ENRU

Американський письменник Джозеф Макелрой — про «Бомбу», воду й подорожі в часі

Його твори називають одними з найскладніших для читання, а сам автор віджартовується, що це просто життя складне. Джозеф Макелрой, знаний у світі американський письменник, стане гостем VII Книжкового Арсеналу.

Культовий роман Макелроя «Жінки та чоловіки» цього року буде перевиданий втретє. А тим часом у планах 86-річного письменника лібрето та сценарій, книга для дітей і наукпоп про воду, а ще роман, над яким автор почав працювати ще в 1940-х. В Києві він презентуватиме українське видання його найновішої книги — роману «Бомба», написаного під сильним враженням від війни в Іраку.

18 травня о 15:30 на сцені «Кафе Європа» (одна з локацій «Книжкового Арсеналу») Джозеф Макелрой візьме участь у дискусії «Традиція й експеримент у сучасному американському романі». Ще до того, як письменник приїхав у Київ, ми поспілкувалися з ним про творчі експерименти, подорожі в часі та нову актуальність «Бомби».

Українському читачеві ви раніше були доступні лише в короткій формі. Сьогодні ж перше знайомство з Макелроєм-романістом починається з твору «Бомба», який ви називаєте своїм найбільш похмурим романом. На вашу думку, це правильний старт? Ви би з чого порадили починати?

«Найбільш похмурим»? Підозрюю, я справді міг таке сказати. Похмурий, так, бо навіть з любов’ю між братом і сестрою і тим, що з неї виходить в кінці, з усіма дивацтвами американського суспільства та сімейного життя, з величезними втратами війни, я вірю, що енергійність і завзятість молодого оповідача постійно розвиваються. Навіть, коли в кінці вони досягають віддалених від нього частин історії, наче астральні тіла в космосі. Бо навіть їхнє прискорене зростання завжди тепле й інтимне, має трохи драйву та надії. Що буде з моєю похмурою, але цікавою країною?

Плавання та стрибання бомбочкою в воду(в романі — ред.) — це ключ: тема води будь-де в моїх роботах передбачає потребу змістити владу, якщо ми збираємося разом жити на цій планеті, всі ми, навіть ті, кому немислимо менше пощастило.

Якщо роману вдається осягнути свіжу правду свого часу, то він одразу пов’язаний і з майбутнім

Ви писали «Бомбу» під сильним емоційним враженням від війни в Іраку. Сьогодні, коли він виходить українською, в ньому, окрім війни, відкриваються ще й такі злободенні питання, як еміграція та постправда. Як ви ставитеся до подібної актуалізації роману?

Я завжди пригадую восьмий лист (до молодого поета — ред.) Рільке про те, що майбутнє — це ми в пошуках рівноваги нашій самотності: «що тихіші, терплячіші та відвертіші ми в своєму смутку, тим неухильніше та глибше входить в нас нове». У нашому поступовому розвитку «ніщо чуже нам на долю не випаде, лише те, що давно нам належить».

Коли перечитуєш книгу, завжди знаходиш для себе щось нове та дивне. Якщо роману вдається осягнути свіжу правду свого часу, то він одразу пов’язаний і з майбутнім. Люди хочуть приїхати до Сполучених Штатів, якими б суперечливими не були американські персонажі. Варто пам’ятати, що імміграція — це питання, що стосується і соціології, і права; в «Бомбі» майже на останній сторінці ми абсолютно точно розуміємо, чому юнак з Монголії вирішив приїхати до Каліфорнії. Хоча однією ногою він теж уже був у майбутньому.

В медіа «Бомбу» зазвичай характеризують, передусім, як роман про війну, упускаючи, як на мене, інший важливий пласт сюжету — неоднозначні та складні стосунки головного героя з його родиною – батьком і сестрою. Як ви пов'язуєте вплив родини на головного героя з впливом держави на нього?

Війна змінює їх, повільно вибухаючи, створюючи між ними нові дистанції. Це з'їдає мене зсередини. Однак, можливо, читач бачитиме це трохи інакше. Книга мені більше не належить.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Гора книг: 22 новинки Книжкового Арсеналу

Наскільки я зрозуміла, робота над «Бомбою» йшла паралельно з роботою над вашою науково-популярною книгою про воду. Це звідти в оповіді роману стільки води? Чому цей образ є для вас таким важливим?

Вода завжди була присутня в моїх роботах. На це більш-менш точно вказав мій друг, коли мене запросили підготувати есей для журналу. Я написав 12 тисяч слів про воду, і це був початок книги, хоча я ще не знав цього. Вода — це не лише вода в буквальному сенсі, це її інші форми та розуміння.

Що вам дав досвід написання науково-популярної книги?

Те ж, що й написання будь-якої іншої книги. Дізнаватись щось нове, а обдумавши, розуміти, що вже знав це до цього. Але для початку: розуміння молекули, річки, планети, людей, які її населяють, а також мистецтв, оскільки вони різними способами намагаються все це осягнути.

Життя складне, якщо проживати його по-справжньому, свідомо і в чесній боротьбі

Ваш роман «Жінки та чоловіки» називають одним з найбільш важких для прочитання творів. А який літературний твір очолив би ваш подібний топ?

О, життя складне, якщо проживати його по-справжньому, свідомо і в чесній боротьбі, ви так не гадаєте? Ви коли-небудь читали «Листи до молодого поета» Рільке? Зокрема, лист номер вісім.

«Улісс» Джойса вважається «складним», проте ми сьогодні живемо всередині нього і здобули розуміння його простору, людей, слів. Все ще складно; ми самі щось додаємо до нього. Спіноза говорив: «Це має щось додати мені». Телебачення або проста проза скоріш за все не додають нічого ні вам, ні мені.

Кажучи про складність ваших творів, зазвичай згадують їхній обсяг, надмір наукових термінів вкупі з мовним розмаїттям, а також специфічність оповідачів. Я б ще додала сюди нестабільність часу — коли в одному реченні ви поєднуєте сьогодення з флешбеками різної давнини. Чим вас так приваблює нелінійність часу?

Мої речення багаті та, я вважаю, інколи довгі й складні. Але вони близькі до того, чим мені видається життя, коли я намагаюся прожити його і доторкнутися до нього. «Жінки та чоловіки» скоро вийдуть в третьому видані. Я сподіваюся, ви познайомитеся з цим твором і побачите дітонародження на перших декількох сторінках, а згодом наважитеся піти далі за голосом, що проявляється як голос ангелів у певній позиції та стосунку до нас — це планетарний голос, проте водночас голос, що говорить про речі, які відбуваються між жінками та чоловіками в Нью-Йорку 1970-х. Побачите, чи це «важко» в будь-якому поганому сенсі.

Не знаю, що ви маєте на увазі під «надміром». Подорожувати в часі в межах одного речення — це одна з найстаріших вільностей, які дозволяє собі художня література. Навіть музика, не кажучи вже про інші види мистецтва, не може похвалитися такими вільностями.

Я намагаюся залишатися відкритим до всього нового і сприймати його з легкістю

Декілька років тому ви розповідали, що маєте в творчих планах сценарій, дитячу книжку та лібрето. Чим зумовлено ваше бажання експериментувати з формою? І коли чекати результати цих експериментів?

Я намагаюся залишатися відкритим до всього нового і сприймати його з легкістю.

Нещодавно я написав пісню про вибори — «Хто може бути Президентом…» Жалібна пісня, проте з гумором. І водночас сповнена жахом. Іронія: будь-хто може стати Президентом США, хіба не так? Жінка, чорний чоловік, будь-хто 35-річний і старше. Але подивіться, що ми маємо.

Бун, мій син (він композитор), працює разом зі мною над лібрето під назвою «Анкетування» про політичний допит і тортури. Це коротка опера. Я захоплений цією роботою.

Щодо дитячої книги, вона — про заборонену нічну подорож до дивного острова — всього лише 32 сторінки. Чудові ілюстрації зробив молодий художник, якого я знаю з пелюшок. Ми сподіваємося вона побачить світ наступного року.

Ще є сиквел роману «Залишений мені лист» — «Fathers Untold» — який я зрештою закінчую після того, як почав писати в 1948-му році.

І ще декілька п’єс і сценаріїв — всі вони дозволяють швидко відпочити від важкої роботи, роману і цієї довгої науково-популярної книги про воду.

/Спілкувалася Марія Педоренко