Чи стане Зімбабве демократією? — інтерв'ю з найвідомішим активістом країни

30 липня на дільниці прийшло 75% виборців. Уперше з 2002-го року на вибори допустили міжнародних спостерігачів. Офіційні результати мають оголосити за 5 днів після голосування. Зімбабве десятки років була однією із найзакритіших авторитарних країн світу з одним з найнижчих рівнів життя і рекордною інфляцією — уряд просто друкував гроші, аж до банкнот у 100 трильйонів зімбабвійських доларів.

Після закінчення виборів, опозиція вивела на вулиці тисячі людей — протести розпочалися після того, як виборча комісія оприлюднила попередні результати виборів, згідно з якими керівна партія отримала більшість місць у парламенті. Влада Зімбабве вирішила розігнати протестувальників — у сутичках із силовиками в Хараре загинуло щонайменше троє людей. Влада заявила, що «не терпітиме» протестів і буде реагувати на них силою.

Напередодні Громадське мало шанс поспілкуватися із зімбабвійським активістом №1 — пастором Еваном Маваріре. Він започаткував рух #ЦейПрапор, з якого почалися протести 2016-2017 років. Саме він закликав до загальнонаціонального страйку, а відтак його затримали і засудили до 20 років ув'язнення. Водночас тодішня влада заборонила використовувати національний прапор. На захист Маваріре постали 150 юристів, а тисячі людей підтримували на вулицях.

Передусім поясніть вашу позицію, що ви робите, і чому ці вибори важливі.

Мій шлях у Зімбабве почався два роки тому, коли я став активістом, що виступав за соціальну справедливість, демократичні права і конституційні свободи. Я починав з того, що викладав у Facebook короткі 4-хвилинні відео, які викривали Роберта Мугабе, розповідаючи про бідність і корупцію в правосудді. Так несподівано ми заснували громадський рух, який називається #ThisFlag (#ЦейПрапор).

Найважливіше, що тепер на вибори йде переважно молодь. 65% нашого населення сьогодні — це молодь від 18 до 35 років. Тоді як країною керують люди, яким 70, 80, ба більше — 93, як Мугабе

Я почав використовувати прапор Зімбабве, щоб показати: ця країна повинна стати кращою, ніж була раніше. Сотні тисяч людей долучилися. Наша діяльність дійсно допомогла тому, що Роберт Мугабе пішов. Ми активно працювали і під час цієї виборчої кампанії, щоб люди продовжили боротьбу за зміни в суспільстві. І я маю сказати, що вони справді можливі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Танки на вулицях, арешт президента і заперечення перевороту: що відбувається в Зімбабве

Чому ці вибори мають таке велике значення? Ми знаємо, що явка була рекордною. Це насправді перші справжні вибори за десятки років?

Ці вибори мають дуже велике значення. Після того, як Зімбабве перестала бути Британською колонією та отримала незалежність у 1980 році, тут була лише одна керівна партія. Тоді ЗАНУ-ПФ («Зімбабвійський африканський національний союз — Патріотричний фронт» — ред.) керував Мугабе та його оточення. Фактично відтоді він і був президентом. Зімбабве не знала іншого лідера. Його змусили піти після 37 років правління.

Найважливіше, що тепер на вибори йде переважно молодь. 65% нашого населення сьогодні — це молодь від 18 до 35 років. Тоді як країною керують люди, яким 70, 80, ба більше — 93, як Мугабе. Ми вперше маємо покоління, яке не знає, що таке війна, яке не змагалося за незалежність. Усе, що вони бачили — це Роберт Мугабе, економічна криза, безробіття й інфляція. І ось уперше всі ці люди дійшли згоди: треба вигнати цих людей і створити новий уряд.

Про результати говорити зарано, але точно відомо, що величезна кількість виборців прийшла на дільниці. Чим Мнангагва відрізняється від Чамізи? У чому суть вибору?

Що нам відомо на цей час? Неочікувано ми мали високу явку, а надто серед молоді. Ми також знаємо, що в районах, де люди традиційно підтримують керівну партію ЗАНУ-ПФ, цього разу провели відкрите голосування. І опозиція змогла прийти туди й пропагувати свої ідеї. Це дуже змінило ситуацію.

Чаміза — явний демократ, а Мнангагва — диктатор. Останній походить з групи людей, яка дозволяла авторитарне управління й відповідальна за вбивства. Фактично, Мнангагва виконував накази Мугабе

Водночас нам відомо, що виборча комісія Зімбабве не надто чесна і підтримувала керівну партію. Наприклад, список виборців не створили вчасно, його формат не був повним, адже на сьогодні є біометричний список виборців. Ми також знаємо, що бюлетень для голосування зробили не дуже чесно, і доправили на дільниці із затримкою.

Про різницю між Мнангагвою та Чамізою. По-перше — вік. Мнангагві 75 років, а Чамізі — 40. Згідно нашою Конституцією, людина може балотуватися у президенти, коли їй виповниться 40 років. Отож, він представляє ціле покоління, що прагне змін. Різниця також у тому, що Чаміза — явний демократ, а Мнангагва — диктатор. Останній походить з групи людей, яка дозволяла авторитарне управління й відповідальна за вбивства. Фактично, Мнангагва виконував накази Мугабе.

Ви щойно говорили телефоном з Чамізою. Що він каже?  

Мені надзвичайно пощастило особисто з ним поспілкуватися. Він в очікуванні. Дуже наелектризований. Гадаю, що він усвідомлює, чого зміг досягти для цього покоління. Йому вдалося привести людей на вибори. І цифри просто неймовірні для Зімбабве. Варто пам'ятати, що колишній лідер партії, яку нині очолює Чаміза, помер у лютому цього року. Нельсон Чаміза мав лише декілька місяців для того, щоб перебрати на себе керівництво, переконати людей і підготуватися до виборів.

Я думаю, він усвідомлює, що йому вдалося зробити. Але він також усвідомлює величезну відповідальність, яку на нього поклали — це надія всієї нації: людей, які не побачили те, що хотіли побачити після війни; молоді, яка не побачила, заради чого їхні батьки на цю війну пішли. Тож він упевнений у собі, і я сподіваюся, що військові не завадять йому прийти до влади, коли оголосять результати.

Люди десятиліттями вважали Зімбабве дуже закритою країною з диктаторським режимом. Навіть попри те, що Мугабе пішов, там і досі немає демократії, опозиція дуже слабка — в неї немає потужної підтримки або навіть здатності керувати країною. Як ви можете пояснити цей феномен?

Я думаю, що сильний кандидат-опозиціонер з'явився завдяки декільком факторам. По-перше, громадянське суспільство в Зімбабве продовжує вчити людей, які конституційні та демократичні права вони мають. До того ж, через те, в якому становищі перебувала країна протягом останніх 25 років, люди думали про альтернативу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Успішний Сомаліленд: як живе й кому потрібна невизнана «республіка»

А що відбувається із союзниками Мугабе? Він пішов, але якою мірою ті люди продовжують контролювати Зімбабве?

Це дуже цікавий феномен. Після того, як Мугабе вигнали, в нього були певні конфлікти з армійськими генералами й нинішнім президентом Еммерсоном Мнангагвою через те, як саме його позбулися.

Два дні тому Мугабе провів прес-конференцію. Він заявив, що не збирається підтримувати ЗАНУ-ПФ. Але ж це його партія! Він фактично був одним із її засновників у 60-70-х. А тепер заявляє, що не збирається її підтримувати й голосуватиме за кандидата від іншої партії. І сьогодні ми можемо побачити фото, де він голосує в Хараре за цього ймовірного кандидата. Це дуже рідкісна ситуація.

Отже, ті, хто запекло критикували Мугабе, і ті, хто вигнав його і тепер звинувачують, — ті ж самі люди, які підтримували цю систему і допомагали Мугабе процвітати

Люди, яких відсторонили від влади після військового перевороту, співчувають опозиції, тому що шукають спосіб якось «пом'якшити собі падіння». Союзники Мугабе, які перебрали на себе владу, тепер демонізують його й кажуть, що це саме він роками руйнував країну, вбивав людей, розкрадав гроші. Але ж це неможливо чинити самотужки.

Отже, ті, хто запекло критикували Мугабе, і ті, хто вигнав його і тепер звинувачують, — ті ж самі люди, які підтримували цю систему і допомагали Мугабе процвітати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Розумна диктатура»: як живе та зростає Руанда

Чи готові вони піти, якщо програють вибори?

Я впевнений, що програють. Зімбабвійці втомилося від них і готові вийти на вулицю, вимагаючи їхньої відставки. Але ми маємо звернутися до історії, адже тільки вона може показати нам, що станеться, якщо вони програють.

У 2008-му, коли Роберт Мугабе програв, нинішній президент і прем'єр очолювали збройні сили та міністерство юстиції. Саме вони переконали Мугабе не йти. Вони не могли дозволити йому передати владу комусь, хто не брав участі у визвольній боротьбі. Тож з історії ми бачимо, що вони вже програвали вибори, і тому маємо надію, що вони відмовляться.

Мугабе був президентом десятиліттями, навіть коли ви ще не були політично активним. Чи відбулися якісь значні зміні після його уходу? І розкажіть нам про економіку, будь ласка. Тому що все, що світ знає про Зімбабве, — гіперінфляція.

Відбулися такі собі «м'які» зміни. Наприклад, під час підготовки до виборів, щоб якось вразити світ, наш новий режим почав дозволяти свободи, яких не було за часів Мугабе. Але я маю зауважити, що водночас вони не змінили закони, які фактично пригнічують людей.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Випробовування холерою: як  олігархи,  президент-вигнанець і блокада знищують Ємен

Приміром, закон про захист громадського порядку не дозволяє більш ніж 15 людям збиратися і обговорювати політику без дозволу поліції. І це незаконно, адже наша Конституція надає людям свободу об'єднуватися і свободу слова, дає право кинути виклик державній політиці. Але вони не змінили цей закон, і це суперечить Конституції.

Отже, зміни не є постійними, вони виникли перед виборами, адже влада не хотіла здаватися жорстокою чи деспотичною. Це не справжня свобода, а симуляція.

95% жителів Зімбабве не мають роботи, тобто фактично 9 людей із 10-ти — безробітні. У нас немає промисловості, немає сільського господарства, видобутку, роботи

На жаль, після того, як Мнангагві перейняв владу, ситуація з економікою не змінилася. У нашої країни немає готівки. Держава витрачає забагато грошей, згодом вона почала просто друкувати банкноти. Влада продовжує друкувати гроші, недоступні для громадян, які годинами стоять у чергах, аби отримати 20 доларів. І це не справжні гроші, вони називають це облігаціями.

Отож, майже нічого не змінилося. І я думаю, що саме це — найголовніше свідчення проти режиму і найголовніший чинник для змін. 95% жителів Зімбабве не мають роботи, тобто фактично 9 людей із 10-ти — безробітні. У нас немає промисловості, немає сільського господарства, видобутку, роботи. Це — реальність, від якої люди не можуть утекти, що б там не казав Еммерсон Мнангагва.