Соукуп.

У 1989 році він навчався на першому курсі університету. Сьогодні його син Юра вивчає у школі події, в яких його тато брав безпосередню участь. Ондржей охоче ділиться із сином своїми спогадами.

У день, коли відбулась перша масова студентська демонстрація, поліція оточила протестувальників на вулиці Народні Тріда у Празі. Багатьох учасників побили, серед них був і Ондржей.

«У той момент, коли ззаду під’їхали бронетранспортери з сітками і відрізали шляхи відходу, я зрозумів, що все погано, — згадує Ондржей протест 17 листопада. — У цій м’ясорубці я пам’ятаю лише другий удар по голові. Потім я отямився і зрозумів, що вперся головою у живіт поліцейського, який намагався мене лупцювати згори».

Наступний день Ондржей провів у ліжку, адже отримав легкий струс мозку. Та вже у понеділок він приєднався до студентського страйку. Захопивши спальник і кілька банок із консервами, Ондржей пішов з дому 20 листопада, а повернувся лише 4 січня.

«Вацлав Гавел вже був президентом. Відбувалися речі, які я не міг собі уявити 17 листопада», — із захопленням пригадує Ондржей.

Свою назву Оксамитова революція отримала тому, що під час тих подій ніхто не загинув, а передача влади через кілька тижнів протестів відбулася мирно. Чехи і словаки добре пам’ятали радянські танки на вулицях Праги 1968-го. Шимон Панек згадує, що тоді вони більше боялися внутрішнього опору так званих «дружинників», яких комуністична партія спеціально звозила до Праги із провінцій.

«Нашим представникам вдалося потрапити у радянське посольство, і нам повідомили, що радянське керівництво не хоче кровопролиття. Це було дуже важливо для нас. Вже через три дні політбюро та головний секретаріат чехословацької комуністичної партії відступили. З того моменту вони втрачали позиції щодня», — розповідає Панек.

Ми існуємо завдяки вам! Підтримайте незалежну журналістику – фондуйте нам на Спільнокошті та долучайтеся до спільноти Друзів hromadske.

Демократія під загрозою

Організатори протестів проти чинного уряду Чехії не випадково обрали переддень річниці революції для акції протесту.

«Цього року ми не лише святкуємо свободу. Зараз у нас серйозні проблеми з демократією. Олігархи й популісти захопили нашу країну. Вони не поважають правила, базові правила і принципи. Тому ми виходимо протестувати», — пояснює лідер руху «Мільйон миттєвостей за демократію» Мікулаш Мінар.

Прем’єр-міністра Чехії Андрія Бабіша опоненти звинувачують у конфлікті інтересів та шахрайстві з отриманням дотацій ЄС для його компаній. Навесні прокуратура оголосила, що відкриває справу щодо шахрайства холдинга Бабіша Agrofert. Наступного дня він замінив міністра юстиції на Марію Бенешеву, яку називають близькою до Бабіша. Через чотири місяці після призначення вона закрила справу проти нього, мотивувавши це тим, що не знайшла складу злочину.

Бабіша підозрювали у тому, що він увів ЄС в оману, щоб отримати 50 мільйонів євро дотацій для спорудження комплексу «Гніздо лелеки». На таку грошову допомогу підприємство могло претендувати лише за умови, якщо воно підпадає під категорію малого або середнього бізнесу. Але воно таким не є, йдеться у звіті про аудит Єврокомісії, який потрапив у пресу навесні цього року.

Це спровокувало масові протести у червні: люди вимагали відставки прем’єра. Оскільки Бабіш досі на посаді, «Мільйон миттєвостей за демократію» влаштував «сіквел» червневого протесту і назвав його «Летна 2. Знову за демократію!»

За три дні до демонстрації ми зустрілись із Мікулашом Мінаром та його колегою Беньяміном Роллєм на рівнині Летна, де відбувалися і наймасовіші мітинги часів Оксамитової революції. Вони обидва вивчають протестантську теологію, а Беньямін одного дня планує стати пастором. Однак зараз він активно займається громадським активізмом. Вони не застали часів комунізму, але кажуть, що події 30-річної давнини їх надихають.

«Ми захоплюємось ідеалами і атмосферою тих часів. Це була боротьба за свободу і демократію. Ми це дуже цінуємо. Але зараз часи змінились», — каже Мікулаш.

Він пояснює, що рух не намагається робити революцію, скоріше те, до чого вони закликають, — це реформація: «Ми хочемо справжньої демократії, щоб політики просто поважали принципи. І ми не радикали. Ми лише кажемо: дотримуйтесь правил».

«Ми не боремось із системою, ми насправді захищаємо її. Тому, що вважаємо, що Конституція, головні закони та інституції на нашому боці. А політики, такі, як Бабіш, хочуть зруйнувати їх», — додає Беньямін.

У день протесту Ондржей Соукуп вдягає значок «Громадянського форуму». Він сподівається, що сьогодні на рівнині Летна має зібратися величенький натовп: «30 років потому ми маємо намагатися впливати на те, куди рухається наша країна».

Труднощі розвитку

У тому, що популістичний лідер Бабіш отримав владу і досі лишається популярним, немає нічого дивного, вважає професорка політології чеської Вищої школи економіки Владіміра Дворжакова.

«По-перше, у нього дуже хороший піар. Ним займаються найкращі спеціалісти, яким за це добре платять. А по-друге, за його каденції чеська економіка зростає», — каже Дворжакова.

На протестах лідери «Мільйона миттєвостей за демократію» намагаються пояснити людям, що одного економічного зростання недостатньо.

«Якщо не звертати увагу на утиски демократії, то рано чи пізно це вдарить і по найбідніших», — каже Беньямін Ролль.

За часи незалежності Чеської республіки демократичні інституції в країні так і не стали стійкими.

«Треба розуміти, що, з точки зору здорового глузду, у Бабіша величезний конфлікт інтересів, але не завжди, з точки зору чеських законів, якщо маєш хорошу систему, то можна пережити поганого політика. Але якщо у тебе погана система, то в ній не може бути хороших політиків», — пояснює Владіміра Дворжакова.

Під час незалежності політичні еліти Чехії не спромоглися збудувати справжнє верховенство права, оскільки вони не були в цьому зацікавлені, вважає Дворжакова. А суспільство цього не вимагало, оскільки недооцінювало його важливість.

«Саме так вони (політики посткомуністичної Чехії — ред.) отримували посади, набували власності або ж отримували підтримку інших людей. Я вважаю це головною проблемою — що від початку недооцінювали потребу збудувати державу, яка є автономною, яка не є власністю тих, хто при владі», — каже професорка.

Про важливість демократії як цінності говорять на протестах і лідери «Мільйона миттєвостей за демократію». Беньямін Ролль каже, що для руху великим успіхом буде, якщо у всіх найменших містечках і селах люди почнуть активно реагувати на неправомірні дії політиків.

І він, і Мінар, коли розповідають про свої цілі, люблять використовувати ту саму метафору.

«Демократія — це сад. За садом треба доглядати. Без догляду в тебе не буде квітів, яблук, а буде лише бур’ян. І зараз дуже багато бур’яну в нашій країні. Ми ж закликаємо: люди, це ваше завдання — зробити цей сад кращим», — пояснює Мінар.

Та все ж зазіхання на незалежність системи правосуддя, вплив на медіа та звинувачення у шахрайстві не впливають на популярність Бабіша. Рейтинги його партії ANO досі є найвищими.

«Я не впевнений, що ці протести призведуть до відставки прем’єр-міністра, але принаймні вони продемонстрували, що така ситуація — це ненормально», — каже Ондржей Соукуп, коли ми дістаємось місця проведення акції 16 листопада. На Летні ніде яблуку впасти. На акцію люди приносять чеські прапори, а також прапори ЄС. Ті, хто не бачать сцени, здираються на дерева поблизу.

Історіограф Мартін Путна вважає, що аби ефективно протистояти владі Андрея Бабіша, нинішній опозиції у Чехії слід використати досвід Вацлава Гавела. Він був одним із лідерів неофіційного руху «Хартія 77». У цьому русі поєднувалось багато різнорідних ідеологічних груп: від колишніх комуністів до ультраправих католиків. Під час боротьби з режимом вони підтримували одне одного. Це і спрацювало, каже Путна.

«Тому я дуже ціную “Мільйон миттєвостей”. Вони підкреслюють: ми не праві й не ліві, ми не посередині. Ми намагаємось сказати: всі сегменти громадянського суспільства мають співпрацювати, інакше ми програємо, адже сила, яка стоїть проти нас, надто потужна», — зазначає історіограф.

Серед іншого, на протестах «Мільйону миттєвостей» лунав і заклик до опозиції чіткіше сформулювати свої політичні пропозиції, а також об’єднатися між собою, щоб дати бій партії Бабіша на виборах. Чи дослухаються опозиційні політики до порад вулиці та досвіду Оксамитової революції — покажуть вибори 2021 року.

За підтримки «Медиасети»