«Ярослава — 200»: жінка з міста миру
Із загиблою солдаткою Ярославою Никоненко прощалися на центральній площі її рідного Миргорода. Купа народу, урочиста сумна промова, родина в чорному, побратими в камуфляжахі. А на фотографії із чорною стрічкою — вродлива молода дівчина з чарівною посмішкою.
Прощальна хода вирушає на кладовище. Ярославу поховають поруч із батьком, Сергієм Никоненком, що загинув на Сході України в січні 2015-го.
Алея Героїв — окрема частина міського цвинтаря Миргорода, де, окрім Никоненків, вже поховано 14 загиблих на російсько-українській війні.
«Ну, щас уже не так, — розказує нам в машині Віталій Корзун, двоюрідний брат Ярослави. — Уже забули. От первих взять: вивозили на Майдан, там прощання, і патрульні, і сопровождєніє повністю. От коли дядю Сірьожу привозили... А з Ярославою ми катафалком ледве виїхали по пробках... ».
Сестру Ярослави звуть Богдана. Вона йде попереду процесії, несе фотографію сестри. Вона теж воює на Сході, і в неї теж «хлопчаче» ім’я. «Таткові донечки?» — питаємо в Богдани. «Я була папіна, а Ярослава з папою ледве уживалася». — «Та вона тата дуже любила», — докидає до розмови подруга Ярослави. «Ну, любила, але вони завжди сварилися».
Сестри не спілкувалися два останні роки. Посварилися через війну, і рідні навіть не знали, що Ярослава пішла воювати.
У якийсь момент Богдані подзвонив її комбат і сказав: «Богдано, Ярослава — 200».
Її вбив снайпер, кулею 12-го калібру їй знесло нижню частину обличчя.
...Ярослава та Богдана так і не встигли помиритися.
У Ярослави залишилася 13-річна донечка із дівочим іменем Соня.
Жанна Бабаєва