Запрошувати мігрантів чи повертати українців? Демографічна криза на заваді економіці та відбудові

Брак людського ресурсу — вже критичний

Глобальні фінансові кризи — як та, що сталася у 2008-му, — минають за рік чи два, хоча ще певний час ми й відчуваємо їхні наслідки. Так само за кілька років людство вийшло із кризи, яку спричинила пандемія коронавірусу. А от з демографічними кризами все значно важче.

Якщо подивитися на далеку перспективу, то ті ж таки експерти ООН прогнозують, що до 2100 року населення України може зменшитися до 15,3 мільйона людей — з нинішніх приблизно 37 мільйонів.

Зменшення кількості населення, хоч і суттєво прискорене великою війною, триває вже не перше десятиліття. «Різниця між народжуваністю та смертністю стала негативною ще наприкінці 1980-х. Так було і всі роки незалежності», — констатує Ганна Вахітова, дослідниця та викладачка Київської школи економіки.

З експерткою погоджується й Олексій Позняк з Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ: «Ще задовго до 2014 року та початку гібридної війни наш інститут проводив оцінку можливих демографічних тенденцій. Навіть без російської агресії рано чи пізно Україна мала зіткнутися з нестачею робочої сили».

У керівництві держави розуміють: така тенденція, підкріплена ще й масовим виїздом за кордон, критично небезпечна для розвитку України. Про це говорить, приміром, заступниця міністра економіки Тетяна Бережна.

За попередніми розрахунками, для того, щоб забезпечити щорічне зростання ВПП до 2030 року на 7%, нам потрібно 4,5 мільйона працівників додатково.Тетяна Бережна, заступниця міністра економіки

Національний банк дає невтішний прогноз: до кінця 2025 року ще щонайменше 700 тисяч українців виїдуть за кордон — з міркувань безпеки, а також через руйнування інфраструктури та зростання побутового дискомфорту.

За таких умов ми маємо якомога швидше відновлювати чисельність населення, необхідного для повоєнного розвитку країни.

Ймовірно, повернення до мирних умов підштовхне українські сім’ї народжувати більше дітей — реалізує себе так звана відкладена народжуваність.

Та цього буде замало для відновлення здорового демографічного тренду. До того ж це нове покоління має ще вирости, на що піде декілька десятиліть. Та й ніхто не може гарантувати, чи не захочуть уже нові українці так само виїхати за кордон у пошуках кращого життя.

Тож уряд повинен буде працювати паралельно за двома напрямами: повернення додому власних громадян і запрошення до України трудових мігрантів з інших країн.

Повертати своїх

Дефіцит кадрів є одним із ключових факторів, які стримують економічне відновлення. За даними Мінекономіки, у 2021 році офіційний ринок праці налічував 11,5 мільйона робітників, а у 2023-му офіційно працевлаштованих було лише близько 9 мільйонів.

За оцінками Нацбанку, майже половина скорочення у 2023 році порівняно з 2021-м — вибуття з ринку праці зовнішніх мігрантів. Разом із тим, аналітики враховують, що частина з таких мігрантів і надалі працювали в українських компаніях дистанційно.

З того ж таки аналітичного звіту НБУ дізнаємося, що кількість повноцінно зайнятих приблизно відповідає кількості громадян, які залишаються економічно неактивними. Йдеться не про безробітних у пошуку працевлаштування, а саме про тих, хто розчарувався в пошуках, опікується домогосподарством або живе з родинної підтримки. 

Власне ж безробітні, які не мають роботи, але шукають її, — приблизно 15% працездатного населення. «У нас дуже маленька група громадян, які шукають роботу: не більше ніж 1 мільйон людей», — стверджує Олександр Цимбал з Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ.

Навіть до великої війни значно жвавіший і насиченіший ринок праці не допомагав економіці стабільно зростати на понад 4%. Нині ж потреба в такому поступі є питанням виживання держави, адже без зволікань необхідно відновлювати цілі індустрії: енергетику, металургію, машинобудування, а також розвивати сектор технологій та послуг.

Для багатьох найбільш доцільним рішенням здається повернення власних громадян із-за кордону. Такий сценарій привабливий з багатьох поглядів, проте за глибшого занурення в тему він видається майже нереалістичним. 

А втім, це не значить, що в цьому напрямку взагалі не варто рухатися. Щонайменше, влада може максимально спростити умови повернення. Так, президент Володимир Зеленський уже 8 серпня подав до Верховної Ради законопроєкт про множинне громадянство. 

З одного боку, він дозволить отримати український паспорт тим, хто вже має іноземний. З іншого — збереже в українському громадянстві тих, хто вирішив наразі осісти за кордоном.

Василь Воскобойник — президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування — наводить приклад: «У Німеччині мешкає 1,2 мільйона українських громадян — багато з них уже третій рік. Тамтешнє законодавство передбачає можливість отримати місцевий паспорт за три роки проживання. Значна частина українців у Німеччині захочуть набути місцеве громадянство».

Та навіть якщо українці за кордоном залишаться нашими співгромадянами, це автоматично не поверне їх на Батьківщину. Для цього знадобляться значно сильніші стимули.

Поруч із потребами у фізичній безпеці, якісних послугах, професійному розвитку та гідній оплаті праці наявність власного помешкання в Україні все ще може бути визначальною для вибору поміж «лишитися за кордоном» і «повернутися додому», — вважає доктор економічних наук та фахівець із міграційної політики Андрій Гайдуцький.

Це стосується водночас і відбудови зруйнованих війною домівок; і житлового фонду для українців, чиї населені пункти тимчасово окуповані; і програми для тих, хто власного помешкання не мав і до повномасштабного вторгнення.

Владі варто співпрацювати з фінансово-банківським та страховим сектором, а також з іпотечними та будівельними компаніями — щоб вони розробляли програми залучення доходів та заощаджень українських мігрантів в Україну. Це відкриє шлях до повернення наших громадян із-за кордону на Батьківщину.Андрій Гайдуцький, експерт з питань трудової міграції

У цьому ключі може йтися про широку програму будівництва соціального житла. Так, сьогодні чимало людей звертаються до банків по пільгову іпотечну програму «єОселя» — але позитивну відповідь отримують не всі. «ПриватБанк» попередньо схвалює лише 52% таких заявок, а інший державний банк — «Ощад» — дві третини. Основі причини відмов: погана кредитна історія клієнта і недостатній рівень легальних доходів.

Якщо ж не відбудеться нових катаклізмів — як то суттєве погіршення ситуації на фронті — такі програми стануть особливо актуальними вже за декілька років. Нацбанк очікує, що масове повернення в Україну буде поступовим, а розпочнеться вже у 2026 році,  —  спершу очікується повернення близько 400 тисяч громадян, а подальша динаміка багато в чому залежатиме від того, які умови чекатимуть українців на батьківщині.

Зупинити виїзд

Паралельно з поверненням тих, хто вже виїхав, важливо втримати в Україні тих, хто наразі лишається тут, але розглядає перспективу виїзду.

Багатьох бентежить, що щойно для військовозобов’язаних чоловіків відкриють кордон, їхні сім’ї слугуватимуть магнітом, який виманюватиме їх з України. Звісно, навіть зараз є чимало тих, хто, навпаки, повертається на Батьківщину, щоб возз’єднатися з родиною. Саме такий сценарій слід зробити якомога симпатичнішим, але покладатися на нього все ж не слід. 

Натомість варто не забувати й про чоловіків, які можуть виїхати за кордон просто зараз, — про підлітків. У цьому контексті очевидна потреба розвитку вищої освіти — вона має стати конкурентною альтернативою іноземній. Наразі ж ситуація невтішна, — вважає народний депутат із «Слуги Народу» Олег Дунда.

Скоро не вистачатиме абітурієнтів у Київського національного університету та Київського політехнічного інституту. Ціни на навчання, скажімо, у Варшавському університеті такі самі.Олег Дунда, народний депутат із фракції «Слуга Народу»

Проте є й менш очевидний чинник — робота держави в інформаційному просторі. Ганна Вахітова скаржиться: «Комунікація на рівні уряду й інших установ — наше стабільно слабке місце». 

Заохотивши більше громадян залишитися, ми забезпечуємо кращі умови для тих, кого закликаємо повернутися. Прозора, чітка та людяна комунікація допоможе у боротьбі з російською пропагандою та вгамує внутрішні панічні настрої.

Частина людей їде з країни через невдалу комунікацію стосовно мобілізації. Це залякує батьків або самих 16-17-річних хлопців, які ще можуть виїхати.Ганна Вахітова, викладачка Київської школи економіки

Твоя підтримка допомагає нам не зупинятися

Підтримати

Бути відкритими до мігрантів

«Уряду варто лібералізувати умови приїзду іноземців задля працевлаштування, навчання чи ведення підприємницької діяльності», — переконаний експерт із міграційної політики Андрій Гайдуцький.

Таку роботу вже розпочали: 15 липня група народних депутатів, включно з представниками президентської фракції «Слуга Народу», внесла на розгляд Верховної Ради законопроєкт, покликаний удосконалити процедуру працевлаштування іноземців в Україні.

Зараз охочий працевлаштуватися іноземець має отримати дозволи аж від трьох установ: Державного центру зайнятості, Державної міграційної служби та консульства України в країні свого перебування.

Натомість законотворці пропонують запровадити єдиний дозвіл, з яким людина зможе і жити, і працювати. До речі, такий підхід є одним із принципів міграційної політики Європейського Союзу.

Крім цього, йдеться про зручніші терміни для пошуку роботи. Так, з моменту отримання дозволу на приїзд в Україну до підписання контракту з роботодавцем зараз іноземцям дають 90 днів — законопроєкт передбачає 180.

Легше має стати й студентам-іноземцям, які хочуть і працювати в Україні: після випуску вони матимуть 9 місяців на пошук роботи. У такому разі дипломовані фахівці зможуть спокійно дослідити ситуацію на ринку праці й обрати найбільш сумісне з їхніми професійними цілями місце.

З огляду на перспективи членства України в Євросоюзі логічною виглядає і пропозиція спрощення порядку працевлаштування для громадян держав-членів ЄС.

Андрій Гайдуцький зауважує, що варто також суттєво зменшити вартість міграційних та інших зборів, які роботодавці сплачують за працевлаштування іноземця. «Сьогодні ключова проблема в тому, що такі платежі та збори потрібно сплатити заздалегідь, а їхня вартість може перевищувати 20 тисяч гривень на рік у розрахунку на одного іноземця», — пояснює експерт.

Один зі співавторів законопроєкту — Василь Воскобойник. Він певен, що держава має діяти вже зараз: «Потрібно зрозуміти, що Україна вже у стані демографічної катастрофи».

Після завершення війни у нас почнеться нова хвиля виїзду українців за кордон: 1-2 мільйони громадян поїдуть звідси, зокрема до своїх сімей, які вже перебувають в інших країнах.Василь Воскобойник, співавтор законопроєкту про трудову міграцію

Політика залучення іноземців видається неминучою. Хоч і без гучного оголошення, фактично її уже впроваджують. Раніше уряд щороку вручну встановлював квоти на кількість імміграційних дозволів. У липні 2023-го президент Зеленський підписав закон, що значно спрощує надання таких дозволів. Зокрема, Кабінет Міністрів не визначатиме квоти завчасно, а використовуватиме їх для ситуативної регуляції — скажімо, якщо наплив мігрантів створюватиме проблеми на ринку праці. 

Зміни у підході підтверджує і заступниця директора Державного центру зайнятості Валентина Рибалко: «Процедуру найму іноземців максимально спростили, це було зроблено ще у 2022 році». Вона зазначає, що раніше задля отримання дозволу на роботу в Україні іноземцеві доводилося зібрати величезний стос документів, включно з довідкою про несудимість і медичними довідками, а також підтвердженням, що він не претендує на роботу, з якою б упорався український кандидат.

Тепер цей список передбачає лише заяву, копію паспорта та копію трудового контракту. Подати ці документи можна онлайн — наприклад, через застосунок «Дія».

Це вже принесло перші плоди. Так, від початку широкомасштабної війни іноземці з понад ста країн відкрили в Україні 3075 компаній. Найчастіше це робили громадяни Туреччини, Узбекистану та Польщі. Також до десятки лідерів потрапили, зокрема, громадяни США, Казахстану, Німеччини й Азербайджану.

Для того, щоб змінився демографічний тренд — і населення почало хоч потроху зростати — потрібно щороку залучати ззовні принаймні 1% від уже наявного населення. Тобто зараз це приблизно 300 тисяч людей на рік, тоді як нині ми залучаємо лише 50-80 тисяч.Андрій Гайдуцький, фахівець із трудової міграції

Питання міграції стосуються не лише внутрішньої політики, а й зовнішньої. Андрій Гайдуцький зазначає: «У світі приблизно 100 країн, де зарплати нижчі, ніж в Україні, тож у нас є широкий вибір, з яких країн запрошувати іноземців».

У цьому ключі прикметно, що міністр закордонних справ Дмитро Кулеба під час свого нещодавнього африканського турне запропонував підписання безвізового режиму з країнами регіону. Відповідну угоду вже підписали з Маврикієм. Хоч і не йдеться про отримання дозволів на роботу, в МЗС зазначають, що угода «сприятиме поїздкам маврикійських інвесторів та бізнесменів до України для пошуку нових можливостей роботи». А втім, чи передбачає це трудову міграцію — незрозуміло.

Подолати страхи й упередження

Варто бути напоготові, тому що політика залучення мігрантів може викликати хвилю спротиву в населення.

Залучення трудових мігрантів — необхідна політика, аби покращити ситуацію на українському ринку праці. Це раціональна політика, але дехто її не підтримуватиме через ірраціональні компоненти.Ганна Вахітова, викладачка Київської школи економіки

Самі собою антиміграційні настрої — не щось унікальне. У багатьох розвинутих країнах час від часу спалахують великі протести, а деякі партії будують довкола цієї проблеми свої виборчі кампанії.

У США ключова лінія розмежування Республіканської та Демократичної партій пролягає саме через позицію щодо мігрантів. Якщо президент Джо Байден та його ймовірна наступниця Камала Гарріс пропонують дати мігрантам шанс на нове життя в Америці, то їхній супротивник Дональд Трамп погрожує покласти цьому край.

Страх перед «чужинцями» активно експлуатують і політики «старої Європи». Проте, хоч часто це відверто ксенофобна риторика популістів, проблема неконтрольованої нелегальної міграції справді існує.

Цілком собі прогресивний британський уряд уже котрий місяць бореться з «проблемою човнів», на яких до країни масово прибувають біженці з Руанди й інших африканських країн.

Не менші виклики стоять і перед Італією, до якої через Середземне море прямують громадяни африканських та близькосхідних держав. До всього часто-густо крихкі катери з біженцями потрапляють у негоду — внаслідок цього у корабельних трощах уже загинули десятки тисяч людей.

А втім, в Італії проблеми виникають і з тими, кому пощастило потрапити в Європу. Тамтешній уряд нещодавно домовився з Албанією, щоб та на своїй території організувала табір для біженців, які від початку прямували до Італії.

Однак українські фахівці застерігають від порівнянь нашої майбутньої ситуації з тією, що складається в інших європейських країнах. Андрій Гайдуцький наголошує: «У нас мігранти потрібні роботодавцям — як робоча сила; та державі — як платники податків».

В Україні не буде черги з мігрантів, як у Західній Європі, куди їх вабить соціальна підтримка. До нас мігранти їхатимуть заробляти кошти.Василь Воскобойник, співавтор законопроєкту про трудову міграцію

Дослідження Київського міжнародного інституту соціології свідчать, що рівень ксенофобії — негативного ставлення до іноземців — зростав в Україні з 1994-го до 2007-го, упродовж наступних п’яти років він дещо знизився і залишається стабільним — у жовтні 2023-го цей показник був на рівні 3,7 бала за шкалою від 1 до 7.

Водночас істотно впливає на рейтинг погіршення ставлення до росіян (6,38); а також до білорусів (5,3) і росіян, які мешкають в Україні (4,96). А от з рештою категорій динаміка переважно позитивна, хоча доволі високі показники відсторонення досі тримаються щодо ромів (4,75), африканців (4,69) та румунів (4,23).

У КМІС тлумачать, що такі результати загалом є нормальними: «Щодо більшості етнічних груп населення України підтримує дистанцію: 3, 4 або 5 — тобто не хотіли б, аби представники цих етнічних груп були членами їхніх родин або близькими друзями, проте готові бачити їх сусідами, колегами по роботі та жителями України».

Мірилом слугує не саме походження трудового мігранта, а радше його адаптованість до українського суспільства: знання мови, розуміння культурного контексту та інших реалій. Саме через це наш ринок праці мав би бути зацікавлений у працевлаштуванні насамперед випускників-іноземців, які за час навчання у місцевих вишах мають змогу якнайкраще адаптуватись, а ще звикнути до того, що навіть під час війни в Україні можна працювати й навіть будувати кар’єру. Тож питання конкурентоспроможності нашої системи освіти є важливим і задля розвитку іноземців, яким ми можемо допомогти здобути фах.

Залучати наявне та плекати нове

Запрошення трудових мігрантів та повернення українців з-за кордону — необхідні рішення, але є такі кроки, які можна впроваджувати зсередини.

Навіть за наявних умов Україна спроможна на більше, ніж прогнозовані НБУ на цей рік 3,7% зростання економіки. Для кращої динаміки слід активніше залучати внутрішні ресурси та (хоч як би дорого це не було) технології.

Василь Воскобойник нагадує: «Крім біженців за кордоном, у нас є 5 мільйонів внутрішньо переміщених осіб. Треба дослідити, де саме вони можуть працювати».

Національний банк теж наголошує на важливості розкриття потенціалу внутрішніх мігрантів, що поки зробити не вдалося: «Далеко не всі переселенці змогли адаптуватися в нових умовах. Багато з них залишаються поза ринком праці через необхідність доглядати за дітьми чи зневіреність у професійних перспективах».

Ганна Вахітова з Київської школи економіки зі свого боку звертає увагу на інші групи недостатньо залучених у ринок праці громадян:

• Жінки віком 45-50 років

Зокрема, йдеться про опанування професій, які донині вважали «чоловічими» — та й чимало жінок сприймають догляд за домом і дітьми обмеженням для виходу на роботу, хоча за сприяння роботодавця це можна поєднувати.

• Люди віком 50+

Роботодавці насправді зацікавлені відмовитися від ейджизму, через який вони часто відмовляють кандидатам віком понад 50 років (а деколи й молодшим). 

Зарадити можуть інформаційні кампанії та розвиток курсів і освітніх програм, які дозволять цим групам потенційних працівників знайти нову роботу.

Дати поштовх знекровленій економіці може й широка автоматизація виробництва. Скажімо, в секторі будівництва нові можливості відкривають 3-D принтери, які можуть «друкувати» цілі будинки — роблячи це швидко та замінюючи невеликою групою фахівців цілі бригади будівельників.

Так, деінде сучасні технології в моменті дещо зменшать попит на робочу силу, проте подальший економічний поступ має компенсувати цей побічний ефект — появою нових професій, а ще створенням нових підприємств і зростанням уже наявних.

Яку економіку ми будуємо? Відповідь на це запитання буде ключем для нашої демографічної політики.Василь Воскобойник, співавтор законопроєкту про трудову міграцію

Діяти невідкладно

Ми не можемо собі дозволити послідовно розв’язувати демографічну проблему вже після перемоги. Ба більше, наша перемога може залежати від того, як ми будемо розв’язувати її вже зараз. Спроби повернути з-за кордону власних громадян, використання внутрішніх ресурсів та залучення трудових мігрантів з інших країн — це те, без чого український ринок праці може втратити свою конкурентоспроможність, а українська економіка — імпульс для подальшого розвитку.