Закон про дезінформацію: як Мінкульт хоче боротися за інформаційну безпеку?
Міністерство культури, молоді та спорту опублікувало проєкт закону, який має «забезпечити національну інформбезпеку та право на доступ до достовірної інформації». Міністр Володимир Бородянський хоче за місяць пройти етап обговорення і вже в березні внести документ на розгляд парламенту.
hromadske проаналізувало, як Мінкульт пропонує боротися з дезінформацією та хто може потрапити під дію цього закону.
З чим пропонує боротися Мінкульт і чому?
Головними «інформаційними ворогами» міністра культури Володимира Бородянського та команди, яка розробляла проєкт закону, стали дезінформація та недостовірна інформація. І вони на 130 сторінках пропонують прямі та опосередковані методи, як з цими явищами боротися.
Недостовірна інформація — це неправдиві, неповні або перекручені відомості про осіб, факти, події або явища. А якщо такі новини стосуються питань, що становлять суспільний інтерес (наприклад, національна безпека, територіальна цілісність, суверенітет, обороноздатність України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стан довкілля), то це вже дезінформація.
«Дезінформація — це те, де фігурує держава. Де немає держави, це недостовірна інформація», — дав простіше визначення цим поняттям Володимир Бородянський в інтерв’ю «Детектору медіа».
Сатира, пародія, недобросовісна реклама чи оціночні судження, якщо наявна хоча б мінімальна фактологічна основа, дезінформацією не вважатимуться.
Все це робиться задля «забезпечення умов для доступу кожного до достовірної, об’єктивної та повної інформації» та «створення умов для формування в Україні свідомого інформаційного суспільства». Саме так сформульовані в законі основні напрями державної інформаційної політики.
Що буде за поширення дезінформації?
За поширення дезінформації каратимуть гривнею, виправними роботами та ув’язненням.
Тисячу мінімальних зарплат (зараз це 4 723 000 гривень) доведеться заплатити за кожен випадок дезінформації, якщо сам поширювач погодився її спростувати. За перші два такі випадки не каратимуть, а от з третього почнуть. Якщо поширювач дезінформації відмовиться від спростування, сума штрафу подвоїться.
За систематичне масове розповсюдження дезінформації можуть оштрафувати на 85-170 тисяч гривень або присудити від одного до двох років виправних робіт. Але що слід вважати масовим, автори законопроекту не уточнюють.
Дезінформація з використаннями ботів чи мережі фейкових облікових записів — це вже серйозний кримінал. За ґрати можна сісти на 2-5 років. Фінансування цього карається ще серйозніше — 3-5 років позбавлення волі.
І максимальний термін 5-7 років можна отримати за повторне масове поширення дезінформації, або ж якщо воно вчинене групою осіб чи спричинило тяжкі наслідки.
Кого каратимуть за дезінформацію?
Закон вводить термін «поширювач інформації». Це фізичні та юридичні особи, в тому числі медіа, які поширюють масову інформацію. Інститут масової інформації в своєму аналізі документу говорить, що під це поняття можна записати будь-якого користувача соціальних мереж.
Однак у законі є цікава норма, яка зобов’язує постачальників послуг хостингу та провайдерів платформ спільного доступу до інформації, таких як Facebook, Twitter та інші, і сервіси обміну повідомленнями на кшталт Telegram збирати та передавати Уповноваженому ідентифікаційні дані «власників облікових записів чи каналів, чатів або інших спільнот, аудиторія яких більше п’яти тисяч підписників або які відвідуються більше ніж п’ятьма тисячами унікальних користувачів кожного дня». Можливо, під прицілом опиняться саме такі користувачі, оскільки людина з сотнею друзів в Facebook, яка поширила інформацію з сумнівної групи, завдасть менше шкоди, аніж той, хто подібну інформацію в цій групі розміщує.
Ми працюємо кожного дня, аби ви першими дізнавалися про новини в Україні та світі. Фондуйте у нашу діяльність на Спільнокошті, hromadske дійсно потребує вашої підтримки.
Хто буде «полювати» на дезінформацію?
За чинним законодавством, звернутися до суду через дезінформацію може тільки постраждала сторона. В усіх інших випадках — зась, заявив міністр культури Володимир Бородянський під час презентації основних положень законопроєкту. Тому його відомство в своєму проєкті пропонує усунути цю прогалину і запровадити посаду Уповноваженого з питань інформації. Обиратимуть його не на конкурсі, а простим голосуванням міністрів.
Кандидатів на інформаційного уповноваженого подають омбудсман, міністр юстиції та міністр культури, який нині відповідає за інформполітику держави. Це має бути людина, не молодша за 35 років, яка володіє українською та англійською мовами, проживає на території України останні 5 років і має досвід правозахисної діяльності чи діяльності із захисту інформації.
Уповноважений зможе фіксувати випадки дезінформації, вимагати від поширювачів інформації спростування (добровільно або через суд), а від провайдерів — дані поширювачів, які не є медіа. Він також може через суд обмежувати доступ до інформації та накладати штрафи.
Наприклад, якщо поширювач відмовляється розкрити інформацію, надати право на відповідь чи спростувати дезінформацію, Уповноважений може звернутися до суду і обмежити доступ.
Органи державної та місцевої влади, державні та комунальні установи також зобов’язані моніторити, чи не поширює хтось про них неправдиву, перекручену чи неповну інформацію, та негайно реагувати на такі випадки: вимагати права відповіді, спростування чи навіть звертатися до суду.
Журналістське самоврядування та професійні журналісти
На думку авторів законопроєкту, дезінформації стане суттєво менше, якщо журналісти самі дбатимуть про високий рівень своєї роботи та дотримання професійної етики. Це вони робитимуть через самоврядний орган — Асоціацію професійних журналістів України. Саме вона має затвердити Кодекс журналіста та стандарти професійної етики, стежити, аби їх дотримувалися, та застосовувати дисциплінарні провадження щодо професійних журналістів.
Засновниками Асоціації стануть п’ять журналістських організацій, НСТУ та юрособи, які входять до системи державного іномовлення України. Оскільки засновником державного іномовлення є Мінінформполітики, із яким об’єднаний нинішній Мінкульт, то сьомим «стовпом» Асоціації стане саме міністерство.
Тим, хто погодиться взяти участь в Асоціації, влада пропонує «пряник» — статус «професійного журналіста». Він отримає додатковий захист і можливості в порівнянні із звичайним журналістом.
Наприклад, професійний журналіст, пред’явивши прескарту, матиме право «збирати інформацію в зонах надзвичайних ситуацій, в тому числі районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, місцях проведення антитерористичних операцій та операції Об’єднаних сил, воєнних дій». Він буде більш захищений при проведенні оперативно-розшукових заходів щодо нього та зможе розраховувати на компенсацію при пораненні під час роботи.
Знак якості для медіа
Медіа зможуть отримати «індекс довіри», який свідчитиме, що вони дотримуються журналістських стандартів. Отримання «індексу» добровільне, для цього потрібно відповідати таким критеріям: 1) поширювати достовірну інформацію 2) журналісти медіа мають дотримуватися правил професійної етики 3) прозора структура власності 4) дотримання права на відповідь та спростування недостовірної інформації чи дезінформації.
Чи відповідає медіа таким критеріям, визначатимуть організації, які відповідають критеріям, встановленим Уповноваженим з питань інформації. Перелік таких організацій буде розміщуватись на офіційному вебсайті інформаційного омбудсмена. Якщо медіа успішно пройде оцінювання, то держава відшкодує його вартість.
«Індекс довіри» діє один рік. Впродовж цього часу медіа може маркувати ним свої матеріали. Після закінчення терміну дії оцінювання доведеться пройти ще раз. Індекс втрачає чинність, якщо Уповноважений три і більше разів звертався до медіа із заявами про спростування дезінформації чи права на відповідь.