Команда альпіністок
Фото:

uawomenexpedition.com

У грудні жінки з Першої української жіночої експедиції збираються здійснити сходження на п’ять вершин Еквадору, зокрема на Чимборасо — найвищий вулкан цієї країни. Щоби наблизитись до цієї мети, вони багато тренуються, також їм треба спланувати логістику, харчування, технічну підготовку, знайти спорядження. І все це в умовах пандемії, а отже — невизначеності та тотальних ризиків. Ще раніше, готуючись до експедиції, дівчата піднялись на гору Арарат в Туреччині та пробігли власноруч організований марафон. Варто зазначити, що команда Експедиції не є професійними альпіністками.

Розповідаємо, хто вони, як готуються до сходження та для чого їм усе це потрібно.

Чому вулкани Еквадору?

Первинною ціллю команди було зійти у 2020 році на вершину вище 6 тисяч метрів. Ініціаторкою експедиції є Оксана Літинська, яка має досвід сходження на сім найвищих вершин різних континентів світу, зокрема на Еверест.

Спочатку українські дівчата хотіли піднятись на Аконкагуа (6962 м, Аргентина), яка є найвищою вершиною поза Гімалаями. Але втрутилася пандемія та закриті кордони. Після Аргентини переспрямували плани на Чилі, але зрештою карантин «привів» їх до Еквадору.

У планах експедиції — піднятися на 5 вулканів, серед яких три найвищих в Еквадорі — Каямбе, Котопаксі та Чимборасо.

Вулкан Каямбе в Еквадорі
Фото:

Depositphotos

Кожна з цих вершин по-своєму особлива й цікава.

Наприклад, Каямбе розташований просто на екваторі. Це найвища та найхолодніша точка екватору та третій найвищий вулкан в Еквадорі.

Котопаксі — другий за висотою вулкан в Еквадорі та найвищий активний у світі.

Чимборасо — неактивний стратовулкан, найвища вершина Еквадору, його висота — 6267 м. Оскільки Чимборасо розташований на екваторіальній опуклості, він є також найвіддаленішою від центру Землі точкою земної поверхні.

На Чимборасо сходили багато альпіністів — професійних та любителів — і серед них, звісно ж, були жінки. Але якщо цій команді вдасться, вони стануть першою українською жіночою експедицією на Чимборасо. Також Чимборасо може стати висотним рекордом для кожної з них, окрім Оксани Літинської.

Оксана Літинська під час експедиції на гору Арарат, серпень 2020 року
Фото:

Yulia Zi/Facebook

Хто в складі експедиції

У складі експедиції дві менторки: Оксана Літинська та Юлія Зі, яка має досвід альпіністських сходжень у Гімалаях.

Також у команді — сім пластунок : Юліана Стрипа, Галина Стрипа, Анна Олексин, Роксоляна Сидорська, Марія Павлишак-Задорожна, Юліана Гладиш та Тетяна Пацай. Вони — з пластового куреня «Бунтарки», який об’єднує дівчат з різних куточків України. «Бунтарки» популяризують та розвивають активні види туризму, зокрема скелелазіння та альпінізм, лижний спорт та сноубординг.

Наразі дівчата активно готуються: виконують фізичні тренування, добирають спорядження, обговорюють усі ризики, які можуть з ними трапитися під час сходження. Пізніше перед початком експедиції кожна з учасниць пройде медогляд та оформить страховку. Левовою часткою будь-якої експедиції в гори є також психологічна підготовка.

Сходження учасниць експедиції на гору Арарат
Фото:

uawomenexpedition.com

Якими бувають сходження?

Як розповідають дівчата, існують декілька типів сходження на гори. Насамперед вони визначаються рельєфом самої вершини, впливають також погода та сезон. Сходження на ту саму вершину в інший сезон може потребувати іншого спорядження або взагалі бути небезпечним та заборонятися. Зазвичай вершини мають «свої» сезони — найкращий час для сходження.

Виокремлюють трекінг та висотне сходження.

Трекінг — похід у класичному значенні цього слова, скелелазні навички для нього не потрібні. Це можуть бути, наприклад, піші мандрівки Карпатами.

Висотним є сходження від 2400 метрів над рівнем моря. Саме з цієї висоти брак кисню починає впливати на загальну функціональність організму.

Складність висотного сходження полягає, власне, у висоті. Загалом медично визнано, що симптоми гірської хвороби можуть починатись і на висоті від 1500 метрів. Ними є нудота, блювота, головний біль, запаморочення, слабкість. Найгіршими виявами гірської хвороби є набряки легень або мозку — це смертельно небезпечно. Цього можна уникнути, якщо добре готуватись і поступово акліматизовуватися.

Висотне сходження потребує багатьох навичок: вміння користуватися спорядженням, ходити по льодовику, ходити у зв’язці, організувати страховку, «читати» маршрут тощо.

Вулкани Еквадору, на які дівчата спробують зайти, є частково «технічними» вершинами — там є льодові тріщини, які треба вміти подолати.

Учасниці експедиції на горі Арарат
Фото:

uawomenexpedition.com

Чому перед сходженнями важливо тренуватися?

Тренування — це той внесок в успішність сходження, який має зробити кожен учасник чи учасниця експедиції. Це підтвердження серйозності своїх намірів, повага до членів команди та мінімізація ризиків, пов’язаних із фізичним станом. Ви можете за короткий час знайти кошти та купити хороше спорядження, але не зможете натренуватися за декілька днів чи за місяць до сходження. Тому до тренувань потрібно ставитися дуже серйозно!

Фізична підготовка до сходження — це насамперед підготовка організму до висоти, а також тренування на витривалість та силу. Щоб вирішити, на чому саме варто зробити акцент, треба спершу проаналізувати заплановане сходження. І зрозуміти, із якими перешкодами та випробуваннями вам доведеться зіткнутися.

Тренування повинні початися за декілька місяців до дня сходження. У випадку жіночої експедиції на вулкани Еквадору це 9 місяців підготовки та проміжні пункти: марафонський забіг та сходження на вершину Арарат (5137 метрів, Туреччина), щоб перевірити організм на висоті.

Першочергове завдання тренувань — призвичаїти організм до умов, які його спіткають на висоті. Що вище ви підіймаєтесь, то менше в повітрі кисню. Щоби поповнювати його нестачу, серцебиття пришвидшується, і виникає задишка. Навіть під час звичайної ходьби кожен рух ускладнюється в рази. Безпосередньо до висоти не підготуєшся, тому перед сходженням ви обов'язково пройдете акліматизацію (адаптацію до висоти), оскільки різні організми реагують на неї по-різному.

Також саме під час тренувань ви зможете дослідити, чи немає у вас проблем із тиском, болю в колінах чи спині тощо. Ці проблеми важливо виявити до сходження, щоб підлікуватися та підготуватися до можливих ускладнень.

Пробіжка учасниць майбутньої експедиції
Фото:

uawomenexpedition.com

Як тренуються «бунтарки»?

Значна частина тренувань — біг на низькому пульсі (нижче аеробної межі) близько 1-2,5 годин декілька разів на тиждень. 

Аеробна межа — це рівень серцебиття, за якого кров найефективніше насичується киснем. У кожної людини вона може бути різною — орієнтовно від 140-150 ударів на хвилину. Це пульс, вищий за стан спокою чи ходьби, але нижчий ніж той, на якому всі звикли бігати. 

Простими словами: бігти потрібно так, щоби можна було розмовляти або дихати носом, а в кінці пробіжки не відчувати втоми та задишки.

Ціль — тривале рівномірне фізичне навантаження за стабільного пульсу не на межі можливостей. На висоті з таким пульсом ви будете рухатися майже безперервно, тому важливо привчити організм, що це норма. З часом ви відчуєте, що більші навантаження виконуєте з нижчим пульсом, ніж до того, а серцебиття стане більш стабільним.

Наступне, що потрібно тренувати, — витривалість. Під час тренувань (біг чи хода по горбах) на низькому пульсі для вироблення енергії залучаються м'язові жири, які є значно ефективнішими для цього, ніж поверхневі жири чи вуглеводи. До того ж в організмі їх багато. Тому для довгих виснажливих днів у горах потрібно навчити організм ці жири споживати. Важливо розуміти, що для отримання результату процес повинен тривати декілька місяців.

Пізніше, коли ви звикнете до навантажень, потрібно додати ходіння вгору з важким наплічником (поступово збільшуючи вагу та висоту). Максимальна вага наплічника та набір висоти залежатиме від маршруту вашого сходження.

Готуючись до експедиції, дівчата тренуються з наплічником вагою близько 10-20 кг, набираючи висоту 500-800 м. Потрібно розуміти, що на висоті кожен рух стає значно складнішим. Тому на висоті 4 тисячі метрів наплічник вагою 7 кг для людини без підготовки може відчуватися, як 14 кг у Карпатах. А під час сходжень може траплятися, що протягом декількох днів доводиться носити наплічники по 20 кг і на ще більшій висоті!

Не менш важливою є загальна силова підготовка, яку тренують паралельно з бігом. Це силові тренування 30-60 хвилин 1-2 рази на тиждень із акцентом на специфіку гірських сходжень — зміцнення загального м'язового скелета та ніг. Щоб принаймні могти підняти та одягнути свій наплічник, присісти та встати з ним, а потім зняти та поставити на землю. 

Пам'ятайте, що в горах ви маєте бути «самозарадними» — незалежними від сторонньої допомоги. Але водночас готовими допомогти іншим.

Важливо правильно планувати тренування та не нашкодити собі: робити розминки і завершення вправ, навантаження збільшувати поступово, тренуватися правильно і повільно, чергувати вправи з різними акцентами, влаштовувати тижні відновлення з меншими навантаженнями. 

Під час тренувань ви маєте навчитися найголовнішому — відчувати свій організм. Перед власне сходженням чи проміжними цілями важливий хороший відпочинок (1-2 тижні).

Учасниці експедиції неподалік від гори Арарат
Фото:

uawomenexpedition.com

Як на підготовку вплинула пандемія?

Дівчата добре розуміють, що в їхні плани на грудень 2020-го будь-якої миті може втрутитися пандемія. У них є запасні варіанти сходжень на інші вершини, якщо ситуація з коронавірусом загостриться.

Епідемія вже неодноразово впливала на їхню підготовку.

Перший яскравий приклад — коли замість запланованої участі в змаганнях із пішого туризму «Gorgany race-2020», які мали стати підсумком першого етапу фізичної підготовки, команда експедиції змушена була бігти самостійно організований марафон.

Вдруге довелося перебудовуватися, коли планували акліматизаційне сходження на п’ятитисячник. Спочатку команда готувалася до сходження на Казбек (5054 м) у Грузії, яка спершу давала надію на відкритий кордон. Але не склалося. Довелося перелаштуватися та шукати інші варіанти. Зрештою обрали відкриту на той час Туреччину та гору Арарат (5137 м). 

Купуючи авіаквитки, дівчата розуміли, що в останній момент кордон можуть закрити або хтось із них може захворіти. Уже на вершині Арарату раділи вдвічі більше — через те, що змогли зайти на найвищу для більшості з них висоту, та ще й в умовах пандемії.

Авторки: Галина Стрипа, Роксоляна Сидорська, Анна Олексин, Юліана Гладиш, Тетяна Пацай, Інка Кляп, Марія Павлишак-Задорожна, Юлія Зі
Поділитись: