Україна визнала Палестину майже 40 років тому, а тепер це планують зробити й західні країни. Чому так

Чому в Палестині триває конфлікт?

Сучасний конфлікт між ізраїльтянами та палестинцями пов’язаний із територіями, релігійно-національною ідентичністю та політичною владою. Він розпочався на початку XX століття, коли євреї почали масово повертатися на історичну батьківщину після Першої світової війни та Голокосту.

Євреї були вигнані з Палестини Римською імперією у I–II століттях. Згодом регіон став християнським, а потім у VII столітті його захопили араби, принісши туди іслам. Упродовж чотирьох століть територією володіла Османська імперія, яка втратила контроль після поразки в Першій світовій війні. Тоді Палестина перейшла під британський мандат.

Перші хвилі єврейської міграції розпочалися наприкінці XIX століття під впливом сіонізму. Євреї купляли землю й засновували поселення, водночас арабське населення вбачало в цьому спробу чужинців захопити їхню землю й побоювалося вигнання.

У 1920-1940-х роках напруга між єврейськими та арабськими рухами зростала. Араби повстали проти єврейської імміграції, а євреї здійснювали напади на британських військових і посадовців з наміром проголосити незалежну державу.

У 1947 році Організація Об’єднаних Націй запропонувала розділити територію на дві держави: єврейську (55% території) та арабську (45%) з Єрусалимом під міжнародним контролем. Це мало покласти край міжнаціональному конфлікту, однак він лише набрав більших обертів.

Чому план про створення двох держав провалився?

На папері рішення про створення двох держав для двох народів здавалося легким у реалізації.

Однак на той час араби становили близько двох третин населення Палестини й володіли приблизно 90% землі. Тобто навіть у майбутній єврейській державі арабське населення становило б майже половину.

Єрусалим і Віфлеєм із прилеглими територіями мали стати міжнародною зоною, яка б не належала жодній зі сторін.

План підтримали 33 тодішні держави-члени ООН, зокрема Українська РСР. Проти виступили 13 країн. Велика Британія, яка досі володіла мандатом на Палестину, разом зі ще 9 державами утрималися.

Євреї схвалили план розподілу Палестини, оскільки прагнули для своєї держави міжнародного визнання. Хоча й висловлювали незадоволення тим, що не отримали Єрусалима.

Окрім того, сіоністські лідери, зокрема Давид Бен-Ґуріон, який пізніше став першим прем’єр-міністром Ізраїлю, вбачали в реалізації плану можливість для майбутньої експансії на всю Палестину.

Водночас араби відкинули пропозицію, бо вважали її несправедливою: вони становили більшість населення, а отримували менше землі. Арабські організації також наполягали, що план суперечить принципу національного самовизначення, викладеному у Статуті ООН, і розглядали єврейських іммігрантів як чужинців, яких підтримують колоніальні держави.

Що сталося потім?

Наступного дня після того, як 14 травня 1948 року Ізраїль проголосив незалежність (без зазначення точних кордонів), коаліція арабських держав за участі Єгипту, Йорданії, Сирії, Лівану та Іраку вторглася в Палестину, розпочавши першу арабсько-ізраїльську війну. Арабські сили прагнули заблокувати появу ізраїльської держави.

Конфлікт тривав понад дев’ять місяців, і за його результатами Ізраїль здобув контроль над усією територією, яку ООН запропонувала єврейській державі, а також захопив майже 60% земель, запропонованих арабам. Крім того, Ізраїль узяв під контроль Західний Єрусалим.

Для Ізраїлю ця війна стала початком утвердження як незалежної держави, тоді як палестинці назвали її Накбою, тобто «катастрофою». Приблизно 700 тисяч палестинців були вигнані зі своїх домівок, а палестинська держава так і не була створена.

Ізраїль підписав окремі угоди про припинення вогню з Єгиптом, Йорданією, Сирією та Ліваном, встановивши так звану зелену лінію кордонів, яка слугувала фактичним кордоном. Однак постійного миру сторони не досягли. Арабські держави все ще відмовлялися визнати Ізраїль.

Чергове закриття Єгиптом Акабської затоки для ізраїльських суден у травні 1967 року й загроза вторгнення арабів спонукали Ізраїль завдати удару першим. І вже 5 червня того самого року ізраїльтяни розпочали Шестиденну війну.

У результаті під контролем ізраїльтян опиналась уся історична Палестина: Східний Єрусалим, Західний берег річки Йордан і Сектор Гази.

Арабська коаліція після принизливої поразки проголосила резолюцію з «трьома ні»: жодного миру з Ізраїлем, жодного його визнання, жодних переговорів із ним.

Ще раніше, у 1964 році, у Каїрі була створена Організація визволення Палестини (ОВП), яка поставила за мету утворити на всій палестинській території незалежну арабську державу. Спершу вона виступала за повне знищення Ізраїлю, але в 1990-х пішла на компроміс і визнала право на його існування.

Однак 1987 року на Західному березі річки Йордан та в Секторі Гази спалахнуло повстання проти ізраїльського правління — так звана перша інтифада. Саме тоді з’явилася нова сила — ХАМАС, визнана терористичною організацією в багатьох країнах. Одним із її засновників став проповідник Ахмед Ясин. 

Припускалось, що ХАМАС був створений за фінансової підтримки Ізраїлю, щоб послабити партію Ясіра Арафата — ФАТХ, яка була панівною в ОВП. Зокрема, таку думку висловлював верховний представник Європейського Союзу із зовнішньої політики Жозеп Боррель.

На відміну від ОВП, ХАМАС виставляв війну проти Ізраїлю не просто як національний опір, а як джихад, тобто боротьбу за захист ісламу.

ХАМАС та ще одне ісламістське угруповання в Палестині — «Ісламський джихад» — відкинули компроміси між ОВП та Ізраїлем за результатами переговорів 1993 року й стали позиціювати себе як альтернатива традиційному руху за незалежність. У 2007 році ХАМАСу вдалося здобути перемогу на виборах у Секторі Гази й витіснити ФАТХ з анклаву.

Який зараз статус Палестини?

Зараз палестинську державу можна описати як частково визнану, що перебуває у процесі створення. 

Організація визволення Палестини проголосила незалежність Держави Палестини 1988 року в Алжирі, попри те, що не контролювала територію.

Станом на початок вересня 2025 року, її визнали понад 145 зі 193 країн ООН, зокрема Україна. Палестина також отримала статус спостерігача в ООН.

Палестинська національна адміністрація (ПНА) претендує на Західний берег річки Йордан та Сектор Гази, а столицю має намір розмістити у Східному Єрусалимі, тобто бажає створити державу в «кордонах до 1967 року».

Про такі плани ОВП заявила 1988 року, що ознаменувало суттєве зрушення в переговорах, оскільки до цього палестинські діячі претендували на всю історичну Палестину, включно з ізраїльською територією.

У 2007–2008 роках уряд Ізраїлю під керівництвом прем’єр-міністра Егуда Ольмерта погодився на поступки й навіть пообіцяв відійти з територій, які ізраїльтяни окупували 1967 року. Крім того, передбачалося, що палестинцям дозволять безперешкодно переміщатися між Сектором Гази та Західним берегом.

Натомість Ізраїль вимагав повної демілітаризації ПНА. Палестинські лідери відхилили такі умови, а ХАМАС завдав ракетних ударів по Ізраїлю.

Якщо уявити, що палестинська держава буде створена в межах Західного берега та Сектору Гази, то, за даними ПНА, її населення сягатиме 5,5 мільйона людей, але це число може зрости. Станом на кінець 2024 року у світі налічувалося приблизно 14,9 мільйона палестинців. Можна припустити, що настання миру й визнання незалежності спонукатиме їх повертатися на батьківщину. 

Зараз на палестинській території проживають приблизно 700 тисяч єврейських поселенців. Вони живуть відокремлено в поселеннях, схожих на невеликі міста. Міжнародний суд ООН визнав, що вони є незаконними, а Генеральна Асамблея ООН неодноразово закликала Ізраїль припинити практику будівництва нових поселень.

Проте ізраїльська влада ігнорує ці заклики. Так, у серпні уряд Ізраїлю схвалив проєкт поселень на Західному березі, який фактично розділить цю територію навпіл та ускладнить створення палестинської держави.

Отож, невідомо, що буде з єврейськими поселеннями в разі створення палестинської держави. У 2005 році, коли Ізраїль вивів свої війська із Сектору Гази, то він зніс будинки приблизно 8000 поселенців.

Питання єврейських поселень порушувалося на мирних переговорах. Одна з ідей, яку запропонував президент США Білл Клінтон, полягала в тому, що Ізраїль збереже найбільші блоки поселенців поблизу кордону, а Палестина отримає землі в інших місцях.

Також теоретично поселенці могли б залишитися жити в незалежній Палестині. Про це казав глава ПНА Махмуд Аббас. Він пояснював, що для цього євреям потрібно буде визнати палестинське законодавство. Проблема полягає в тому, що між поселенцями та палестинцями регулярно стаються конфлікти.

Чому знову заговорили про визнання Палестини?

У жовтні 2023 року Ізраїль розпочав військову операцію в Секторі Гази у відповідь на напад ХАМАСу. Тоді бойовики угруповання увірвалися на ізраїльську територію, убили 1200 людей, а 251 — захопили в заручники.

За майже два роки військової операції Ізраїлю вдалося послабити військовий потенціал ХАМАСу та звільнити більшість заручників. Однак бойові дії призвели до тисяч смертей і гуманітарної кризи в палестинському анклаві.

Станом на початок вересня 2025 року, сторони повідомляли про понад 64 тисячі загиблих палестинців і майже 2000 загиблих ізраїльтян. З приблизно 2,1 мільйона людей, які досі залишалися в Секторі Гази, 90% стали переселенцями, дехто — неодноразово.

В ООН заявили, що майже чверть палестинців у Секторі Гази страждають від голоду. За інформацією підконтрольного ХАМАСу Міністерства охорони здоров’я Сектору Гази, голод спричинив загибель понад 370 людей, зокрема 134 дітей.

Генеральний секретар організації Антоніу Гутерріш назвав ситуацію  «навмисною катастрофою, моральним вироком і провалом людства як такого».

Водночас прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу відкинув звинувачення в «політиці голоду» й заявив, що країна не відмовиться від наміру розгромити ХАМАС. Для цього Ізраїль планує встановити контроль над усім Сектором Гази. Як стверджував Нетаньягу, після військової операції вони готові передати Сектор Гази «арабським силам», які зможуть управляти територією без загрози для Ізраїлю.

Західні країни, зокрема Велика Британія, Франція та Канада, а також США за часів адміністрації Джо Байдена закликали Ізраїль відмовитися від продовження наступу на міста Газа та Рафах. Проте Ізраїль схвалив розширення операції.

Щоб дати новий імпульс мирним переговорам і натиснути на Ізраїль, низка західних країн оголосила про готовність визнати Палестину.

Наприкінці липня у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку відбулася міжнародна конференція високого рівня, яку ініціювали Франція та Саудівська Аравія.

Після зустрічі Франція та 14 інших країн зробили заяву, у якій закликали всі держави-члени ООН визнати Державу Палестина. Міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро назвав цей крок «геополітичним землетрусом», пояснивши, що це вперше, коли західні країни розглядають визнання Палестини колективно.

12 вересня Генеральна Асамблея ООН переважною більшістю голосів підтримала декларацію про мирне врегулювання палестинського питання, яка передбачає роззброєння ХАМАСу та відсторонення його від влади. Очікується, що далі може прокотитися хвиля визнання Палестини.

Ізраїль та США виступили категорично проти таких планів. Міністр закордонних справ Ізраїлю Ґідеон Саар попередив, що визнання Палестини в односторонньому порядку змусить Ізраїль вжити «односторонніх дій». За його словами, такі ініціативи є «контрпродуктивними» й слугують «призом для терору ХАМАСу».

Водночас Державний департамент США напередодні Генасамблеї ООН скасував візи палестинським діячам, зокрема президентові палестинської адміністрації Махмуду Аббасу.

Які відносини між Україною та Палестиною?

Ще 1947 року Українська РСР голосувала за план ООН щодо розділення Палестини на дві держави, а 1988-го визнала незалежність Палестини.

Це відповідало зовнішній політиці СРСР, який просував визнання Палестини й надавав зброю палестинським повстанцям.

Після розпаду СРСР 2 січня 1992 року Палестина визнала Незалежність України. Двосторонній політичний діалог започаткував другий президент України Леонід Кучма, який двічі відвідував Західний берег.

У листопаді 1996 році він зустрівся в Рамаллі з главою ПНА Ясером Арафатом. Згодом палестинський лідер завітав до Києва.

А в січні 2000 року Кучма взяв участь у відзначенні 2000-ліття Християнства в місті Віфлеєм.

Його наступник, Віктор Ющенко, також відвідував Палестину. У 2007-му він підписав з президентом ПНА Махмудом Аббасом угоду про відкриття представництва України в Рамаллі. Палестина відкрила своє посольство в Україні шістьма роками раніше.

Україна засуджувала ізраїльські поселення на території Палестини. Водночас Палестина висловлювала підтримку територіальної цілісності України після вторгнення росії 2014 року.

А втім, коли росіяни розпочали проти України повномасштабну війну, керівництво ПНА вирішило уникнути публічного засудження.

Однак це не змінило офіційної позиції України, яка вважає, що єдиним шляхом для досягнення сталого миру в регіоні є «практична реалізація принципу двох держав».

Спеціальний представник України з питань Близького Сходу та Африки Максим Субх підтвердив це в червні під час зустрічі з послом Палестини в Україні Гашем Хасаном Даджані. Окрім цього, український дипломат висловив надію, що палестинська сторона буде більш активною в підтримці суверенітету й територіальної цілісності України.