10 років за протест. Чому в Гонконгу третій місяць не припиняються демонстрації

Джонсон Юнг стояв на пішохідному мосту недалеко від будівлі міжнародного фінансового центру у Гонконгу. Це була неділя, 28 липня, черговий день протестів та сутичок з поліцією. Пізніше адвокати порадять йому не розголошувати інформацію про те, чому він там опинився.

У той день активіста та очільника Hong Kong Civil Hub Джонсона Юнга та ще 48 людей затримала поліція. Його звинуватили в перешкоджанні діям поліції. Ще 44 гонконгцям висунули звинувачення у масових заворушеннях.

«Поліція відтискала, точніше, розганяла протестувальників, – розповідає нам активіст. – Я слідував їхнім наказам, але мене все одно затримали. Не можу точно говорити за інші випадки, але я майже впевнений, що поліція арештовувала всіх, кого тільки могла».

Згодом він опинився у відділку з іншими затриманими, однак там були не всі — п’ятеро перебували в лікарні з пораненнями. Джонсон розповідає: всі були впевнені, що їх звинуватять у незаконних зібраннях, адже демонстрації є несанкціонованими. Їх учасники домовляються через соцмережі зібратися у різних районах міста, аби поліція не знала про їх розташування. Покарання за незаконні зібрання може сягнути п’яти років в’язниці.

Але, просидівши у відділку понад 40 годин, більшість із затриманих дізналися, що їх звинувачують у масових заворушеннях, покарання за які може сягати 10 років в’язниці.

«Через два дні після того, як мене відпустили, досі боляче згадувати ту мертву тишу та реакцію від співкамерників, коли ми почули про звинувачення у масових заворушеннях», – написав Джонсон згодом.

Серед звинувачених у масових заворушеннях — авіапілот, вчитель, медсестра та пара, яка допомагала пораненому 16-річному підлітку. Їх відпустили під заставу у 127 доларів, зобов’язавши час від часу з’являтися в найближчі поліцейські відділки.

Протести у колишній британській колонії, а нині особливому адміністративному регіоні Китаю, тривають із червня. Вони розпочалися після того, як влада Гонконгу анонсувала зміни до закону про екстрадицію, що дозволили б видавати підозрюваних у злочинах на материковий Китай, де суди підконтрольні Комуністичній партії (у Гонконгу завдяки автономії суди незалежні). Нині ж влада Гонконгу відтермінувала законопроєкт — проте люди й досі виходять на вулиці. Вони вимагають повного його скасування, відставки очільниці адміністрації Керрі Лам, зняття обвинувачень з протестувальників та розслідування агресивних дій поліції.

Від початку протестів поліція заарештувала 420 людей, повідомили правоохоронці на прес-конференції.

Насилля зростає

12 червня поліція вперше застосувала ґумові кулі та сльозогінний газ проти протестувальників — тоді постраждало 79 людей. Відтоді правоохоронці вдаються до таких методів щотижня, водночас і самі протестувальники стають агресивнішими.

«Насилля зростає з обох сторін, – розповідає Громадському журналістка з Гонконгу Ґвінет Хо. – Протестувальники інколи кидають у поліцію цеглу чи каміння, а правоохоронці стають більш жорстокими у плані зброї, багато медіа зафіксували, як поліцейські стріляють прицільно у голову».

Ґвінет і сама стала жертвою зростання насильства. 22 липня понад сотня чоловіків у білих футболках та масках напали на пасажирів метро на станції Yuen Long після протестного маршу — журналістка вела звідти прямий ефір. Тоді, за її словами, кілька чоловіків з дерев’яними та металевими палицями налетіли на неї та побили. Вона отримала травму голови, загалом постраждали 45 людей.

Хто відповідальний за атаку, досі достовірно не відомо. Поліція здійснила кілька арештів, після яких з’ясувалося, що деякі нападники мають зв’язки з місцевими тріадами — групами організованої злочинності.

Водночас поліцію звинувачують у невчасному реагуванні на дзвінки з проханням захистити протестувальників. На відео The New York Times можна побачити, як двоє поліцейських йдуть геть від місця нападу. Через це багато активістів вважають, що атака була узгоджена, а скерувати її могли сили, які підтримують Пекін.

Багатьом це нагадало ситуацію з «тітушками» під час Революції Гідності, коли тодішня українська влада наймала їх для нападів на протестувальників. А загалом український Майдан багато у чому надихає гонконгців — група у Facebook Resistance Live Media поширила лінк на документальний фільм «Зима у вогні» про події Революції Гідності. Артур Харитонов, очільник заснованої у 2017 групи Free Hong Kong Center, вважає, що українці повинні підтримувати гонконгців так само, як і вони підтримували нас під час подій Майдану.

«Ми бачимо між подіями в Україні та Гонконгу дуже сильний зв’язок, – сказав він Громадському під час акції солідарності під посольством Китаю у Києві. – Гонконгці бачать в Україні дуже сильний приклад, тож ми маємо показати, що ми разом з ними».

Що далі? 

Активісти кажуть, що не збираються зупинятися. Чи не найголовнішою вимогою зараз є розслідування дій поліції.

«Їхня реакція — перебільшена. Прикладом тому є сутички у Сьонвані в суботу [27 липня — ред.], коли протестувальники йшли від Центрального до Західного округу, щоб протестувати біля китайського Бюро зв’язку у Гонконгу. Поліція перевищила необхідне застосування сили, використавши сльозогінний газ, аби відігнати людей, які просто заповнили дороги», – розповідає Тед Хуі, депутат Демократичної партії Гонконгу, що підтримує протестувальників.

Водночас поки про жодні розслідування жорстоких дій поліції невідомо. Незалежна комісія проти корупції займається справою нападу на людей у метро, аби виявити, чи справді правоохоронці неналежно відреагували.

Очільниця регіону Керрі Лам, відставки якої вимагають протестувальники, засуджує насильство з боку протестувальників. У першій за кілька тижнів публічній заяві 5 серпня вона сказала, що хвиля протестів, яка має на меті дестабілізувати буденне життя, штовхає місто до «межі дуже небезпечної ситуації».

«В результаті поширеної дестабілізації та насилля більшість людей Гонконгу нині живуть у стані великої тривоги. Дехто не знає, чи вони досі можуть користуватися громадським транспортом, поки іншим блокують дорогу на роботу», – сказала вона. І водночас спростувала можливість своєї відставки.

Гонконг — особливий адміністративний регіон Китаю, якому, за договором 1997-го, гарантована широка автономія на наступні 50 років. Підпорядковується Пекіну лише оборонна та зовнішня політика, водночас фінансова та судова системи виконавчої влади в Гонконгу — свої. Ситуація з правами людини та свободою слова у колишній британській колонії набагато краща, ніж у материковому Китаї, де все жорстко контролює Комуністична партія.

Китай свою позицію вперше висловив через вісім тижнів від початку протестів, засудивши насильство та спростувавши чутки про військове втручання. Однак 6 серпня на прес-конференції представник влади вдався до набагато жорсткішої риторики. Спікер офісу у справах Гонконгу та Макао Янг Гуанг попередив протестувальників: «Хто грається з вогнем, того він і знищить». Він також наголосив, що в Китаю є «величезна сила», аби придушити протести, водночас на питання про застосування військової сили відповів: «Ми не допустимо, щоб будь-які дії, котрі загрожують принципу “одна країна, дві системи”, залишилися безкарними».

Експерти кажуть, що Китай намагається посилити свій вплив у Гонконгу. Договором передбачена автономія до 2047 року, проте й нині Пекін часто втручається у сфери, на які не мав би впливати. Зокрема, блокує обрання на посаду очільника регіону — нині людину туди призначає уряд Китаю. А паралельно з масовими протестами відбуваються демонстрації на підтримку уряду та поліції.

«За 50 років вже не залишиться тих, хто жив під правлінням Британії, тож не буде сенсу в якійсь автономії, – пояснює член правління Української асоціації китаєзнавців Олексій Коваль. – Хоч і сьогоднішня молодь тисне на Китай тим, що має свою ідентичність, це стосується лише інтелігенції — решта готова ідентифікувати себе з Великим Китаєм». 

Поки що на поступки не збираються йти ні протестувальники, ні влада. Протести, сутички та затримання продовжуються — на частину звинувачених у масових заворушеннях чекає суд у вересні, розповів Джонсон Юнг. Проте активісти вірять, що зможуть добитися свого.

«Ми не хочемо, захищаючи свої базові права, ризикувати десятьма роками позбавлення свободи. Тому ми й далі протестуємо», – каже Джонсон.

Авторка: Марія Холод