Буремні часи: про незалежність ЗУНР

Сто років тому на всій території сучасної України гриміли гармати, армії захоплювали та віддавали міста, утворювалися нові держави. Про коротку, але насичену історію Західно-Української народної республіки згадує Громадське.

Коли говорять гармати, утворюються нові держави

«Держава, проголошена на підставі права самоозначення народів Українською Національною Радою у Львові дня 16 жовтня 1918 року, обнимаюча весь простір бувшої австро-угорської монархії, заселений переважно Українцями має назву Західна-Українська Народня Республика», — саме таким текстом проголосили утворення української держави, куди ввійшли землі Східної Галичини, Волині й Північної Буковини.

Часи були не найспокійніші: 4 роки тривала Перша світова війна, фронти якої кілька разів пролягали територією України. Виснажені затяжними боями імперії розпадалися, а на їхньому місці утворювалися національні держави.

На сході Європи, в Петрограді, більшовики захоплюють владу та розпочинають установлення комуністичного ладу на територіях колишньої Російської імперії. У лютому 1918 року Червона армія заходить у Київ. За рік до проголошення ЗУНР у Києві утворили Українську Народну Республіку на чолі із Центральною Радою, однак уже у квітні 1918-го влада перейшла до гетьмана Скоропадського. У Наддніпрянщині й степовій Україні зароджуються десятки воєнізованих груп — отаманщина. Світ лихоманило від революцій і соціальних перетворень.

Невдовзі перед капітуляцією Австро-Угорщини в Першій cвітовій українські депутати австрійського парламенту, духовенство, представники політичних партій зібралися у львівському Народному домі (осередку української культури в місті) та створили Українську національну Раду (УНРада). Її очолив Євген Петрушевич. Одне з перших рішень — проголошення Західно-Української народної республіки і часткова мобілізація. Отож початок нової держави покладено.

Українсько-польська війна

На територію, яку зайняла ЗУНР, претендували не тільки українці. Польська республіка вже формувала державні інституції та готувалася до проголошення незалженості. Галичина зі Львовом мали приєднатися до Польщі. Це розуміли і в ЗУНР, тому зіграли на випередження.

У ніч на 1 листопада 1918 року кілька частин стрільців армії ЗУНР зайняли основні адміністративні й комунікаційні споруди Львова. А над ратушею підняли синьо-жовтий прапор. Цю подію назвали «Листопадовий чин», і саме він став початком українсько-польського військового протистояння. Лінія фронту проходила вулицями Львова. За чисельністю українська армія, яка билася за Львів, була невеликою — всього кілька тисяч солдатів. Переважна більшість — не містяни, а отже вояки гірше орієнтувалися в міському просторі. 21 листопада за рахунок додаткового підкріплення польські війська відтіснили українську армію зі Львова. Згодом були ще кілька марних спроб відбити Львів у поляків. Бойові дії тривали в Перемишлі, Володимирі-Волинському. У листопаді 1919 року Північну Буковину з Чернівцями захопили війська Румунії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна та Польща мають право на різне розуміння історії — польська громадська діячка Іза Хруслінська

Об’єднання двох Україн і перший Диктатор

Військові справи ЗУНР велися не надто вдало. Дипломатичні не краще — світ відмовлявся визнавати незалежність ЗУНР. Після Гетьманату Скоропадського влада перейшла Директорії УНР. Дві українські республіки запланували об’єднатися.

22 січня в Києві на Софійській площі під конферанс корифея Миколи Садовського представники Директорії та Української національної Ради зачитали Акт Злуки. Євген Петрушевич увійшов до складу Директорії.

Однак проблем меньше не стало. Тривала війна на кілька фронтів: польські війська, підтримані Антантою, тисли із заходу, більшовицька Червона армія — зі сходу, а білогвардійці — на півдні.

Петрушевичу було важко порозумітися з Симоном Петлюрою. Навесні 1919-го УНРада надає Петрушевичу більше повноважень, він стає уповноваженим Диктатором на час війни. За це його виключили з Директорії.

І все ж вони змогли домовитися про об’єднання війська армії УНР та Української галицької армії (військо ЗУНР), щоб чинити спротив Червоній армії. На короткий час влітку 1919-го навіть звільнили Київ від більшовиків. Галичина була за Польщею.

Усе закінчилося після угоди між Директорією та Польщею, згідно з якою Галичина й Волинь по річці Збруч відійшли до Польської республіки.

Петрушевич та інші лідери ЗУНР емігрували. І надалі на дипломатичному рівні вони вели боротьбу за міжнародне визнання самостійності Галичини, однак за рішенням Антанти, вона залишилася в складі Польщі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Українці до кінця не усвідомлюють польських страхів», — історик Андрій Портнов