«Ніхто не задумувався, чому стільки СЗЧ?». Що не так із психологічною реформою в армії
«У хлопця “поїхав дах”, він був агресивний, суїцидальний. Коли заходив на позиції, казав нам: “Ви всі помрете”, і сміявся. А знаєте, що йому сказав психіатр на ВЛК? “Придатний, повертайся назад”. Всім пох*й. І такого багато. Психологи в армії не працюють. Всі ці тести — фікція», — розповідає hromadske піхотинець, який останній рік воює на Донецькому напрямку.
«А як ви вважаєте, як розмовляти з тими, хто понад 20, а хтось і 30 діб на бойових, де їм із дрона кидають воду, цигарки й засоби гігієни?.. Ми тут порозмовляли, його відволікли, а потім він бац — і знову йде “в себе” й відмовляється від виконання наказу, бо каже: “Я вже все”. Ми не можемо всіх відправити в якісь санаторії на відновлення, бо банально не вистачає людей», — каже зі свого боку заступник командира з психологічної підтримки персоналу в одному з батальйонів.
На тлі критичної втоми у війську важливість психологічної підтримки бійців, якій раніше майже не приділяли увагу, — здається, нарешті усвідомлюють. Головнокомандувач пообіцяв перезавантаження цього напряму, а в Міноборони створили профільне управління. На заміну старій системі морально-психологічного забезпечення (МПЗ) віднедавна прийшла система психологічної підтримки персоналу (ППП).
Чи зміна назви передбачає зміну старих підходів? Чому кількість військових психологів збільшилась, а якість — ні? Як це впливає на кількість Самовільне залишення частини.СЗЧ? Чому позитивний досвід у бригадах — радше виняток, ніж правило? Що кажуть у Міноборони і як реформа ледь не пішла коту під хвіст — у матеріалі hromadske.
«Немає жодної бригади, де були б усі кваліфіковані психологи»
Нині на рівні бригади функціонують групи контролю бойового стресу, які працюють із бійцями безпосередньо після бойових завдань та мають ідентифікувати тих, кому потрібне відновлення.
Паралельно на рівні батальйонів створили групи психологічного супроводу і відновлення.
Окрім того, кожна бригада має розгортати пункт психологічної допомоги — такий собі «стабпункт» на шляху до подальшої реабілітації.
Звучить фантастично. Але в реальності розгалуженіша система зіткнулася з браком фахівців.
«Реальність така, що, по-перше, не знайдеш такої кількості військових психологів. Якщо раніше було тяжко знайти п’ять психологів на бригаду, потім треба було знайти десять, а тепер — кілька десятків. То де їх узяти? Я ще не зустрів жодної бригади, у якій би було десять кваліфікованих психологів на такі посади», — каже у розмові з hromadske лікар-психіатр, а нині начальник групи контролю бойового стресу в 67 окремій механізованій бригаді Олег Гуковський.
Задум непоганий. Та найгірше в цьому всьому — підміна понять. Бо з кількох десятків посад офіцерів-психологів по факту є буквально кілька, які мають освіту і відповідний досвід. Решта людей з абсолютно різним бекграундом.Олег Гуковський, начальник групи контролю бойового стресу в 67 ОМБР
За словами Гуковського, проблема в тому, що на нові посади заходять здебільшого ті самі кадри, які були в попередній системі морально-психологічного забезпечення, або, як їх називають, «емпезешники» із такою собі «замполітською» традицією.
«Про психологічне забезпечення як таке у них не йшлося і не вимагалося психологічної освіти. Їхня роль була заточена більше на виховну роботу й організаційні задачі заступника командира батареї чи батальйону. Потім їх перекваліфікували. Тобто назва змінилась, а суть ні», — додає Наталя Грицюк, офіцерка відділення психологічної підтримки персоналу 128 гірсько-штурмової бригади.
Деякі такі групи психологічного супроводу було б справедливіше, певно, називати групами юридичного супроводу. Бо фактично вони займаються здебільшого службовими розслідуваннями. Тобто тим, чим займалися «емпезешники» у своїх ротах. Ось і все.Олег Гуковський, начальник групи контролю бойового стресу в 67 ОМБР
Психологи в армії: обов’язки та здоровий глузд
Якими б не були спроби перезавантаження психологічної підтримки в армії, ще одна повсюдна проблема, про яку говорять у більшості підрозділів, — несумісне з посадою навантаження. Йдеться, зокрема, про службові розслідування.
Суїцид, самовільне залишення частини, дезертирство, втрата майна, безвісти зниклі тощо — здебільшого, ведення цих справ лягає на плечі офіцерів із тих самих груп психологічного супроводу і відновлення. Хоча це суперечить здоровому глузду. Бо як сказала офіцерка в одній із таких груп, виходить, що «той, хто надає тобі психологічну допомогу, може тебе й покарати».
Хоча в жодних посадових обов’язках необхідності вести службові розслідування не прописано. Це радше робоча необхідність. Або ж — пережиток. Бо деяким бригадам розділити ці обов’язки все ж вдається. Усе залежить від розуміння й волі командування.
«Згідно з наказом 305, ці розслідування взагалі заборонено робити (відділенням психологічної підтримки персоналу — ред). У нас ніхто їх не робить, для цього є головні сержанти. Виняток — суїцид. Бо це справді стосується психолога. Але в багатьох бригадах ці розслідування роблять. Ну, звісно, тоді в них не буде часу на підтримку людей», — каже про роботу 128 ОГШБ Наталя Грицюк.
Досвід 128-ї у психологічній реабілітації бійців — радше виняток, ніж правило. Там запевняють: відновленню особового складу сприяє командування. Тому військових за першої нагоди направляють до реабілітаційних центрів або на відпочинок. Тогоріч hromadske знімало сюжет про їхній пункт психологічної допомоги. Нині він адаптований під більшу кількість людей.
«У нас це дуже розвинено. Ми самі їздимо і працюємо з людьми. Наші пункти психологічної допомоги є в кожному підрозділі. Наприклад, виявили людину з реактивною тривожністю тощо — її одразу беруть на Пункт психологічної допомоги.ППД у підрозділі, проводять усі необхідні скринінги, а потім передають нам (у бригадний пункт психологічної допомоги — ред.) на 7 днів. Тобто загалом людина проводить 10 днів на реабілітації, може перемкнутися, вийти із цього багна й видихнути», — каже Наталя.
Але я знаю, що є гіркий досвід в інших бригадах. Є такі, де взагалі не мають поняття, що таке пункт психологічної допомоги.Наталія Грицюк, офіцерка відділення психологічної підтримки персоналу 128 гірсько-штурмової бригади
«Не знаю, який психолог тут щось зробить»
В інших підрозділах картина справді інакша. Співрозмовник hromadske в одному з батальйонів, що відповідає за психологічну підтримку персоналу, каже: на місяць там можуть собі дозволити відправити на відновлення двох-трьох людей. Хоча треба — десятки.
«Було б добре направити 20-30, але ми не можемо. Бо просто бракує людей. Ми викручуємось, як можемо. У нашій групі психологічного супроводу 4 людини на батальйон. Але, розумієте, якщо люди з 10-річним стажем участі в бойових діях уже теж відмовляються виконувати завдання, то я не знаю, який психолог тут щось зробить», — каже заступник командира із Психологічна підтримка персоналу.ППП.
Одна річ — розказувати в кабінетах і писати концепції, а інша — говорити з людьми, які не розуміють, пощастить їм вийти з бойового завдання чи ні, і якщо ні — чи зможуть їх витягнути звідти хоч мертвих?заступник командира піхотного батальйону з психологічної підтримки персоналу
Старший офіцер зізнається: хоч і курує зараз психологічною підтримкою персоналу, сам психологічної освіти не має.
«На початку війни я був заступником командира батальйону з особового складу. Потім — заступником командира морально-психологічного забезпечення. А з липня — заступником командира психологічної підтримки персоналу. При цьому я не маю фахової освіти психолога. І про підвищення кваліфікації для старших офіцерів не йдеться. А без належного навчання це все тільки “бульбашки”».
Тут підтверджується й історія з браком фахівців. Начальник групи психологічного супроводу та відновлення в цьому самому батальйоні має психологічну освіту 12-річної давнини й ніколи не працював психологом. Улітку пройшов лиш місячні курси підвищення кваліфікації.
Реформа під питанням?
До прикладу, Військовий інститут КНУ ім. Шевченка за півтора місяця готує тих, хто має диплом цивільного психолога. У такий спосіб вони здобувають військову освіту й офіцерське звання.
З березня 2024 року діє наказ із вимогами щодо профільної освіти психологів на відповідних посадах.
«Але певні призначення все одно відбуваються в обхід цього. Із цим треба працювати. Написати документ мало. Треба дивитися, щоб його правильно впроваджували», — визнає керівниця Управління психологічного забезпечення Міноборони Валентина Оболенцева.
Вона погоджується: психологічна реформа у війську впирається як у психологічну підготовку всіх військовослужбовців, так і в навчання кадрів.
«Якщо ми не навчаємо фахівців, то нічого не буде. Бо якщо ми назвемо мишку їжаком, вона їжаком не стане. Тому це комплексна річ. Все починається з базової загальної військової підготовки, де є психологічний компонент. А далі вже питання підготовки й навчання фахівців, які мають цивільну психологічну освіту», — каже Оболенцева.
За її словами, нині в Міноборони є ресурс хіба на точкові пілотні проєкти, зокрема щодо нових програм реабілітації. Наприклад, пілот, який планують запускати з нового року, стосується двотижневого відновлення і реабілітації з психологічною допомогою в санаторіях. Туди можна буде поїхати самим або з родиною. Пріоритет надаватимуть бійцям із передової.
Оболенцева називає ці програми «рятувальними шлюпками», які мають шанс перерости в реформу. Забезпечити її має комплексна постанова Кабміну, що нині розроблюється.
«Там уже має бути чітко прописане і розділення функцій, щоби психологів не навантажували тими невластивими їм задачами, які розходиться взагалі із завданням психолога», — каже керівниця Управління психологічного забезпечення Міноборони.
Щоправда, реалізація цих планів узагалі висіла на волосині через спробу відсторонити нинішню команду, яка вела цей напрям. Під час підготовки матеріалу Оболенцева дізналася про наказ усунення з посади. Нині вона на місці заступниці управління.
«Ситуація катастрофічна»
Найбільш розповсюджені психічні проблеми у військових — тривожні розлади, розлади сну, депресивні стани, розлади адаптації, рідше — суїцидальні думки, каже Ксенія Возніцина, директорка Центру психічного здоров’я «Лісова Поляна».
Тут приймають на психічну реабілітацію військових із фронту. За три роки через Центр пройшли вже 10 тисяч бійців. З ними працюють психотерапевти, психіатри, фізичні терапевти й інші.
В середньому реабілітація триває три тижні. Та через те, що заклад розрахований лиш на 200 ліжок, 90% бійців потрапляють до звичайних психіатричних стаціонарів, додає Возніцина.
Всі роки повномасштабного вторгнення у нас заклад переповнений. Але те, що я бачу зараз щодо втомлюваності тих, хто поступає: ситуація катастрофічна. Те, що я хотіла би сказати, — не можу, але це реальний триндець.Ксенія Возніцина, директорка Центру психічного здоров’я «Лісова Поляна»
Часті й випадки, коли командир може відповісти психологу чи начмеду, який подає список бійців на відновлення, що відновлення неможливе: «Втрата бойової одиниці — немає ким замінити». В умовах інтенсивності бойових дій та критичної нестачі людей психічне здоров’я відходить на другий план.
Однак ігнорувати слона в кімнаті дедалі складніше. І на третій рік великої війни в Генштабі та Міноборони, схоже, до цього усвідомлення прийшли.
Зараз інтенсивність бойових дій дуже велика. Але люди посипалися. І зараз СЗЧ — тема номер один у Збройних силах і взагалі на державному рівні. А ніхто не задумувався, чому стільки СЗЧ?Наталія Грицюк, офіцерка відділення психологічної підтримки персоналу 128 гірсько-штурмової бригади
«Можливо, людина елементарно морально виснажилась, можливо, її не дослухали, не зрозуміли, не дали якогось другого шансу. Можливо, людина просто психологічно була не готова. Дайте їй підготуватися нормально і все», — каже військова психологиня Наталя Грицюк.
Водночас Олег Гуковський певен: дуже багато психологів в армії насправді не треба. Питання лише в тому, аби цю роботу виконували максимально ефективно.
«Тут питання не в кількості. От нас не дуже багато, але ми випрацювали свої методики з психодіагностики, консультування, скерування. Чотири-п’ять людей цілком спроможні підтримувати ці процеси. Тому тут важливо мати в кожній бригаді психологічне ядро — кількох фахівців, які розуміють, що вони роблять».
Цей матеріал створено за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.