Не у своїй могилі. Як тіло полеглого бійця сплутало життя двох сімей
Після похорону бійця могила в селі Село у Збаразькому районі Тернопільської областіГори-Стрийовецькі, що на Тернопільщині, рясніла траурними вінками. Жалобні стрічки плакали написами: «Олексію від батьків… від односельців… від побратимів». Олексію, Олексію, Олексію…
Було це 3 серпня 2022 року. Та за декілька тижнів мама Олексія Карпова, пані Олена, зняла ті стрічки: серце роз’їдала підозра, що у могилі — не її син. Згодом експертиза ДНК довела, що поховали справді чужу для Олени дитину, а генетичні дані невідомого бійця збіглися з даними зовсім іншої жінки — мешканки Житомирщини, якій також повідомили, що її син — Вадим Стадченко-Гальона — загинув на війні.
Обоє хлопців воювали ще до повномасштабного вторгнення — брали участь в Антитерористична операція — режим ведення бойових дій на сході України у 2014-2018 роках під час першої фази російсько-української війниАТО. Обох на початку великої війни знову мобілізували: Вадима в лютому, Олексія — у березні 2022 року. Обидва потрапили у 46 окрему десантно-штурмову бригаду. Про обох їхнім матерям сказали, що хлопці загинули 25 липня 2022 року під Білогіркою на Херсонщині.
«У мене таке враження, що після бою одне й те ж тіло спочатку впізнали як Олексія, а потім — як Вадима. Або одне тіло загубили чи взагалі переплутали тіла. Бо я вже не знаю, що й думати. Проте Олексія ні з ким не можна було переплутати: під час АТО він зазнав дуже характерної травми правої руки», — говорить Настя, сестра Олексія Карпова.
Однак мама Вадима категорично відмовляється визнати похованого на Тернопільщині хлопця своїм сином. Жодного разу Віра Стадченко-Гальона не приїхала на ту могилу.
Але якщо Вадим не в могилі — то де? І де ж Олексій? Від того похорону минуло вже два роки. Увесь цей час родини бійців шукають відповіді на ці питання.
Закрита труна, телефон «ожив» після смерті
Військові сказали родичам Олексія Карпова, що сім’я має зустріти похоронний кортеж у селі. Родину не викликали в морг на упізнання, не показали тіло.
«Військові, що привезли його, не дозволили відкрити труну. Казали, що через спеку тіло розпухло, нема там на що дивитися», — згадує пані Олена.
Жінка почувалася зле, через велику кількість заспокійливих пігулок погано контролювала ситуацію. Донька Настя, яка на той час працювала в Австрії, добралася до села, коли труну опускали в яму.
«Я чула історії, коли в закритих домовинах не тіла привозять, а купку цегли. Просила зупинити похорон і відкрити гріб, але мене просто відтягнули від ями», — розповідає жінка.
У пакетику для речей, який передали з моргу, Настя знайшла лише ланцюжок. Олексій носив срібний. У пакетику лежав золотий.
Наступного дня сестра поїхала з тим ланцюжком у тернопільський морг.
«Я просила працівників показати мені фото тіла, з якого вони зняли цей ланцюжок. Вони відмовились. Дійшло до того, що я вже впала перед ними на коліна і просила, щоб вони самі звірили фото Олексія, які я привезла, із фото того тіла».
Працівниця моргу звірила фото. Не він.
Настя кинулася в поліцію, написала заяву: родина не мала змоги впізнати тіло; є підстави вважати, що поховано не Олексія. Відкрили кримінальну справу. Місцевий слідчий отримав від свого колеги з Кривого Рогу фотографії тіла, доставленого у криворізький морг із Білогірки, яке потім доправили на Тернопільщину.
«В Олексія на правій руці кілька покалічених в АТО пальців, його через це навіть обмежено придатним для служби визнавали. На фото тіла, похованого в нашому селі, таких травм немає. Тільки сліди опіків на руках. В Олексія рівненькі дрібні зуби без жодної щілинки. А в тіла з моргу — зовсім інакші. У брата великий рубець на голові після отриманої ще під час строкової служби травми — у тіла немає рубця! Уже і слідчому стало ясно, що ми поховали не Олексія», — каже Настя.
Після цього сім’я згадала: 28 липня прийшло повідомлення, що телефон Олексія з’явився в мережі. У липні батьки цьому не здивувалися: коли син ішов на виконання бойових завдань, то завжди вимикав мобільний. Зв’язок відновлено — отже, повернувся із завдання.
Проте у серпні цей факт насторожив: якщо Олексій загинув 25 липня, то хто скористався його мобільним через три дні? Сім’я з’ясувала, що телефон «ожив» на окупованій території. Це збентежило ще більше.
А згодом з’ясувалося, що після 25 липня хтось зняв із банківської картки Олексія гроші.
«Зразу спало на думку, що брат у полоні. Що, може, він віддав росіянам усі картки, щоб над ним не знущалися», — говорить Настя.
Експертиза ДНК додала питань
Побратими Олексія розповіли Насті, що 25 липня військовий евакуйовував з місця бою поранених. Сам він зазнав контузій — вони бачили, як його добряче засипало землею в окопі. І хоча з частини й повідомили, що тіло Карпова упізнали після бою та відправили у морг, Настя не могла відкинути версії про поранення та помилку під час того впізнання.
«Брат ніколи не брав на завдання свої документи. Не хотів, аби росіяни могли дізнатися, хто він і звідки. Тобто в госпіталі, якби він туди потрапив без пам’яті, не могли б його ідентифікувати».
Настя стала об’їжджати й обдзвонювати госпіталі та лікарні у Дніпропетровській області, на Хмельниччині, Волині, Львівщині та Миколаївщині, Київщині й Івано-Франківщині.
«Я не могла всидіти на місці. Я б здуріла. Але не знайшла жодного сліду Олексія в госпіталях. Допитувалася у військовій частині: де тіло? Воскресло і пішло бухати? А мені сміялися у відповідь. Їм було смішно», — пригадує ті важкі дні Настя.
Потім так само методично жінка зверталася в прокуратуру, управління Нацполіції та СБУ. Вимагала, щоб знайшли її брата чи його тіло. Сім’я домоглася, щоб у пані Олени поліція взяла біоматеріал на аналіз ДНК. Щоб експерти зіставили його з біоматеріалом, вилученим із похованого тіла ще у морзі Кривого Рогу. На ці експертизи пішло кілька місяців.
Тим часом колами пекла проходила і Віра Стадченко-Гальона. У серпні 2022 року вона отримала сповіщення про загибель сина. У ТЦК повідомили, що днями Вадима привезуть ховати. Мама почала готуватися до похорону. Але тіло так і не привезли!
Вона звернулась у поліцію з заявою про те, що син пропав безвісти. Потім звернулася у Координаційний штаб — тимчасовий допоміжний орган Кабінету Міністрів України для координації діяльності різних органів влади, силових структур і громадських об'єднань, утворений 11 березня 2022 рокуКоординаційний штаб з питань поводження з військовополоненими — раптом Вадим потрапив у полон. Жінка також здала біоматеріал на аналіз. Її ДНК-профіль з’явився в База ДНК-профілів загиблих бійців і людей, чиї родичі зникли безвісти в районі бойових дій, формується та зберігається в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі (ДНДЕКЦ). Ця установа є головним підрозділом Експертної служби МВС в Українібазі даних загиблих бійців і людей, чиї родичі зникли безвісти в районі бойових дій. І — зійшовся з ДНК-профілем похованого на Тернопільщині тіла.
«Я не вірю цим експертизам. Кажуть, що для аналізу брали кістку ребра з того тіла. Де вони взяли ребро, якщо тіло поховане? Удома є зубна щітка Вадима, є купа його речей, яких від лютого 2022-го ніхто не торкався. Нехай беруть їх і роблять правдиву експертизу!» — безапеляційно вимагає пані Віра.
Про те, що з тіл загиблих у морзі беруть біоматеріал на можливий аналіз ДНК-профілю, а кістка як біоматеріал може зберігатися нескінченно довго, жінка не хоче й чути. Так само вона не погоджується з тим, що Олексій Карпов не схожий на людину, поховану на Тернопільщині.
«Мій Вадим білявий, а Олексій, як і та людина з фотографій, — чорнявий. Порівняйте ті фотографії, там одне обличчя!» — стверджує пані Віра.
Обидві мами зустрічалися в Києві з працівниками Координаційного штабу, та спільне горе жінок не об’єднало. Наразі вони не спілкуються. Так і не змогли дійти згоди, щоб нарешті домогтися дозволу на ексгумацію похованого тіла, проведення упізнання й додаткових експертиз.
Олена та її родина абсолютно переконані, що в могилі їхнього Олексія лежить Вадим Стадченко-Гальона. А от пані Віра на це відповідає одне: «Вони брешуть».
«Я її розумію, бо мама є мама. Їй хочеться, щоб син був живий», — каже про товаришку за нещастям мати Олексія.
Полон?
Коли почалася повномасштабна війна, Настя Карпова — швачка за фахом — шила для бійців балаклави, плитоноски та рукавиці. Її брат Олексій на фронті носив пошиту сестрою балаклаву. Коли знімав її з голови, навіть загортав на шиї в особливий спосіб.
Ще у 2022 році на одному з російських ютуб-каналів Настя побачила українського полоненого, котрий поставою нагадав Олексія. Ще й балаклаву свою впізнала на його шиї. І згорнута вона була так, як зазвичай це робив брат. На відео росіяни примушували цього чоловіка говорити «слава росії!»
«Я зробила стоп-кадри, показала їх слідчим. У Координаційному штабі, у Червоному Хресті, розмістила на пошукових сайтах в інтернеті. Жодних відгуків на них не було. Хоча в Координаційному штабі сказали, що відсотків на 95 людина з відео схожа на Олексія», — пригадує Настя.
А кілька місяців тому вона на якомусь телеграм-каналі за Прізвище, ім’я, по-батьковіПІБ брата знайшла його фото. Написала їм. Звідти відповіли, що фото взяли з російської ютуб-каналу «Опознай х*хла по чубу», де розміщують інформацію про ув’язнених українців. Настя написала росіянам — її обізвали й образили.
Зате інформацію про можливість перебування Олексія Карпова у російській в’язниці взяв на замітку Червоний Хрест. Щоправда, за словами Насті, жодних новин про брата від ЧХ вона поки не отримала.
Віра Стадченко-Гальона теж вважає, що її син у полоні. Має точні відомості про полонених хлопців з його роти. Одного з них у травні 2024-го навіть вдалося обміняти. Якщо ті, хто воював поруч, у полоні, то й Вадим міг там опинитися.
Крім того, за словами жінки, їй ще в серпні 2022-го, під час приготувань до похорону сина, телефонував якийсь росіянин. Не вимагав грошей, але повідомив, що Вадим сидить у російській в’язниці як військовополонений. А ще пані Вірі хтось надіслав на телефон фото її сина — як вона вважає, з російського полону. Жінка поділилася тим фото з hromadske, за посиланнями ми вийшли на ресурс, де воно було опубліковане — це виявилася українська телеграм-спільнота, яка оприлюднює дані про українських бійців, що перебувають або можуть перебувати в полоні.
Ми зробили запит стосовно Вадима. Нам відповіли, що його ім’я є в базі спільноти — це означає, що хтось його вже шукав. Але жодної інформації про цього бійця спільнота не має. Але як набратися сміливості сказати про це пані Вірі?
Хрест без імені
Тіло з моргу привезли в село разом зі свідоцтвом про смерть. У могилі не Олексій, але офіційно Олексій Карпов був мертвий. Майже два роки. І для сім’ї це теж був клопіт.
«Нещодавно ми домоглися, аби суд у Тернополі дав добро на скасування свідоцтва про смерть Олексія. Наш районний суд не знав, як підійти до цієї справи, тож ми мусили звернутися в Тернопіль.
Надали суду купу документів — і фото, і листування з різними інстанціями, результати ДНК-аналізу тощо. Тепер залишилося тільки віднести рішення суду в Орган реєстрації актів цивільного стануРАЦС, щоб там анулювали відповідні записи. Олексія визнали живим, і тепер є офіційні підстави розшукувати його як полоненого», — повідомляє про сьогоднішній стан справи пані Олена.
Мама Вадима теж вирішила звернутися до суду, щоб дізнатися, де її дитина. Насамперед вона має запитання до військової частини.
«Я хворію, у мене двоє менших дітей. Вадим був нашим офіційним годувальником, він свого часу оформив над нами опіку. Ніхто не знає, де він, а я не отримую за нього жодних виплат. Нехай суд щось вирішує», — рішуче налаштована Віра Стадченко-Гальона.
А тим часом родина Олексія Карпова два роки доглядає могилу, де похований чоловік, якого Віра не хоче визнавати своїм сином.
«А як інакше? І на Великдень, і на всі інші свята приходимо, прапори міняємо. І без свят щотижня я на могилі — прибрати, квіти посадити й полити. Як же я можу цю могилу кинути? Це ж чиясь дитина. І щоб до нього ніхто не ходив — це теж неправильно», — пояснює пані Олена.
На хресті немає жодного напису — що мама з Настею там мають написати? Вважають, що написати може хіба пані Віра…
Обидві сім’ї сподіваються на диво та продовжують шукати своїх рідних серед полонених.
Близько 8 місяців тому пані Олені сповістили, що її ДНК-профіль збігся із профілем загиблого бійця, тіло якого зберігається у морзі Миколаєва. Пані Олена і Настя стали вимагати проведення нової ДНК-експертизи. Одного разу вони вже поховали чуже тіло, більше не хочуть. У Миколаєві на таку вимогу з подивом обурилися — і затихли, більше не турбують. Може, знову якась помилка.
