«Уся ця гра була недаремною»: російський журналіст Бабченко — про спецоперацію СБУ, «список-47» і докази замаху

Бабченко розповів про деталі свого «вбивства», про нинішнє «богемне» життя під охороною спецслужб, про те, як на його думку, з'явилися кандидати на «ліквідацію» в «списку-47» і про те, чим ця історія може завершитися для нього самого, його сім'ї та російсько-українських відносин.

Наш сьогоднішній гість — Аркадій Бабченко. Дякуємо, що живий. Для початку.

На здоров'я. Звертайтеся.

Це одна з умов — твоє таке засекречене життя?

Не я ставлю умови. Мені кажуть, — я беру під козирок і роблю.

Ти під цілодобовою охороною?

Я не можу про це розповідати.

Це важко?

Як тобі сказати? У мене зараз «богемний» спосіб життя: роботи немає, ні про що турбуватися не треба. Бензин купувати не треба, заробляти ні на що не потрібно. Я живу, мене охороняють, я ні чорта не роблю. Нестерпно нудно.

Мені здається так, з твоїм характером це дико нудно і сумно…

Нікуди не виходимо, нічим не займаємося. Поки що абсолютно в підвішеному стані. Чекаємо, ховаємося в бункері від найманих убивці ФСБ.

Російський журналіст Аркадий Бабченко під час інтерв'ю Громадському, Київ, 27 червня 2018 року Фото: Сергій Дунда/Громадське

Аркадію, розкажи, як усе починалося.

Почалося просто: мені подзвонив знайомий, попросив під'їхати. Я під'їхав. Там сиділи двоє людей. Він мені сказав, що ці хлопці з СБУ.

Я кажу: чудово! А що ж ви місяць чекали?! Доки мене прихлопнуть? На живця хотіли ловити?

Каже: я їх знаю і за них ручаюсь, я з ними був в АТО. Ми почали розмовляти, вони показали мені орієнтування, роздруківки вироків, фотографії всіх цих грошей. Сказали: «На тебе надійшло замовлення». Я запитую: коли це стало відомо? Вони кажуть, що місяць тому. Я кажу: чудово! А що ж ви місяць чекали?! Доки мене прихлопнуть? На живця хотіли ловити? Вони кажуть: ні. Місяць це було на рівні розмов. Балачки це чи серйозно — не зрозуміло. Місяць велися розмови, а вчора передали гроші.

І стало зрозуміло, що все серйозно. «Ми одразу до тебе приїхали. Що думаєш?» Я кажу: ну що тут думати?

А ти весь цей місяць, можливо, щось не те помічав? Слідкування, наприклад.

Ні, я особливо і не приглядався. Після Москви розслабився. Це в Москві я ходив напружений. Кожну машину відстежуєш. Коли людина заходить у ліфт — дивишся. Якась нова машина у дворі — розглядаєш її. А тут я розслабився.

Ти одразу повірив у те, про що тобі розповіли?

Ну а як тут не повірити? Коли тобі дають роздруківку. Коли твої паспортні дані, які з імовірністю 99% надійшли з Росії. Роздруківки переговорів, орієнтування на тебе, фото твоє з паспортного столу. Та й вибач, я 40 років у Мордорі прожив. З них 5 — 10 років у доволі щільному спілкуванні з державою та ФСБ. Я друзів і колег хоронив. Друзів саджали, за мною стежили. Биків якихось до мене підсилали. Тому, коли тобі кажуть: «Чувак, ось гроші на твоє вбивство, тебе хочуть вбити», я волію таким розповідям вірити. До того ж, якщо є такі докази.

До 2014 року ми тут про стежіння чули тільки в кіно. Тому перша думка: вбити? Кого? Навіщо? Що далі?

Перша реакція в мене була така сама. Якийсь фрік пише постики у Facebook. Я пишу пости в Facebook. Ціле ФСБ проводить операцію через якогось. (...) З'ясувалося, все насправді серйозно: ФСБ, убити, 40 тисяч доларів.

Російський журналіст Аркадій Бабченко під час першого інтерв'ю після спецоперації СБУ, Київ, 31 травня 2018 року Фото: EPA-EFE/VALENTYN OGIRENKO/POOL

Фото, про яке ти говориш, що воно є тільки в паспортному столі. Це в тебе вдома за місцем прописки?

Так, відділ внутрішніх справ Північне Бутово. Фотографія з мого внутрішнього паспорта, який мені видали. В орієнтуванні на мене саме вона — фотографія 20-річної давнини. Зрозуміло, звідки її взяли.

Розкажи про день «смерті».

«Помер», потім «воскрес». Там до дня смерті був іще місяць розробки. Довелося вигадати легенду, що я ногу зламав. На людину почали тиснути з Москви. Він почав тиснути на виконавця.

На Германа (підозрюваний в організації замаху на Бабченка Борис Герман — ред.)?

Так. Про це СБУ розповідало на другому брифінгу. Роздруківки розмови є. Усе мало відбутися в п'ятницю, за день до фіналу Ліги чемпіонів.

Коли говорять, от дивіться, Бабченко допис такий зробив театральний. Та ні фіга. Просто в житті все йде не зовсім так, як плануєш. (…) За кілька днів до цього викликали сім'ю, тому що було зрозуміло, що сім'ї в Росії залишатися не можна.

О шостій вечора приїхав оперативник з гримеркою. Гримерка мені розповідала, як падає людина, в яку стріляли. Як вона кашляє, якщо пробита легеня, як лежить тіло, як дихає поранений

Ми останні півтора року жили так: я тут, дочка там учиться. На канікули на тижні 2-3 до мене приїздить. Вони приїхали і поїхали. Навчальний рік не завершений. Якби вони залишилися, це б одразу підозру викликало. Треба було продовжувати вести той спосіб життя, який ми вели. Вони поїхали туди, вже все знали.

І донька знала?

Ні, доньці розповіли останньої миті. Днів за два вирішили евакуювати сім'ю. До п'ятниці ми вже готувалися, чекали. Але перенеслося, ми одразу розслабилися. Ще три дні чи скільки там, можна пожити. Сказали, що у вівторок-середу найпевніше. А от у вівторок я прокидаюся, мені Facebook підсовує цей допис із вертольотом Кульчицкого. Я щороку його перепощую. Я його перепостив. (...) Нічого не готував, так сталося. Чекаю дзвінка, і тут — він. Сьогодні працюємо.

О шостій вечора приїхав оперативник з гримеркою. Гримерка мені розповідала, як падає людина, в яку стріляли. Як вона кашляє, якщо пробита легеня, як лежить тіло, як дихає поранена людина.

Це гримерка спецслужб? Є такі спеціально навчені люди?

Уявлення не маю. Я тренувався падати, всі коліна в синцях. Ти падаєш, повинен це зробити природно. Щоб пляшка відлетіла, впав. Мені ніхто там руки, ноги не рухав. Мене вже загримували: тіні під очі наклали, губи сухі зробили. Як під час великої крововтрати. Я став спиною до дверей. От, до речі, журналісти, «фейк-ньюз». Звідки взялася легенда, що я сходив за хлібом?

Поліція та журналісти біля будинку в Києві, де живе Аркадій Бабченко, Київ, 29 травня 2018 року. Увечері 29 травня стало відомо про його смерть. Під час брифінгу 30 травня голова СБУ Василь Грицак заявив, що вбивство журналіста інсценували Фото: Дмитро Реплянчук/Громадське

Не журналісти, а Антон Геращенко.

Це журналісти все розкрутили. Я ходив не по хліб, а по воду. Ось так «фейк-ньюз» і народжуються.

Антон Геращенко, член колегії МВС України написав пост. Я добре це пам'ятаю. Саме була моя нічна зміна. Айдер Муждабаєв написав, що Бабченка поранили, його везуть до лікарні. За 5-7 хвилин я набираю Антона Геращенка, він відповідає: «Іро, наразі нічого не можу сказати». Питаю: «Живий?» Він каже: «Мертвий». І далі було пекло. Десь за годину з’явився пост Геращенка, що Аркадій вийшов за хлібом. Заходив до своєї квартири, стояв у дверях, відчинив і в нього вистрелили.

Так, легенда була такою. Мені налили до рота свинячої крові. Упав на коліна, трохи покашляв, щоб бризки розлетілися.

У той час хто був? Ти і дружина?

Я, дружина, оперативник і гримерка. Упав, вона почала гримувати дірки на спині. Футболку за кілька днів возили на стрільбище, прострелили. Інсценування було стовідсоткове. Почала згусток свинячої крові запихати мені в ноздрю, потерпіть, каже. До восьмої вечора вони пішли, піднявся «кілер». У квартирі він був секунд 10. Це Цимбалюк. Каже, «Доброго здоров'ячка». Я йому кажу, не сміши, мені сміятися не можна. І він пішов.

А навіщо йому було там з'являтися? Щоб його сусіди побачили?

Можливо, камери, щоб засвітився, сусіди побачили. Мовляв, так, ця людина піднімається. Сусід його побачив унизу на сходах, і за цим описом і зробили фоторобот.

Волонтер, учасник бойових дій на Донбасі Олексій Цимбалюк назвав себе виконавцем в організації замаху на вбивство російського журналіста Аркадія Бабченко (на архівному фото — Цимбалюк дорогою на схід України, 2014 рік) Фото: Богдан Кутєпов/Громадське

Фоторобот не був схожий на Цимбалюка.

Ну це вже як він побачив і описав. О восьмій зателефонували дружині, сказали: викликайте поліцію та швидку.

Гримерка з дружиною теж провела інструктаж: як людина поводиться, як дихає. Там адреналіновий сплеск, підвищується тиск, обличчя червоніє. А відтак людина замикається в собі, починається шок, абсолютний спокій, жодних істерик.

Дружина зателефонувала в поліцію, у швидку. Вони приїхали, приїхав «Беркут» (спецпідрозділ МВС «Беркут» було розформовано у 2014 році, після чого міністр оголосив про створення нового спецпідрозділу — ред.). Вони все знали.

Фоторобот підозрюваного в «убивстві» Бабченка

Тобто їх попередили, це була оперативна група?

Звісно. Зробили величезну роботу, з масою нюансів. Знав черговий, який мав отримати дзвінок. Він відрядив спеціальну групу. Вони мали бути в курсі. Люди ж зможуть второпати, є дірки в людині чи нема.

«Беркут» був не в курсі. Вони забігли, нахилилися, подивилися, побачили, що дихаю. Перевірили всі кімнати, сходи на майданчик вище і нижче. Зайняли там оборону. Хлопці явно переймалися, дихали важко. У дружини питають, хто це. Вона: «Російський журналіст». Вони: «***, знову почалося!» Поліція доручила швидко виносити мене, тому що основною задачею було прибрати мене звідти.

Вони побачили, що ти дихаєш, але це нормально, тебе ж поранили. Невже вони не зрозуміли, що це свиняча кров?

Вони не стали дивитися, їм поліція заборонила чіпати. Приїхала швидка, мене завантажили, почали щось на кшталт крапельниці ставити. Швидка теж знала, адже лікарі можуть точно визначити, жива людина чи ні. Приліпили мені катетер на руку.

Це проблема, коли в тебе труп на ношах лежить і тремтить. Мене завернули в ковдри, зігріли, поїхали в морг, вивантажили там. Я весь цей час удавав мертвого. І коли ворота зачинилися, я вже «ожив»

Це ми тепер знаємо, що були Герман і Цимбалюк. А тоді ж не було зрозуміло. Один Цимбалюк чи ні. Слідкує за ним хтось, чи є інша група? Тому що в Росії раніше почалася практика політичних убивств на основі тендеру. Дається наказ, кілька груп починають працювати, і хто першим виконає роботу, той і отримає гроші. Швидка від'їхала кілометри на два, я почав «помирати». Вони почали «реанімовувати» 20 хвилин.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Таємний агент зі «Шмайсером»: що треба знати про Бориса Германа

Всередині машини? Думали, що хтось може підглядати?  

Ну звичайно. Реанімація виявилася «невдалою» і за 20 хвилин я «помер». Лікарка зателефонувала диспетчерові, зафіксувала смерть. Під’їхала поліція, оточили швидку. Приїхав судмедексперт. Тут з'ясувалося, що я в цій свинячій крові провів уже години зо дві-три й замерз.

Це проблема, коли в тебе труп на ношах лежить і тремтить. Мене завернули в ковдри, зігріли, поїхали в морг, вивантажили там. Я весь цей час удавав мертвого. І коли ворота зачинилися, я вже «ожив».

Була ніч, зміна була «зарядженою», з нею провели роз'яснювальну роботу. Мабуть, взяли підписку про нерозголошення. Ось бачиш, як чудово зробили спецоперацію. Знала мінімальна кількість необхідних людей. І хоча їх було багато, витоку не було.

Потім мене завели в кімнату санітара, я зняв увесь цей одяг, помився під рукомийником, загорнувся в простирадло. Кажу: дайте мені пачку цигарок, це мій гонорар буде. Мені принесли цигарки, чай. Я ввімкнув телевізор і як Джавахарлал Неру, загорнутий у простирадло, курю одну за одною, і дивлюся, що про мене кажуть по телевізору. Яким виявляється геройським хлопцем я був. Мені аж стало себе шкода.

Російський журналіст Аркадій Бабченко під час першого інтерв'ю після спецоперації СБУ, Київ, 31 травня 2018 року Фото: EPA-EFE/VALENTYN OGIRENKO/POOL

Розкажи, який тобі більше некролог сподобався.

Не знаю, це все проходило повз свідомість, тому що не до того було. Мабуть, напруга була досить сильною, та й утомлений був. Це цікавий досвід, цікаве відчуття, коли ти голий, вимащений свинячою кров'ю, сидиш у простирадлі та слухаєш некрологи про себе. А через стінку чути, як санітар пилою пиляє кістку. Розтин якийсь проводить. У морзі я пробув десь до другої ночі, тому що журналісти приїхали.

Уся ця гра не була марною. Наприклад, колеги з ATR бачили, що мене заносять і підтвердили це. Усе це потрібно було. О другій ночі я виліз крізь заднє вікно, мене посадили в затоновану машину й увезли в безпечне місце. І все закінчилося десь о п'ятій ранку.

Того дня я зробила два сюжети: «Бабченко мертвий» і «Бабченко живий». Я думаю, що так було в усіх редакціях. Ми в прямому ефірі дивилися Грицака (Василь Грицак, голова СБУ — ред.), який вийшов і щось каже. Когось затримали. Ти до останнього не усвідомлюєш. І тут він каже ключове «Ось Аркадій Бабченко», і з'являєшся ти. Спершу всі зраділи.

Друге відчуття: мене ошукали, мною маніпулювали. Була розгубленість, а потім спало на думку: раз це була спецоперація, то це круто. Якщо ви нам потім покажете докази. Те, від чого досі не можу відійти — це театральність. З боку голови СБУ, генпрокурора. Неточності в списку — 30 людей, потім 47. Як ти оцінюєш цей піар? 

Це не до мене питання, хто на чому піариться. Моя задача була за цей місяць, з миті, коли мені сказали до миті, коли я «воскрес» — це була моя робота. Я її робив, щодо цієї роботи питань нема. Це не я розробляв. СБУ навчали ловити терористів, а не робити прес-релізи. Так, комунікація погана, але це не їхня діяльність. У тисячний раз хочу вибачитися за те, що вам довелося все це пережити. Але по-іншому було не можна. Не можна було допустити витік інформації.

Зліва направо: глава Служби безпеки України Василь Грицак, російський журналіст Аркадій Бабченко та генеральний прокурор України Юрій Луценко під час брифінгу в СБУ, Київ, 30 травня 2018 року Фото: EPA-EFE/SERGEY NUZHNENKO

Чому інсценування смерті було необхідним? Не поранення, наприклад.

Інсценування смерті — це найбанальніший і найдієвіший спосіб розкриття замовних убивств. Такого резонансу, безумовно, ніхто не очікував. Це не прорахували і це був «косяк», не сперечаюся. Але злочин довели до кінця, є всі докази. Це робиться для суду.

Мені пояснили, що це змінює кваліфікацію статті.

Завершений злочин, так.

Не знаю, чи ти слідкував за цим. Міністр закордонних справ Павло Клімкін заявляє, що росіяни вбили Бабченка на Раді безпеки ООН, просить допомогти в розслідуванні. І коли ти «воскреснув», починається критика з боку західних видань, політиків, які не розуміють цього. На твою думку, просто не прорахували резонанс?

Ви почали наступного ж дня: «Покажіть нам усі докази». Ось СБУ розбіглося і все вам на блюдці викладе. Чекайте. Пройшло два тижні, на мій погляд, доказів там уже вагон. Перемовини, роздруківки, три чуваки, яких у Донецьк везли. Розмови з Пивоварником (В'ячеслав Пивоварник, куртатор організації «убивства» — ред.), розмови про зброю. На прослуховуванні ця людина все каже.

Будуть іще докази. Дочекайтеся на суд. Не біжіть попереду паровоза.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тактична перемога — стратегічна поразка: реакція світу на спецоперацію з Бабченком

Вибач мені, цей ось Арлем Дезір (представник ОБСЄ зі свободи слова — ред.), який намагався проводити тут конференцію зі свободи слова, намагався покликати сюди кореспондентку Russia Today, ця конференція ОБСЄ, Євген Примаков, ведучий програми на «России-24», повірник президента Путіна, В'ячеслав Володін, глава Госдуми. Якщо ти не довіряєш інсценуванню Бабченка, то всі ці дії нівелюють твої слова.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Не можна брехати про життя чи смерть журналіста» — представник ОБСЄ зі свободи слова

Російський журналіст Аркадій Бабченко під час першого інтерв'ю після спецоперації СБУ, Київ, 31 травня 2018 року Фото: EPA-EFE/VALENTYN OGIRENKO/POOL

Ми біжимо поперед паровоза, тому що в справі чеченського кілера Дінго російський слід не доведений, коли він вчиняв замах на Адама Окуєва та Аміну Окуєву. Ось ми дочекалися на суд. У суд приходить обвинувальний акт. Мотив: особиста неприязнь. У справі російського військового Агеєва. Грицак каже: «Ми маємо докази, що він російський військовий». Потім прокуратура приходить до суду і каже — ні, він просто умовний доброволець. Тому й такі питання.

Це питання не до мене. Я не адвокат СБУ. Я б запропонував ще почекати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Я хотіла пояснити людям, що головний ворог — Путін»: ким була Аміна Окуєва

Ти впевнений, що обвинувальний акт щодо твоєї справи прийде з тим, що називається «російським слідом»?

Мені не доповідають. Я уявлення не маю, як просувається розслідування. Більшу частину я дізнаюся з відкритих джерел. Але особисто для мене питань взагалі нема. Я подивився, зібрав усе до купи. Усе йде з Росії. Я маю версію, хто ця людина, на чиє замовлення діяв Пивоварник, і що це за «Фонд Путіна». І чому обрали саме мене. Тому що вочевидь я не був першою жертвою. Але я розповім про це трохи згодом, зараз не на часі.

Ми розмовляли з Євгеном Кисельовим, який є в списку-47. Він упевнений, що замовлення було. Але це міг бути хто завгодно. Від колишніх поплічників Януковича до Малофеєва, Пригожина та інших.

Це як на мене ближче до істини. Гадаю, це йде від спецслужб через Костянтина Малофеєва (підозрюваний у фінансуванні так званих «ЛНР» та «ДНР» — ред.), Євгена Пригожина (російський підприємець, якого звинувачують у втручанні у вибори у США, глузливо Пригожина називають «поваром Путіна» — ред.)

Якщо справу не доведуть до суду з формулюванням «російський слід». Як ти це сприймеш?

Погано. Але знову таки, це не моя справа. Це справа України, і це задача суду — довести до ума. Але я не буду озвучувати свої версії, працюватиму з журналістської точки зору.

Підозрюваний в організації «теракту» щодо журналіста Аркадія Бабченка на замовлення російських спецслужб Борис Герман (у центрі) під час засідання Шевченківського райсуду та обрання йому запобіжного заходу, Київ, 31 травня 2018 року Фото: Ігор Бурдига/Громадське

Як формувався список-47, і чому ми спершу чуємо про 30 прізвищ, потім про 47, потім про 48-го — сина министра МВС Арсена Авакова.   

Тому що все йде на рівні розмов. Не буде ніякого списку на папері, з печаткою Путіна і підписом «убийте їх усіх».

Я думаю, це було так: прийшли до чувака, сказали — ось тобі мільйон доларів, грохни зо п'ять українських журналістів. Він сидить у Пітері. Відкриває Google, пише: українські журналісти. Обирає найвідоміших, тупо їх вносить до списку

Список з'явився так: спочатку назвали моє прізвище. Потім — ще два прізвища: Ілля Богданов і активіст із Одеси (імовірно йдеться про Тодора Пановського, оперного співака і колишнього активіста «Самооборони Майдану» в Одесі» — ред.). Ніяк не можу запам'ятати його прізвище. Потім на брифінгу СБУ знову були прізвища. Увесь хайп навколо списку настільки другорядний. Чому прізвища не збігаються і тому подібне.

Я думаю, це було так: прийшли до чувака, сказали — ось тобі мільйон доларів, грохни зо п'ять українських журналістів. Він сидить у Пітері. Відкриває Google, пише: українські журналісти. Обирає найвідоміших, тупо їх вносить до списку.

Там маса інформації. Пивоварник починає підганяти Германа. Той починає тиснути на виконавця. Щоб показати, що  вони можуть працювати і отримати наступні замовлення. Пивоварник каже Герману «виберіть будь-кого і зробіть якомога швидше». Якщо ви думаєте, що в ФСБ сидять Нобелівські лауреати, штірліци і генії спецслужб, це не так. Там теж дебілів повно. Основне завдання — розпил бабла. «Зробіть, що завгодно, щоб нам решту дали». Все значно простіше.

Російський журналіст Аркадій Бабченко під час інтерв'ю Громадському, Київ, 27 червня 2018 року Фото: Сергій Дунда/Громадське

Яким ти бачиш фінал усієї цієї історії?

Я сподіваюся, що все дійде до суду, справа не розвалиться, все буде розкрито. Вже непогано випливло. Проблема в тому, що це тільки одна з комірок. Є й інші. Вибори наближаються, гроші сюди заходять, зброю закуповують. Вони в будь-якому разі працюватимуть. Це зовсім не кінець. Це тільки пласт верхній зняли, а під ним іще айсберг.

Що стосується мене: я в абсолютно підвішеному стані, своє майбутнє визначаю не я. Де я житиму, де мене будуть переховувати, куди буде ходити моя дочка?

Ти не думав про те, щоб попросити притулку, наприклад у США, Європі.  

Давай облишимо це. Зайву інформацію не будемо розповідати.

А як, по-твоєму, закінчиться ця війна?

Це надовго. У моїй уяві вона буде такою ж, як в Афганістані: 15 років воювали, врешті-решт економіка розвалилася, Союз розвалився. Лахи зібрати й пішли. Силовим способом Росію перемогти зараз не можна. У неї справді одна з найпотужніших армій.140 мільйонів людей, 100 мільйонів з яких втратили розум. Є вождь, є надідея, його справді підтримують. Але все це розвалиться. Це історичний закон. У 21 столітті імперія не може жити за законами 19-го. Росія неодмінно буде відкочуватися назад. Наступна нафтова криза неодмінно буде. Коли нафта впаде до 20 доларів.

Або є інший варіант: світ божеволіє. Росія бабло в захід качає, і бабло знову перемагає добро. Тоді все це призведе до Третьої світової війни.

/Ірина Ромалійська