10 років в’язниці: як СРСР «віддячив» жінці, яка допомогла впізнати труп Гітлера

30 квітня 1945 року в бункері райхсканцелярії в Берліні наклав на себе руки лідер нацистської Німеччини Адольф Гітлер. Призвідник найбільшої в історії людства війни лише за десять днів до того відзначив власне 56-річчя. Його тіло, як і тіло його дружини Єви Браун (1912-1945), облили бензином і спалили, тож смерті цих двох швидко обросли міськими легендами. Найпопулярніша стверджує, що Гітлер нібито зумів втекти з оточеного радянськими військами Берліна і доживав віку в Латинській Америці.

Частиною цієї легенди стала асистентка стоматолога Гітлера Кете Гойзерман (Käthe Heusermann, 1910-1993). Саме вона допомогла НКВС впізнати виявлене 4 травня тіло тирана. Сталінський СРСР «віддячив» їй за це десятьма роками в’язниці та концтаборів.

Цю яскраву історію розповіла перекладачка та офіцер НКВС Єлєна Ржевська (Каган). Росіянка єврейського походження, вона на власні очі бачила бої під містом Ржев (знаходиться у Тверській області, росія).

В офіційній радянській історіографії битви за Ржев не було. Але ця битва була в історії реальній. Із січня 1942-го по березень 1943 років червона армія стримувала в районі цього міста наступ групи німецьких армій «Центр». Врешті-решт ворога вдалося виснажити, а там і примусити до відступу. Але оборона Центральної Росії далася дорого. За весь згаданий період німці втратили вбитими й зниклими безвісти близько 400 тисяч бійців і офіцерів, а радянські війська — понад 1,1 мільйона (загиблих цивільних ніхто, по суті, не рахував).

Згадувати про такі втрати було не можна. Тож Єлєна Каган, яка після війни стала письменницею, взяла собі псевдонім, аби хоч так увічнити заборонену пам’ять.

В середині 1960-х Ржевська написала книгу «Берлін, травень 1945: нотатки військового перекладача». В СРСР та пострадянській росії книга витримала 12 перевидань. Згадувалась там і історія Кете Гойзерман.

Тоді, напередодні краху німецького Райху, 26-річна офіцерка спецслужб іншого райху, радянського, брала участь у пошуках доказів загибелі Гітлера. Ні ДНК-тестів, ні інших сучасних технологій ідентифікації людини тоді не існувало, технологія відбитків пальців не годилася теж: тіла Адольфа і Єви були обпалені, та й невідомо, чи взагалі існували примірники відбитків пальців Гітлера.

Впізнавати труп фюрера вирішили за стоматологічною картою.

Проте особистий стоматолог Гітлера, доктор Гуго Блашке, встиг втекти з Берліна і пізніше здався англо-американським військам. Справа зайшла б у глухий кут. Але в доктора Блашке була помічниця — Кете Гойзерман.

Ще в 1930-х роках вона працювала асистенткою іншого берлінського стоматолога, Теодора Брука. Брук мало того що був євреєм, так ще й сповідував соціалістичну ідеологію. В Німеччині 1930-х це означало концтабори, і, в тій чи іншій формі, смертний вирок. Проте вдячна Кете допомогла колишньому шефові уникнути довгих рук СС. Понад те, вже в травні 1945-го року, за свідченням Ржевської, Кете носила йому їжу у сховок у Берліні, раз у раз пересуваючись вулицями під бомбами й снарядами союзників.

Радянських військових Брук зустрів із червоною стрічкою на піджаку. А коли дізнався, що вони шукають дані про стоматологічну карту Гітлера, одразу порадив звернутися до Кете. Прекраснодушний соціаліст не уявляв, на що мимоволі прирік свою рятівницю.

Кете по пам’яті намалювала карту Гітлерових зубів (карта тут — не образ, а медичний термін). Малюнок зіставили з реальною стоматологічною картою фюрера, знайденою в клініці доктора Блашке. За офіційною версією, все збіглося. Як стверджувала Ржевська, після цього (а саме, 11 травня) Кете відпустили додому і навіть обдарували дефіцитними в тодішньому Берліні консервами.

Проте, як писала Ржевська далі, за кілька днів на очі їй трапився документ про відправлення «цінного свідка» до головного управління НКВС у Москві. Ржевська сама служила в цій організації, і зрозуміла, що це означає.

«Мене ніби струмом прошило. Відправляли до Управління два кітелі Гітлера, його кашкет. І тут-таки, поруч, ще дві ніби неістоти — К. Гойзерман, Ф. Ехтман». Це — цитата з авторського доповнення до книги Ржевської, яке в липні 2018 року опублікувала російська «Новая газета». На відміну від іноземних перекладів (книга Ржевської перекладена двадцятьма мовами), в російських виданнях це доповнення відсутнє й донині. А «Новая газета» в сьогоднішній росії заборонена за висвітлення агресії проти України.

Сама Ржевська померла 25 квітня 2017 року. Того ж дня у Франції вийшов документальний фільм за її книгою, в якому вперше пролунала й історія Кете Гойзерман.

В Москві Гойзерман без жодного суду і вироку шість років провела у в’язниці, спершу — в одиночній камері, пізніше до неї підсаджували інших жінок (у спогадах Кете, зокрема, фігурує вдова неназваного німецького генерала). 1951 року «справедливий» радянський суд нарешті дав їй десять років концтаборів — з урахуванням уже проведеного за ґратами часу. 1955-го, за рік до завершення терміну, Кете відпустили з сибірського концтабору на батьківщину: СРСР підписав із ФРН мирну угоду і звільнив тих військовополонених, яким пощастило до цього дожити.

1964 року у ФРН відбувся судовий процес, покликаний остаточно встановити факт загибелі Гітлера. Кете Гойзерман виступала там свідком.

Ржевська двічі бувала в Німеччині — наприкінці 1960-х і 1988 року. Проте з Кете так і не бачилася. В уже згаданій публікації «Новой» онучка Ржевської, перекладачка Любов Сумм, припускає, що її бабуся просто не наважилася подивитися у вічі жертві системи, якій служила сама.

Не зовсім зрозумілою лишається причина суворого вироку. Західні історики схильні вважати, що попервах Сталін прагнув тримати факт смерті Гітлера в таємниці просто тому, що володіння ексклюзивною інформацією могло б дати йому якісь переваги під час переговорів про переділ світу з Великою Британією та США.

Ржевська, зі свого боку, писала вже у 2000-х: «Якби ми не знайшли Кете, затія Сталіну, найімовірніше, вдалася б, і Гітлер, як і задумав (Сталін — авт.), відійшов би в міф». Навіщо Сталіну було перетворювати Гітлера на міф, приховуючи його смерть, — незрозуміло. Як уже сказано вище, міфів навколо цієї смерті й без того виникло цілком достатньо. І СРСР саме навпаки завжди намагався їх розвіяти.

Окремо слід згадати про причини, з яких Кете Гойзерман відмовилася тікати з Берліна, хоч така можливість у неї й була. Ці причини не мали нічого спільного з відданістю Гітлеру або нацистській ідеології. Річ у тім, що Кете мала нареченого, який служив у Норвегії (країна перебувала під німецькою окупацією з 9 квітня 1940 по 8 травня 1945 року).

Кете боялася, що після повернення до Берліна коханий не зможе її знайти. Врешті чоловік чекав на неї п’ять років, після чого одружився з іншою. Жодних даних про арешт своєї нареченої радянськими спецслужбами він не мав, тож урешті-решт вирішив, що вона загинула. Неідентифікованих загиблих у Берліні в травні 45-го було чимало — хоч і далеко не стільки, як піді Ржевом...

Безпосередній начальник Кете, доктор Блашке, був не просто стоматологом. Він також мав чин бригаденфюрера СС і звання генерал-майора. Крім догляду за зубами нацистських ватажків, Блашке також відповідав за програму «вилучення» золотих коронок у в’язнів нацистських концтаборів. Попри все, він лише півтора року провів під арештом в американській зоні окупації, а потім, аж до своєї смерті 1959 року (у віці сімдесяти восьми), володів приватною клінікою в Нюрнберзі.

Натомість Кете Гойзерман, яка зробила таку послугу радянській владі, ця влада прирекла на довгі роки тюрми та концтабору – і зруйнувала їй життя.

Автор: Олександр Михельсон