«Знайди те, що любиш, і нехай це вб’є тебе». Чому жінки в Україні гинуть від домашнього насильства

У той день, 2 липня 2019 року, Кристина Ковальова була в Польщі — вони з чоловіком їздять туди на заробітки. Близько шостої вечора вона, як завжди, листувалася з донькою. 22-річна Настя, дочка Кристини від першого шлюбу, жила в спальному Хортицькому районі Запоріжжя зі своїм хлопцем Віталієм.

«Настьонка в той день пішла на пляж із подругою, — розповідає Кристина. — Я пишу їй: а Віталік? А вона: „Не пішов, не захотів“. Я розуміла прекрасно, що вдома буде скандал. Тому що він її ревнував, він нікуди її не відпускав».

Через кілька годин Кристині зателефонувала сусідка з Запоріжжя: «Настин хлопець її підпалив».

Як багато попереду?

Настя Ковальова зустрічалася з Віталієм Чайковським півтора роки. В інстаграмі у дівчини багато спільних фото — на них пара завжди усміхається. За пів року до трагедії Настя писала, що «стала домашньою повністю, знайшла своє щастя», хоча і «хотіла б, звичайно, щось змінити». За два місяці до трагедії — розповідала, як Віталій попросив її руки у батьків, як дарував їй квіти і дорогі подарунки.

«За весь час максимум 3 дні не бачилися (здається), а так 24/7. Якщо скандалимо, так пів квартири руйнуємо, миримося — друга половина страждає. Я готова любити його кожну частинку і дарувати йому щастя, як він дарує мені кожен день. Пройденого шляху чимало, але щоночі, задихаючись, розумію, як багато попереду», — писала дівчина.

2 липня 2019 року, поки Настя була на пляжі, Віталій пив пиво в парку.

«За пару днів до того, як все сталося, вона його вже виганяла за п’янку. Але він попросився назад, сказав, що більше це не повториться, — розповідає Кристина. — І тут знову та ж сама ситуація, він знову п’яний прийшов, вони посварилися, і вона попросила: „Ну, Віталік, нічого у нас з тобою не зміниться, давай, напевно, збирай речі і їдь додому до мами з татом“. І він пішов».

Спочатку Віталій повернувся в парк. Потім пішов на найближчу заправку і купив два літри бензину в пластиковій пляшці. Близько дев’ятої вечора він прийшов до під’їзду будинку, в якому вони з Настею жили, подзвонив їй і попросив спуститися. Настя вийшла. Якийсь час вони просто спілкувалися, але потім почали лаятися. Віталій узяв пляшку і вилив увесь бензин на Настю.

«Вона взагалі не зрозуміла, що відбувається, почала говорити йому: „Віталік, що ти робиш, ходімо додому“, — переказує свідчення очевидців адвокатка Кристини Ковальової Марина Щаслива. Фірма, в якій вона працює, одразу після того, що сталося, запропонувала Кристині захищати її інтереси безкоштовно. — І потім він взяв запальничку і почав чиркати, і, звісно, вона миттєво почала горіти. Вона буквально спалахнула, просто спалахнула».

Одразу у двір вибігли сусіди. Хтось тушив Настю водою і ковдрами, хтось викликав “швидку”, поліцію і пожежників, хтось знімав усе на відео, хтось почав бити Віталія.

Працівник держслужби з надзвичайних ситуацій Сергій Карпюк, який приїхав на виклик, на суді розповів, що дівчина лежала на дорозі «чорна, обгоріла»: «Нічого не пояснювала, тільки питала, яке у неї обличчя».

Сусідка Ковальових подзвонила Настиній мамі, і Кристина одразу виїхала в Україну.

Настя поступила до лікарні з опіками 85% тіла. Лікарі провели кілька операцій, запорожці здавали кров і збирали гроші на лікування. Але через вісім днів, 10 липня 2019 року, Настя Ковальова померла — у неї не витримало серце.

Чому жінок убивають

Вбивство Насті Ковальової її хлопцем — це так званий «інтимний феміцид», каже Олена Кочемировська, психологиня і радниця з питань запобігання та протидії гендерно зумовленого насильства Фонду ООН в галузі народонаселення.

Феміцид, або фемініцид, взагалі — це навмисне вбивство жінок через те, що вони жінки. Інтимний феміцид — коли жінку вбиває її інтимний партнер. Наприклад, чоловік, хлопець, з яким вона зустрічається або живе, колишній чоловік або колишній хлопець, а також знехтуваний потенційний коханець. Саме такий різновид феміциду — найпоширеніший у світі.

Термін «феміцид» в 1976 році запропонувала феміністська письменниця Діана Рассел. Згідно з її визначенням, мова йде про вбивство жінок чоловіками, але інші дослідники відносять до феміциду і вбивства жінок жінками, зокрема інтимними партнерками тієї ж статі.

У другій половині 2000-х років Україна була серед 25 країн з найвищим рівнем феміциду. Поширеність насильства по відношенню до жінок, за словами Олени Кочемировської, пов’язана з патріархальними устоями в суспільстві та стереотипними уявленнями про ролі чоловіків та жінок.

«Часто в парі йдеться не про вибудовування партнерських стосунків, а про ось ці «повинен» і «повинна», — говорить Олена. — Треба формувати уявлення про те, що таке домашнє насильство, що це не феміністки придумали, і про неприпустимість насильства — в школах, через ЗМІ та інформаційні кампанії, релігійні організації можуть підключатися, організації ветеранів війни на Донбасі тощо. Хтось задумається, хтось дізнається щось нове, а хтось далі піде цю інформацію поширювати і стане активним амбассадором атмосфери ненасильства».

Щоб не транслювалися патріархальні меседжі, пояснює Олена, треба вести роботу з фахівцями в соціальній сфері, в освіті, медицині та правоохоронних органах. Такий курс зараз розробляє Фонд ООН. Більш загальний тематичний курс запустила ОБСЄ.

Даних щодо вбивств жінок у всьому світі мало, і часто країни не повідомляють про гендерні відмінності у цій статистиці.

В українському законодавстві терміна «феміцид» немає, немає й поняття гендерно зумовленого насильства, прописаного в Стамбульській конвенції — міжнародній угоді Ради Європи щодо запобігання насильства проти жінок і домашнього насильства. Цю конвенцію презентували в травні 2011 року, Україна підписала її в листопаді того ж року, але досі не ратифікувала.

Проте у нас є поняття насильства за статевою ознакою, що, за словами Олени Кочемировської, майже тотожне насильству по відношенню до жінок, хоча і вимагає додаткового роз’яснення.

«Вводити окремо термін „феміцид“ — це остаточно заплутати людей, — каже Олена. — Зміни в законодавство — не панацея. Нехай вже ті закони, які є, попрацюють, буде практика, буде зрозуміло, що треба поліпшити, що не чіпати, що зайве, а чого не вистачає».

«Хотів налякати»

Спочатку стосунки Насті й Віталія здавалися Кристині Ковальовій ідеальними — дочка «літала на сьомому небі від щастя». Проблеми почалися, згадує Кристина, коли вони з Настиним вітчимом поїхали на пів року до Польщі, а Настя з Віталієм стали жити разом в їх запорізькій квартирі.

До зустрічі з хлопцем Настя працювала офіціанткою. «Це було її, вона любила з людьми спілкуватися, — розповідає Кристина. — А для нього — ну як це, офіціантка? Будуть багато на неї звертати уваги. І тому вона сиділа вдома».

Коли Кристина запропонувала доньці піти вчитися в комп’ютерну академію, та теж відмовилася: «Мамо, мене Віталік не пустить». Перестала Настя і гуляти з подружками — Віталій відпускав її тільки з одною і тільки попити кави біля кіосків неподалік будинку.

Одного разу, коли Кристина з чоловіком були в Польщі, Настя надіслала їй свою фотографію з синцем на обличчі:

«Я говорю: доця, що це? — „Ой, мамочко, уявляєш, вночі вставала в туалет, і мені пляшка на око впала. Мамочко, чесно“. Але там не пляшка впала».

Наступного разу Настя зателефонувала і сказала, що Віталій бігає за нею по квартирі з ножем:

«А я в Польщі сиджу, що ж я можу зробити! Я почала дзвонити Настиному татові. Не могла додзвонитися ні до тата, ні до дядька. Тоді починаю їй дзвонити. Раз 25-30 її набрала, у мене тремор. Вона потім піднімає трубку: „Мамочко, все добре“. Я кажу: доцю, що доброго, якщо він бігає з ножем. А вона починає знову його захищати, вигороджувати: „Мам, ну то я палицю перегнула“. Скільки ми говорили, доць, кажу, кидай. Ну кидай, ну будь ласка. Дівчинка, кажу, гарненька, молоденька, у тебе все життя попереду!»

Кристина з чоловіком мали повернутися з Польщі до Запоріжжя 15 липня: «Вона дуже чекала, коли ми приїдемо. Сподівалася Чайковського вигнати і залишитися з нами, щоб була сама. Трошки не дочекалася».

Віталія Чайковського звинуватили в умисному вбивстві з особливою жорстокістю, потенційне покарання за цією статтею — від 10-15 років позбавлення волі до довічного ув’язнення. З перебігом подій Віталій погоджується, але з кваліфікацією справи — ні.

«Він каже, що не хотів її вбивати, а хотів налякати, — розповідає Марина Щаслива. — Ну це ж очевидно, що навіть маленька крапля бензину буде горіти, а тут два літри на живу людину, з якою ти живеш півтора роки, з якою тебе пов’язують стосунки. Очевидно, що це цілеспрямоване, навмисне вбивство».

Після підпалу Настя ще три дні була в свідомості. Її навіть встиг допитати слідчий. Кристина намагалася не мучити дочку розпитуваннями, але не змогла не запитати, чому та не втекла, коли Віталій облив її бензином.

«А вона каже: „Мамо, я не могла повірити, що він це зробить. Я просто не могла повірити, що він це зробить“. Тому вона і не тікала. А він прекрасно розумів, що фізично її не здолає. Вона міцна дівчинка, займалася ММА (змішані бойові мистецтва — ред.), займалася боксом. Тобто у нього не було шансів, припустимо, її побити».

На судi Віталій попросив у Кристини вибачення: «Мамочко, вибачте, будь ласка, я не хотів». А на одному з останніх засідань подарував їй саморобну фігурку, що нагадує ваги богині правосуддя Феміди.

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.

Як в Україні борються з домашнім насильством 

Законодавство щодо домашнього насильства, яке зараз є в Україні, за словами Олени Кочемировської, відповідає духу і принципам Стамбульської конвенції. Більш того, експертка вважає, що в Україні є суспільний консенсус (за винятком радикальних груп), що з домашнім насильством слід боротися. Ця тема перебуває в публічному полі майже 20 років — Україна ще в 2001 році стала першою країною Східної Європи, в якій з’явився закон щодо запобігання насильства в сім’ї.

У січні 2019 року в Україні набув чинності новий закон, завдяки якому домашнє насильство тепер криміналізоване. За нього можна отримати від 150 до 240 годин громадських робіт, арешт до 6 місяців, обмеження волі до 5 років або позбавлення волі до 2 років. За цим законом, поліцейські можуть виносити людині, яка вчиняє насильство, терміновий заборонний припис, щоб вона для безпеки потерпілих покинула місце спільного проживання і не спілкувалася з ними. За перші пів року дії цього механізму поліцейські винесли майже 9 тисяч таких приписів. За їх невиконання передбачено покарання у вигляді штрафу від 170 до 340 грн. Ще одне нововведення — обтяжуюча обставина в Кримінальному кодексі за злочини, вчинені щодо близьких людей.

У 2017 році стартував проєкт Національної поліції «Поліна» — мобільні групи з реагування на домашнє насильство з’явилися в Києві, Одесі та Сєвєродонецьку. У 2019 таких груп стало 45 по всій Україні.

«Зміни бачення ситуації всередині поліції колосальні, — каже Олена. — Якщо ще 4 роки тому це було: „Та що ви там зі своїм домашнім насильством, якось розберуться, у нас і так дільничні перевантажені“, то зараз — „Так, ми розуміємо, що близько 80% викликів — щодо домашнього насильства, і якщо на них зараз не реагувати, вони можуть закінчитися досить неприємними речами“».

І поліцейські, і прокурори, і судді зараз проходять курси по роботі з домашнім насильством.

«Зміни до кримінального кодексу вступили в силу тільки рік тому, перші справи тільки доходять до судів, — пояснює Олена. — Якщо в рамках слідчих дій не вказана стаття по домашньому насильству, то суддя не має права від себе її пропонувати, тому частина справ проходить повз — ще не всі зрозуміли, як кваліфікувати».

За її словами, суди, прокуратури, соціальні установи тепер вписані в число тих органів і служб, на яких, зокрема, лежить відповідальність за те, щоб домашнього насильства було менше.

Навчитися не боятись

За кілька тижнів після смерті Насті Ковальової в Запоріжжі стався ще один гучний випадок. Рано вранці, поки 25-річна Настя Шаповалова спала, її цивільний чоловік і батько двох її дітей 33-річний Дмитро Межебицький скип’ятив 4 літри води. З каструлею він підійшов до ліжка і вилив окріп на Настю, а коли вона схопилася, облив її окропом ще раз, схопив за волосся і обрізав його. Дівчина вибігла з дому, а чоловік поїхав на таксі, яке викликав заздалегідь. Два тижні він переховувався, а потім прийшов на ефір програми «Говорить Україна». Сказав, що напав на дружину, тому що та нібито пропадала з дому і зраджувала йому. Після ефіру Дмитра затримала поліція. Настя Шаповалова потрапила до лікарні з 21% опіків.

«Мені подзвонив завідувач опікового відділення Запорізької міськлікарні і розповів, що до нього поступила дівчина, сирота, якій нікому навіть їжі принести і медикаментів», — розповідає Злата Некрасова, співзасновниця запорізького благодійного фонду «Емоція». Спочатку фонд займався дітьми, позбавленими батьківського піклування. Але влітку 2019 року почав допомагати і дорослим, що опинились у складних життєвих обставинах — спочатку Насті Ковальовій, а потім і Насті Шаповаловій.

Після цих двох випадків до Злати почали звертатися інші жінки, які стикалися з насильством у сім’ях, — питали, що робити і куди йти в таких випадках. Тому у вересні волонтери разом із юристами, психологами та представниками центрів, які приймають жертв домашнього насильства, провели в Запоріжжі конференцію, на якій розповідали жінкам, які у них є права і де вони можуть отримати допомогу. На конференцію прийшло 35 осіб з зареєстрованих 120-ти, і більшість з них, за словами Злати, не самі страждають, а бачать насильство в сім’ях близьких і хочуть допомогти їм.

«Все-таки дівчата бояться відвідувати такі заходи. Ми зробили висновки, що наступного разу потрібно це питання порушувати не як „боротьба з домашнім насильством“, а більш завуальовано, як „криза в родині“», — каже Злата.

За її словами, жінкам, які росли або в інтернатах, або в неблагополучних сім’ях, важче боротися з домашнім насильством.

«Їм важче піти, вони не бачили прикладу, не знають, як правильно, — говорить Злата. — Можливо, повинна бути якась навчальна програма для таких діток, як не потрапити в це коло».

Не мовчати, вірити в себе і в першу чергу думати про безпеку дітей — це головні правила для тих, хто страждає від насильства в сім’ї, каже Злата: «Повинна бути підтримка, треба постійно пояснювати, що ти впораєшся, ти зможеш. Тому що, як показує практика, агресори вдягають маски і кажуть, що це останній раз, це більше не повториться. І в перший, другий, третій, десятий, навіть в двадцятий раз жінка вірить цим словам».

Про важливість підтримки говорить і Олена Кочемировська:

«Часто сім'я не може сама розібратися з проблемою домашнього насильства, тому що жертва не може піти — родичі не приймають або пара не може поділити житло після розлучення, або через ідею, що дитині потрібен батько. І так вони варяться в цьому, може, навіть не перше покоління. Тому потрібен погляд збоку: "Послухай, щось не так, звернися ось сюди"».

Звернутися по інформацію та допомогу можна сюди:

15-47 — гаряча лінія на базі Урядового контактного центру

116-123 — гаряча лінія громадської організації «Ла Страда»

http://rozirvykolo.org — сайт інформаційної кампанії «Розірви коло», що допомагає розпізнавати гендерно обумовлене насильство і реагувати на нього

У людей, схильних до насильства, часто є історія насильницьких стосунків у дитинстві, тому вони не бачать в цьому поганого, пояснює Олена Кочемировська. Інша характерна риса — занижена самооцінка.

«Кривдник формує у жертви відчуття, що без нього вона пропаде, хоча сам він залежить більше, — каже Олена. — Через невпевненість у власній потрібності кривдник починає ображати, принижувати, висміювати, примушувати, перевіряти, переслідувати. І поступово психічне насильство переростає у фізичне».

Після зриву, пояснює Олена, настає період «медового місяця» з вибаченнями і подарунками. Але з часом «медові місяці» стають коротшими, а зриви — травматичнішими.

«Спочатку людині може здаватися, що заборони і контроль — це турбота і захист, — каже Олена. — І через те, що це відбувається поступово, людина раціоналізує таку поведінку по відношенню до себе. До того ж, кривдник завжди знаходить собі виправдання».

Без Насті

Через кілька місяців після Настиної смерті квартиру, в якій дiвчина жила з Віталієм, Кристина продала. Нову купили в тому ж районі, буквально за пару вулиць від старої. На ключах, якими Кристина відкриває двері, висять брелоки з сердечками і написом «Любимій мамі» — подарунки Насті.

«Щоб був її день народження, і я без квітів — такого ніколи в житті не було, — згадує Кристина. — Хоч маленький букетик, але вона завжди несла: „Мамочка, спасибі тобі велике“».

На столі в іще не до кінця обжитий кімнаті стоїть велика фотографія Насті в рамці. На ній дівчина в сорочці Віталія. «Сорочка чоловіка — найкраще, що я носила в житті», — написано під цією фотографією в Настиному інстаграмі. Під іншим фото ще один підпис, від якого стає не по собі — «Знайди те, що любиш, і нехай це вб’є тебе». Поруч із фото на столі речі дівчини — іграшки, духи, сумка з вишитим котиком, альбоми з дитячими фотографіями. Зі столу звисає прапор України, розписаний автографами і короткими побажаннями — сувенір з тих часів, коли Настя їздила на схід України у військово-патріотичний табір.

«Я її благала: доця, будь ласка, не треба, ну скільки тобі років! — розповідає Кристина. — Тоді їй виповнилося 18. А вона: „Мамочко, у нас в країні йде війна. У мене дві сестри (дочки Настиного батька від другого шлюбу — ред.), у мене ти і тато, я хочу вас усіх захищати“».

Через Настине бажання всім допомагати Кристина жартома називає доньку «адвокатом». І досі іноді говорить про неї в теперішньому часі:

«Через три місяці після того, як все сталося, ми з чоловіком поїхали в Польщу. А ми зазвичай коли були на роботі, доця що-небудь писала мені в Вайбері. І ось ми поїхали, і я розумію, що не буде ні дзвіночка, ні смски, ні ось цього „мамочка, ау“... Ти розумієш, а все одно чекаєш. Я бачу, що в передачах, в новинах, всюди почала активно підніматися тема домашнього насильства. Якщо наш випадок підштовхнув до цього, то, чесно, я дуже рада — нехай ні у кого більше не повториться така ситуація, нехай більше жодна мама не втратить своєї дитини».

За тиждень, що Настя лежала в лікарні, фонд «Емоція» встиг зібрати 500 тисяч гривень на її лікування та транспортування до іншої клініки. Після смерті дочки Кристина вирішила купити на ці гроші два спеціальні ліжка та інше обладнання для опікових хворих для Запорізької міськлікарні — коли Настя поступила у відділення, єдине така ліжко, яке використовувалося ще з радянських часів, було зайняте.

«Ми могли обрати якусь конкретну дитину і допомогти їй одній, — розповідає Злата, — але з’явилася ідея купити ці ліжка і, наскільки мені відомо, наразі завдяки їм врятували вже п’ять людей».

Іншій Насті, яку цивільний чоловік облив окропом, фонд «Емоція» оплатив все лікування і реабілітацію, допоміг отримати і обладнати кімнату в гуртожитку, де тепер вона живе разом із дітьми, і навіть знайшов роботу. Правда, не на камеру одна з моїх співрозмовниць каже, що Настя, схоже, знову близько спілкується з цивільним чоловіком, якого все ще звинувачують у замаху на вбивство, але вже випустили з-під домашнього арешту.

За підтримки «Медиасети»