25 років колонії суворого режиму. Що буде з полоненими «азовцями», яких засудили на окупованій Донеччині
Після того як hromadske опублікувало матеріал про українських полонених з «Азову», яких судять у росії, до редакції звернулися родичі вже засуджених росіянами «азовців».
«Потрібен розголос, щоб не дати загинути тим, хто вже отримав страшні вироки», — написала нам мати засудженого Вікторія Ткаченко.
Далі — історії бійців «Азову», яких засудили на окупованій Донеччині.
Євген Ткаченко, 32 роки, штаб-сержант
Контракт із Національною гвардією Євген Ткаченко підписав через пів року після проходження строкової служби. У складі Нацгвардії брав участь в АТО, воював під Слов’янськом. Бійцем «Азову» став у 2020 році.
У лютому 2022-го Євген наполіг, щоби дружина із двома доньками ввечері 23 лютого виїхала з Маріуполя до родичів. Востаннє Євген вийшов на зв’язок у березні 2022 року – прислав СМС, що живий.
«Я знаю, що іншим родичам телефонують із Донецька слідчі або адвокати, нам ніхто не дзвонив, — розповідає мама Євгена, Вікторія. — Коли з’явилося відео, як наших з “Азовсталі” виводять, щоб вивозити на Оленівку, я побачила сина, росіяни саме його обшукували. Він був зморщений, як старий дід, із чорними руками. Я спочатку подумала, що в нього руки обгоріли, а потім мені пояснили, що то бруд і кіптява. І в російському репортажі з Оленівки я його теж побачила. Аж не повірила, що мені так пощастило, що я могла переконатися: він живий».
29 липня 2022 року росіяни підірвали барак Оленівської колонії, де утримували українців. Вікторія тоді навіть здала свою кров у банк ДНК — раптом доведеться ідентифіковувати тіло сина. І тільки через два місяці хлопці, які вийшли з полону, розповіли, що Євген живий і його перевезли в Донецьк ще до трагедії в Оленівці.
«Я з російських новин дізналася, що 12 квітня 2023 року в Донецьку відбувся суд “над украинским нацистом” Євгеном Ткаченком. російський канал ОРТ показав і відео допиту Євгена. Він мав таке жовто-сіре обличчя і говорив якийсь заучений текст, говорив те, що треба було для російської пропаганди. Визнавав усі звинувачення: що псував цивільне майно, порушував правила ведення війни і якусь цивільну жінку хотів убити із гранатомета. Звинувачень назбиралося на 16 років ув’язнення!»
Євгеній Висоцький, 28 років, молодший сержант
«Мій син на “Азовсталі” до останнього був, він за наказом командування вийшов; тоді в Києві говорили, що це не полон, а евакуація, що всі хлопці повернуться додому вже через кілька місяців. А хто їх повернув? Мого сина ось 31 травня у Донецьку засудили на 25 років колонії суворого режиму. Адвокат казав, що в кінці червня його мають вивезти з Донецького СІЗО у якусь колонію. Куди? Ніхто не знає. Завезуть його десь углиб росії, хто й коли його там знайде, як його обміняють?» — запитує пані Валентина, мама засудженого росіянами Євгенія Висоцького.
Щоб повернути сина додому, вона зверталася і в ООН, і в Європейський суд із прав людини. У відповідь чула одне й те саме: «Чекайте, за можливості його обміняють».
У полк «Азов» Євген потрапив у 2021-му. До того випускник Харківського автодорожнього університету вже кілька років служив за контрактом в інших підрозділах Нацгвардії. Разом зі своєю сім’єю мешкав у Маріуполі.
«Він зателефонував мені десь на початку березня 2022-го, дуже турбувався за дружину. Вона була вагітна другою дитиною, від обстрілів ховалася з дочкою у підвалі, — розповідає пані Валентина. — Ми Марину змогли тільки у квітні вивезти сюди до нас, на Харківщину. У травні він повідомив Марині, що, мовляв, їх будуть евакуйовувати з “Азовсталі”, скоро буде вдома. І наступний дзвінок був уже в липні 2022-го з Оленівської в’язниці. Ми йому тоді сказали, що УЗД показало Марині сина».
30 травня 2023-го Марині зателефонували з невідомого номера. То був донецький адвокат Євгена. Сказав, що вже завтра, 31 травня, буде суд і що Євген питає, коли народився його син і як його назвали.
Висоцького звинуватили в убивстві двох цивільних маріупольців. Мама знайшла в інтернеті відео російського каналу, як Євгена привозили на так званий слідчий експеримент у Маріуполь, і він розповідав, як саме вбивав тих людей. Ще в інтернеті було відео його допиту.
«Я його не впізнала, дуже змучений, у якихось шортах, ноги розпухли. Їм же там у камері із шостої ранку до десятої вечора не дозволяють сідати, от ноги й пухнуть. Я не знаю, як не збожеволіла, дивлячись на все те. Добре, що хлопці, які теж перебували в Донецькому СІЗО і яких уже звільнили з полону, попередили мене, що наших полонених примушують погоджуватися з усіма звинуваченнями, мовляв, Євгенові пообіцяли за це зменшити реальне перебування у в’язниці до двох років. А що йому було робити?»
Роман Харченко, 38 років, сержант
За станом здоров’я Романа Харченка не брали на строкову службу — мав проблеми із серцем. Однак він так хотів в армію, що приніс на медкомісію чужу кардіограму.
У 2014-му Роман зібрався воювати в новоствореному «Азові». Та саме народився молодший син, дружина потребувала допомоги, і він залишився удома. Чужа кардіограма не допомогла, чоловік пережив інфаркт, але у 2018-му таки став бійцем «Азову».
Служив у Маріуполі, Оля із синами жила в селищі біля Вугледара. У січні 2022-го Роман приїздив до них у відпустку, тоді бачилися востаннє.
«Ми з дітьми в березні 2022 року виїхали до Івано-Франківська, — розповідає Ольга Харченко. — Він нам телефонував 5 квітня, казав, що від Маріуполя уже нічого не лишилося, що ситуація важка. Потім був ще один дзвінок, Роман сказав, що в нього поранення в руку й у спину, що на “Азовсталі” його зашили, надали медичну допомогу, і все більш-менш нормально. А 20 травня 2022-го його разом з усіма вивезли з “Азовстаслі” в Оленівку, у липні він уже був у Донецькому СІЗО. Мені ще в травні 2022 року телефонували із Червоного Хреста, сказали, що Роман є у списках полонених, що росія підтвердила його статус, значить, він має скоро повернутися. І в січні 2023 року він був у списках на обмін, але чомусь опинився у суді».
З Оленівки й Донецька Роман уже не телефонував. Скупі звістки про нього Оля отримувала від побратимів, які виходили з полону. Розповідали різне, що в камері на 10 людей сидять 25, що в’язні мерзнуть і голодують. Але було й обнадійливе — Романа не били, і він, здається, здоровий.
«У травні цього року випадково натрапила на відео про суд над Романом. Суд був 24 травня. Жоден адвокат мені не телефонував, ніхто ні про що не попереджав. Його звинуватили в замаху на вбивство мирного мешканця з Маріуполя. Я дивилася те відео: Роман виснажений, утомлений дуже. Та він зізнався у суді, що справді хотів того цивільного вбити, мовляв, той виказував незадоволення, що Роман із напарником зайняли позицію у житловому будинку. Сини теж бачили відео суду, дуже плакали. І в мене дня не проходить без сліз», — розповідає Оля.
Сини не бачили батька вже півтора року. Щоб їм було трохи легше, Оля замовила дві ляльки з обличчям тата, які зробили з Романового фото. Хлопці щоночі засинають, міцно обіймаючи тих ляльок. Оля знає, що Романа засудили на 13 років. Де саме він сьогодні перебуває, невідомо.
***
«Неясно, за якими критеріями росіяни визначають українських полонених на обмін або для судових процесів, — говорить службовець Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, підполковник Олександр Щербань. — Хоча найчастіше судять наших з “Азову” й “Айдару”, снайперів і розвідників. Це все для інформаційно-психологічного тиску на наших бійців і для внутрішнього російського споживача. Так само як і всі ці постановчі фільмування допитів і слідчих експериментів. Сам процес обміну військовополонених дуже важкий, ніколи не можна спрогнозувати, кого росіяни віддадуть. Але є випадки, коли на обмін ідуть і засуджені з обох сторін. Зазвичай наші засуджені полонені залишаються у тих установах, де вони перебували до суду. Ми їх усіх обов’язково будемо повертати, але це питання не вирішиться дуже швидко. Думаю, що після закінчення війни ми матимемо для цього більше можливостей».
Однак рідні полонених не мають сил чекати аж до «після війни».
«Якщо ми будемо мовчати, то взагалі про наших синів ніхто не згадає», — хвилюється мама Євгенія Висоцького, якого засудили на 25 років колонії суворого режиму.
- Поділитися: