ENRU

Гурт «Black Maloka»: «Ми вписуємось як у квартирник, так і в стадіонний формат»

690
Гурт «Black Maloka» — це астофізик, культуролог, митець та барабанщик. Після Stage 13 хлопці розповіли нам про переваги життя в буремний час, проблеми української сцени і музикантів, що надихають.

Розкажіть на якій музиці ви росли?

Артем: Шістдесяті. 65-69 рік — цей період в музиці, яка створювалась в США та Британії, мене надзвичайно надихає. А потім, коли я вже почав займатися музикою, я слухав Radiohead, джаз і Blur. Зараз мене надихає Деймон Албарн.

Серж: Я сказав би, що те, на чому ми вчилися, що ми слухали, що нас надихало, насправді дуже мало вплинуло на те, що ми граємо зараз. Адже ми слухаємо дуже різну музику — від експериментальної до поп-музики. Тому це досить контрастний список.

А не заважає музика, яку ви зараз слухаєте, самому процесу творчості?

Серж: Чим більше різноманітності, тим ширше у тебе світогляд. Головне правильно розставляти пріоритети. Хороша музика не заважає. В принципі, як і погана. Ми робимо музику, яку приємно грати. Це як похідна від того, що ми слухаємо.

Ви часто дозволяєте собі експериментувати? Робити щось нехарактерне, міняти звучання?

Серж: Дуже сильно і це чути в альбомі. Ми з хлопцями зустрілися рік тому і за цей час переосмислили репертуар, який у нас був.

Чому?

Артем: До цього у нас був інший склад, все було по-іншому. Характер людей формує саунд і все інше. Попередній склад мав своє звучання, свій грув. Але ми зрозуміли, що ідем кудись не туди і тому змінили учасників гурту.

Серж: Найбільше, що змінилося — це те, що ми перейшли від інтуїтивного руху до продуманого. Ми почали думати, що робити. Максимально відходити від випадкових речей. Якщо щось вийшло круто, то це потрібно вміти відтворити.

А вам не набридає власний матеріал? Що має бути у пісні, щоб ви її зіграли тричі поспіль і все одно продовжували кайфувати?

Серж: Аранжування має бути настільки кльовим, щоб вставляло як аудиторію, так і музикантів. Музикант має пертися від того, що він грає. Це запорука успіху як на сцені, так і в студії. Ми приділяємо зараз велику увагу аранжуванням, щоб пісні звучали свіжо, навіть якщо вони звучать вже втретє чи вп’яте.

Влад: У мене є таке відчуття, що ми все граємо по-різному, але по-різному не повторюючись. Тому що одна й та сама пісня, зіграна з різним настроєм, може бути як веселою, так і сумною.

Мене здивувало, що ви казали, ніби у вас похмурий імідж. Потім коли ви переслуховували пісні, ви говорили, що вам вдалось досягнути бажаного настрою. Якого ефекту й настрою ви загалом хочете досягти?

Серж: Моя думка (і я не змушую всіх музикантів її поділяти) — що у світі дуже багато прилизаності, няшності, немає гострих кутів. А ми підкреслюємо ці гострі кути, як музикою, так і словами. Мені здається, що за такою новою щирістю, назвімо це так, майбутнє. Мені здається, що ця тотальна гламурність чи обтічність скоро всім набридне.

А хто зараз для тебе приклад негламурності?

Серж: Мені дуже подобається британська команда Temples.

А ще Radiohead. Але не лише музично, а й у тому, що коли вони знаходять себе в якомусь альбомі, то змінюють напрям і рухаються в інший бік, який ти зовсім не очікуєш. Мені здається, що музикант не може самоповторюватися. У наших артистів Наприклад, наш вельмишановний пан Вакарчук, який останні 20 років їздить з всеукраїнськими турами, змінюючи 15% репертуару і це буде тривати, поки він не посивіє. Мені здається, самоповторення — це помилка багатьох уже відомих музикантів, та й новачків. Вони досягають певного рівня і не знають, куди рухатися.

Артем: Мені здається, деякі музиканти бояться втратити свою популярність. Ті самі Radiohead ніколи цим не парились. Чи Деймон Албарн, якого я обожнюю за те, що він бере участь у великій кількості різних проектів. Той самий Девід Боуі — мені подобається, коли музикант робить різну музику.

Яких би інструментів вам хотілося б додати у власну музику?

Артем: Я хотів мелотрон. Чи якихось перкусійних ефектів, але в міру. У нас жодних бар'єрів з цього приводу. Якщо десь є необхідність додати контрабас, то ми візьмемо контрабас. Мені як раз хочеться спробувати його.

Серж: Мені подобається терменвокс, вінтажні клавішні з 70-х. У нас жодних бар'єрів. Якщо десь є необхідність додати контрабас, то ми візьмемо контрабас. Мені якраз хочеться спробувати його. У найближчому майбутньому хочемо записати лайв з бандурою.

Влад: Було б круто мати доступ одразу до всіх інструментів, які хочеш спробувати.

Де вас, на вашу думку, найкраще було б слухати?

Артем: На стадіоні, на Гластонбері. Але мені здається ми вписуємось як у квартирник, так і в стадіонний формат. Що стосується простору, то ми вписуємося усюди — це наша унікальна здатність. Деякі групи не вміють грати тихо, а деякі навпаки. У нас же все це виходить.

Серж: Я грав у різних місцях і мені здається, що нам підходить велика сцена. Але мені подобається грати у незвичних містах.

Чому круто записуватися десь поза студією? Тому що кожне місце несе свою енергетику, свій настрій. Наприклад, ми нещодавно записували лайв на даху — і було шикарно.

Що ви зараз робите для виходу на міжнародний рівень?

Артем: Ми зараз випускаємо новий альбом, щоб мати хорошу програму.

Влад: Після випуску альбому будемо знімати кліпи, нарощувати аудиторію.

Серж: Враховуючи фестивальну діяльність в Україні, підхід до формування лайнапу і музично-концертну кухню, не виключаємо, що через кілька років ми виступатимемо за кордоном частіше, ніж в Україні. Тому що на 80% фестивалів чи до клубів не хочеш більше повертатися. Навіть якщо зовні все гладко, все одно постійно є якісь не те щоб українські, а радянські чи пострадянські моменти, яких не хочеться бачити, якщо ти музикант і поважаєш себе.

Ми, звичайно, фестивальна група, але з фестивалями теж поки що в Україні складається все на трієчку. Не зрозуміло, як відбираються гурти на найбільші українські фестивалі. І якщо ми не зможемо потрапити у цей пул, то тоді немає сенсу і займатися концертною діяльністю. Тому що саме на фестивалі ти нарощуєш фан-базу, можна зняти хороше лайв-відео, чи просто показати себе.

Ви кажете що не хочете обмежуватися стилями, пробуєте різні напрямки музики. А чи можете ви виділити якусь свою фішечку, яка відрізняла б вас від інших українських та західних гуртів?

Серж: Для західної аудиторії ми гурт, який співає зрозумілою мовою і розповідає про події, які відбуваються у Східній Європі. Я дуже не люблю банальні тексти. Я не слухаю гурти, які співають «I love you» в 2017 році. Я вважаю, що музикант повинен нести певні меседжі в своїй музиці й певний світогляд. Мені важливо бути амбасадором цього східноєвропейського світогляду в західному світі.

Крім того, наша перевага в тому, що в Україні зараз дуже цікаве життя. Я не знаю, про що співають німецькі чи французькі гурти, але у нас ти йдеш по вулиці й тексти лежать просто під ногами. Настільки гарячий медіапростір, настільки багато подій відбувається, що натхнення просто пре. А все інше залежить від тебе.

Саме це наша відмінність від інших українських гуртів, які в силу незнання англійської мови чи чогось іншого просто копіюють західних музикантів. Я знаю багато хороших українських гуртів, але вони дуже схожі на іноземних артистів, які грають в тому ж темпі, з тим же вокалом, знімають ті ж кліпи.

Артем: Ми хочемо створювати, бути креативщиками. Ми хочемо бути композиторами в повному значенні цього слова.

Серж: Мені хочеться виховувати українську аудиторію. Тому що мені здається, що усі популярні в Україні гурти, на мою особисту думку, доволі слабкі, одноманітні. За всі роки незалежності в Україні була одна група міжнародного рівня — Esthetic Education.

Що для вас є максимально якісним концертним досвідом? Що ви хочете показати на концерті, щоб він був для вас топовим.

Сергій: Я хочу, щоб кожна пісня була цікава для слухача, щоб він не хотів піти посеред концерту. Це і додавання нових інструментів, і відеоряд, наприклад, такий, який був на нашому крайньому концерті.

Артем: Мені здається, що на концерті головне — це якість гри, якість виконання. Якщо ти погано граєш, то ніяка візуалка не врятує. Наприклад, Джиммі Гендрікс — якість його гри заворожувала, він творив магію на сцені і після концерту публіці хотілося ще. Ті самі The Beatles, The Rolling Stones — вони знали, як це робити, щоб натовп шаленів, щоб дівчата втрачали свідомість.