«Бізнесу з осені немає!» На чому зараз заробляють у «ДНР»

Умови роботи будь-якого бізнесу на непідконтрольних уряду територіях Донбасу можуть змінюватися кардинально кілька разів протягом року, а поняття «форс-мажор» у цих місцях має масштаби, які важко уявити за межами так званої «ДНР». Тих небагатьох людей, які працюють на себе, саме життя вчить миттєво пристосовуватися до будь-яких змін і швидко підійматися після кожного чергового падіння.

«Чавунні злитки — товар ходовий»

«У Макіївці бізнес у молодих хлопців простий — юнаки на ходу "бомблять" поїзди, що йдуть на ЄМЗ (Єнакіївський металургійний завод — ред.), — говорить підприємець із «ДНР» Сергій (ім'я змінене). — В Єнакієве везуть кокс, назад до Росії чавунні злитки, кокс насипають у мішки і скидають з вагонів, злитки просто скидають. Кокс збирають на укосах і здають нам по 6500 рублів (приблизно 2400 грн) за тонну. Ми за нашою схемою через знайому фірму робимо кокс знов "офіційним" і продаємо його вже по 8000 рублів (3000 грн) на невеликі місцеві металургійні виробництва, злитки чавунні — теж товар ходовий. Проблема одна — всі заводики ці дрібні встали, кокс нікуди віддавати! Бізнесу з осені немає!»

Докори сумління у підприємця відсутні. У невизнаній республіці з відібраних у власників шахт і заводів вивозять такою ж відібраною залізницею матеріальні цінності — виходить, загалом «нічиї»?

Проблеми в «бізнес-схемі» Сергія могли виникнути на будь-якому етапі — хтось із хлопців може елементарно розбитися під час «роботи» на ходу вантажного ешелону, місцеві силовики можуть узяти як добувачів сировини, так і скупників коксу, потягнувши весь ланцюжок. Нарешті, може банально пропасти збут, тому що в самопроголошених республіках виробництво — найвразливіша ланка, воно в будь-який момент може просто зупинитися.

Бізнес, що зазнав краху в один день

Роман (ім'я змінене) — колишній офіцер українського МВС, який перетворився в «ДНР» на підприємця. Він вважає себе дуже завбачливою людиною — звільнився з МВС вчасно, якраз перед війною, а тому претензій до нього не з'явилося ні у влади «ДНР» як до українського офіцера, ні в українських правоохоронців — як до людини, що жодного дня не значилася в структурах «МВС ДНР».

Водночас зв'язки в органах по обидва боки лінії зіткнення залишилися, і свій бізнес він почав із торгівлі українськими паперовими перепустками через лінію блокпостів (вони з'явилися у 2014 році, і видавало їх МВС України).

Цей бізнес розвинувся в мережу з обслуговування пенсіонерів — люди Романа оформляли й отримували пенсії літнім людям на підконтрольних територіях, не виїжджаючи з Донецька чи Макіївки:

«Було іноді заморочливо, якась бабуся, боячись, що її пенсію не довезуть, могла дзвонити по десять разів на день. У нашому бізнесі до 20%, зрозуміло, були шахраями, але ми якраз працювали на репутацію, наші телефони як "надійні" передавали з рук у руки. Було, звичайно, клопітно, але хлібно».

Люди Романа оформляли всі документи на «переселенців» у Пенсійному фонді України, розв'язувати всі питання з перевірками соціальних служб, знімали гроші в банкоматах для людей похилого віку, яким не потрібно було здійснювати виснажливі й часом небезпечні поїздки через блокпости.

Увесь налагоджений бізнес Романа зазнав краху в один день — у 2017 році Україна ввела електронну базу даних перетинів лінії зіткнення. Тепер факт проїзду через блокпост конкретним пенсіонером можна зіставити з фактом оформлення пенсії або верифікації картки в банку. Крім того, без особистого перетину лінії зіткнення хоча б раз на 60 днів пенсіонер втрачав статус «переселенця». Єдину електронну базу прикордонників численні посередники «обійти» не змогли.

Роман зрештою пішов працювати найманим менеджером у чужий приватний бізнес, а роботу в умовах уже обладнаної лінії перетину освоїли інші «бійці» — перевізники.

«А директор у нас — колишній начальник СІЗО»

Бізнес, пов'язаний із КПВВ, традиційно вважався «ризиковим», але не дуже добре почуваються в «ДНР» і порівняно консервативні бізнес-стратегії.

Ставка окремих підприємців на те, щоб «перечекати війну», не спрацювала — на сьомому році війни стало ясно, що в тій же торгівлі зараз домінують ті підприємці, які будували та розвивалися, незважаючи ні на що.

«Ринок наш "ДНР" націоналізувала разом із викупленими нами до війни місцями. Моє робоче місце тепер належить ринку, а директором від "ДНР" у нас, до речі, став колишній начальник Донецького СІЗО Ігор Трубіцин», — розповідає Тетяна, яка торгує на Калінінському ринку в Донецьку.

«Люди підходять і лаються на високі ціни, а звідки взятися низьким — ми ж раніше все з Харкова возили! — продовжує Тетяна. — А зараз до дорогого російського товару додаються великі конкуренти всюди — ось "Фабрику" (новий великий універмаг — ред.) відкрили. Всюди зараз одні магазини, суцільна торгівля! А людей і грошей тут не додалося, і їм або в приміщенні, в теплі ходити, або в нас — на вулиці! У нас просто гасне все».

Велика частина підприємців у Донецьку живе важко, платоспроможних клієнтів з «еліти» небагато, і на всіх їх не вистачає.

«Стрижка чоловіча або коротка жіноча в нас 500 рублів (приблизно 190 грн), не найвища ціна по місту, буває і 800, і 1000 (300-375 грн), — розповідає Карина, майстер одного із салонів краси в центрі Донецька. — Жіночі, залежно від довжини, — 500, 650 і 900 (від 190 до 330 грн). З фарбуванням — 2000-2500 (750-940 грн). А підвищувати ціну не виходить ніяк!»

Навіть новорічні свята, які зазвичай бували для Карини врожайними, цього разу розчарували.

«Звідки в цій чудесній країні гроші? — каже вона. — Тільки зі штрафів! Я декларації до податкової повинна подавати до 19 числа, на день затримала — штраф 500, наступний, будь-який, буде 2500, наступний, третій поспіль, 4500. І різниці немає, за який гріх, — головне, що третій».

«Узяти в Росії євро і тут скинути якомога дорожче»

У Донецьку на кожному кроці — «обмін валют», під вивіскою якого вам допоможуть отримати гроші з будь-якої точки світу в найхитромудріший спосіб і справді обміняти будь-яку валюту, щоправда, за своєрідним місцевим курсом. У «ДНР» заробляють просто, швидко, тут і зараз — бажано вдень, до комендантської години.

«Тут у 95% населення, у кого годувальники на заробітках, картки тільки "Сбербанку Росії", — пояснює місцеві особливості підприємець із Донецька Андрій. — Тому що під час переказу між цими картками раніше не було жодної комісії! Чоловік може працювати хоч у Ростові-на-Дону, хоч у Владивостоці — всі роблять дві карти, одна сім'ї, одна собі, зарплата приходить і переказується сім'ї в Донецьк, якій це треба терміново перевести в готівку. У нас працюють пункти обміну валют, де є можливість операцій з будь-якими картами — і "Сбербанку", і чого завгодно. Одна умова — повинна прийти смс від банку. Ти віддаєш співробітнику карту, він її вставляє, щоб зняти або переказати на свою якусь карту гроші, а чоловікові у Владивосток приходить код підтвердження від банку. І він у будь-якому месенджері пересилає цю смс дружині. За таку операцію беруть комісію від 4 до 6%, якщо на дурнів нарвуться, просять 10% — усе залежить від зовнішнього вигляду клієнта і суми».

Андрій розповідає, що готівкові рублі з Ростова-на-Дону завозять через кордон пішки. На прикордонному пункті «Успенка» є короткий пішохідний перехід для місцевих, там сумки перевіряють, а на тілі ніхто не мацає, і металошукач гроші не бере. Їдуть компаніями по п'ять людей на перекладних машинах — одна до прикордонного переходу, інша після. Головне — через кордон пішки, тому що машину можуть прогнати через сканер, а людину — ні.

«Курс у Донецьку і, головне, різниця між продажем і купівлею дуже відрізняються від Ростова-на-Дону, — пояснює "комерсант". — Я перший раз як побачив у Донецьку продаж євро по 105 (39,30 грн) — сто євро за 10 500 рублів — просто прозрів! А продати — 87 рублів (32,60 грн). Звичайна маржа в Донецьку — 14-17 рублів (5,2-6,7 грн). З огляду на те, що в Ростові євро можна купити за 93 рублі, різниця виходить колосальна (останнім часом курс трохи нижчий — ред.). Люди в умовах неможливості поїхати в Україну просто заробляють ще й на цьому — взяти в Росії євро і тут скинути оптом знайомим, не через пункти обміну — якомога дорожче».

Це своєрідна прикмета часу в «ДНР» — більшість підприємців планують швидкий бізнес із мінімальними капітальними вкладеннями на старті, вважають за краще будувати проєкти, враховуючи умовний «випадковий приліт снаряда».

Тому в цьому сенсі фінансові операції в «ДНР», можливо, найкращий вибір.

«Горілка холодна, рідні поруч — чого тобі ще треба?»

Життя в Донецьку — це скоріше сага про існування в запропонованих, штучно заданих обставинах. Серед яких неймовірні комунальні тарифи і майже безкоштовні дитячі садки та школи, розмови про ціни на продукти «як у Ростові» і практично безплатна — за європейськими мірками — горілка.

Місцева непогана горілка зараз коштує 120 рублів (45 грн) за півлітра, і це теж цікавий індикатор вартості й особливостей місцевого життя. «ДНР» та «ЛНР» дісталися абсолютно надлишкові потужності всеукраїнського масштабу лікеро-горілчаних заводів торгових марок «Олімп» і «Луга-Нова», але водночас на непідконтрольній території не виявилося жодного підприємства з виробництва харчового спирту для місцевої горілки. Спирт тепер везуть із Росії, а акцизи на алкоголь встановлює місцева влада — кілька років тому місцева горілка нормальної якості коштувала орієнтовно 70 рублів (27 грн). Зараз цей «індекс застілля» істотно виріс.

Комунальні послуги в «ДНР» з 1 лютого теж подорожчали на 20%. Це зростання помічають не всі.

«Ми просто закидаємо на комуналку якусь суму, до тисячі рублів щомісяця, і забуваємо про цю проблему як несуттєву!» — розповідають у родині підприємців про свою трикімнатну квартиру. Стандартна двокімнатна квартира їхніх сусідів, які рахують гроші, обходилася до подорожчання у 850 рублів (приблизно 318 грн) на місяць — за все!

Свого часу, у 2014 році, плату за комунальні послуги тут зовсім не брали, а донедавна рахунки за квартиру в центрі міста могли вкладатися в суму приблизно 500 рублів (187 грн). Ці ціни «ДНР» отримала у спадок від України. Такими вони були в часи курсу 8 гривень за долар на початку 2014 року, потім у 2015-му їх помножили на 2 (реальний курс гривні до рубля був 2,5) і перетворили в рублеві.

Це спричинило своєрідний феномен — до нинішнього подорожчання російський газ коштував для населення 2,6 рубля (0,75 грн) за кубометр. На підконтрольних Києву українських територіях зараз фіксують ціни на рівні 6,99 гривні за кубометр (майже 19 рублів), що в 7 разів дорожче, ніж у Донецьку.

Зараз, після подорожчання, газ у «ДНР» для населення буде коштувати 3 рублі (1,12 грн) за кубометр, а в сусідній Ростовській області РФ той самий російський газ із минулого серпня продається людям по 6,51 рубля (2,25 грн). Виходить, для росіян газ обходився у 2,5 раза дорожче, але зараз цей «дисбаланс» трохи виправили.

Зростання цін на газ, який постачають із Росії, — погана для всіх ознака того, що «на нас почали економити». Крім того, такі низькі (з погляду звичайного і європейця, і росіянина) ціни накладаються на дуже маленькі доходи: для багатьох місцевих комунальні послуги — суттєва стаття витрат.

Для людей із грошима Донецьк — дуже смачне і зручне для життя місто. Місцеве «багатство» починається з доходу приблизно у 25 тисяч рублів (орієнтовно 9400 грн) на члена сім'ї. До послуг таких людей є приватні дитячі садки, збереглися пристойного рівня школи та безліч квартир у центрі, які стрімко подешевшали (у середньому в 6 разів у доларовому еквіваленті). Тільки в Донецьку в рієлторів є опція «з тапочками» — так називають покинуті у 2014-му квартири місцевої еліти, які тепер продають як є — з хорошими меблями, технікою, косметикою у ванній і всіма іншими речами — аж до капців господарів біля входу.

Ще тут дешево за мірками цивілізованого світу коштують послуги стоматологів, косметологів та елітних салонів краси.

Донеччанин, який приїхав відвідати свою покинуту квартиру з умовного Києва чи Єкатеринбурга після кількох років відсутності, відразу бачить незвичні прикмети нового часу, яких місцеві давно не помічають — як-от прапори «ДНР», що за наказом місцевої влади повинні висіти на кожній торговій точці.

На будівельному супермаркеті української мережі «Епіцентр» тепер висить велике полотнище з новими назвами — «Галактика», французький гіпермаркет Auchan став «Сигма Ленд», «Метро» перетворився на «Міст».

Кмітлива людина відразу звертає увагу на вивіски, вони прості, недорогі й нехитрі, зазвичай це просто напис плівкою на пластиковому полотнищі. З неоновими вивісками, складними конструкціями зовнішньої реклами тут у комерційній сфері давно не заморочуються. Великі форми зустрічаються тільки в політичній агітації та висять потім, вицвітаючи, роками.

Старожила в Донецьку відразу визначиш за гарячим твердженням: «Ти чув, у понеділок у місті були затори! Подивися, скільки машин — життя потроху повертається!». Ось тільки життя це якесь уже використане, застаріле й тимчасове...

«Розумієш, у багато підприємств останні капітальні вкладення тут були десь у році 2012-му, а час минає, ресурс себе вичерпує, кордони закриті, усе природно, — з сумною посмішкою говорить досвідчений донецький бізнесмен. — Але в іншому, ось ти спробуй м'ясо — воно смачне, горілка холодна, рідні люди поруч — чого тобі ще треба?»

За підтримки «Медиасети»

Автор: Дмитро Дурнєв, Spektr.Press